10 червня 2024 року
м. Київ
справа № 520/23357/23
провадження № К/990/19798/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
21 травня 2024 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у касаційній скарзі автор, як на підстави касаційного оскарження, покликається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі автор, покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження рішень, вказує, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 щодо застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Проаналізувавши на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ухвалені у цій справі судові рішення, встановлено що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 01 вересня 2020 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 01 вересня 2020 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 25 жовтня 2023 року позов задовольнив частково:
- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01 грудня 2015 року - 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року;
- зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01 грудня 2015 року - 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року;
- позовні вимоги в іншій частині - залишив без задоволення.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 03 квітня 2024 року рішення суду першої інстанції від 25 жовтня 2023 року у справі № 520/23357/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 вересня 2020 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року (включно) - скасував, прийняв у цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 01 вересня 2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 2648,55 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 2648,55 грн за період з 01 березня 2018 року по 01 вересня 2020 року у сумі 75696,09 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року по справі № 520/23357/23 - залишив без змін.
Отже, суд апеляційної інстанції зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, здійснивши розрахунок.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 вересня 2020 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі № 260/6386/21.
Наведене свідчить, що постанову Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, на яку посилається автор касаційної скарги, суд апеляційної інстанції враховував під час розгляду цієї справи.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно було перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити, що і було зроблено судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, є необґрунтованим посилання автора касаційної скарги на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання автора скарги про встановлення судом обставин, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, Суд вважає за належне зазначити таке.
Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Варто зауважити, що у разі, якщо автор касаційної скарги вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань оскільки, автором скарги не зазначено докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення.
Подана касаційна скарга фактично містить лише виклад обставин, цитати нормативних актів та незгоду заявника із оскаржуваними судовими рішеннями.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та пункт 4 частини другої статті 353 КАС України.
Водночас, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Суд звертає увагу автора касаційної скарги, що покликання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки незважаючи на сформовану Верховним Судом правову позицію щодо правильного застосування норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та обставини, які підлягають дослідженню і встановленню судами при вирішенні питання нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям в період 01 березня 2018 року по дату звільнення з військової служби або по дату підвищення посадових окладів за рішенням Уряду, суди першої та апеляційної інстанцій, навіть при наданні додаткових пояснень, повністю ігнорують такі правові позиції Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також скаржник вказує, що ця справа має виняткове значення для позивача, оскільки судом апеляційної інстанції було проігноровано те, що відповідачем у довідках довільної форми зазначено умовне грошове забезпечення позивача, яке не відповідає фактично нарахованому та виплаченому грошовому забезпеченню позивачу, що міститься у «роздавальних відомостях» та «картках особового рахунку військовослужбовця», а також судом фактично безпідставно не було досліджено обставини, які підлягали встановленню на виконання вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та зменшено суму «індексації-різниці» на розмір «поточної» індексації.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Скаржником не наведено обставин, що б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
З огляду на викладене, автором скарги належним чином не обґрунтовано наявність виключних випадків, передбачених підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 520/23357/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.
Суддя М. І. Смокович