вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2024 р. Справа№ 910/12416/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023
у справі № 910/12416/23 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"
про стягнення коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" (далі - позивач; ТОВ "МЕНТАЛ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (надалі - відповідач; ТОВ "Дієса"; апелянт) про стягнення заборгованості у розмірі 7 007 555,57 грн, з яких: 5 540 291,23 грн - основний борг, 886 928,51 грн - пеня, 119 276,30 грн - 3% річних та 461 059,53 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 01102019ЕLDO від 01.10.2019.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 провадження у справі № 910/12416/23 в частині стягнення 229 459, 99 грн основного боргу - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору; позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" 5 310 831 грн 24 коп. - основного боргу, 886 928 грн 51 коп. - пені, 119 276 грн 30 коп. - 3% річних, 425 051 грн 43 коп. - інфляційних втрат, 104 573 грн 21 коп. - судового збору та 39 794 грн 46 коп. - витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині позову відмовлено.
За висновками місцевого господарського суду, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, ним були порушені умови договору № 01102019ЕLDO від 01.10.2019 та положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 310 831, 24 грн. (основний борг). Крім того, за висновками суду першої інстанції, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 886 928, 51 грн - пені за загальний період з 10.03.2022 по 27.07.2023 (нарахована окремо по кожній видатковій накладній) та сума інфляційних втрат у розмірі 425 051, 43 грн, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 10.03.2022 по 27.07.2023 (нарахування здійснено окремо по кожній видатковій накладній), а також сума 3% річних у розмірі 119 276, 30 грн, за період з 10.03.2022 по 27.07.2023 (нарахування здійснено окремо по кожній видатковій накладній).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Дієса" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "МЕНТАЛ" в цій частині відмовити.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 апеляційна скарга відповідача у справі № 910/12416/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 було залишено без руху.
В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024, представником ТОВ "Дієса" подано заяву про усунення недоліків (апеляційну скаргу у новій редакції), в якій апелянт просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 скасувати в частині стягнення з нього 886 928 грн 51 коп. - пені, 119 276 грн 30 коп. - 3% річних, 425 051 грн 43 коп. - інфляційних втрат та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "МЕНТАЛ" в цій частині відмовити.
Крім того, апелянт просить зменшити ухвалений розмір витрат на професійну правничу допомогу з 39 794,46 грн до 3 000,00 грн.
Апеляційна скарга (уточнена) мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, по-перше, що позивач не виконав умови договору щодо передачі відповідачу повного комплекту документів на товар (партію товару), вказаного в п. 2.9. договору, а саме документів, передбачених п.п. 2.9.1., 2.9.4 та 2.9.5., що вказує про відсутність будь-яких правових підстав для висновку місцевим господарським судом, що строк виконання зобов'язання з оплати товару за договором сплив.
По-друге, судом першої інстанції були прийняті подані позивачем заява про закриття провадження в частині позовних вимог і копія накладної про повернення товару. Водночас, не прийнято поданий відповідачем сертифікат № 3000-23-3865 від 12.09.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Київською ТПП, як доказ у справі.
По-третє, ТОВ «МЕНТАЛ» включено до плану санації ТОВ "Дієса" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому провадження по справі № 910/12416/23 необхідно було зупинити до прийняття Господарським судом міста Києва ухвали про затвердження плану санації. Втім, у судовому засіданні 02.11.2023 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі розглянуто не було.
Додатково апелянт підкреслив, що дослідивши уважно предмет та підстави позовних вимог в справі № 910/12416/23, повно та всебічно оцінивши зміст та правові підстави клопотання та доданих до клопотання про зупинення провадження доказів: ухвали про прийняття заяви про затвердження плану санації від 27.09.2023 у справі № 910/15087/23, ухвали від 13.10.2023 у справі № 910/15087/23 про роз'яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 27.09.2023 у цій справі, плану санації ТОВ "Дієса" до відкриття провадження у справі про банкрутство, - суд першої інстанції обґрунтовано мав дійти висновку, що розгляд справи № 910/12416/23 неможливий до постановлення Господарським судом міста Києва ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.
По-четверте, відповідач не був належним чином повідомлений (в порядку ч. 4 ст. 120 ГПК України) про дату, час і місце судового засідання, яке було призначене на 07.12.2023. В порушення ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 202 ГПК України, судове засідання 07.12.2023, в якому було винесене оскаржуване рішення, не було відкладено, і відбулось без участі відповідача. У зв'язку із чим, ТОВ "Дієса" було позбавлене можливості приймати участь в судовому засіданні при розгляді справи по суті, чим обмежене у процесуальних правах, в тому числі заявляти про застосування позовної давності до позовних вимог, зокрема в частині неустойки. Так, оскаржуваним рішенням стягнуто штрафні санкції, пеня розрахована за період, що перевищує строк спеціальної позовної давності. Відтак, відповідач заявляє про необхідність застосування до позовних вимог про стягнення неустойки спеціальної позовної давності в один рік.
По-п'яте, апелянт вважає, що при ухваленні судом до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не враховував та не обґрунтував в рішенні чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; що він не є пропорційним до предмета спору. Сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 призначено на 08.04.2024; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23.
05.04.2024 на адресу апеляційного господарського суду від ТОВ «МЕНТАЛ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
За твердженнями позивача, зі змісту апеляційної скарги (у редакції від 12.02.2024) вбачається, що апелянт відмовився від вимог в частині оскарження стягнення основного боргу. Таким чином з висновками місцевого господарського суду про стягнення основного боргу, встановлених судом першої інстанції підстав для стягнення основного боргу, моменту виникнення простроченої заборгованості зі сплати вартості поставленого товару ТОВ "Дієса" повністю погодилося. Відповідно, погоджуючись з висновками місцевого господарського суду в частині стягнення основного боргу, апелянт суперечить вимогам власної апеляційної скарги коли посилається на неповне з'ясування обставин справи, які стосуються повноти та своєчасності передання позивачем товаросупровідних документів.
Також ТОВ «МЕНТАЛ» зазначає, що позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних та 3% річних є похідними від позовних вимог про стягнення основного боргу. З цих підстав обґрунтованість стягнення основного боргу виключає безпідставність стягнення похідних від основного боргу зобов'язань зі стягнення пені, інфляційних та процентів.
При цьому, стосовно застосування наслідків спливу позовної давності, позивачем зазначається, що пеня нараховувалась на підставі п. 7.4. договору та з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України за період з 10.03.2022 по 27.07.2023. У вказаний період перебіг загальних та спеціальних строків позовної давності був зупинений у відповідності до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Крім цього, позивач вказує, що відповідачем не зазначено про неможливість подання в період з 12.09.2023 по 16.11.2023 сертифіката Київської торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини № 3000-23-3865 від 12.09.2023 (№ 17/13-4/879).
В частині повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи позивачем вказується, що у відповідності до журналів судових засідань 07.12.2023 мала місце третя неявка відповідача у судове засідання без поважних причин. Тому така неявка відповідача у судове засідання жодним чином не перешкоджала розгляду справи.
Щодо скарги на ухвалу про відмову у зупиненні провадження по справі позивач зазначає, що правові висновки місцевих господарських судів не є обов'язковими для суду апеляційної інстанції та стосуються конкретних обставин справи, відмінних від цієї справи № 910/12416/23. Окрім того, справа № 910/15087/23 про затвердження плану санації вже розглянута, у затвердженні плану санації відмовлено. Апелянтом в резолютивній частині не оскаржується сама ухвала місцевого господарського суду про відмову у зупиненні провадження по справі, не сплачувався судових збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції.
Стосовно клопотання про зменшення витрат на правову допомогу адвоката ТОВ «МЕНТАЛ» зазначив, що стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу адвоката 39 794,46 грн є співмірним з ціною позову 7 007 555,57 грн, тривалістю розгляду справи, кількістю судових засідань та значенням справи для сторін.
В судових засіданнях 08.04.2024 та 01.05.2024 судом оголошувалась перерва.
Представник апелянта в судовому засіданні 27.05.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат і прийняти нове про відмову у задоволені позову в цій частині. Також підтримав свою позицію щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 39 794,46 грн до 3 000,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" (постачальник) укладено договір № 01102019ЕLDO (далі - Договір; Договір поставки), умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники, машини і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очищення, зволоження, кондиціонування повітря, електроосвітлювальну арматуру і електролампи, електронагрівальні прилади, провідникові вироби і т.д. і т.п.), телерадіотовари (електропрогравальну, звукозаписувальну апаратуру, апаратуру для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носії для запису звуку, платівки, телевізійні приймачі, частини, вузли, а також деталі до них і т.д. і т.п.), комп'ютерну техніку (комп'ютерна техніка та її комплектуючі, носії інформації, очищуючі засоби) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору поставки, товар поставляється партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі заявки покупця на поставку відповідної партії товару і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.
За умовами п. 2.4 Договору, виставлення постачальником покупцеві рахунку-фактури, прийняття покупцем відповідної партії товару (підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних) і подальша його оплата вважається досягненням сторонами згоди в частині номенклатури (предмета і асортименту), кількості, ціни товару.
Пунктами 2.7 та 2.8 Договору поставки передбачено, що датою поставки вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) на товар. Право власності на товар від постачальника до покупця переходить у момент підписання відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) покупцем. До моменту підписання покупцем відвантажувальних документів на товар, всі ризики, пов'язані з пошкодженням або втратою товару, несе постачальник.
Відповідно до п.п. 3.1-3.3 Договору, всі розрахунки за товар здійснюються в гривні. Загальна ціна цього Договору визначається виходячи з вартості фактично поставленого постачальником покупцеві товару та складається із сум, зазначених у видаткових накладних, підписаних обома сторонами. Орієнтована вартість товару за цим Договором складає 10 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 2 000 000,00 грн. Ціна на товар, який поставляється постачальником, є вільною відпускною на даний вид товару та узгоджується сторонами в порядку, передбаченому пунктами 2.2-2.4 цього Договору. Зміна ціни після її узгодження з покупцем в установленому в Договорі порядку без попередньої згоди покупця не допускається.
У пункті 3.5 Договору поставки сторони погодили, що покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 90 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару, але в кожному разі, не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в пункті 2.9 цього Договору. Форма оплати - безготівковий розрахунок.
На виконання умов Договору позивачем за період з 09.12.2021 по 16.01.2023 було поставлено відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними № 3265 від 09.12.2021 на суму 852 936, 50 грн, № 3304 від 13.12.2021 на суму 319, 20 грн, № 3351 від 16.12.2021 на суму 98 791, 40 грн, № 3409 від 21.12.2021 на суму 66 152, 50 грн, № 140 від 14.01.2022 на суму 347 764, 75 грн, №152 від 14.01.2022 на суму 4 335, 80 грн, № 153 від 14.01.2022 на суму 47 952, 00 грн, № 186 від 17.01.2022 на суму 489, 30 грн, № 236 від 20.01.2022 на суму 63 858, 20 грн, № 293 від 27.01.2022 на суму 108 715, 85 грн, № 359 від 03.02.2022 на суму 141 820, 48 грн, № 405 від 08.02.2022 на суму 2 236, 80 грн, № 571 від 22.02.2022 на суму 799, 20 грн, № 639 від 21.04.2022 на суму 23 536, 00 грн, № 1365 від 05.07.2022 на суму 249 482, 00 грн, № 1366 від 05.07.2022 на суму 303 729, 75 грн, № 1724 від 04.08.2022 на суму 630 780, 00 грн, № 1908 від 17.08.2022 на суму 321 575, 75 грн, № 1909 від 17.08.2022 на суму 393 999, 00 грн, № 2038 від 26.08.2022 на суму 293 743, 50 грн, № 2040 від 26.08.2022 на суму 130 409, 70 грн, № 2516 від 29.09.2022 на суму 237 133, 60 грн, № 3079 від 14.11.2022 на суму 336 743, 00 грн, № 3134 від 16.11.2022 на суму 317 951, 00 грн, № 3851 від 23.12.2022 на суму 265 878, 60 грн, № 283 від 16.01.2023 на суму 362 238, 10 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а також товарно-транспортними накладними № 3265 від 09.12.2021, № 293 від 27.01.2022, № 1365 від 05.07.2022, № 1366 від 05.07.2022, № 1724 від 04.08.2022, № 1908 від 17.08.2022, № 1909 від 17.08.2022, № 2038 від 26.08.2022, № 2040 від 26.08.2022, № 2516 від 29.09.2022, № 3079 від 14.11.2022, № 3134 від 16.11.2022, № 3851 від 23.12.2022, № 283 від 16.01.2023 та актом звірки взаєморозрахунків станом на лютий 2023, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, чим неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого у ТОВ "Дієса" утворилась заборгованість у розмірі 5 540 291,23 грн, що і стало підставами заявленого позивачем позову.
Також у позові ТОВ «МЕНТАЛ», за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, просило стягнути з відповідача 886 928,51 грн - пені за період з 10.03.2022 по 27.07.2023, 119 276,30 грн - 3% річних за період з 10.03.2022 по 27.07.2023 та 461 059,53 грн - інфляційні втрати за період з 10.03.2022 по 27.07.2023.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на положення укладеного між сторонами Договору, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Після відкриття провадження у цій справі відповідачем повернуто позивачу товар на суму 229 459,99 грн за Договором поставки, що підтверджується актом повернення постачальнику № 1474 від 02.10.2023, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.
За висновками суду першої інстанції, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару за Договором у повному обсязі, останнім порушено умови Договору, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 310 831,24 грн (5 540 291,23 грн - 229 459,99 грн).
Водночас, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 в частині закриття провадження у справі № 910/12416/23 про стягнення 229 459,99 грн. основного боргу, а також в межах задоволених вимог про стягнення 5 310 831 грн 24 коп. основного боргу відповідачем, за уточненою апеляційною скаргою від 12.02.2024, не оскаржується.
Тому, з огляду на не оскарження спірного рішення в частині основного боргу, доводи апелянта про невиконання позивачем умов Договору щодо передачі відповідачу повного комплекту документів на товар (партію товару), вказаного в п. 2.9. Договору поставки, що вказує про відсутність будь-яких правових підстав для висновку місцевого господарського суду про те, що строк виконання зобов'язання з оплати товару за Договором сплив, колегією суддів визнаються безпідставними.
Поряд із цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 стягнуто з відповідача 886 928 грн 51 коп. - пені, 119 276 грн 30 коп. - 3% річних, 425 051 грн 43 коп. - інфляційних втрат та 39 794 грн 46 коп. - витрат на професійну правничу допомогу, що і є предметом апеляційного розгляду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.4 Договору визначено, що за прострочення оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 20% від вартості поставленого товару.
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем умов Договору в частині оплати товару, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, нарахованої за період з 10.03.2022 по 27.07.2023, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, зокрема, про стягнення 886 928,51 грн (пеня нарахована окремо по кожній видатковій накладній), оскільки розрахунок ТОВ «МЕНТАЛ» є арифметично вірним.
Наразі, в частині заперечень апелянта про те, що останній був неналежно повідомлений про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 07.12.2023, внаслідок чого ТОВ "Дієса" було позбавлене можливості приймати участь в судовому засіданні при розгляді справи по суті, чим обмежене у процесуальних правах, в тому числі заявляти про застосування позовної давності до позовних вимог, зокрема в частині неустойки, через що при апеляційному оскарженні спірного рішення відповідач заявляє про необхідність застосування до позовних вимог про стягнення неустойки спеціальної позовної давності в один рік, колегія суддів вказує, що ухвала Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12416/23 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.12.2023 була надіслана судом першої інстанції на адресу відповідача 29.11.2023, що підтверджується відомостями з поштового повідомлення № 06 000 644 195 25.
Згідно відкритих даних «Трекінг відправлення» з офіційного сайту «Укрпошта» вбачається про «знаходження станом на 01.12.2023 поштового відправлення № 06 000 644 195 25 у точці видачі/доставки» та «невручення цього поштового відправлення - 04.12.2023» (дані з «Укрпошта» долучено апеляційним господарським судом до матеріалів справи).
В той же час, ухвала Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12416/23 отримана представником відповідача - Гончаренко (дані поштового відправлення № 06 000 644 195 25) лише 07.12.2023 (а.с. 239, том 1).
Колегія суддів констатує, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Системний аналіз ст. 242 ГПК України, п.п. 15, 83, 91, 99, 101 «Правил надання послуг поштового зв'язку», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19).
Також Північним апеляційним господарським судом враховано, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12416/23 (адреса посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115229891) була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua) до загального доступу: 29.11.2023, тобто усі учасники справи, в тому числі відповідач, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до реєстру, мали можливість ознайомитися зі змістом вказаної ухвали.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Разом з цим, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989) (аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 908/98/18; від 13.09.2019 у справі № 904/4105/18).
У рішенні в справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи. Рішенням ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії" (NESHEV v. BULGARIA, заява № 40897/98) визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.09.2022 у справі № 920/566/21.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений судом першої інстанції про дату, час та місце судового засідання у цій справі на 07.12.2023, а не отримання завчасно ТОВ "Дієса" поштової кореспонденції згідно поштового відправлення № 06 000 644 195 25 «у точці видачі/доставки» не залежало від волевиявлення Господарського суду міста Києва.
Таким чином, апеляційним господарським судом відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянта про неналежне повідомлення останнього про дату, час і місце судового засідання Господарським судом міста Києва справи № 910/12416/23, призначеного на 07.12.2023.
Відповідно, аргументи відповідача про обмеження судом першої інстанції його у процесуальних правах, в тому числі заявлення про застосування позовної давності до позовних вимог, зокрема в частині неустойки, зважаючи при цьому, що з часу відкриття провадження у справі № 910/12416/23 та в межах строку підготовчого провадження, в тому числі у поданому 05.09.2023 до Господарського суду міста Києва відзиві на позовну заяву, ТОВ "Дієса" вправі було подавати/заявляти необхідні на його думку заяви та клопотання щодо питань, які виникають під час судового розгляду, колегією суддів відхиляться, як такі, що не знайшли свого підтвердження за наслідками апеляційного розгляду.
Отже, за вказаних вище підстав, судова колегія, з урахуванням встановлених обставин щодо належного повідомлення судом першої інстанції учасника справи - відповідача про дату, час і місце судового засідання 07.12.2023 Господарським судом міста Києва справи № 910/12416/23, колегією суддів не розглядається порушене апелянтом в апеляційній скарзі питання необхідності застосування до позовних вимог про стягнення неустойки спеціальної позовної давності в один рік.
В свою чергу, посилання апелянта на висновки про правильне застосування норм права щодо подання заяви про застосування строків позовної давності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, в якій зазначено, що: «Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції», є, зважаючи на обставини цієї справи, в тому числі, щодо встановлення належного повідомлення відповідача судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання 07.12.2023 Господарським судом міста Києва справи № 910/12416/23, за висновками колегії суддів, невмотивованими.
Щодо стягнутих з відповідача 119 276 грн 30 коп. - 3% річних та 425 051 грн 43 коп. - інфляційних втрат, колегія суддів вказує, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно п. 7.1 Договору поставки сторони несуть відповідальність за порушення умов Договору, в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством та Договором.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки втрат від інфляції, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 10.03.2022 по 27.07.2023 (нарахування здійснено окремо по кожній видатковій накладній), що були заявлені до стягнення в розмірі 461 059,53 грн, а також 3% річних за період з 10.03.2022 по 27.07.2023 (нарахування здійснено окремо по кожній видатковій накладній), що складає - 119 276,30 грн, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором з оплати товару, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог є доведеною, з огляду водночас, як на правильно здійснений позивачем розрахунок 3% річних в сумі 119 276, 30 грн, так і на суму інфляційних втрат, які, як вірно зазначено місцевим господарським судом, підлягають задоволенню частково, згідно арифметично правильного розрахунку, здійсненого саме судом першої інстанції та який становить - 425 051,43 грн.
Враховуючи наведені висновки стосовно стягнутих з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, зважаючи також на відсутність наведення апелянтом обґрунтувань щодо неправильності висновків суду першої інстанції про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів відхиляються заперечення відповідача у цих межах.
В частині тверджень апелянта про те, що під час розгляду справи місцевим господарським судом у останнього була наявність правових підстав для зупинення провадження у справі до прийняття Господарським судом міста Києва ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23, оскільки ТОВ «МЕНТАЛ» включено до плану санації ТОВ "Дієса" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, однак у судовому засіданні 02.11.2023 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не було розглянуто, колегія суддів вказує, що в судовому засіданні 16.11.2023 Господарським судом міста Києва розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, наслідки розгляду якого відображено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12416/23.
Окремо апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; забороняється стягнення зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня уведення мораторію, в т.ч. здійснення будь-яких дії та прийняття будь-яких рішень щодо підготовки до звернення стягнення відповідних зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня уведення мораторію; припиняються заходи спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань на задоволення вимог кредиторів боржника, які включені до плану санації, та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня уведення мораторію; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Системний аналіз ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що мораторій на задоволення вимог кредиторів встановлюється щодо зобов'язань, що на день введення мораторію уже знаходяться на стадії виконавчого провадження.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Об'єктивна неможливість, а отже і необхідність у зупиненні провадження у справі, виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі.
Відповідно, наявність мораторію згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 по справі № 910/15087/23 про прийняття до розгляду заяви ТОВ "Дієса" про затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство не є, за висновками колегії суддів, об'єктивною неможливістю розгляду справи № 910/12416/23.
Додатково колегією суддів зазначається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 по справі № 910/15087/23 (адреса послання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115969380) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Дієса" (ідентифікаційний код: 36483471) у затвердженні плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, затвердженого зборами кредиторів боржника 22.09.2023.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою відповідач оскаржив її в апеляційному порядку до апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 910/15087/23 (адреса посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118127725) прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" від апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/15087/23; закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/15087/23.
Тим самим, станом на момент прийняття у справі № 910/12416/23 спірного рішення ТОВ "Дієса" було відмовлено у затвердженні плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, затвердженого зборами кредиторів боржника 22.09.2023.
При цьому, станом на час перебування справи № 910/12416/23 на розгляді в суді апеляційної інстанції, закінчено апеляційний розгляд справи № 910/15087/23.
За вказаних обставин, апеляційним господарським судом відхиляються, як невмотивовані, доводи апелянта в тій частині, що суд першої інстанції обґрунтовано мав дійти висновку, що розгляд справи № 910/12416/23 неможливий до постановлення Господарським судом міста Києва ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.
Стосовно зазначених апелянтом аргументів щодо неприйняття судом першої інстанції поданого, як доказу у справі, сертифікату № 3000-23-3865 від 12.09.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Київською ТПП, суд апеляційної інстанції вказує таке.
За приписами ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідний сертифікат видано Київською ТПП 12.09.2023.
При цьому, з клопотання відповідача від 20.11.2023 не вбачається зазначення обставин як конкретної дати отримання ним сертифікату № 3000-23-3865 від 12.09.2023 в листопаді 2023 року, так і неможливості його подання до місцевого господарського суду у строк з 12.09.2023 (дата видачі сертифікату) по 16.11.2023 (дату закінчення підготовчого провадження), враховуючи водночас участь представника ТОВ "Дієса" у судовому засіданні 02.11.2023 та заявлення ним до суду першої інстанції інших клопотань під час розгляду справи у межах зазначеного періоду.
За цих обставин, колегією суддів відхиляються твердження апелянта про порушення місцевим господарським судом ч.ч. 4, 8 ст. 80 ГПК України, як такі, що не знайшли свого підтвердження.
В частині стягнутих з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 39 794 грн 46 коп. та заперечень апелянта щодо стягнутої суми, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Одночасно, за змістом частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, Північним апеляційним господарським судом встановлено, що 03.07.2023 між адвокатом Поліщук П.Я. та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 197/23, відповідно до якого адвокат зобов'язується надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в господарській справі щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь клієнта за договором № 01102019ЕLDO від 01.10.2019 (далі - справа) в господарському суді першої інстанції.
За п. 1.2. Договору, правова допомога полягає в: зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи клієнта; проведенні розрахунків до позовної заяви по справі клієнта; складанні, підписанні та подачі від імені клієнта необхідних процесуальних документів, клопотань, скарг, претензій та позовних заяв тощо; виконанні окремих доручень клієнта, що стосуються справ; представництві клієнта в Господарському суді м. Києва, суді з усіх питань, що стосуються ведення його справи.
Згідно п. 3.1. Договору, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату, гонорар (винагороду). Розмір гонорару (винагороди) встановлюється в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень з розрахунку 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень за одну годину роботи адвоката.
У пункті 3.2. Договору сторони погодили, що розмір гонорару складається з наступних сум:
- збір, перевірка, належне засвідчення копій письмових та електронних доказів по справі клієнта, кількість годин - 2 год., вартість - 5 000,00 грн.;
- підготовка позовної заяви, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, подача позовної заяви до господарського суду, кількість годин - 8 год., вартість - 20 000,00 грн.;
- здійснення розрахунків до позовної заяви, кількість - 4 год., вартість - 10 000,00 грн.;
- підготовка до підготовчого судового засідання, представництво інтересів клієнта в одному підготовчому засіданні суду, кількість годин - 1 год., вартість - 2 500,00 грн.;
- підготовка до розгляду справи по суті, представництво інтересів клієнта в одному судовому засіданні з розгляду справи по суті, кількість годин - 1 год, вартість - 2 500,00 грн.
Відповідно до п. 3.3. Договору, вказаний в п. 3.1. та 3.2. цього договору гонорар адвоката сплачується клієнтом протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку адвоката.
В підтвердження понесених витрат на послуги з правничої допомоги позивачем додано платіжну інструкцію № 774 від 28.07.2023.
У даному випадку судом першої інстанції враховано такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги; співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); пропорційність розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційний господарський суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, адвокат Поліщук П.Я. надавав таку правову допомогу за договором: склав та підписав від імені ТОВ "МЕНТАЛ" позовну заяву; подавав від імені позивача до суду першої інстанції необхідні процесуальні заяви та клопотання, а саме: відповідь на відзив; заяву про закриття провадження в частині; заперечення на клопотання проти долучення доказів; приймав участь у судових засіданнях, проведених місцевим господарським судом, що тим самим вказує на надання ним клієнту відповідної правової допомоги щодо захисту прав та інтересів ТОВ "МЕНТАЛ" в господарській справі щодо стягнення заборгованості з ТОВ "Дієса" за договором № 01102019ЕLDO від 01.10.2019.
За наслідками розгляду справи позовні вимоги позивача задоволено частково, провадження у справі № 910/12416/23 в частині стягнення 229 459, 99 грн основного боргу - закрито; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНТАЛ" 5 310 831 грн 24 коп. - основного боргу, 886 928 грн 51 коп. - пені, 119 276 грн 30 коп. - 3% річних, 425 051 грн 43 коп. - інфляційних втрат, 104 573 грн 21 коп. - судового збору.
Отже, враховуючи обставини цієї справи, предмет та підстави позовних вимог, погоджену між ТОВ "МЕНТАЛ" та адвокатом Поліщук П.Я. суму гонорару, з огляду на те, що доказів та достатніх обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката Поліщука П.Я. до цієї справи відповідачем представлено не було, колегія суддів вважає, що присуджений судом першої інстанції до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям справедливості та пропорційності, є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом Поліщуком П.Я. правовою допомогою.
Відповідно, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 39 794 грн 46 коп.
Враховуючи наведене, а також з огляду на те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката Поліщука П.Я. встановлено і розподілено судом першої інстанції згідно з умовами договору про надання правової допомоги № 197/23 від 03.07.2023 та зважаючи на подання позивачем відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, з урахуванням підтвердження здійснення ТОВ "МЕНТАЛ" оплати за надані адвокатом реальні послуги з професійної правничої допомоги, беручи до уваги відсутність належних та достатньо вмотивованих заперечень відповідача про зменшення розміру судових витрат до 3 000,00 грн., колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта щодо не врахування та не обґрунтування судом першої інстанції таких витрат, а відповідно про інший їх розподіл.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених відповідачем в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23 - залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса".
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12416/23.
5. Справу № 910/12416/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10.06.2024.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак