Головуючий І інстанції: Бадюков Ю.В.
04 червня 2024 р.Справа № 520/616/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Курило Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
30.12.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (в особі відділу перерахунків № 2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області) від 21.09.2021 року за № 963140123463 про відмову у проведенні перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі її заяви від 15.09.2021 року, реєстраційний номер 3696, згідно довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - ТУ ДСА в Донецькій області) № 04-1155-21 та № 04-1156-21 від 14.09.2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як правонаступника Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, пенсій орган) здійснити їй з 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок ТУ ДСА в Донецькій області № 04-1155-21 та № 04-1156-21 від 14.09.2021 року та виплатити їй заборгованість (з урахуванням раніше сплачених сум) у зв'язку з недоплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що виникла з 19.02.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Закон України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Позивач зазначає, що саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухваленні Конституційним Судом Рішення від 18.02.2020 року у неї виникло право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII, зокрема п. 24 Прикінцевих та перехідних положень, яким передбачається, що розмір посадового окладу судді з 01.01.2020 року становить для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Також позивач зазначає, що 14.09.2021 року ТУ ДСА в Донецькій області були надані довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 04-1155-21 станом на 18.02.2020 року (час прийняття рішення конституційним Судом) та № 04-1156-21 станом на 01.01.2021 року. 15.09.2021 року вона звернулась до пенсійного органу із заявою за № 3696 про перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку із збільшенням з 18.02.2020 року суддівської винагороди, яка враховується при призначенні чи перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, надавши вищеозначені довідки № 04-1155-21 та № 04-1156-21 щодо суддівської винагороди станом на 18.02.2020року та на 01.01.2021 року. Однак, за результатами розгляду її заяви відповідач 21.09.2021 року прийняв рішення № 963140123463, яким відмовлено в проведені перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов ГУ ПФУ в Харківській області зазначає, що перерахунок щомісячного грошового утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок (пункт 4 розділу II Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 07.06.2019 року № 6-1. З 18.02.2020 року порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці регулюється ст. 142 Закону № 1402-VІІІ, згідно з якою розмір щомісячного грошового утримання не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці вирішується відповідно до норм ч. 4 ст. 142 Закону № 1402 - у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді який працює на відповідній посаді.
Також відповідач зазначив, що право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом № 1402-VIII, не працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, за зверненнями, що надходять після 18.02.2020 року виникає згідно ст. 142 Закону № 1402-VIII. Якщо перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проведено виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої згідно положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), за зверненням до 18.02.2020 року, перерахунок буде здійснено при збільшенні розміру суддівської винагороди після 18.02.2020 року. Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року вищевикладені норми пункту 25 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). До теперішнього часу порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді не визначено.
Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов ГУ ПФУ в Черкаській області зазначає, що з 18.02.2020 року втратили чинність норми, які передбачали диференціацію обчислення довічного грошового утримання судді залежно від результатів кваліфікаційного оцінювання, часу призначення та періоду роботи на посаді судді з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 не встановлено збільшення розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та не передбачено проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Нормативні акти, які б передбачали зміну розміру складових суддівської винагороди після ухвалення Конституційним Судом рішення від 18.02.2020 року відсутні.
Також ГУ ПФУ в Черкаській області зазначає, що вимоги позивача про виплату заборгованості (з урахуванням раніше сплачених сум) у зв'язку з недоплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є передчасною і задоволенню не підлягає.
Крім того відповідач зазначив, що у позивача відсутнє право на здійснення перерахунку пенсії з 19.02.2020 року, а позовні вимоги поза шестимісячним строком підлягають залишенню без розгляду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження) частково задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .
Так, судовим рішенням визнано протиправним та скасовано рішення відділу перерахунків пенсій № 2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 21.09.2021 року № 963140123463 «Про результати розгляду заяви ОСОБА_1 » щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 з 19.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок ТУ ДСА в Донецькій області № 04-1155-21 та № 04-1156-21 від 14.09.2021 року та виплатити ОСОБА_1 заборгованість, з урахуванням раніше сплачених сум, у зв'язку з недоплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що виникла з 19.02.2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судом проведений розподіл судових витрат - стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 454 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Черкаській області.
Висновок суду вмотивований тим, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Як наслідок, з 18.02.2020 року втратили чинність положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, а отже на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої суддя у відставці має право на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Також суд зазначив, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 15.09.2021 року здійснювалось ГУ ПФУ в Черкаській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Черкаській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі.
Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід частково скасувати, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області, що підтверджується копією посвідчення судді у відставці № 01210 (а.с. 23).
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 24.11.2014 року № 1152 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, з 24.11.2014 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зони антитерористичної операції з міста Макіївки Донецької області (а.с. 25).
З вересня 2014 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, обчислене відповідно до Закону 2453-VI.
14.09.2021 року ТУ ДСА в Донецькій області позивачу видано довідку № 04-1155-21 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно якої суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 18.02.2020 року склала 110 985,60 грн. у тому числі: посадовий оклад - 69366 грн.; надбавки за вислугу років - 41619 грн. Довідка видана на підставі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (згідно особового рахунку судді) відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (а.с. 19).
Також, 14.09.2021 року ТУ ДСА в Донецькій області позивачу видано довідку № 04-1156-21 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно якої суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2021 року склала 110 985,60 грн. у тому числі: посадовий оклад - 69366 грн.; надбавки за вислугу років - 41619 грн. Довідка видана на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (а.с. 20).
21.09.2021 року відділом перерахунків пенсій № 2 Управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Черкаській області прийнято рішення № 963140123463 про відмову позивачу у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 15.09.2021 року № 3696 на підставі довідок ТУ ДСА в Донецькій області № 04-1155-21 та № 04-1156-21 від 14.09.2021 року, у зв'язку з відсутністю в чинному пенсійному законодавстві правових норм щодо проведення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020.
Приходячи до висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою ст. 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пункту 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Судовим розглядом справи встановлено, що суд першої інстанції, перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 на предмет її відповідності встановленим процесуальним законом вимогам, в ухвалі про відкриття провадження від 01.02.2022 року, установив що позов подано у строк, встановлений ст. 122 КАС України.
Колдегія сддів не погоджується з таким висновком суду. оскільки встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом 30.12.2021 року з вимогою, зокрема щодо проведення перерахунку її довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Разом з тим звертаючись до суду з вказаним позовом позивач не просила поновити строк звернення до суду, вважаючи, що позов подається в межах процесуального строку, встановленого ст. 122 КАС України, відлік якого обчислює датою прийняття ГУ ПФУ в Черкаській області оскаржуваного нею рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії на підставі довідок ТУ ДСА в Донецькій області № 04-1155-21 та № 04-1156-21 від 14.09.2021 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/ несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Колегія суддів зазначає, що отримання позивачем рішення відповідача від 21.09.2021 року, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 15.09.2021 року не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 1,5 року після отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у лютому 2020 року.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем рішення від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Колегія суддів звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
На виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024 року ОСОБА_1 не надано до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, а зміст поданої позовної заяви не містить будь-яких доводів з приводу того, що позивач з лютого 2020 року не мала реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо з'ясування обставин перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та звернутися до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги, які охоплюють період, що передує шестимісячному строку звернення до суду з цим позовом, тобто з 19.02.2020 року по 29.06.2021 року, заявлені з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Такий самий принцип обчислення строку звернення до суду з позовом застосований Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 року у справі № 620/2043/19, від 18.01.2023 року у справі № 460/2461/21, від 10.04.2023 року у справі № 240/18017/22.
Відтак, рішення суду першої інстанції в частині, якою судом зобов'язано пенсійний орган здійснити ОСОБА_1 з 19.02.2020 року по 29.06.2021 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок ТУ ДСА в Донецькій області № 04-1155-21 та № 04-1156-21 від 14.09.2021 року та виплатити заборгованість, з урахуванням раніше сплачених сум, у зв'язку з недоплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що виникла з 19.02.2020 року по 29.06.2021 року, підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 в цій частині без розгляду.
Стосовно вимог адміністративного позову, що стосується періоду, починаючи з 30.06.2021 року, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 64 Конституції України унормовано, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
30.09.2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, частинами 1 та 2 ст. 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
Згідно із ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VI1 судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч. 2 ст. 142 Закону № 1402-VI).
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Водночас Законом № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 року, зокрема, частину третю ст. 135 Закону № 1402-VIII було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».
Разом з цим Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Пунктом 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли до моменту виключення цього пункту Законом України від 16.10.2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-IX) було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Пункт 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з п. 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Законом України від 16.10.2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (набрав чинності 07.11.2019 року), було виключено пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 25 розділу XII Прикінцеві та перехідних положень Закону № 1402-VIII, зі змінами.
У вказаному рішенні зазначено, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України).
Судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Таким чином, з 19.02.2020 року пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, яким, окрім іншого, передбачалось, що коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами), та, що за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону, втратив чинність.
Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020, Закон № 1402-VIII не містить норм, які по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Відповідно до правових висновків, сформульованих Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 року (справа № 638/12586/16-а) та від 11.02.2020 року (справі № 200/3958/19-а), правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Отже, у даному випадку, перерахунок, який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право на перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно до Закону № 1402-VIII.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність підстав для перерахунку позивачу довічного грошового утримання судді, з огляду на те, що рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2рп/2020 не змінювалися розміри суддівської винагороди та не розглядалося питання про перерахунок щомісячного грошового довічного утримання судді у відставці, оскільки до винесення Конституційним Судом України рішення розмір суддівської винагороди був диференційованим в залежності від підтвердження суддею за результатами кваліфікаційного оцінювання відповідності займаній посаді (у разі підтвердження відповідності займаній посаді розмір винагороди більший, ніж до того) та саме після винесення вказаного рішення розмір суддівської винагороди суддів, які не підтверджували відповідність займаній посаді, зрівнявся з суддівською винагородою суддів, що вже підтвердили, тобто вказаний розмір фактично підвищився, що і є підставою для перерахунку довічного грошового утримання.
Посилання на те, що на даний час відсутній порядок проведення перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 колегія суддів вважає помилковими, оскільки підстави та порядок проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці визначені ст. 142 Закону № 1402-VIII та розділом ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення про відмову позивачу у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок ТУ ДСА в Донецькій області № 04-1155-21 та № 04-1156-21 від 14.09.2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що вимоги адміністративного позову, які охоплюють період, що передує шестимісячному строку звернення до суду з цим позовом, з 19.02.2020 року по 29.06.2021 року, залишені без розгляду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині, якою судом відновлені порушені права позивача шляхом зобов'язання пенсійного органу здійснити ОСОБА_1 з 30.06.2021 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА в Донецькій області № 04-1156-21 від 14.09.2021 року та виплатити заборгованість, з урахуванням раніше сплачених сум.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміні рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 317, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року скасувати в частині, якою судом зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року по 29 червня 2021 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області № 04-1155-21 та № 04-1156-21 від 14 вересня 2021 року та виплатити ОСОБА_1 заборгованість, з урахуванням раніше сплачених сум, у зв'язку з недоплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що виникла з 19 лютого 2020 року по 29 червня 2021 року, з прийняттям нового судового рішення про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 в цій частині без розгляду.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року по справі № 520/616/22 - залишити без змін.
Постанова Другого апеляційного адміністративного суду частині залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду
В іншій частині постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц Л.В. Курило
Постанова у повному обсязі складена і підписана 10 червня 2024 року.