вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3691/23
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Любицької Д-М.О.
розглянувши справу № 911/3691/23
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова Компанія “Віді-
Страхування”, Київська область, с. Софіївська Борщагівка
до Фізичної особи-підприємця Лободи Інни Валеріївни, Київська область,
с. Русанів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , с. Бортники Фастівського району
про стягнення 74 820,60 грн
Представники:
від позивача: Невідомий О.М., адвокат, довіреність б/н від 12.02.2023
від відповідач: не з'явився
третої особи: не з'явився.
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Віді-Страхування» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лободи Інни Валеріївни (далі-відповідач) про стягнення 74 820,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплатив страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля, та відповідно, отримав право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки особа, яка є винною в ДТП, є працівником відповідача, позивач просить стягнути суму страхового відшкодування з відповідача на підставі ст. 1172 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.12.2023 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі № 911/3691/23, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі № 911/3691/23 призначено на 10.01.2024, залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
Ухвалою господарського суду від 10.01.2024 підготовче засідання у справі № 911/3691/23 було відкладено на 07.02.2024.
26.01.2024 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшов відзив б/н від 25.01.2024 (вх. № 1190/24), в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, заперечення відповідача зводяться до того, що позивачем не додано доказів вчинення ДТП особою, роботодавцем якого є відповідач, саме під час виконання ним своїх посадових обов'язків.
01.02.2024 через канцелярію господарського суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення (вх. № 1474/24), в яких він зазначав про те, що транспортний засіб - велосипед з підвісним двигуном, було надано йому роботодавцем і, що на момент ДТП ОСОБА_1 виконував свої трудові обов'язки здійснюючи адресну доставку.
01.02.2024 через систему «Електронний суд» від ТДВ «Страхова компанія «Віді-Страхування» надійшла відповідь (вх. № 1116/24) на відзив на позовну заяву, в якій позивач стверджує про те, що ДТП, внаслідок якої було пошкоджено застрахований ТЗ, трапилась в робочий день та в робочий час, безпосередньо під час виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов'язків.
Ухвалою суду від 07.02.2024 підготовче засідання було відкладено на 21.02.2024.
14.02.2024 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшли заперечення (вх. № 2054/24), які фактично зводяться до позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву, та відсутність доказів щодо перебування на час ДТП ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем.
Ухвалою суду від 21.02.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 18.03.2024.
Ухвалами суду від 18.03.2024, 10.04.2024, 24.04.2024 розгляд справи по суті відкладався на 10.04.2024, 24.04.2024 та 01.05.2024 відповідно.
Присутній в судовому засіданні 01.05.2024 прдставник позивача позовні вимоги підтримав, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача в судові засідання 10.04.2024, 24.04.2024 та 01.05.2024 не з'явився, однак 24.04.2024 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання (вх. № 5243/24), в якому відповідач просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника, за наявними матеріалами справи. В матеріалах справи містяться відзив б/н від 25.01.2024 (вх. № 1190/24 від 26.01.2024) на позовну заяву та заперечення (вх. № 2054/24 від 14.02.2024) подані відповідачем, отже суд робить висновок про належне повідомлення відповідача про розгляд справи за його участі та висловлення своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.
Третя особа або його представник жодного разу в засідання суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Поруч з цим, в матеріалах справи наявні письмові пояснення (вх. № 1474/24 від 01.02.2024) ОСОБА_1 , подані через канцелярію господарського суду, отже третя особа також належним чином повідомлена про розгляд справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -
16.03.2023 приблизно о 15:08 ОСОБА_1 , у місті Києві по вул. Антоновича, керуючи велосипедом, під час затору рухався між транспортними засобами та не вибрав безпечну швидкість для руху, щоб мати можливість контролювати транспортний засіб та під час виникнення перешкоди для руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для її безпечного об'їзду, а тому здійснив наїзд на автомобіль Range Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 05.06.2023 року у справі № 752/6098/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Автомобіль Range Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди був застрахований Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-Страхування» згідно з стаховим полісом про укладенння договору добровільного страхування наземного транспорту № АС-018566 від 18.01.2023.
Власник пошкодженого автомобіля Range Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 , звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-Страхування» із заявою від 17.03.2023 про настання страхового випадку та із заявою від 28.03.2023 про виплату страхового відшкодування.
Дані заяви були розглянуті позивачем, пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв'язку з чим, на підставі Акту огляду транспортного засобу від 16.03.2023, рахунку № ПАсС-0005594 від 29.03.2023, Акту виконаних робіт № ПАсСА-015567 від 05.04.2023, страхового акту № 15379 від 03.04.2023, ремонтної калькуляції № 5280 від 08.04.2023 Товариство з додатовою відповідальністю «Страхова компанія "Віді-Страхування" здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 74 820,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4271 від 03.04.2023.
Так, звертаючись з даним позовом, позивач вказує, що винуватець у скоєнні ДТП ОСОБА_1 , на час її скоєння виконував трудові обов'язки та перебував у трудових відносинах з відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Лободою Інною Валеріївною, а тому на підставі ст. ст. 993, 1194, 1172 ЦК України, особою, відповідальною за збитки, завдані працівником під час виконання ним трудових обов'язків є роботодавець (відповідач).
Позивач зазначає, що оскільки винна у ДТП особа на час вчинення ДТП перебувала у трудових відносинах з відповідачем та виконувала свої трудові обов'язки, саме відповідач має відшкодовувати завдану шкоду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» в редакції, яка діяла на момент скоєння ДТП).
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (частина перша статті 6 Закону України «Про страхування» в редакції, яка діяла на момент скоєння ДТП).
Згідно із пунктом 11 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування» в редакції, яка діяла на момент скоєння ДТП, видом добровільного страхування може бути страхування наземного транспорту (крім залізничного).
Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону України «Про страхування» в редакції, яка діяла на момент скоєння ДТП).
Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про страхування» в редакції, яка діяла на момент скоєння ДТП).
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (частина перша статті 16 Закону України «Про страхування» в редакції, яка діяла на момент скоєння ДТП).
Відповідно до частини першої статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 990 Цивільного кодексу України визначено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» в редакції, яка діяла на момент скоєння ДТП передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно із частиною першою статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною третьою статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Частинами першою, другою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Суд на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки викладені у пунктах 28, 29 постанови Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 914/820/17, згідно із якими, з аналізу частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.
Виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Отже, до предмету доказування у цій справі, окрім наявності елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, також входить й доведення обставин перебування громадянина ОСОБА_1 в трудових відносинах із ФОП Лободою І.В., а також заподіяння ним шкоди саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Отже, оскільки ТДВ «СК «Віді-Страхування» стверджує про заподіяння шкоди страхувальнику співробітником відповідача і у зв'язку та під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, саме на позивача покладається тягар доказування цих обставин.
Позивач відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України не звертався до суду із клопотанням про витребування у відповідача доказів.
При цьому, як вже зазначалось, обставина перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ФОП Лободою І.В. на момент виникнення страхового випадку не визнається відповідачем.
Згідно із частинами першою, другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої, третьої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Тобто, в силу наведених норм частин першої, третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, обставина наявності трудових відносин між ФОП Лободою І.В. та ОСОБА_1 повинна бути підтверджена трудовим договором (контрактом) укладеним між ними. Такий доказ у матеріалах справи відсутній.
Частинами 1 - 3 статті 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Позивач не надав суду належних доказів, що особа, яка визнана винною у скоєнні ДТП - ОСОБА_1 , є працівником відповідача у даній справі - ФОП Лободи Інни Валеріївни, а транспортний засіб - велосипед з підвісним двигуном, належить на відповідних правових підставах відповідачу та наданий ним ОСОБА_1 для виконання його трудових (службових) обов'язків.
Наведені на підтвердження знаходження у трудових (службових) відночинах доводи, викладені у письмових поясненнях ОСОБА_1 (вх. № 1474/24 від 01.02.2024) та додані довідки за формою ОК-5 та ОК-7 не приймаються судом, оскільки такі не є допустимими та достатніми доказами на підтвердження обставин знаходження ОСОБА_1 та ФОП Лободи І.В. у трудових відносинах.
Відсутні у справі і докази того, що відповідач станом на момент ДТП на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володів транспортним засобом - велосипед з підвісним двигуном) Ardis і зазначене також виключає відшкодування з відповідача шкоди на підставі ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування особи, яка винна у заподіянні шкоди - ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з відповідачем. Окрім того, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_1 виконував свої трудові обов'язки, на транспортному засобі, власником якого є відповідач, до матеріалів справи не додано.
Отже, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів виконання винною особою своїх трудових обов'язків під час вчинення ДТП та перебування такої особи у трудових відносинах з відповідачем, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність підстав у відповідності до ст. 1172 ЦК України, для покладення відповідальності на відповідача, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що саме визначений ним відповідач має відповідати за заявленими позовними вимогами, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволені позову Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Віді-Страхування» до Фізичної особи-підприємця Лободи Інни Валеріївни про стягнення 74 820,60 грн відмовити у повному обсязі.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 10.06.2024.
Суддя О.О. Христенко