ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
20 листопада 2007 р.
Справа № 15/69-17/387-18/173-13/227
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді П.А.Шкіндера, при секретарі судового засідання І.І.Кучма у відповідності до розпорядження голови господарського суду від 16.10.2007р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом : ДК “Газ України»НАК “Нафтогаз України», вул.Урицького, 45, м.Київ, 03035
До відповідача: ВАТ “Тисменицягаз», вул.Вісконта,3, м.Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400
За участю представників сторін:
Від позивача: Плотніков А.О. - юрисконсульт, (довіреність № 33/10 від 09.02.07р.)
Від відповідача: Уграк А.Ю. - представник, (довіреність № 268 від 16.04.07р.)
Суть спору: стягнення заборгованості в сумі 114 5358грн.92коп., з них: 751 210грн.26коп. - основного боргу, 116 339грн.39коп. - пені, 52 584грн.72коп. - 7% штрафу, 177 778грн.79коп. - інфляційних збитків та 47 445грн.34коп. - 3% річних.
До початку розгляду справи представникам сторін роз»яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Заявою №31/10-7995 від 06.08.07 р. позивач збільшив позовні вимоги і просить стягнути з відповідача заборгованість за отриманий по договору природній газ в сумі 1 392 615грн.55 коп., з яких: 706 597,00 грн.- основний борг 116 339,39 грн.- пеня; 52 584,72 грн.-7% штрафу; 417 289,98 грн.- інфляційні втрати ; 100 104, 46 грн. - три проценти річних.
Відповідач проти позову заперечує і просить в позові відмовити.Свої заперечення виклав у відзиві на позов та додатку до відзиву.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши її фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду позовної заяви і вирішення справи по суті, суд, -
28 грудня 2001 року між Дочірньою компанією “Газ України» НАК “Нафтогаз України» (позивачем) та ВАТ “Тисменицягаз “ (відповідачем) укладено Договір на постачання природного газу для потреб населення № 06/01-816-00000001.
Згідно умов даного договору позивач поставив відповідачу протягом січня-грудня 2002 року природний газ в об»ємі 45 525 859 куб. м. на загальну суму 5 405 761,47 грн. Даний факт підтверджується двохсторонньо підписаними актами приймання-передачі природного газу.
Згідно п.5.1 Договору оплата за поставлений природний газ здійснюється відповідачем грошовими коштами, шляхом перерахування на рахунок позивача вартості спожитих обсягів газу, остаточний розрахунок до 10 числа наступного за звітним місяцем.
Позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов"язань щодо повного розрахунку за отриманий відповідачем природній газ , внаслідок чого утоворився борг за спожитий протягом грудня 2002 р. природний газ, сума якого становить 751 210,26 грн.
За порушення термінів оплати відповідно до п.6.2 Договору відповідачу нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в розмірі 116 339, 39 грн.
За прострочення виконання грошового зобов»язання відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано 3% річних в сумі 47 445,34 грн.(за період з 11.01.2003 р. по 11.02.2005 р.) та інфляційні втрати в розмірі 177 778,79 грн. (за період з січня 2003р. по лютий 2005р.).
Позивач вказує на те, що ДК «Газ України» створено на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.98 р. №1173 і відноситься до суб»єктів, що належать до державного сектора економіки. Відповідно до ч. 2 ст. 230 Господарського кодексу України у випадках порушення зобов»язання, в якому хоча б одна сторона є суб»єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 ( семи) відсотків вартості товарів ( робіт, послуг).
Відповідно вищевказаної норми відповідачу нараховано 7% штрафу від суми боргу в розмірі 52 584,72 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на момент подання позову до суду становила 1 145 358,92 грн., з яких : ( 751 210,26 грн. - основний борг; 116 339,39 грн.- пені, 52 584,72 грн. - 7% штрафу, 177 778,79 грн- інфляційних втрат, 47 445,34 грн.- 3% річних).
В зв»язку з частковим погашенням суми основного боргу в розмірі 44 613,26 грн. під час розгляду даної справи , основний борг відповідача перед позивачем становить 706 597,00 грн.
08 серпня 2007 року позивач подав суду заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних.
Згідно розрахунків сума інфляційних втрат за період з січня 2003 року по червень 2007 року становить 417 289,98 грн., а 3% річних за період з 11.01.2003 р. по 06.08.2007 р., становлять 100 104, 46 грн.
Таким чином, загальна сума боргу відповідача перед позивачем становить 1 392 615,55 грн., з яких : 706 597,00 грн.- основний борг; 116 339,39 грн.- пеня; 52 584,72 грн.-7% штрафу ; 417 289,98 грн.- інфляційні втрати ; 100 104, 46 грн. - три проценти річних.
Відповідач в судовому засіданні, у відзиві на позов та на заяву про збільшення розміру позовних вимог, позовні вимоги заперечує, мотивуючи їх безпідставністю та необрунтованістю.
Зокрема відповідач вказує на те, що позивачем в порушення умов договору №06/01-816-00000001 від 28.12.2001 р., а саме п. 3.4 , в розрахунок боргу за природний газ, поставлений у 2002 році для потреб населення, включено обсяги природного газу, поставленого по договору №10/16-1458 (акт приймання-передачі за січень).
Згідно вищевказаного пункту договору тільки акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Акт приймання-передачі газу за січень 2002 року, наданий позивачем в підтвердження поставлених об»ємів газу, на думку відповідача, не може бути підставою для розрахунків між сторонами по договору №06/01-816-00000001 від 28.12.2001 р.
Сума 706 597,00 грн., яка в акті звіряння розрахунків відображається ДК «Газ України»як сума основного боргу, є комерційними втратами, і відповідно обліковується по бухгалтерських документах відповідача.
Відповідач стверджує, що позивачем порушено термін позовної давності щодо стягнення заборгованості за січень 2002 р., оскільки, відповідно до п. 5.1 Договору №06/01-816 від 28.12.2002р., остаточний розрахунок відповідач повинен був провести до 10.02.2002р.
Безпідставними вважає відповідач також нарахування штрафних санкцій, оскільки відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання припиняється через шість місяців від дня, коли воно мало бути виконано.
Щодо стягнення сум інфляції та 3% річних, то відповідач вказує на те, що спірні правовідносини між сторонами стосуються розрахунків за поставлений природний газ для потреб населення у 2002 році. На дані правовідносини поширюється дія п. 2 р. ІІ «Прикінцеві положення»Закону України від 08.10.1999 р. №1136-ХІV «Про внесення зміни до ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР», яким передбачено, що відповідальність боржника з прострочення виконання зобов»язання, а саме сплата збитків від інфляції та 3% річних, не поширюється на випадки прострочення зобов»язання з оплати населенням комунальних послуг.
На думку відповідача, застосування позивачем положень ст. 625 ЦК України при нарахуванні інфляційних та 3% річних суперечить ст. 5 вищезазначеного кодексу. З прийнятям Цивільного кодексу України Закон України від 08.10.1999 р. №1136- ХІV «Про внесення зміни до ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР»втратив чинність, однак положення нового акту цивільного законодавства мають застосовуватися до правовідносин, що виникли з моменту набрання чинності даним актом, та він не має зворотньої сили у часі, оскільки збільшує цивільну відповідальність відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
В силу вимог ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 3 ст. 174 Кодексу визначено підстави виникнення господарських зобов'язань, зокрема господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань передбачені ст. 193 Господарського кодексу України, зокрема, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Як встановлено в судовому засіданні 28.12.2001 між сторонами було укладено договір № 06/01-816-0000001, відповідно до якого Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зобов'язалась передати відкритому акціонерному товариству "Тисменицягаз" природний газ для потреб населення з урахуванням комерційних втрат у кількості 45525859 куб. м., а останнє - оплатити на умовах даного договору. Згідно п.п 1.1 договору, укладеного між сторонами, Постачальник зобов'язується передати Покупцю в 2002 році природний газ, надалі газ, виключно для потреб населення, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Відповідно до п.2.1 цього договору Постачальник передає Покупцеві в 2002 році газ в обсязі, з врахуванням комерційних витрат, 43 449 117 куб. м., в тому числі по місяцям і кварталах.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами щомісячно погоджувались обсяги постачання природного газу у актах подачі-приймання природного газу, сторони визначили частину переданого відповідачу, але втраченого у технологічному процесі газу (комерційні втрати) і ціну цього газу розрахували за роздрібною ціною на газ для населення за відсутності лічильників газу затвердженого Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Зазначені обсяги втрат відповідачем не оспорювались і визначені як різниця між обсягами надходження газу до газорозподільної мережі та сумою обсягів реалізації газу населенню.
Весь обсяг природного газу придбано у позивача оплатно, комерційні втрати є складовою частиною загального обсягу переданого відповідачу природного газу, а тому заперечення відповідача про те, що він не повинен сплачувати газ при наявності вищенаведених актів та умов договору є непереконливим.
На час укладання договору та його виконання діяло Тимчасове положення про облік відтоків та притоків природного газу, затверджене наказом НАК "Нафтогаз України" № 209 від 09.08.1999 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.09.1999 за № 617/3910, яке втратило чинність згідно наказу НАК "Нафтогаз України" № 326 від 09.06.2004.
Згідно п.1 цього Тимчасового положення відтоки газу - перевитрачання газу, яке може виникати внаслідок перевищення фактично спожитих населенням обсягів газу в осінньо-зимовий період порівняно з діючими середньорічними нормами споживання газу; притоки газу - недобір газу, який може виникати внаслідок того, що у весняно-літній період фактично спожиті населенням обсязі газу менші за діючі середньорічні норми споживання газу.
Відповідно до п.2.9 якщо за результатами року відтоки газу не компенсувалися притоками, а розмір підсумкових втрат не перевищив рівня граничних розрахункових втрат природного газу, то вартість цих втрат газу компенсуються з прибутку власника газу.
Акти приймання-передачі природного газу, підписані сторонами, підтверджують виконання позивачем своїх зобов'язань по договору щодо поставки газу та прийомку газу відповідачем.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зміст укладеного між сторонами договору поставки природного газу для потреб населення не містить будь-яких застережень з цього приводу.
Згідно ст. 128 ЦК УРСР, яка була діючою на момент виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті отриманого природного газу, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відносно переходу вправа власності на природний газ до відповідача, укладений сторонами договір будь-яких застережень не містить, а тому можна прийти до висновку, що з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі газу, ВАТ "Тисменицягаз" є власником отриманого за договором № 06/01-816-00000001 від 28.12.2001 природного газу.
Згідно до положень "Порядку нормування виробничо-технологічних витрат у сфері транспортування, постачання і споживання природного газу в системах газопостачання України" затвердженого Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України за № 1-69 від 29.07.1998 комерційні втрати природного газу, це втрати газу, які обумовлені: - недоліками способів вимірювання кількості газу та методів, які реалізують ці способи; - похибками приладів обліку кількості газу та приладів визначення фізико-хімічних параметрів газу; - невідповідністю нерівномірного споживання газу без приладів обліку рівномірному обліку за середніми нормами; - використанням побутових газових плит для опалення та гарячого водопостачання внаслідок порушень в роботі систем централізованого теплопостачання та систем гарячого водопостачання; - пошкодженнями та аваріями на газопроводах за умов, коли витоки газу не обліковані; - різницю між кількістю газу, зафіксованою за показаннями побутових газових лічильників і приведеною до умов згідно ГОСТ 2939-63, і кількістю цього газу, зафіксованою за показаннями побутових газових лічильників у разі відсутності приладів визначення тиску та температури газу та при відсутності коректора; - недоліками в інших аспектах організації обліку, а тому суд не може погодитись із запереченнями відповідача, що вартість газу, отримана відповідачем і за яку ним не проведена плата, є комерційними втратами.
У відповідності до приписів п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Пунктом 5 визначено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1цього розділу строку.
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Враховуючи вищеназвані приписи Закону, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення 7% штрафу в сумі 52 584,72 грн. заявлені на підставі ч. 2 ст. 230 Господарського кодексу України.
У відповідності до п.6.2 договором № 06/01-816-00000001 від 28.12.2001, укладеного між сторонами, за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки зазначені у п. 5.1. даного договору, Покупець сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу (в межах оплаченого населенням), за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
Враховуючи ту обставину, що при проведенні розрахунку розміру пені, позивачем не подано суду доказів про те, що розмір пені розраховано на суму простроченого платежу в межах оплаченого населенням, а тому суд приходить до висновку про залишення позову в частині стягнення пені в розмірі 116 339,39 грн. без розгляду.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а тому сума інфляційних втрат за період з січня 2003 року по червень 2007 р. в сумі 417 289,98 грн. та 3% річних за період з 11.01.2003 р. по 06.08.2007 р., в сумі 100 104, 46 грн. підлягають до задоволення.
Заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування позивачем сум інфляції та 3% річних з посиланням на п. 2 р. ІІ «Прикінцеві положення»Закону України від 08.10.1999 р. №1136-ХІV «Про внесення зміни до ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР», яким передбачено, що відповідальність боржника з прострочення виконання зобов»язання, а саме сплата збитків від інфляції та 3% річних, не поширюється на випадки прострочення зобов»язання з оплати населенням комунальних послуг не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами, так як стосуються оплати населенням комунальних послуг.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 625 Цивільним кодексом України, ст. ст. 173, 174, 193, 232 Господарським кодексом України, ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов задоволити частково.
Стягнути з ВАТ “Тисменицягаз» (вул.Вісконта,3, м.Тисмениця, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 20538865) на користь ДК “Газ України»НАК “Нафтогаз України» (вул.Урицького, 45, м.Київ, код ЄДРПУ 31301827) 706 597грн.00коп. - основного боргу, 417 289грн. 98коп. - інфляційних втрат, 100 104грн.46коп. - 3% річних, 12 239грн.91коп. - державного мита, 118грн.00коп. - витрат за надані інформаційно-технічні послуги.
В частині стягнення пені в сумі 116 339грн.39коп. - позов залишити без розгляду.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
СУДДЯ П.А. Шкіндер
рішення виготовлено в повному обсязі
та підписано _________________
Виготовлено в АС "Діловодство суду"