майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
про відмову у видачі судового наказу
"10" червня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/599/24
Господарський суд Житомирської області у складі судді Шніт А.В.,
розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Дячука Юрія Петровича
про видачу судового наказу на суму 100 751,42 грн,
Фізична особа-підприємець Дячук Юрій Петрович звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Окомелка Олега Анатолійовича 100 751,42 грн вартості знищеного товару під час перевезення.
Заява мотивована тим, що на підставі заявки про надання транспортних послуг №01/03/23-02 від 01.03.2023, яка є додатком до договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом №10/04/20 від 07.04.2020, ФОП Окомелко О.А. зобов'язався перевезти ватаж з м. Запоріжжя до с. Квітневе Броварського району Київської області, вартість якого згідно з товарно-транспортної накладної №Р218-01 від 01.03.2023 становить 421 501,42 грн. Під час перевезення 02.03.2023 вантаж повністю знищено внаслідок пожежі, що підтверджується актом про пожежу від 02.03.2023. Вина перевізника встановлена. Пунктом 5.2.1. договору №10/04/20 від 07.04.2020 передбачено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення до моменту видачі вантажоодержувачу, який зазначений у товарно-транспортних документах. 30.03.2023 ФОП Дячук Ю.П. надіслав претензію ФОП Окомелку О.А. з вимогою відшкодувати вартість вантажу у розмірі 421 501,42грн. Листом №01/05/23 від 01.05.2023 перевізник визнав вимоги претензії та частково відшкодував вартість знищеної продукції у сумі 320 750,00грн. Сума боргу становить 100 751,42грн (421 501,42 - 320 750,00).
Правовими підставами заяви про видачу судового наказу вказано ст. 924 Цивільного кодексу України та ст.314 Господарського кодексу України.
Розглянувши подану заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу судового наказу.
Згідно з п.1 ч.1, ч.2, 4 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, наказного провадження.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ ГПК України.
Згідно з ст. 147 ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст.148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вирішуючи питання щодо відповідальності перевізника за пошкодження вантажу суди виходять з того, що згідно з ч. 1 - 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Частини 1 та 2 статті 307 Господарського кодексу України визначають, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Як визначено ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Частиною 4 статті 314 ГК України встановлено, що у разі якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.
Незабезпечення перевізником збереження вантажу під час його перевезення означає неналежне виконання ним своїх зобов'язання за договором перевезення вантажу і є підставою для застосування до нього передбаченої умовами договору ч.2 ст.924 ЦК України ч.3, 4 ст.314 ГК України відповідальності у вигляді відшкодування заподіяної пошкодженням вантажу шкоди.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування майнової шкоди, необхідною є наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки особи; наявність майнової шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та заподіяною нею майновою шкодою; вина особи, що заподіяла майнову шкоду.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Суд зазначає, що хоча й вимога про стягнення матеріальної шкоди за порушенням зобов'язань має грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основними зобов'язаннями за договором.
Враховуючи те, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, а збитки (майнова шкода) за своєю природою не є заборгованістю за договором, а є однією із форм цивільно-правової відповідальності.
Отже, заявник просить застосувати до боржника наслідки невиконання ним зобов'язання у вигляді стягнення шкоди, що не є грошовою заборгованістю за договором договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом №10/04/20 від 07.04.2020.
За вказаного, Фізична особа - підприємець Дячук Юрій Петрович заявив вимогу, яка не відповідає вимогам ст.148 ГПК України, що згідно з п.3 ч.1 ст.152 ГПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Відповідно до ч.1 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною 1 статті 152 ГПК України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
Встановивши наявність підстав, передбачених п. 3 ч.1 ст.152 ГПК України для відмови у видачі судового наказу, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу заявнику.
Відповідно до ч.2 ст. 153 ГПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 статті 152 ГПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою.
Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (ч. 2 ст.154 ГПК України).
Приписами ч. 2 ст. 152 ГПК України визначено, що про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Керуючись ст. 12, 147, 148, 150, 151, 152, 153, 154, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Фізичній особі-підприємцю Дячуку Юрію Петровичу у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Окомелка Олега Анатолійовича 100 751,42 грн вартості знищеного товару під час перевезення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Дата підписання: 10.06.2024
Суддя Шніт А.В.
Відправити ФОП Дячук Ю.П. код 2709207514 (рек.) + заява про видачу судового наказу з додатками
та копію ухвали електронною поштою: ІНФОРМАЦІЯ_1