10 червня 2024 року Справа №320/19584/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач -1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.03.2023 № 2000-0302-9/37301 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії з віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та зарахувати до трудового стажу періоди роботи з 1992 року по 1999 рік, та період роботи в колгоспах за 1978-1992 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав про протиправність рішення щодо відмови йому у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
ОСОБА_1 зазначив, що після досягнення пенсійного віку він почав звертатись до пенсійного органу із заявою та документам щодо призначення йому пенсії та у зв'язку із оголошеним в країні воєнним станом, він не мав згоди отримати необхідні виписки з архівів м. Мелітополя щодо спірних періодів роботи, був вимушений переїхати в Київську область, де наразі тимчасово проживає.
Позивач, покликаючись на норми ст. 19, ст. 46, ст. 92 Конституції України, положення ст. 4, ст. 9, ст. 24, ст. 44, ст. 45, ст. 62 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV та п. 1, п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записі в уній №637 із змінами внесеними постановою КМУ №223 від 02.03.2010, постанови Пенсійного фонду України від 10.11.2006 №18-1, вважає протиправним не зарахування до страхового стажу періоди роботи з 1992 року згідно листа № 08-09/98 від 05.02.1997 з підстав відсутність наказів на прийняття та звільнення з роботи та період роботи в колгоспі 1978-1992 через відсутність довідки про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів та наполягає, що записи у трудовій книжці є достатніми і основними доказами підтвердження відповідного стажу роботи, та в разі відсутності трудової книжки та записів у ній, трудовий стаж підлягає встановленню за іншим порядком на підставі документів виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показами свідків. Додав, що на теперішній час не визначено порядок підтвердження періодів роботи, зайнятість на яких дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, на підприємствах, діяльність яких не припинена, але які не здійснюють економічну діяльність внаслідок проведення на території, де вони фактично знаходяться, бойових дій і відсутності на таких підприємствах осіб, уповноважених видавати відповідні підтверджуючі документи. У зв'язку з тим, що на території Запорізької області зараз проходять бойові дії, позивач позбавлений можливості надати відповідні довідки щодо виправлень в записах в трудовій книжці, вказує про наявність свідків, які можуть дати покази та підтвердити факт роботи позивача за спірний період у 1990 - 1996 роках в м. Краматорську.
12.06.2023, ухвалою суду дана позовна заява була відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 169 КАС України залишена без руху у зв'язку із невідповідністю останньої ч. 5 ст. 160, ч. 3 ст. 161 КАС України та визначено позивачу порядок та строк усунення недоліків позовної заяви.
20.06.2023 позивачем недоліки позовної заяви повністю усунуто.
18.07.2023 ухвалою суду провадження у справі відкрито, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду надіслана сторонам по справі належним чином.
Відповідачі, в порядку ст. 162 КАС України правом на подання до суду відзиву із викладенням заперечень щодо позову, не скористались.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані позивачем, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 07.07.2022, орган що видав - 3228.
ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 без реєстрації, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Новосілківського Старостинського округу від 27.02.2023 №29.
02.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду із заявою та документами про призначення пенсії за віком за ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.03.2023 №104350006517 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з віком за ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав того, що за доданими документами до страхового стажу страховий стаж становить 9 місяців 4 дні та відповідно до ч. 1 зазначеної статті 26 Закону необхідний страховий стаж для осіб, які набули пенсійного віку 60 років по 21.12.2017 включно, необхідний страховий стаж становить не менше 15 років.
Відповідно, відмовлено у зв'язку із тим, що заявник не набув необхідного страхового стажу.
16.03.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до Пенсійного фонду із заявою та документами про призначення пенсії за віком за ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява визначена до розгляду за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.03.2023 № 2000-0302-9/37301 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з віком за ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заначивши, що страховий стаж заявника за поданим документами становить 11 років 0 місяців 24 дні за необхідного стажу - 15 років.
Зокрема, з даного рішення вбачається, що позивачу не зараховано:
періоди роботи з 1992 року згідно листа № 08-09/98 від 05.02.1997, оскільки відсутні накази на прийняття та звільнення з роботи;
період роботи в колгоспі 1978-1992, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів.
Стаж роботи зараховано з 1999 року згідно Реєстра застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та у зв'язку із необхідного страхового стажу відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Отримавши рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.03.2023 № 2000-0302-9/37301, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Виходячи з викладеного, предметом розгляду у даній справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.03.2023 № 2000-0302-9/37301 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, не зарахування періодів роботи з 1992 року, періодів роботи в колгоспі 1978-1992 років, у зв'язку з чим, суд вважає необхідним встановити наявність чи відсутність в діях та прийнятому рішенні порушення права позивача на призначення пенсії за віком, відповідність останніх положенням ст. 2 КАС України та з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вказаного Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
В силу частини першої статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
На час звернення позивача із заявами про призначення пенсії у березні 2023 року ОСОБА_1 мав вік - 66 років.
За вказаними рішеннями про відмову у призначенні пенсії за віком та матеріалами справи вбачається, що позивач досяг необхідного пенсійного віку - 60 років та з позиції відповідачів у позивача недостатньо страхового стажу - не менше 15 років визначеного законодавством.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області страховий стаж обраховано пенсійним фондом - 9 місяців 4 дні та спірним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області страховий стаж обраховано - 11 років 0 місяців 24 дні.
Згідно з частини першої 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (абзац перший частини третьої статті 24 Закону №1058-IV).
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (абзац другий частини третьої статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ, у відповідній редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії, зокрема, за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Статтею 3 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, гіг-спеціалісти, які залучені резидентами Дія Сіті за гіг-контрактами відповідно до Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також, зокрема будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (пункт а, в, д абзацу третього статті 56 Закону №1788-ХІІ).
Згідно з частинами першою та другою статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Частиною першою статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі зокрема, документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу);
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5)…
4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Суд зазначає, що за пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування та зокрема,
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
За абзацом третім та четвертим пункту 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.иЦей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
При підрахунку страхового стажу у період до 01 січня 2004 року до одержаної тривалості зазначеного стажу за кожним випадком звільнення додається один день (пункт 4.6 Порядку №22-1).
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно частини п'ятої статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Стаття 62 згаданого вище Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами та у разі якщо документи про стаж не збереглися, підтвердження стажу здійснюється показами свідків.
З аналізу наведених норм вбачається, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку 637).
Відповідно до п. 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.
Згідно з пунктом 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У такому ж порядку підтверджується стаж роботи за відсутності документів у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також у разі, коли майно (документи) підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (незалежно від місця їх реєстрації на території України) розташоване на території України та/або пошкоджене чи знищене внаслідок воєнних (бойових) дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, за умови документального підтвердження пошкодження чи знищення майна (документів).
За пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі відсутності правонаступника, а також у разі знищення архівів у зв'язку з воєнними (бойовими) діями підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, а також до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінфіном.
Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (із змінами), пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 № 121 (із змінами), правління Пенсійного фонду України постановою №18-1 від 10.11.2016, затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії (далі - Порядок №18-1), який визначає процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, зокрема, для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника.
Водночас, відповідно до вказаного Порядку, підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, лише за умови внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації.
Суд зазначає, що вимога про надання уточнюючої довідки на підтвердження запису в трудовій книжці, може бути пред'явлена у випадку відсутності трудової книжки, та коли у ній відсутні необхідні записи, або записи є неправильними чи неточними, що узгоджується із висновкам Верховного Суду викладені в постанові від 21.02.2020 у справі №307/3091/16-а.
Також суд зазначає, що за правовою позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Слід врахувати та зазначити, що чинним законодавством не визначено чіткого порядку підтвердження періодів роботи, зайнятість на яких дає право на призначення пенсії, зокрема, за віком, на підприємствах, діяльність яких не припинена але такі знаходяться на тимчасово окупованих територіях та на яких відсутні відповідні уповноважені особи видавати такі підтверджуючи документи.
Щодо не зарахованих пенсійним фондом періодів роботи з 1992 року згідно листа №08-09/98 від 05.02.1997, в колгоспі з 1978-1992 роки через відсутність довідки про встановлення мінімуму та кількість відпрацьованих трудоднів, суд зазначає, вказані періоди стосуються місця роботи за місцем розташування в с. Трояни, с. Новотроїцьке, с. Новопетрівка, с. Дмитрівка Бердянського району та смт. Куйбишево Куйбишевського району Запорізької області, м. Запоріжжя.
За наданим позивачем до пенсійного органу та до суду особового листка по обліку кадрів ДАК «Хліб України», знаходяться документи, а саме:
наказ ДАК «Хліб України» № 39-к від 06.02.1997 р. про призначення ОСОБА_2 по переводу директором Запорізького представництва ДАК «Хліб України» (м. Запоріжжя);
лист Запорізької обласної Державної адміністрації про погодження кандидатури на посаду директора Запорізького представництва ДАК «Хліб України», в якому вказано, що ОСОБА_2 з 1992 року працює директором Бердянського міжгосподарського підприємства по виробництву кормів і продуктів сільського господарства та додано наказ №39-к від 06.02.1997 про призначення директором (м. Запоріжжя);
наказ ДАК «Хліб України» № 208-к від 19.06.1998 р. про звільнення ОСОБА_1 по переводу у компанію «Вітал» (м. Запоріжжя);
надані автобіографія з вказівками часу та місць роботи, служби і навчання позивача, в тому числі:
09.1973 р. по 04.1978 р. студент Полтавського сільськогосподарського інституту.
Додано копію диплому НОМЕР_3 ;
04.1978 р. по 10.1978 р. головний зоотехнік колгоспу «Росія» (с. Новопетрівка Бердянського району Запорізької області);
10.1978 р. по 03.1980 р. служба в лавах Радянської армії в/ч НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 ).
Додано копію дублікату військового квитка НОМЕР_5 .
03.1980 р. по 05.1980 р. курсант офіцерів запасу в/ч НОМЕР_6 ( АДРЕСА_3 );
05.1980 р. по 11.1980 головний зоотехнік колгоспу імені 30-річчя ВЛКСМ (с. Новотрїцьке, Бердянського району Запорізької області);
1.1981 р. по 01.1983 р. головний зоотехнік Управління сільського господарства Куйбишевського райвиконкому (смт. Куйбишево, Куйбишевський район, Запорізької області);
01.1983 р. по 05.1988 р. головний зоотехнік Бердянського міжгосподарського підприємства по виробництву продуктів птахівництва (с. Новотроїцьке, Бердянського району Запорізької області);
05.1978 по 12.1992 головний зоотехнік колгоспу імені 30-річчя ВЛКСМ (с. Новотроїцьке, Бердянського району Запорізької області);
12.1992 директор Бердянського міжгосподарського підприємства по виробництву кормів і продуктів сільського господарства (с. Трояни, Бердянського району Запорізької області);
З 1996 року генеральний директор Запорізького виробничого об'єднання «Міжгосккомбікорм» (м. Запоріжжя).
Відповідно суд враховує, що 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Запорізька область, а саме з 26 лютого 2022 року рф окуповано місто Бердянськ, Бердянській район, смт. Куйбишево Куйбишевського району.
Відповідно, позивач проживаючи у Київській області обмежений у можливості надати до пенсійного органу усі додаткові довідки на підтвердження незарахованого спірного страхового стажу та враховуючи зазначене вище, суддя вважає необхідним зазначити, що спірний страховий стаж може бути підтверджено показами не менше двох свідків. Відтак, в разі встановлення пенсійним органом під час перевірки отриманих документів у позивача певних розбіжностей, неточностей, враховуючи, що підтвердження спірного стажу вимагає надання документів з тимчасово окупованої території, що не є можливим для позивача так і пенсійного органу на їх запит, останній мав допитати двох свідків з боку заявника які можуть підтвердити спірний страховий стаж.
Зокрема, вказані обставини позивач може підтвердити показами свідка ОСОБА_3 , яка тривалий час з 1988 року по 2002 рік працювала керівником Бердянської районної санепідемстанції Запорізької області, здійснювала щомісячні перевірки установ та постійно спілкувалась із ним як з особою, відповідальною за постачання продуктів тваринництва (молока, м'яса) в заклади дитячого харчування.
Суд зауважує позивачу, що покази мають бути надані не менше двома свідками.
Також суд зазначає та враховує, що у зв'язку з укладенням шлюбу позивача з ОСОБА_4 03.04.1985, позивач маючи раніше прізвище « ОСОБА_5 », яке змінив на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_7 , доданої до заяви про призначення пенсії та до суду.
Суд не вбачає наявності плутанини в документах наявних в матеріалах справи в частині зміненого прізвища позивача з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », враховуючи також відсутність посилання на вказані обставини з боку відповідачів та враховуючи, що підставою для відмови у призначенні пенсії за віком вказано недостатність страхового стажу.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Суд звертає увагу, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України).
За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В силу статей 8 та 22 Конституції України, статті 7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Суд вважає необхідним зазначити щодо права позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії на наступне.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що відмова у призначенні пенсії позивачу була здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, Порядком №22-1, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Зазначене кореспондується з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі 805/402/18 (Пз/9901/20/18) щодо права особи володіння своїм майном, яке залишено без змін постановою Верховного суду від 04 вересня 2018 року.
За встановленим та викладеним вище, суд вважає, що відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області передчасно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, не дотримано порядок перевірки документів заявника визначеного в Порядку №637 та Порядку №22-1, не надано останньому право на підтвердження спірного не врахованого страхового стажу показами свідків, враховуючи місця роботи за не врахованими періодами, рік такої роботи, неможливості надання додаткових документів у зв'язку із тимчасово окупованими територіями Запорізької області рф та відсутності уповноважених осіб на видання документів з підприємств де працював позивач.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.
Суд враховує, що позивач у справі оскаржує лише рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.03.2023 № 2000-0302-9/37301 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Згідно частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина третя статті 6 КАС України).
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
Відтак, враховуючи встановлене судом та зазначене вище, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішень відповідачів від 09.03.2023 №104350006517 та від 23.03.2023 № 2000-0302-9/37301 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії з віком за ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та задля забезпечення належного способу захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача із дотриманням положень Порядку №637 та №22-1, зарахувати до трудового стажу періоди роботи з 1992 року по 1999 рік, та період роботи в колгоспах за 1978-1992 роки, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
За ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики. Так, порядок повернення суми надмірно сплаченого судового збору врегульовано наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, зокрема п. 3, абз. 1, 6, 7 п. 5, абз. 1 п. 10.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією №293 від 20.06.2023 та 107,60 грн. згідно квитанції №6 від 30.03.2023, що є надмірною сплатою.
Відповідно, суд стягує на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів сплачений судовий збір 1073,60 грн., 107,60 грн. суд повертає позивачу з Державного бюджету як надмірно сплачені.
Керуючись статтями 9, 14, 77-80, 139, 143, 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.03.2023 №104350006517 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.03.2023 № 2000-0302-9/37301 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та зарахувати до трудового стажу періоди роботи з 1992 року по 1999 рік, та період роботи в колгоспах за 1978-1992 роки із дотриманням Порядку №637 та Порядку №22-1, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету надмірно сплачений судовий збір у сумі 107,60 грн. (сто сім гривень 60 копійок) згідно квитанції №6 від 30.03.2023.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.