10 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/8609/23 пров. № А/857/4187/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Матуляк Я.П.), ухвалене в у порядку спрощеного позовного провадження м.Івано-Франківськ 25 січня 2024 року, у справі № 300/8609/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
14.12.2023 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову в перерахунку пенсії від 31.08.2023; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки публічного акціонерного товариства «Західно-сибірська корпорація «Тюменьпромгеофізика» від 20.08.2021 №130, про заробітну плату позивача з серпня 1984 року по лютий 1991 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносин до 19.06.2023 для Держави Україна врегульовані Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року. Суд першої інстанції зазначив, що в силу правового регулювання статті 11 коментованої Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації. Суд першої інстанції вказав, що станом на серпень 2023 року, наявні в матеріалах пенсійної справи позивача документи про заробіток за період з жовтня 1984 року по лютий 1991 року приймаються органами пенсійного забезпечення України без легалізації. Суд першої інстанції дійшов висновку, що при розгляді заяви позивача про перерахунок пенсії безпідставно не врахував довідку видану ПАТ «Західно-сибірська корпорація «Тюменьпромгеофізика» від 20.08.2021 за №130 про заробітну плату за період з серпня по 1984 року по лютий 1991 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Скаржник вказує, що при призначенні пенсії заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а за період по 31.12.1991 - на умовах, визначених абзацом п'ятим частини першої статті 40 цього Закону. Скаржник зазначає, що обов'язковою умовою для включення періоду роботи, яка виконувалась на території російської федерації до страхового стажу є сплата внесків до Пенсійного фонду російської федерації. Однак звертає увагу суду апеляційної інстанції, що позивач не надав доказів сплати страхових внесків за цей період до Пенсійного фонду російської федерації.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24.08.2023 позивач подала заяву про перерахунок пенсії разом із довідкою ПАТ «Західно-сибірська корпорація «Тюменьпромгеофізика» від 20.08.2021 за №130 про заробітну плату за період з серпня по 1984 року по лютий 1991 року.
Відповідно до принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії від 31.08.2023.
Згідно вказаного рішення, позивачу відмовлено в проведенні перерахунку пенсії на підставі вказаної довідки, оскільки 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 23 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від10 листопада 1994 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 8 та п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається така пенсійна виплата як пенсія за віком.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як передбачено частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до вимог підпункту 3 пункту 2.1 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - далі - Порядок № 22-1) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року.
Згідно з п 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
До матеріалів справи долучено довідку видану ПАТ «Західно-сибірська корпорація «Тюменьпромгеофізика» від 20.08.2021 за №130 про заробітну плату за період з серпня по 1984 року по лютий 1991 року, яка містить відомості про заробітну плату, яку позивач одержувала, працюючи на підприємстві, згідно особових рахунків за період з 06.08.1984 по 24.02.1991.
Також, в матеріалах справи наявна копія трудової книжки позивача, відповідно до якої встановлено факт роботи у ПАТ «Західно-сибірська корпорація «Тюменьпромгеофізика».
В силу правового регулювання статті 11 коментованої Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що, станом на серпень 2023 року, наявні в матеріалах пенсійної справи позивача документи про заробіток за період з жовтня 1984 року по лютий 1991 року приймаються органами пенсійного забезпечення України без легалізації.
Також апеляційний суд відхиляє доводи скаржника, що позивач не надав доказів сплати страхових внесків та зазначає таке.
Як передбачено частиною 3 статті 44 Закон №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
При цьому, суд апеляційної інстанції, враховуючи позицію Верховного Суду, та зазначає, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на страхувальника.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємств зі сплати страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача на такому підприємстві.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна позиція висловлена Верховним судому постанові від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 27 травня 2021 року у справі № 343/659/17.
Слід зазначити, що покликання скаржника на постанову Верховного Суду від 29.03.2023 справа №360/4129/20 є помилковими, оскільки предметом дослідження в даній справі є заробітна плата, що враховується для обчислення пенсії, а не обчислення страхового стажу. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що факт трудових відносин пенсіонера із підприємством, що видало довідку про заробітну плату скаржник не заперечує.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що пенсійний орган наділений повноваженнями щодо перевірки наданих документів, проте такі перевірки проводяться в разі необхідності, тобто в разі виникнення сумнівів обґрунтованості вказаних в довідках відомостей. Ці повноваження можуть бути реалізовані шляхом відповідних запитів, витребування первинних документів щодо підтвердження виплаченої заробітної плати, проведення фактичних перевірок тощо.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області від 31.08.2023 про відмову у перерахунку пенсії згідно довідки виданої ПАТ «Західно-сибірська корпорація «Тюменьпромгеофізика» від 20.08.2021 за №130 про заробітну плату за період з серпня по 1984 року по лютий 1991 року є протиправним та підлягає скасуванню та як наслідок зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки публічного акціонерного товариства «Західно-сибірська корпорація «Тюменьпромгеофізика» від 20.08.2021 №130, про заробітну плату позивача з серпня 1984 року по лютий 1991 року.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку аргументам сторін, приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності неврахування відповідачем заробітної плати за спірні періоди при обчисленні пенсії позивача, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 300/8609/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко