10 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/1305/23 пров. № А/857/9891/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевич Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі № 300/1305/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції ОСОБА_2 ,
час ухвалення рішення 15 квітня 2024 року,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення не зазначена,
ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( далі - ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просить: визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби; зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 17.11.2021 по 18.02.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу №241 від 17.11.2021 знята з усіх видів грошового забезпечення. За період проходження служби їй не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Тільки 18.02.2023 на розрахунковий рахунок позивача зараховано кошти в сумі 87611, 16 грн, індексації грошового забезпечення. З огляду на несвоєчасний розрахунок, керуючись приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України представник позивача вважає, що на користь позивача підлягає виплата середнього грошового забезпечення за період з 17.11.2021 по 18.02.2023, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 12053,67 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 751,52 грн.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачка необґрунтовано посилається на норми статті 117 КЗпП України. Передбачені законодавством про працю норми її оплати (загальні норми) не поширюються на порядок нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, оскільки це питання врегульовано спеціальним законодавством.
Стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Просить скасувати рішення суду та прийняти нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача 19.11.2021. Станом на вказану дату Військова частина НОМЕР_1 протиправно не виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця. Ці обставини встановлені рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №300/8736/21, між тими ж сторонами та, відповідно до статті 78 КАС України, не підлягають повторному доказуванню в цій адміністративній справі.
Судом застосований підхід, обраний Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, суд дійшов висновку про часткове задовольнити позовних вимог ОСОБА_1 . На переконання суду першої інстанції, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивачки буде зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 12053,67 грн, з вирахуванням з цієї суми обов'язкових платежів. Суд переконаний, що стягнення більшої суми, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності. Ця сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що згідно витягу з послужного списку ОСОБА_1 в період з 19.12.2012 по 19.11.2021 проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді інженера метеорологічної групи. 19.11.2021 звільнена з військової служби у запас за пп. “б” статті 26 - за станом здоров'я. 25.02.2022 призвана у Збройні Сили України по мобілізації і по даний час проходить службу на посаді інженера метеорологічної групи ВЧ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2021 за №703 ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а з 19.11.2021 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за №241 від 17.11.2021.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №300/8736/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 : визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 28.02.2018, застосовуючи місяць обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) - січень 2008 року.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №300/8736/21 ОСОБА_1 18.02.2023 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 82223,04 грн, що підтверджується витягом з банківського рахунку від 13.03.2023.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в день її звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018, представник позивача в інтересах позивача звернулася з цим позовом до суду, в якому просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 17.11.2021 по 18.02.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
З приводу спірних правовідносин, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП (в редакції Закону № 2352-ІХ від 01.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача 19.11.2021. Станом на вказану дату Військова частина НОМЕР_1 протиправно не виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця. Ці обставини встановлені рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №300/8736/21, між тими ж сторонами та, відповідно до статті 78 КАС України, не підлягають повторному доказуванню в цій адміністративній справі. На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №300/8736/21 ОСОБА_1 18.02.2023 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 82223,04 грн., що підтверджується витягом з банківського рахунку від 13.03.2023.
Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачці не виплачено у день її виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП позивачка має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд апеляційної інстанції погоджується , що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Так, згідно з карткою особового рахунку розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні повні два місяці перед звільненням становив: у вересні 2021 року - 17553,33 грн., у жовтні 2021 року - 17447,73 грн. Загальна сума доходу за вересень та жовтень 2021 року становить 35001,06 грн. Кількість днів 61.
Встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить = 573,79 грн./день.
Таким чином, середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні становить 104429,78 грн. (573,79 грн. х 182 днів).
Визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 104429,78 грн. перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за рішенням суду у справі №300/8736/21 в сумі 82223,04 грн., а відтак є не спів мірним, стягнення підлягає зменшенню.
В свою чергу, істотність частки перерахованих коштів в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 82223,04 грн /104429,78 грн *100%=78%
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 104429,78 грн * 78%=81455,23 грн.
Варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.
Окрім того, апеляційний суд акцентує увагу на правові позиції, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, розумності та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування.
Таким чином, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки є стягнення на її користь з відповідача у розмірі 8145,52 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення суду та задовольнити частково позовні вимоги.
За змістом правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Таким чином, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 підлягає сума у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі № 300/1305/23 скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 8145,52 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк
Повний текст постанови складено 10.06.2024