04 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/7270/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Кругового О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.11.2023 в адміністративній справі №280/7270/23 (суддя Сацький Р.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , в якому позивач просила суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, викладену в листі № 0800 - 0312 - 8/38938 від 23.06.2023 у призначенні та виплаті ОСОБА_1 , страхової виплати відповідно до частини 6 статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю її сина ОСОБА_3 , яка сталася 05.03.2022 в наслідок нещасного випадку на виробництві;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю сина ОСОБА_3 , яка сталася 05.03.2022 внаслідок нещасного випадку на виробництві;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 1073 грн 60 коп. судових витрат.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.11.2023 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, де просила скасувати рішення суду першої інстанції та винести постанову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно з ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в ч.2 цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (ч.3 ст.36 Закону №1058-ІУ).
Позивач - ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорту, тобто є особою пенсійного віку (непрацездатною), станом на час звернення до відповідача з заявою про виплату одноразової допомоги мала вік 65 років, не працювала, на час загибелі свого сина постійно проживала з ним разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (73 роки), розмір її пенсії за лютий 2022 року склав 2814,13 грн.
Таким чином, допомога, яка надавалася позивачці її померлим сином, була для неї хоч і не єдиним, проте постійним та основним джерелом засобів до існування.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Надаючи правову оцінку в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Так, відповідно до преамбули Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1105-XIV) цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Приписами статті 9 Закону №1105-XIV визначено, що основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.
Частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Отже зазначена норма передбачає різні види допомог та суб'єктів отримання.
Як правильно встановив суд першої інстанцій, відповідно до 5.2.1. Право на страхові виплати в разі смерті потерпілого мають особи, визначені статтею 41 Закону № 1105-XIV:
1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;
2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють;
3) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;
5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Відповідно п. 5.2.5 Постанови № 11 Непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (батьки померлого, незалежно від того, разом вони проживали чи окремо), - мають право тільки для призначення щомісячних страхових виплат, одноразова виплата їм, як утриманцям, не призначається.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Шлай
суддя О.О. Круговий