10 червня 2024 року м. Харків Справа № 922/12/24
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у складі:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" (вх. №843 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.03.2024 у справі №922/12/24,
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03035, м Київ, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, 61),
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" (61001, м. Харків, вул. Добровольців, б. 15/17),
про стягнення 115 861,00 грн,-
Позивач, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати у розмірі 115861,61 грн, з яких 91730,43 грн основного боргу, 11725,68 грн пені, 4703,17 грн штрафу, 5177,77 грн інфляційних збитків та 2524,56 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Договору про на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна № БМЕСД-3-11/СУМ, орендованого за договором оренди нерухомого майна від 31.03.2020 № БМЕС-01/35-ВУМ, в частині проведення своєчасних розрахунків.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.03.2024 у справі №922/12/24 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" (61001, м. Харків, вул. Добровольців, б. 15/17, код ЄДРПОУ 35970996) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03035, м Київ, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, 61, код ЄДРПОУ 40075815) 91730,43 грн основного боргу; 11725,68 грн пені; 4703,17 грн штрафу; 5177,77 грн інфляційних втрат; 2524,56 грн 3% річних та 2684,00 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах даної справи наявні належні та достатні докази, які підтвердили реальність виконання позивачем робіт за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна № БМЕСД-3-11/СУМ, орендованого за договором оренди нерухомого майна від 31.03.2020 № БМЕС-01/35-ВУМ та наявність заборгованості у відповідача щодо оплати їх вартості.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтуванні апеляційної скарги вказує про ненадання позивачем до суду жодних доказів фактичного використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" орендованих приміщень у спірний період, та отримання послуг. Одночасно апелянт вказує про припинення господарської діяльності у зв'язку з проведення активних бойових дій на території м.Харків, як підстави для відмови в задоволенні позову та зменшення розміру штрафних санкцій.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі №922/12/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" на рішення Господарського суду Харківської області від 08.03.2024 у справі №922/12/24; постановлено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" на рішення Господарського суду Харківської області від 08.03.2024 у справі №922/12/24 здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; встановлено позивачу строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/12/24.
19.04.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5559, вх№5560), в якому сторона вказує про необґрунтованість апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" (вх. №843 Х/1) та законність рішення Господарського суду Харківської області від 08.03.2024 у справі №922/12/24.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.
03.04.2020 між АТ "Укрзалізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт на експлуатації будівель і споруд" (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" (орендар) укладено Договір про на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна № БМЕСД-3-11/СУМ (надалі - Договір) (а.с.12-13), орендованого за договором оренди нерухомого майна від 31.03.2020 р. № БМЕС-01/35-ВУМ (далі - Договір оренди).
Відповідно до умов вищевказаного Договору балансоутримувач забезпечує утримання та обслуговування вищевказаного об'єкта нерухомого майна, а орендар бере участь у відшкодуванні витрат балансоутримувача по обслуговування та утримання нерухомого майна - частини нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8, літ. М/1-1- складські та підсобні приміщення № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12, загальною площею 1168,60 кв. м. за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська № 114, М/1-1 та відповідної прибудинкової території, (надалі - Майно).
Згідно з пунктами 1.1., 1.2. Договору, розмір витрат балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна, що підлягає відшкодуванню орендарем, визначається пропорційно до площі майна, яким орендар користується відповідно до основаного договору оренди, від загальної площі об'єкта нерухомості, в якому розташоване майно.
Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Договору, відшкодування орендарем витрат орендодавця на утримання та обслуговування майна, що включає, крім іншого, податок на майно (земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а також здійснені орендодавцем витрати по наданню комунальних послуг (вода, тепло, електрична енергія).
Також, відповідно до п. 3.1. Договору, Договір діє до моменту закінчення строку дії вищевказаного Договору оренди (до 25.03.2023), але не раніше дня повернення майна за актом приймання-передачі у відповідності до його умов.
Відповідно до п. 2.4. Договору, орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.
Таким чином, відповідач взяв на себе грошові зобов'язання із періодичного і систематичного внесення платежів, а саме, орендної плати за основним договором (Договір оренди) та відшкодування витрат на утримання орендованого майна.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що на виконання умов Договору, орендодавець передав майно орендарю 19.03.2021 за актом приймання-передачі майна. До теперішнього часу майно перебуває в користуванні орендаря (відповідача).
З урахуванням положень п. 3.6. Договору оренди (основного договору), яка передбачає нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном, за період з 30.06.2022 по 30.06.2023 позивачем було нараховано заборгованість за надані послуги у розмірі 91730,43 грн за відшкодування витрат на його утримання, які не були сплачені відповідачем в порядку та строки, визначені Договорами.
У зв'язку із наявною заборгованістю за Договором та з метою досудового врегулювання спору між сторонами, позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачеві претензії від 24.05.2023 за вих. № БМЕСД-3-11/283 на суму основного боргу у розмірі 69546,90 грн.
Проте відповідач відповіді не надав та заборгованість позивачу не сплатив.
Вказане, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018 "Деякі питання діяльності акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Статут АТ "Укрзалізниця" (далі - Статут) в новій редакції. Відповідно до зазначеної редакції Статуту змінено тип та назву публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на акціонерне товариство "Українська залізниця".
Згідно з п. 15 Статуту товариство має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом.
У відповідності до п. 31, 32 Статуту майно товариства складається з основних фондів, обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінних паперів, а також інших активів, відображених у самостійному балансі товариства. Майно товариства формується за рахунок, зокрема, майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства.
Також, відповідно до ст. 33 Статуту здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства.
Відповідно до частини 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувані господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Частиною 6 ст. 283 ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина 1 ст. 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі майна орендарю у користування підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією акту приймання-передачі майна від 03.04.2020 з якого убачається, що на виконання умов Договору № БМЕС-01/35-ВУМ від 03.04.2020 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8, літ.М/1-1- складські та підсобні приміщення № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12, загальною площею 1168,60 кв. м за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська № 114, М/1-1.
Пунктом 3.9. Договору оренди майна передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця включно.
Нарахування на відшкодування витрат на утримання орендованого майна, здійснюються до дати його фактичного повернення за актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця.
Відповідно до п.п. 2.2., 2.3 Договору № БМЕСД-3-11/СУМ на відшкодування витрат балансоутримувача від 03.04.2020, розмір щомісячного відшкодування визначається на підставі розрахунку, що є невід'ємною частиною Договору.
Розмір витрат балансоутримувача по наданню комунальних послуг має динамічний характер та визначається на підставі показників лічильників води, тепла та електричної енергії (за відсутності лічильників визначається розрахунковим шляхом згідно методики (правил) встановлених уповноваженим органом) та об'єму фактично спожитих послуг. Орендар самостійно, за необхідністю, укладає договори з відповідними комунальними службами (постачальними організаціями) на комунальні послуги (послуги з газопостачання, електропостачання, водопостачання, водовідведення та інше), що безпосередньо пов'язані з орендованим Майном та не надані у відповідності до умов Договору.
Ураховуючи те, що орендоване майно відповідачем не було повернуто позивачу, відповідачеві були виставлені рахунки на відшкодування витрат на утримання орендованого майна та оформлені акти виконаних робіт на загальну суму 91730,43 грн., які не були оплачені у терміни, визначені Договором та доказів належного виконання відповідачем умов Договору матеріали справи не містять.
За твердженням апелянта, позивач не надав суду жодних доказів фактичного використання відповідачем орендованих приміщень у спірний період, отримання послуг.
Втім колегія суддів не погоджується з наведеним аргументом відповідача з огляду на таке.
Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 2 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
За приписами частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції з боку відповідача не зазначалось щодо невикористання орендованого майна та неспоживання послуг.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 164 ГПК України заперечення проти позову викладаються відповідачем у відзиві на позов. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини третя, четверта статті 80 ГПК України).
Оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заперечував факт використання відповідачем орендованих приміщень у спірний період, отримання послуг, а також взагалі не подав відзиву на позовну заяву, то відповідач не вправі заперечувати проти таких обставин під час розгляду справи по суті з відповідних мотивів, які були ним наведені лише в апеляційній інстанції.
(Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 № 910/8662/20 та від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19, 916/3034/22 від 16.04.2024).
При цьому Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" не надано доказів розірвання договору, припинення договірних правовідносин між сторонами, ініціювання питання повернення нерухомого майна, або інших доказів на підтвердження відповідних обставин.
У зв'язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" не доведено обставину фактичного невикористання орендованих приміщень у спірний період.
Поряд з цим у п. 2.4. Договору сторони узгодили, що орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.
Слід зазначити, що за своєю правовою природою рахунок на оплату витрат не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити витрати балансоутримувачу.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 915/641/19.
Оскільки обов'язок сплати платежів орендаря наставав щомісяця 20 числа місяця, наступного за звітним, незалежно від того, чи виставлявся рахунок орендодавцем, та з урахуванням приписів ст. 530 ЦК України, строки виконання грошових зобов'язань відповідача за Договором вважаються такими, що настали.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов законного висновку, що позовні вимоги в частині заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 91730,43 грн. є правомірними та обґрунтованими, такими, що відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню.
Оскільки зобов'язання зі сплати орендних платежів відповідачем не виконані у строк, встановлений п. 2.4. Договору, відповідач є таким, що допустив порушення зобов'язання, у зв'язку з чим, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 11725,68 грн та штраф у розмірі 4703,17 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. (ст. 611 ЦК України)
За змістом п. 6.2. Договору сторони передбачили та встановили, що у разі несвоєчасної оплати рахунків балансоутримувача орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків.
Згідно з положенням п. 6.3. Договору, у разі виникнення у орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування Майна та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50 % та більше від сум, виставлених по рахунках за три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 216 ГК України також установлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями згідно зі ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 1, 3).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стосовно порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
Таким чином, перевіривши розрахунки позивача судом установлено, вони здійснені арифметично правильно, отже позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 11725,68 грн пені та 4703,17 грн штрафу є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.
Щодо заявлених до стягнення 3 % річних у розмірі 2524,56 грн та інфляційних втрат у розмірі 5177,77 грн слід зазначити таке.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2524,56 грн та інфляційних втрат у розмірі 5177,77 грн є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про припинення господарської діяльності у зв'язку з проведення активних бойових дій на території м.Харків , як підстави для відмови в задоволенні позову, колегія суддів зазначає про таке.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідна обставина не може бути достатньою підставою для звільнення від обов'язку виконання договірного зобов'язання, оскільки, відповідно до чинного законодавства, підприємницька діяльність ведеться на свій страх і ризик.
Щодо можливості відмови у стягненні штрафних санкцій або зменшення їх розміру з огляду на відповідну обставину слід зазначити таке.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частини 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Водночас конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання за договором, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, мають правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої ст. 511 ЦК України, ст. 233 ГК України.
Водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Слід відмітити, що укладаючи договір, сторони брали на себе певні зобов'язання та ризики. Отже, підписуючи договір відповідач усвідомлював ступінь відповідальності за неналежне виконання умов договору, зокрема передбачений розмір штрафних санкцій за несвоєчасну оплату вартості товару.
Стягнення штрафу в даному випадку не є засобом доходу, як зазначив відповідач, а засобом впливу на боржника для належного виконання ним своїх зобов'язань зі своєчасної оплати товару, яка здійснювалась з порушенням строків оплати.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 по справі №924/243/19).
За правовою позицією Верховного Суду, яка наведена у постанові від 08.05.2018 у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто в сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Втім, як було встановлено вище, згідно з ч. 1, 4 ст. 164 ГПК України заперечення проти позову викладаються відповідачем у відзиві на позов. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримував поштову кореспонденцію суду, отже був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Разом з тим, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позову заяву та жодного разу не зазначав про необхідність застосування судом першої інстанції приписів ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та не заявлялось відповідного клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, та не надавалось жодного обґрунтування необхідності реалізації відповідних дій.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини третя, четверта статті 80 ГПК України).
За змістом ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань; заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі; заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Тобто, ініціювання питання зменшення розміру штрафних санкцій повинно було бути реалізовано стороною у суді першої інстанції.
Оскільки судом першої інстанції не надавалась правова оцінка такому клопотанню через його неподання стороною, суд апеляційної інстанції позбавлений права здійснювати його розгляд. Доказів неможливості його заявлення у суді першої інстанції з боку відповідача не надано.
Оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не зазначав про необхідність застосування судом першої інстанції приписів ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, а також взагалі не подав відзиву на позовну заяву, то відповідач не вправі заперечувати проти таких обставин під час розгляду справи по суті з відповідних мотивів, які були ним наведені лише в апеляційній інстанції.
(Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 № 910/8662/20 та від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19, 916/3034/22 від 16.04.2024).Станом на момент розгляду справи в апеляційному суді відповідачем не доведено, що стягнення штрафу не відповідає засадам розумності і справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення господарської діяльності підприємства відповідача.
Беручи до уваги викладене колегія суддів не вбачає підстав для розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 08.03.2024 у справі №922/12/24 має бути залишене без змін.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 ГПК України колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІОН ХХІ" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 08.03.2024 у справі №922/12/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян