04 червня 2024 рокусправа № 380/29180/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ: 13814885) протиправними щодо не поновлення виплати раніше призначеної пенсії за вислугою років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з дати подання заяви;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ: 13814885) вчинити певні дії, а саме: поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі заяви ОСОБА_1 від 30.05.2023 про поновлення виплати пенсії за вислугу років, призначеної у 2005 році, з дати подання заяви.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що з 2005 року отримує пенсію за вислугу років, яка була призначена територіальним органом Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим. Позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу з фактичним місцем проживання у м. Моршин, Львівської області, після чого звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про поновлення пенсійних виплат, проте відповідач відмовив. Позивач стверджує про протиправність відмови відповідача у поновленні виплати пенсії з підстав відсутності в останнього можливості направляти запити про витребування пенсійних справ до органів пенсійного фонду російської федерації. ОСОБА_1 стверджує про наявність у нього права на отримання пенсії, призначеної відповідно до законодавства України, за місцем фактичного проживання. У той же час, його конституційне право на вже призначену пенсію не може ставитись у залежність від місцезнаходження його пенсійної справи. На думку позивача, така позиція органу Пенсійного фонду України є протиправною та порушує його право на отримання пенсії, що змусило звернутися до суду. Відтак, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 15.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідач станом на дату розгляду справи відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України серія НОМЕР_2 , виданого Совєтским РВ ГУ МВС України в Криму 25.01.1996.
Позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в АР Крим та згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 з 01.01.2005 отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.
На момент призначення пенсії позивач проживав за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки від 23.03.2022 №1334-5000452940 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням/перебування позивача є: АДРЕСА_3 .
30.03.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо виплати пенсії за фактичним місцем проживання.
У відповідь на заяву позивача, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 27.04.2022 повідомило, що для забезпечення виплати пенсії за законодавством України будуть вживатися після завершення воєнного стану.
Також позивач 30.05.2023 повторно звернувся із заявою щодо поновлення виплати раніше призначено пенсії.
На звернення позивача відповідачем надано відповідь від 13.06.2023, якою відповідач повідомив, що для направлення запиту за пенсійною справою позивачу необхідно особисто подати заяву та відповідні документи, в т. ч. про проживання (реєстрацію), до органу, що призначає пенсію за новим місцем проживання (реєстрації).
З метою поновлення виплати пенсії позивач знову звернувся до Урядового контактного центру Пенсійного фонду України. Так, відповідно до листа Департаменту пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України від 30.10.2023 виплата пенсій Головним управлінням Пенсійного фонду України в АР Крим здійснювалась по березень 2014 року. Листом також повідомлено, що для поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання необхідні документи, зокрема, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, а враховуючи, що попереднім місцем проживання є м. Сімферополь, яке на даний час належить до тимчасово окупованої території, в органів Пенсійного фонду України в період дії воєнного стану відсутні повноваження отримати необхідні для виплати пенсії документи.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи даний спір суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1994 № 2262-XII (далі - ЗУ № 2262-XII) визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Цей Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
В силу норм статті 1-1 ЗУ № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 5 ЗУ № 2262-XII особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому для обчислення пенсій враховуються всі види грошового забезпечення, що отримували зазначені особи, які мають право на пенсію за цим Законом, перед звільненням зі служби.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У розумінні статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 ЗУ № 2262-XII, здійснюються органами Пенсійного фонду України (стаття 10 вказаного Закону).
Згідно з нормами статті 52 ЗУ № 2262-XII особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено та не оспорюється сторонами по справі, що пенсія за вислугу років призначена позивачу 01.01.2005.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
За приписами частини 2 статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно з частиною 3 Закону №1058-IV у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Пунктом 1 розділу ІІ подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 р. за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1), передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) (членам їх сімей), пенсії згідно із Законом призначаються і виплачуються головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - орган, що призначає пенсію).
Призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється органом, що призначає пенсію, визначеним постановою правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-4 «Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки та м. Севастополя», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14 липня 2014 року за № 804/25581.
Заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого годувальника, який отримував пенсію відповідно до Закону, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії (додаток 1 до цього Порядку)), припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (заява про виплату пенсії (додаток 2 до цього Порядку)), заява про працевлаштування (звільнення) (початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), прийняття (звільнення) на (зі) службу (служби) (додаток 3 до цього Порядку), заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4 до цього Порядку), заява про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 5 до цього Порядку), заява про виплату допомоги на поховання (додаток 6 до цього Порядку) подається заявником до органу, що призначає пенсію (п. 3 розділу І Порядку № 3-1).
Згідно з п. 9 розділу І Порядку № 3-1 внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
В силу п. 11 розділу І Порядку № 3-1 днем звернення за перерахунком, поновленням пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів)).
Суд зазначає, що відмова відповідача у поновленні раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 базується на тому, що відповідачем, не отримано матеріалів пенсійної справи позивача, з якої вбачається інформація, а саме історія призначення та припинення пенсійних виплат особі, не здійснення діяльності органів Пенсійного фонду на тимчасово окупованій території АРК та введення в державі воєнного стану.
Суд також зазначає про наявність обставин припинення виплати пенсії позивачу. Позивач не заперечує з даного приводу та, виходячи зі змісту заявлених вимог наполягає на тому, що він має право на поновлення йому пенсії за віком з дати звернення з відповідною заявою.
Відтак, суд вважає необхідним зазначити таке.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ (далі Закон № 1207-VІІ) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
За частиною 2 статті 1 Закону № 1207-VІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Відповідно до статті 2 Закону № 1207-VІІ, вбачається, що цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1207-VІІ визначено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 2 статті 4 Закону № 1207-VІІ визначено, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
За частиною 3 статті 4 Закону № 1207-VІІ правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України. В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 1207-VІІ Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Пунктом 1 частини 2 статті 5 Закону № 1207-VІІ визначено, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є, зокрема захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1207-VІІ державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом (ч. 2 ст. 9 Закону № 1207-VІІ).
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 1207-VІІ встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
В статті 18 Закону № 1207-VII зазначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Витрати на заходи, передбачені цим Законом, здійснюються з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Суд зауважує, що позивачу була призначена пенсія за вислугу років з 01.01.2005.
Сторонами не надано до суду доказів отримання позивачем громадянства російської федерації з 2014 року.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05 листопада 2014 року № 637 (далі - Постанова № 637) встановлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року, №509 (Офіційний вісник України, 2014 року, №81, ст. 2296; 2015 року, №70, ст. 2312). Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють діяльність.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону.
Частиною 3 статті 4 Закону України від 09 липня 2003 року за № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 5 Закону 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Суд зазначає, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №243/5451/17.
Отже, з аналізу положень Закону №1058-IV вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону.
Водночас суд зауважує, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи недійсною не визнавалась.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача у зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання правового питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістились з тимчасово окупованої території АРК та м. Севастополя за відсутності документів необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати.
Тобто, відповідачем не надано обґрунтованого доказу на підтвердження наявності підстав для відмови у поновленні виплати пенсії позивачу, передбачених законами України.
За таких обставин суд зауважує, що не поновлюючи позивачу пенсію за відсутності обґрунтованих підстав, відповідач порушив право останнього на її отримання.
Оскільки позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав для цього в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 березня 2018 року у справі №235/4162/17, від 20 березня 2018 року у справі №234/2389/17, від 12 лютого 2019 року у справі №243/5451/17.
Крім того, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №243/5902/17 про те, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Щодо посилань відповідача на відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивача за відсутності паперової пенсійної справи, то суд вказує на необґрунтованість цих аргументів, з огляду на таке.
Особливості виплати пенсій мешканцям АР Крим, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації, регулюються Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2014 № 234 (далі - Порядок № 234).
Згідно з пунктом 3 та пунктом 4 Порядку № 234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Порядок звернення осіб за призначенням (перерахунком), поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсії на інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики (п. 5 Порядку № 234).
Виплата пенсії, надання соціальних послуг здійснюються щомісяця поштовими переказами, в тому числі міжнародними, за місцем проживання особи на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (п. 6 Порядку № 234).
Суд зауважує, що положення вказаних вище Закону № 2262-ХІІ, № 1058-VІ, п. 14-4 розділу VХ Прикінцеві положення Закону №1058-IV, Закону № 1207-VІІ та Порядку № 234 розповсюджуються на осіб, громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території та продовжують отримувати пенсію від держави Україна, подавши при цьому відповідну заяву та документи, докази щодо не отримання пенсії від рф.
Тобто, необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, а оскільки позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, то очевидно що він до таких не належить.
Суд вважає необхідним зазначити, що не отримання пенсійної справи ОСОБА_1 з тимчасово окупованої території не є підставою для відмови у поновленні виплати пенсії, що була раніше призначена з 2005 року та виплата якої була припинена з 2014 року. Враховуючи подану заяву позивачем разом із доданими до неї документами, Пенсійний фонд зобов'язаний здійснити їх перевірку та винести обґрунтоване рішення відповідно до норм діючого законодавства.
Дана позиція суду узгоджується із висновками колегії суддів Верховного Суду викладені у постанові від 22.09.2021 по справі № 308/3864/17, в якій остання зазначила, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Ба більше, вимогами законодавства, у тому числі вищезазначеними нормативними актами, не передбачено такої підстави для відмови у поновленні виплати пенсії, як відсутність документу про припинення виплати пенсії за місцем попереднього отримання пенсії або відсутності пенсійної справи. Фактично відмова відповідача у поновленні виплати пенсії ґрунтується на вільному тлумаченні норм чинного законодавства.
Крім того, відповідачем не виконано вимог пункту 4.3 Порядку № 22-1 та не прийнято рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та поданих ним документів не пізніше 10 днів після надходження заяви.
З урахуванням наведеного суд акцентує увагу на тому, що відповідачем належним чином не було розглянуто заяву позивача про поновлення виплати пенсії, а тому з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправними дії ГУПФ України у Львівській області щодо відмови у поновленні виплати позивачу раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до норм ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
В той же час надаючи оцінку вимогам зобов'язального характеру, суд вказує про таке.
Суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових.
В свою чергу, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року слідує, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії», в яких суд зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Враховуючи викладене, протиправною є бездіяльність відповідача щодо не прийняття відповідного рішення за результатами розгляду заяви позивача від 30.05.2023 про поновлення пенсії.
В свою чергу, за наслідками встановленого судом факту невиконання відповідачем усіх покладених на нього обов'язків, з метою захисту порушеного права позивача на отримання пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2023 та вирішити питання про зарахування на пенсійний облік та поновлення виплати пенсії позивача з урахуванням правових висновків суду, висловлених у цьому рішенні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі по 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 30.05.2023 про поновлення виплати пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея,10, м. Львів; код ЄДРПОУ 13814885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2023 та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням наданих позивачем документів та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан