10 червня 2024 року
м. Київ
справа № 200/3759/22
адміністративне провадження № К/990/21196/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Борисенко Лариса Федорівна, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №200/3759/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідувань, третя особа: Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування висновку, наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 28 червня 2022 р. звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі - відповідач-1), Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідувань (далі - відповідач-2), третя особа: Державне бюро розслідувань згідно з яким просить:
- визнати протиправним та скасувати Висновок Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідувань від 09.12.2021р. №29дск, наданий на підставі службового розслідування, яке було розпочато на підставі Наказу ДБР від 20.10.2021 №542;
- визнати незаконним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську №402-ос/дск від 20.12.2021 про накладення (застосування) дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у виді звільнення зі служби в Державному бюро розслідувань;
- визнати незаконним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську №20-ос/дск від 25.01.2022 у частині звільнення зі служби в Державному бюро розслідувань у запас майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 , з 26 січня 2022 року з достроковим розірванням контракту від 01 вересня 2020 року №50;
- поновити ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань на посаді начальницького складу ТУ ДБР у м. Краматорську, а саме: старшого оперуповноваженого Відділу внутрішнього контролю Територіального управління Державного бюро розслідувань;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 січня 2022 року по день фактичного поновлення на службі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, у задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, представниця позивача звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подавши її 31 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд».
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі №200/11250/19-а, від 2 грудня 2020 року у справі №420/5368/18 та від 23 січня 2020 року у справі №520/8550/18.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 6 жовтня 2021 року у справі №200/11250/19-а, від 2 грудня 2020 року у справі №420/5368/18 та від 23 січня 2020 року у справі №520/8550/18, оскільки у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв'язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню. Так, у наведених скаржником справах, суди надавали оцінку матеріалам службового розслідування та недоведеності відповідачем факту порушення позивачем службової дисципліни. При цьому, варто зауважити, що різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт наявності судових рішень, якими визнано неправомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби не свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а його висновки не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у вищевказаних постановах.
Варто зауважити, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин прави.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Борисенко Лариса Федорівна, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №200/3759/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідувань, третя особа: Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування висновку, наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду