10 червня 2024 року м. Харків Справа № 922/5467/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, м.Полтава на рішення Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/5467/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОБУДКОМПЛЕКС", м.Харків
до 1.Головного управління Держпраці у Харківській області, м.Харків,
2.Північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, м.Полтава
3.Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, м.Харків
про стягнення 48000,00 грн.
У грудні 2023року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУДКОМПЛЕКС» (далі -Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі- Відповідач 1), Північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (далі - Відповідач 2) та Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі - Відповідач 3) про стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача 48000,00 грн майнової шкоди, завданої внаслідок неправомірного накладення штрафу відповідно до постанови Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ХК28400/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.03.2024 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Відповідач 2, не погодившись з означеним судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду, за змістом якої просив суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/5467/23 від 15.03.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач 2 зазначав, що він невірно визначений у якості відповідача, оскільки Відповідач-1 хоч і ліквідується, перебуває в стані припинення, проте на сьогоднішній день такий запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань не внесено, в реєстрі відсутні відомості щодо правонаступництва. Також вважав хибним висновок суду першої інстанції щодо нерозповсюдження на спірні відносини Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі - Порядок №787).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/5467/23 від 09.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 2 на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 16.04.2024р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач 15.04.2023 надав відзив на апеляційну скаргу, за доводами якого заперечував проти її задоволення, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. У мотивувальній частині відзиву зазначив про орієнтовно понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000, 00грн.
Позивач наступного дня надав клопотання про:
- долучення додаткових доказів на підтвердження розміру судових витрат, просив долучити копію Договору про надання правової (правничої) допомоги №01/1802/2021 від 18.02.2021, копію додаткової угоди №б/н від 30.09.2023, копію Виписки з ЄДР, копію рішення учасника ТОВ «Будівельна компанія Воробйові гори»;
- надання можливості надати додаткові докази понесених витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення;
- визнати поважними причини, з яких він не може до закінчення судових дебатів у справі № 922/5467/23 подати всі докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, та вирішити питання про судові витрати після ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідач 2 надав заперечення на означене клопотання, просив відмовити у долученні додаткових доказів, витрати на правничу допомогу вважав необґрунтованими, а їх розмір - не підтвердженим.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Оскільки дана справа розглядається в порядку спрощеного письмового провадження та Позивачем надані докази щодо судових витрат у встановлений законом та ухвалою судової колегії строк, клопотання щодо їхнадання та заява щодо надання таких доказів протягом п'ятиденного строку після винесення постанови не підлягають додатковому вирішенню, оскільки базуються на вимогах закону.
Щодо вимог про визнання поважними причини, з яких Позивач не може до закінчення судових дебатів у справі № 922/5467/23 подати всі докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, то воно не має процесуального сенсу, оскільки судові дебати в даному провадженні відсутні.
Якщо заявник вважає, що він пропустив процесуальний строк для вчинення певної дії, то за змістом ч.ч.1,4 ст.119 ГПК України заява про визнання поважною причини його пропуску (поновлення процесуального строку) має бути подана одночасно із вчиненням відповідної процесуальної дії (подання заяви, скарги, документів тощо), стосовно якої пропущено строк.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- винесення 13.05.2021 року т.в.о. першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Гринєм Дмитром Володимировичем постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ХК28400/1185/НД/НП/СПТД/ФС, якою у зв'язку з невиконанням вимоги про надання документів №ХК28400/1185/НД від 22.03.2021, керуючись статтею 265 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населенням, частиною 3 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (зі змінами), та на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України - вчинення дій, передбачених абзацом сьомим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, вирішено: накласти на ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ВОРОБЙОВІ ГОРИ» (нова назва - ТОВ «БК «ЄВРОБУДКОМГІЛЕКС») штраф у розмірі 96000,00 грн.;
-звернення Позивача до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ХК28400/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021, у задоволенні якого рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2021 року у справі №520/10169/21 - відмовлено;
-сплата Позивачем 50% штрафу у розмірі 48000,00 грн. з метою уникнення негативних наслідків для своєї господарської діяльності, зокрема, блокування рахунків, арешту майна (платіжне доручення № 375 від 09.06.2021 року);
- скасування постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2021 по справі №520/10169/21 та прийняття нового про задоволення позову;
- звернення Позивача до Відповідача 1 з заявами про повернення сплачених грошових коштів у сумі 48000,00 грн Позивача у зв'язку зі скасуванням Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021 року постанови Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ХК28400/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 року, якою на ТОВ “БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ “ВОРОБЙОВІ ГОРИ” накладено штраф та яка була підставою для сплати вищезазначених коштів;
- надання 01.11.2023 року Відповідачем 1 відповіді про неможливість повернення коштів через те, що він не є органом, який уповноважений повертати кошти з Державного бюджету, оскільки таке повернення здійснюється або за рішенням суду або безпосередньо за поданням контролюючих органів;
- повідомлення Відповідачем 2 листом №ПНС/3.1/5014- 23 від 27.04.2023 про неможливість повернення коштів Позивачу.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
За твердженням Позивача, грошові кошти у розмірі 48000,00 грн зараховані та утримуються у Державному бюджеті України без відповідної правової підстави, оскільки Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021 року у справі №520/10169/21 визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЖХК28400/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 року, яка і була підставою для їх сплати, у зв'язку з чим Позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач-2 в суді першої інстанції проти позову заперечував, вважаючи, що він є новоствореною установою згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ХК28400/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 винесено задовго до внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань про його реєстрацію, він не порушував прав та інтересів Позивача, а отже спір виник між Позивачем та Відповідачем-1, запис про припинення якого до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань - не внесено.
Відповідач 1 у відзиві зазначав, що не набував майно/кошти Позивача та не зберігав їх, тому і підстави для повернення коштів на його користь - відсутні, а боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідач 3 в суді першої інстанції не скористався правом на подання відзиву на позов.
Задовольняючи позов, господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги та зауважив, що кошти підлягають стягненню на користь Позивача саме з Державного бюджету України, а не з будь-кого з визначених Позивачем Відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, постанова Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ХК28400/1185/НД/НП/СПТД/ФС від 13.05.2021 про стягнення з Позивача штрафу визнана протиправною та скасована Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021.
За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, місцевий господарський суд встановив, що частина штрафу в сумі 48 000 грн зарахована до державного бюджету за платіжним дорученням №375 від 09.06.2021р.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі, отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).
Частиною 1 статті 170 ЦК України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 56 ГПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.
Доводи Відповідача-2 про те, що він не є правонаступником Головного управління Держпраці у Харківській області та не є належним Відповідачем у справі, правомірно відхилені місцевим господарським судом з огляду на наступне.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2022 у справі №910/8252/21, від 22.02.2021 у справі №910/6336/19, від 11.10.2019 у справі №812/1408/16, від 13.03.2019 у справі №524/4478/17, від 20.02.2019 у справі №826/16659/15.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/348/19).
Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №280/4670/20).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Постанови №14 територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, куди, зокрема входить і Головне управління Держпраці у Харківській області, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Підпунктом 3 пункту 3 Постанови №14 встановлено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці виконує завдання і функції Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області.
Зазначене обґрунтування безпідставності вищенаведених доводів апеляційної скарги докладно викладене в мотивувальній частині рішення суду, оскільки фактично в апеляційній скарзі Відповідач-2 дублює свої заперечення проти позову.
Отже є вірним висновок суду першої інстанції, що на підставі Постанови №14, як розпорядчого акта, до правонаступника - новоствореної особи - Відповідача-2 перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Відповідачем-1, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
Доводи апеляційної скарги з посиланням на Порядок №787 відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки наведений Порядок застосовується до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів, але в даному випадку сума штрафу, яку до бюджету перерахував Позивач, не є помилково чи надмірно зарахованою, а відтак Порядок №787 на спірні правовідносини не поширюється.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Позивача шляхом стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 48000,00грн.
Інших доводів на спростування означеного апеляційна скарга Відповідача 2 не містить.
За таких підстав, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 15.03.2024 року у справі №922/5467/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до вимог ст.129 ГПК України, витрати, що пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на заявник апеляційної скарги.
Разом з тим, зі змісту відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що Позивачем понесено (очікує понесення) судові витрати у зв'язку з розглядом справи № 922/5467/23 в суді апеляційної інстанції в розмірі 60 000 грн 00 коп.
Будь-якого попереднього розрахунку або обґрунтування цих витрат відзив на апеляційну скаргу не містить.
В подальшому Позивачем у якості доказів понесених судових витрат надані договір про надання правової (правничої) допомоги №01/1802/2021 від 18.02. 2021, копію додаткової угоди №б/н від 30.09.2023, копію Виписки з ЄДР, копію рішення учасника ТОВ «Будівельна компанія Воробйові гори», а також заявлено про подання додаткових доказів після винесення постанови. В зазначеній заяві (клопотанні) Позивачем зазначено, що відповідна сума визначена у якості фіксованої в договір з адвокатам та він звільняється від обов'язку її додаткового обґрунтування.
За змістом вимог ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до вимог ч.3 ст.126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом правової позиції ВП ВС, що викладена в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу ( стаття 124 ГПК України ); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами ( стаття 126 ГПК України ): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат ( стаття 129 ГПК України ).
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України ).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України ).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Разом з тим, за умови не наведення Позивачем орієнтованого розрахунку в першій заяві по суті в суді апеляційної інстанції (відзиві на апеляційну скаргу), відмові заявника подавати детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.4 клопотання Позивача від 16.04.2024) - суд позбавлений можливості відповідно до наведених принципів визначити відповідний розмір витрат Позивача, що підлягає розподілу-навіть за умови подальшого подання Позивачем доказів у вигляді первинних документів - рахунка-фактури та акту наданих послуг / звіту (як зазначає Позивач в тому ж клопотанні).
В постанові ВС від 14.12.2021 року у справі № 922/676/21 окремо звертається увага, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.
Оскільки зазначене порушення Позивачем вимог процесуального законодавства позбавляє права інших учасників справи - Відповідачів - обґрунтовано заперечити щодо відшкодування за їх рахунок наведеної суми, з урахуванням вимог ч.2 ст.124 ГПК України, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, судова колегія відмовляє Позивачу у розподілі суми в 60000 грн, яку він визначає у якості понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції та відшкодуванні її за рахунок інших учасників справи.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, м.Полтава на рішення Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/5467/23- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/5467/23- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков