10 червня 2024 р.Справа № 520/7864/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., повний текст складено 12.04.24 по справі № 520/7864/24
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправною та скасування постанови
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження від 10.10.2023 у виконавчому провадженні №72022696.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова винесена всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду. Вказує, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Звертає увагу, що за частиною 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22). Наголошує, що відповідачем не було здійснено вказаних дій, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Учасники справи отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку, в т.ч. апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції подало до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити рішення без змін.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на виконанні у головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Жданової О.В. перебувало виконавче провадження номер за АСВП: 72022696 з примусового виконання виконавчого листа №520/23075/21 від 06.09.2022, виданого Харківським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 05 травня 2021 року, як учаснику бойових дій, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням проведених виплат.
13.06.2023 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 днів з моменту отримання постанови. Копії відповідної постанови направлено сторонам виконавчого провадження.
До відділу надійшов лист Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради від 20.06.2023 №10-29/2541/4-01/23, в якому зазначено, що 23.08.2022 Управління в добровільному порядку здійснило ОСОБА_1 перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, як учаснику бойових дій, у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком, з урахування раніше виплачених сум, у розмірі 7354,00 грн. Вказано, що після вирішення питання виділення відповідних коштів Мінсоцполітики України та при надходженні їх на рахунок Управління, воно будуть негайно спрямовані на виконання рішення суду у добровільному порядку.
04.08.2023 державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №72022696 прийнято постанову про накладення штрафу, якою на боржника за невиконання рішення суду у повному обсязі накладено штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
10.10.2023 державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №72022696 прийнято постанову про накладення штрафу, якою на боржника за невиконання рішення суду у повному обсязі повторно накладено штраф на користь держави у розмірі 10200,00 грн.
Також, 10.10.2023 державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №72022696 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
У постанові про закінчення виконавчого провадження вказано, що боржником не було надано доказів повного виконання рішення згідно з виконавчим документом, а також не поінформовано державного виконавця про вжиті заходи, спрямовані на його фактичне у повному обсязі виконання. Рішення суду не виконано, а його виконання без участі боржника неможливе. Зазначено, що державним виконавцем в порядку виконання вимог ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» до ГУНП у Харківській області підготовлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення для направлення до виконання.
Не погодившись із постановою відповідача про закінчення виконавчого провадження, позивач ініціював даний спір.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем вжито всі дії щодо примусового виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/23075/21 від 06.09.2022 відповідно до вимог чинного законодавства, тому постанова про закінчення виконавчого провадження є правомірною.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 2 та 3 статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законами України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон №1404-VIII).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частиною 6 статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії визначений статтею 63 Закону №1404-VIII частиною першою якої передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина 2 статті 63 Закону №1404-VIII).
Згідно з частиною 3 статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних відносин, дає підстави для висновку про те, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас, колегія суддів зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і повідомлення правоохоронних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів і повідомлення правоохоронного органу не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Аналогічний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 25.11.2020 року у справі №554/10283/18, в якій судом зазначено про те, що розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів не приймає доводи відповідача про правомірність ухвалення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження з посиланням на те, що законодавством не визначено вжиття виконавцем інших заходів, спрямованих на примусове виконання рішення немайнового характеру після надіслання до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду, який видав виконавчий документ із заявою (поданням) про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Згідно з частиною 4 статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Долучені судом до матеріалів справи матеріали виконавчого провадження №72022696 не містять доказів на підтвердження обставин перевірки виконання рішення боржником безпосередньо перед тим, як прийняти оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження.
З матеріалів справи не встановлено, чи взагалі мала місце така перевірка, чи направлялись вимоги про надання інформації про хід виконання виконавчого провадження, чи вчинялись державним виконавцем інші дії, спрямовані на виконання рішення суду, окрім накладення штрафу та направлення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, суд звертає увагу, що 10.10.2023 року державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №72022696 прийнято постанову про накладення штрафу і в цей же день прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
За встановлених обставин та наведеного правового регулювання колегія суддів дійшла висновку про протиправністю постанови про закінчення виконавчого провадження від 10.10.2023 №72022696 як такої, що винесена передчасно, за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування положень п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII, викладеним при розгляді аналогічних справ у постановах від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі № 461/6978/19, від 25.11.2020 у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 у справі №520/6495/2020, від 08.12.2022 у справі №457/359/21, від 13.12.2022 у справі №340/5200/21.
Також, колегія суддів враховує, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, рішення суду залишається невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Посилання відповідача на те, що ним, в межах наявних у нього повноважень, вжито усіх передбачених законом заходів для повного та своєчасного виконання рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (винесення постанов про накладення на боржника штрафів та надіслання повідомлення про вчинення злочину) не доводять достатність та вичерпність вжитих виконавцем заходів.
Варто зазначити, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
У разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на протиправність постанови про закінчення виконавчого провадження від 10.10.2023 у виконавчому провадженні №72022696, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням наведеного, інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги позивача спростовують позицію суду першої інстанції, підтверджують допущення судом порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 по справі № 520/7864/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження від 10.10.2023 року у виконавчому провадженні №72022696.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий