пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
11 червня 2024 року Справа № 903/354/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська облспоживспілка”, м. Луцьк
до відповідача: ОСОБА_1 , м. Луцьк
про стягнення 17 908 грн 40 коп
Суддя Кравчук А.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
11.04.2024 через електронний суд надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська облспоживспілка” до ОСОБА_1 про стягнення 17 908 грн 40 коп. Розгляд справи просить проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 15.04.2024 позовну заяву залишено без руху. Зобов'язано позивача не пізніше 5-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду докази сплати судового збору в сумі 2 422 грн 40 коп.
Позивач ухвалу суду отримав 15.04.2024.
Строк для усунення недоліків -по 22.04.2024.
16.04.2024 надійшла заява позивача про усунення недоліків та долучення доказів сплати судового збору в сумі 2 422 грн 40 коп.
Ухвалою суду від 17.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Відповідач ухвалу суду отримала 22.04.2024 (а.с. 34).
Строк для подання відзиву - по 07.05.2024.
01.05.2024 надійшов відзив відповідача, згідно якого у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що договір припинив свою дію 31.12.2023 у зв'язку з не укладенням додаткової угоди №7 до договору оренди. Підстави застосовувати до даних правовідносин ч. 2 ст. 785 ЦК України відсутні, оскільки відповідальність за не звільнення торгового місця визначена договором.
Позивач відзив відповідача отримав 02.05.2024, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" №4302453821944.
Строк для подання відповіді на відзив - по 06.05.2024.
Відповідь позивача на відзив на адресу суду не надходила.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи вищевикладене, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
01.02.2015 між Волинською обласною спілкою споживчих товариств (правонаступник ТОВ «Волинська облспоживспілка», орендодавець) та підприємцем Гладкою Наталією Вікторівною (орендар) укладено договір оренди №1793/434/15 торгового місця (а.с. 6-7).
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з договору.
Між сторонами зобов'язання виникли з договору оренди №1793/434/15 торгового місця від 01.02.2015.
Предметом договору є торговельне місце №1434 загальною площею 3,63 кв.м, розташоване на Завокзальному ринку за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 1, яке надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендареві для розміщення об'єкту торгівлі (малої архітектурної форми, яка не є власністю орендодавця) для провадження торговельної діяльності. Передача торговельного місця в тимчасове платне користування не спричиняє передачу орендареві права власності на це місце, його власником залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом терміну дії цього договору без права суборенди та приватизації (п. 2.1). Вступ орендаря у користування торговельним місцем настає одночасно з підписанням сторонами даного договору. Підписання даного договору свідчить, що орендар отримав в користування торговельне місце (п. 3.1). Після закінчення строку оренди, передбаченого цим договором, або у випадку дострокового припинення договору орендар зобов'язаний повністю звільнити торговельне місце та виконати інші свої зобов'язання перед орендодавцем, в тому числі грошові, протягом 10 календарних днів. Повернення торговельного місця підтверджується підписанням акту прийому-передачі торговельного місця. У випадку невиконання орендарем даного пункту орендодавець має право самостійно звільнити торговельне місце від об'єкту торгівлі, яким користувався орендар шляхом демонтажу та вивезення з території ринку, про що комісією у складі трьох працівників орендодавця складається відповідний акт та повідомляється орендар. У випадку не звільнення торговельного місця від об'єкту торгівлі протягом 4 місяців з моменту припинення дії договору право власності на об'єкт торгівлі переходить від орендаря до орендодавця. Орендодавець набуває право власності на об'єкт торгівлі за ціною, що дорівнює сумі заборгованості і штрафних санкцій за невиконання орендарем обов'язку щодо повернення торговельного місця за 4 місяці з моменту припинення дії договору, а орендар звільняється від сплати заборгованості і санкцій (п. 3.2). З 01.02.2015 по 31.12.2018 розмір орендної плати за торговельне місце складає 217,80 грн за місяць в т.ч. ПДВ. Протягом грудня 2018 року сторони зобов'язані укласти додаткову угоду до даного договору про встановлення розміру орендної плати на наступні 5 років дії договору з 01.01.2019 по 31.12.2024. У випадку не укладення такої угоди даний договір припиняє свою дію з 31.12.2018. Протягом грудня 2024 року сторони зобов'язані укласти додаткову угоду до даного договору про встановлення розміру орендної плати на термін дії договору з 01.01.2025 по 31.12.2029. У випадку не укладення такої угоди договір припиняє свою дію з 31.12.2024. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць першого місяця дії договору визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати, визначеної п. 4.1, на офіційний індекс інфляції за попередній місяць, при цьому скоригована сума орендної плати не може бути нижчою за встановлену договором (п. 4.1). Орендна плата сплачується щомісячно на поточний рахунок орендодавця, не пізніше 15-го числа поточного місяця (розрахунковий місяць) (п. 4.2). Сторони дійшли згоди, що договір укладений по 14.09.2031 (п. 8.1). Зміни та доповнення до договору вносяться шляхом підписання додаткових угод, що є невід'ємною частиною договору (п. 8.3).
Додатковими угодами №1 від 01.02.2016, №2 від 01.02.2017, №3 від 22.11.2017 змінено розмір орендної плати торговельного місця - 254,10 грн за період з 01.02.2016 по 31.12.2018, 272,25 грн з 01.02.2017 по 31.12.2018, 399,30 грн з 01.01.2018 по 31.12.2018 (а.с. 7 на звороті-8).
Додатковою угодою №4 від 31.12.2018 змінено розмір орендної плати торговельного місця - 417,45 грн за період з 1.01.2019 по 31.12.2019. Визначено, що протягом грудня 2019 року сторони зобов'язані укласти додаткову угоду до даного договору про встановлення розміру орендної плати на період дії договору з 01.01.2020 по 31.12.2024. У випадку не укладення такої додаткової угоди, даний договір припиняє свою дію з 31.12.2019 (а.с. 9).
Додатковими угодами №5 від 31.12.2019, №6 від 31.12.2020 встановлювався розмір орендної плати в сумі 453,75 з 01.01.2020 по 31.12.2020, в сумі 453,75 з 01.01.2021 по 31.12.2021 (а.с. 9 на звороті- 10).
Додатковою угодою №7 від 31.12.2021 встановлено розмір орендної плати - 580,80 з 01.01.2022 по 31.12.2022. Визначено, що протягом грудня 2022 року сторони зобов'язані укласти додаткову угоду до даного договору про встановлення розміру орендної плати на період дії договору з 01.01.2023. У випадку не укладення такої додаткової угоди, даний договір припиняє свою дію з 31.12.2022 (а.с. 10 на звороті).
Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні.
Підписавши договір сторони підтвердили отримання орендарем торговельного місця в оренду.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Позивачем на адресу відповідача направлено лист від 18.01.2023 №11 з пропозицією у разі наявності наміру надалі продовжувати договірні відносини з товариством щодо оренди торговельного місця, до 25.01.2023 прибути в приміщення торгового комплексу ринок «Завокзальний» для укладення відповідної додаткової угоди (а.с. 11-12).
Докази укладення між сторонами додаткової угоди з встановленням розміру орендної плати з 01.01.2023 в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, договір оренди припинив свою дію 31.12.2022.
Докази повернення орендарем спірного торгівельного місця орендодавцю за актом приймання-передачі в матеріалах справи відсутні.
Відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендних платежів виконав частково, у зв'язку з чим позивачем нараховано 484 грн 40 коп орендної плати за грудень 2022 року, яка підтверджена матеріалами справи, підставна та підлягає до стягнення оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 17 424 грн 00 коп у зв'язку з неповерненням відповідачем об'єкта оренди з 01.01.2023 по 31.03.2024.
За загальним правилом, встановленим Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
П. 3.2 договору сторони визначили, що після закінчення строку оренди, передбаченого цим договором або у випадку дострокового припинення договору орендар зобов'язаний повністю звільнити торговельне місце та виконати інші свої зобов'язання перед орендодавцем, в тому числі грошові, протягом 10 календарних днів. Повернення торговельного місця підтверджується підписанням акту прийому-передачі торговельного місця. У випадку невиконання орендарем даного пункту орендодавець має право самостійно звільнити торговельне місце від об'єкту торгівлі, яким користувався орендар шляхом демонтажу та вивезення з території ринку, про що комісією у складі трьох працівників орендодавця складається відповідний акт та повідомляється орендар. У випадку не звільнення торговельного місця від об'єкту торгівлі протягом 4 місяців з моменту припинення дії договору право власності на об'єкт торгівлі переходить від орендаря до орендодавця. Орендодавець набуває право власності на об'єкт торгівлі за ціною, що дорівнює сумі заборгованості і штрафних санкцій за невиконання орендарем обов'язку щодо повернення торговельного місця за 4 місяці з моменту припинення дії договору, а орендар звільняється від сплати заборгованості і санкцій (п. 3.2).
Судом встановлено, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення об'єкта оренди - торгівельного місця перевищує 4 місяці, оскільки договір оренди припинив свою дію 31.12.2022.
Згідно ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У відповідності до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК України).
Принцип тлумачення правочинів «contra proferentem» (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem) означає, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Судом враховано, що п. 3.2 договору оренди сторонами самостійно, на власний розсуд визначено міру відповідальності орендаря за невиконання умов договору, зокрема не звільнення торговельного місця від об'єкту оренди протягом 4 місяців з моменту припинення дії договору, у вигляді переходу права власності на об'єкт оренди від орендаря до орендодавця.
Визначаючи умови та правила у договорі оренди, сторони реалізували право на саморегулювання правовідносин між ними.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі N 2-383/2010 (провадження N 14-308цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок: "Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, допоки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Описана поведінка позивача у договорі оренди від 01.02.2015 не відповідає обраній ним у спорі правовій позиції та тлумаченню обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, що у договорі оренди №1793/1434/15 від 01.02.2015 (п. 3.2) сторонами встановлено на власний розсуд міру відповідальності орендаря за не належне виконання умов договору, зокрема не звільнення торговельного місця від об'єкту оренди протягом 4 місяців з моменту припинення дії договору (31.12.2022), у вигляді переходу права власності на об'єкт оренди від орендаря до орендодавця, звернення позивача до суду з позовом про стягнення неустойки за весь час прострочення в поверненні торговельного місця з 01.01.2023 по 31.03.2024 не відповідає поведінці позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 17 424 грн 00 коп неустойки не підлягають задоволенню.
Недійсність договору оренди №1793/1434/15 від 01.02.2015 не встановлена законом, він не визнаний судом недійсним, а тому підлягає виконанню сторонами.
Судом враховане правомірне сподівання відповідача на визначену сторонами договору міру відповідальності за не виконання його умов, зокрема перехід права власності від орендаря до орендодавця на об'єкт оренди за ціною, що дорівнює сумі заборгованості та штрафних санкцій за невиконання орендарем обов'язку щодо повернення торговельного місця за 4 місяці з моменту припинення дії договору.
Об'єкт торгівлі є малою архітектурною формою, не потребує особливих умов щодо його передачі іншій особі.
При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 65 грн 52 коп відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка» (вул. Ковельська, 13, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 01743401) 484 грн 40 коп орендної плати, 65 грн 52 коп витрат по сплаті судового збору, а всього: 549 грн 92 коп (п'ятсот сорок дев'ять грн 92 коп).
3. У задоволенні позову на суму 17 424 грн 00 коп відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. М. Кравчук