06.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6761/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 (суддя Панна С.П.)
у справі № 904/6761/23
за позовом керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича
про усунення перешкод у користуванні майном
Керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Олійник Віталія Анатолійовича, в якій просить суд:
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Олійник Віталія Анатолійовича, усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, будинок 31/1-В, загальною площею 0,0145 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва: магазину літ. А-1, загальною площею 138,0 кв.м.;
- припинити володіння фізичної особи - підприємця Олійник Віталія Анатолійовича нерухомим майном: магазином літ. А-1, загальною площею 138,0 кв.м., який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 31/1-В, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. номер 55502998 від 03.12.2020 (номер запису - 39521045) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2175131912101;
- стягнути на користь Дніпропетровської обласної прокуратури понесені судові витрати.
Одночасно з даною заявою, позивачем була подана заява про забезпечення позову. В поданій заяві про забезпечення позову позивач просить суд з метою забезпечення позову керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до фізичної особи - підприємця Олійника Віталія Анатолійовича про зобов'язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на них самочинно збудованих будівель і споруд та припинення володіння нерухомим майном із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна постановити ухвалу, якою:
- заборонити фізичній особі - підприємцю Олійнику Віталію Анатолійовичу та будь яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна - магазин літ. А-1, загальною площею 138,0 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 31/1-В (реєстраційний номер 2175131912101).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 заяву Західної окружної прокуратури міста Дніпра про забезпечення позову задоволено. Заборонено фізичній особі - підприємцю Олійнику Віталію Анатолійовичу та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна - торговий павільйон літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В (реєстраційний номер 2142953512101).
Не погодившись з вказаною ухвалою фізичною особою-підприємцем Олійником Віталієм Анатолійовичем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі № 904/6761/23, у забезпеченні позову відмовити.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Дніпропетровської області:
- текст оскаржуваної ухвали свідчить, що вона містить лише загальні мотиви застосування заходів забезпечення позову без врахування обставин цієї конкретної справи, а висновки резолютивної частини разом із зазначенням об'єкта, який не має відношення до цієї справи;
- в цій справі щодо об'єкта нерухомості мала місце лише одна зміна власника - за договором про встановлення довірчої власності. Отже, наведена судом в обґрунтуванні обставина численності змін власників та низки проведених державних реєстрацій - відсутня;
- зміст позовної заяви свідчить про недобросовісне використання заявником позову своїх прав шляхом зазначення різних варіантів складу сторін і суд першої інстанції не залишив позовну заяву без руху для усунення недоліків.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Учасники справи не скористалися своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу.
Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 06.06.2024 з'явився прокурор. Відповідач (апелянт) та позивач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ФОП Олійник В.А. апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.
Колегія суддів зауважує, що скаржник як учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 06.06.2024 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.
Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача (апелянта) та позивача.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Прокурор в судовому засіданні 06.06.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на необхідності залишення ухвали суду першої інстанції без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Олійник Віталія Анатолійовича, в якій просить суд:
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Олійник Віталія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м.Дніпро, 49000) у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, будинок 31/1-В, загальною площею 0,0145 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва: магазину літ. А-1, загальною площею 138,0 кв.м.;
- припинити володіння фізичної особи - підприємця Олійник Віталія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) нерухомим майном: магазином літ. А-1, загальною площею 138,0 кв.м., який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 31/1-В, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. номер 55502998 від 03.12.2020 (номер запису - 39521045) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2175131912101;
- стягнути на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м.Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати.
Одночасно з даною заявою, позивачем була подана заява про забезпечення позову. В поданій заяві про забезпечення позову позивач просить суд з метою забезпечення позову керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до фізичної особи - підприємця Олійника Віталія Анатолійовича про зобов'язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на них самочинно збудованих будівель і споруд та припинення володіння нерухомим майном із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна постановити ухвалу, якою:
- заборонити фізичній особі - підприємцю Олійнику Віталію Анатолійовичу та будь яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна - магазин літ. А-1, загальною площею 138,0 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 31/1-В (реєстраційний номер 2175131912101).
Прокурор зазначає, що у разі задоволення позову та одночасної зміни власника, під час розгляду справи в суді, а також під час набрання законної сили судовим рішенням, виконання такого рішення суду буде неможливим, що може призвести до необхідності подання нового позову до наступного власника та виникненню нового спору. Прокурор зазначає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Суд першої інстанції, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту порушених прав заявника, за захистом яких позивач звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів, дійшов висновку, що відчуження у будь-який спосіб майна призведе до зміни власника, а тому позивач буде змушений знову звертатися до суду за захистом своїх порушених прав до нового власника майна. Відповідно припущення того, що у випадку відчуження майна позивач не захистить свої права в межах одного судового провадження є обґрунтованим. Судом враховано численні зміни власників та низку проведених державних реєстрацій права на нерухоме майно, у зв'язку з чим обґрунтованими є аргументи позивача про можливість проведення чергової перереєстрації прав на майно. У випадку відчуження майна та проведення чергових реєстраційних дій, позивач (прокурор) змушений буде звертатися з новим позовом про визнання недійсними таких записів та звертати свої вимоги про знесення вже до нового власника.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).
Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17).
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).
Колегія суддів зауважує, що у даній справі предметом позову є вимоги немайнового характеру, зокрема, усунення перешкод у користуванні майном.
Судом першої інстанції враховано, що позов забезпечується, у тому числі, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання (п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
Відповідно до правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, оскільки предметом позову є усунення перешкод у користуванні зайнятою земельною ділянкою та скасування державної реєстрації, тобто позовні вимоги немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду
Подібні правові позиції викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 25.02.2020 у справі № 924/789/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 18.03.2020 у справі № 904/2641/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 09.09.2020 у справі №906/1336/19, від 16.11.2020 у справі № 910/7596/20, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20, від 27.11.2023 у справі № 903/639/23.
Таким чином, оскільки спір є немайновим, рішення в якому не передбачає примусового виконання, то така підстава вжиття заходів забезпечення позову як ризики невиконання та утруднення виконання рішення суду про задоволення позовних вимог не повинна досліджуватися взагалі.
Судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали про забезпечення позову, не досліджувалася така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та зроблено правильний висновок, з яким погоджується апеляційний суд, що виходячи із предмету та підстав позову вбачається, що не застосування відповідного виду забезпечення позову може в подальшому спричинити труднощі з відновлення порушеного права позивача у випадку задоволення позовних вимог.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 звернула увагу, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Відповідно суд констатує, що у випадку відчуження майна та невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна та заборони реєстраційних дій позивач не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність зв'язку між зазначеним заходом забезпечення позову і предметом спору, а отже, наявні підстави для забезпечення позову щодо предмету спору.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Вжиття заявлених прокурором заходів забезпечення позову щодо заборони відчуження майна та заборону вчинення реєстраційних дій щодо цього майна спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у цій справі та на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення поданого позову.
Наведеним спростовуються доводи скаржника, що текст оскаржуваної ухвали свідчить, що вона містить лише загальні мотиви застосування заходів забезпечення позову без врахування обставин цієї конкретної справи.
Щодо аргументів про те, що у резолютивній частині судового рішення зазначено об'єкт, який не має відношення до цієї справи, то варто зазначити, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було допущено описку - вказано у резолютивній частині інший об'єкт, що не є предметом спору у даній справі. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024 господарським судом було виправлено описку в резолютивній частині ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024р. по справі №904/6761/23, шляхом викладення другого абзацу в наступній редакції:
«Заборонити фізичній особі - підприємцю Олійнику Віталію Анатолійовичу та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна - магазин літ. А-1, загальною площею 138,0 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 31/1-В (реєстраційний номер 2175131912101)".
В своїй скарзі апелянт стверджує, що в цій справі щодо об'єкта нерухомості мала місце лише одна зміна власника - за договором про встановлення довірчої власності. Отже, наведена судом в обґрунтуванні обставина численності змін власників та низки проведених державних реєстрацій - відсутня.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22, де зауважено на тому, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у відповідача нерухомого майна, яке є безпосередньо пов'язаним із предметом спору (наявності зареєстрованих прав на нього). Заборона вчинення реєстраційних дій щодо нерухомого майна мають на меті збереження статусу власника для правильного визначення складу сторін спору, а саме відповідача.
Вказане сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача та виконанню в подальшому рішення суду у разі задоволення вказаних вище позовних вимог без необхідності нового звернення до суду або ж доповнення позову новими обставинами, заміни відповідача тощо, що не сприятиме швидкому розгляду справи та дотриманню розумних строків.
При цьому не має вирішального значення для вжиття такого заходу забезпечення позову кількість операцій щодо нерухомого майна, адже сама по собі наявність у відповідача спірного майна та відсутність будь-яких обтяжень (за наявності судового спору) створює значний об'єктивний та обґрунтований ризик його відчуження відповідачем задля уникнення негативних наслідків для себе.
Водночас, у випадку заборони вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна, сам об'єкт залишається у власності відповідача, а у майбутньому такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Отже, немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки за ним зберігаються права володіння та користування, а можливість розпоряджатися обмежується лише на певний час.
А тому, з огляду на вищевикладене судом відхиляються доводи скаржника у відповідній частині скарги.
Щодо посилань на те, що - зміст позовної заяви свідчить про недобросовісне використання заявником позову своїх прав шляхом зазначення різних варіантів складу сторін і суд першої інстанції не залишив позовну заяву без руху для усунення недоліків, то такі визнаються безпідставними, оскільки на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 02.09.2019 у справі № 917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі № 910/3547/21).
В свою чергу, апеляційним судом переглядається вирішення процесуального питання щодо застосування заходів забезпечення позову, а не щодо наявності/відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху.
Необхідно також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а згідно ч. 1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Тобто відповідач не позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, довівши суду наявність обставин, з якими пов'язується можливість заміни заходу забезпечення позову іншим або взагалі відсутність підстав чи подальшої потреби у їх застосуванні.
Отже, доводи апеляційної скарги, вичерпна оцінка яким була надана вище по тексту постанови, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не довів порушення судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваної ухвали.
Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 ГПК України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі №904/6761/23 - без змін.
Розподіл судових витрат (судового збору) здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 13, 74, 86, 137-141, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Олійника Віталія Анатолійовича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі № 904/6761/23 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі №904/6761/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 10.06.2024
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко