07 червня 2024 року м. Київ № 320/890/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Народного депутата України ОСОБА_1
до Голови Верховної Ради України Стефанчука Руслана Олексійовича
про визнання протиправною бездіяльність, -
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулася Народний депутат України ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Голови Верховної Ради України Стефанчука Руслана Олексійовича, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Голови Верховної Ради України Стефанчука Руслана Олексійовича, що полягає у невидачі розпоряджень з питань відряджень Народного депутата України ОСОБА_1 та ненадані відповіді на наступні подання позивача:
- номер документу 1277627 від 01.08.2023 щодо погодження відрядження до міста Карпач (Республіка Польща) на запрошення Інституту Східноєвропейських Досліджень для участі на 32 Економічному Форумі - найбільшій економічній конференції Центрально-Східної Європи у період з 3 по 9 вересня 2023 року;
- номер документу 1324315 від 22.09.2023, реєстраційний №188д9/2-2023/208604 від 22.09.2023 щодо погодження відрядження до міста Манчестер (Великобританія) на запрошення Керівника міжнародного відділу Консервативної партії Великобританії Лори Сондерс для участі у Конференції Консервативної партії 2023 року у період 30 вересня по 5 жовтня 2023 року;
- номер документу 1332203 від 25.09.2023 щодо погодження відрядження до міста Гельсінкі (Фінляндська Республіка) на запрошення Голови Відкритого європейського діалогу Кіари Роселлі для участі у 8-му щорічному діалозі політиків Open European Dialogue у період з 6 по 9 жовтня 2023 року;
- номер документу 1335815 від 06.10.2023, реєстраційний номер №188д9/2-2023/220788 від 06.10.2023 щодо погодження відрядження до міста Варшава (Республіка Польща) для участі у Місії ОБСЄ зі спостереження за парламентськими виборами в Республіці Польща у період з 14 по 17 жовтня 2023 року;
- номер документу 1363816 від 01.11.2023 щодо погодження відрядження до міста Берлін (Федеративна Республіка Німеччина) для участі у спільному засіданні профільних комітетів у закордонних справах Верховної Ради України та Німецького Бундестагу 7 листопада 2023 року у період з 6 по 9 листопада 2023 року;
- номер документу 1361971 від 30.10.2023 щодо погодження відрядження до міста Гарлем (Нідерланди) на запрошення президентки жіночого крила Європейської народної партії the European People's Party (EPP) Women Розалії Біро для участі та виступу на Конгресі ЕРР у період з 9 по 14 листопада 2023 року;
- номер документу 1370157 від 13.11.2023, реєстраційний номер №188д9/2-2023/249047 від 13.11.2023 щодо погодження відрядження до міста Брюссель (Бельгія) на запрошення Президента Європейської народної партії ОСОБА_2 для участі у Політичній Асамблеї ЕРР у період з 12 по 15 листопада 2023 року;
- номер документу 1361064 від 03.11.2023, реєстраційний номер №188д9/2-2023/242926 від 033.11.2023 щодо погодження відрядження до міста Рейк'явік (Ісландія) на запрошення голови та спів засновниці ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) ОСОБА_5 для участі та виступу на Глобальному форумі в Рейк'явіку 2023, організованому урядом і парламентом Ісландії у партнерстві з жінками політичними лідерами (Women Political Leaders) у період з 11 по 16 листопада 2023 року;
- номер документу 1363158 від 31.10.2023 щодо погодження відрядження до міста Єреван (Вірменія) для участі у 21-му Осінньому засіданні Парламентської асамблеї ОБСЄ у період з 16 по 22 листопада 2023 року;
- номер документу 1377497 від 29.11.2023, реєстраційний номер №188д9/2-2023/262807 від 29.11.2023 щодо погодження відрядження до міста Вашингтон (Cполучені Штати Америки) на запрошення Голови IDU та 22-го прем'єр-міністра Канади Стівена Гарпета та Сенатора Сполучених Штатів ОСОБА_6 для участі у щорічному Форумі Міжнародного союзу демократії (IDU) у період з 3 по 8 грудня 2023 року.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що у кожному з зазначених випадків погоджена з приймаючою стороною участь позивачки у відповідному заході була зірвана через бездіяльність відповідача. Відповідач ніяк не пояснив причин своєї бездіяльності в жодному з цих випадків. Позивачка не мала можливості пояснити організаторам заходу причини скасування своєї участі, що, на думку позивачки, завдає шкоди як особисто їй її репутації як відповідального державного діяча, так і міжнародному авторитету фракції «Європейська Солідарність» та в цілому авторитету Верховної Ради України як органу, що діє на демократичних принципах і забезпечує депутатам від опозиції рівні можливості виконувати свої обов'язки перед суспільством.
Також, позивачка зазначила, що у випадках з зірваними відрядженнями позивачки у Варшаву для участі у Місії ОБСЄ зі спостереження за парламентськими виборами в Республіці Польща у період з 14 по 17 жовтня 2023 року та у Єреван для участі у 21-му Осінньому засіданні Парламентської асамблеї ОБСЄ у період з 16 по 22 листопада 2023 року бездіяльність відповідача призвела до очевидного для іноземних партнерів порушення прав політичної опозиції. Оскільки позивачка є Заступником члена Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі народного депутата ОСОБА_7 , який не брав участь у Осінньому засіданні ПА ОБСЄ в Єревані, Українська делегація не була належним чином представлена на цьому засіданні через зрив відрядження Позивача. Так само, скасування без поважних причин погодженої участі позивачки як офіційного представника України у структурах ОБСЄ у місії ОБСЄ зі спостереження за парламентськими виборами в Республіці Польща, сприймається як неповага Верховної Ради України до відповідних міжнародних структур.
Позивачка вважає, що відповідач як посадова особа - Голова Верховної Ради України, неодноразово залишивши без відповіді заяви позивача стосовно оформлення її закордонних відряджень, допустився протиправної бездіяльності.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує про безпідставність доводів позивачки про порушення ним законодавчих норм з огляду на те, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Регламентом ВРУ.
Відповідач наголошує, що до його повноважень віднесено як вжиття заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях, так і видача розпоряджень з питань відрядження народних депутатів і підпис відповідних документів. В свою чергу, виходячи з основної функції ВРУ, якою є законотворчість, що включає, зокрема, обов'язок народного депутата брати участь у роботі парламенту і його органах, виконувати їх доручення шляхом участі у засіданнях ВР, у роботі депутатських фракцій (груп), комітетів, над законопроектами, участь у парламентських слуханнях, особиста присутність у засіданнях ВРУ, особисте прийняття участі у голосуванні тощо, основні обов'язки позивачки націлені саме на законотворчу діяльність, як то участь у пленарних засіданнях ВРУ та особисте голосування з метою прийняття законів України та інших актів парламенту. При цьому, право вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав є реалізацією факультативної функції та не відноситься до обов'язків чи основної діяльності народного депутата України.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін ат проведення судового засідання. Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
03.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску місячного строку звернення до суду із даним позовом. В обґрунтування означеного клопотання зазначено, що правовідносини які виникли під час проходження публічної служби, щодо яких позивач звернулась до суду, виникли у період часу з 03 по 09 вересня 2023, з 30 вересня по 09 жовтня 2023 року, з 14 по 17 жовтня 2023 року, з 06 по 22 листопада 2023 року, з 03 по 08 грудня 2023 року. Проте позивачка звернулась до 09 січня 2024 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду встановленого Кодексом адміністративного судочинства України щодо даної категорії справ.
Щодо вказаного клопотання суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.
При цьому, частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже у даному випивку треба встановити чи відноситься даний предмет спору до категорії справ про проходження публічної служби і, як наслідок, застосування до даної справи місячного строку встановленого частиною 5 статті 122 КАС України.
Так позивачка просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо погодження відряджень. У позовній заяві позивачкою зазначено, що у період з серпня по грудень 2023 року вона в рамках виконання своїх депутатських повноважень неодноразово зверталась до відповідача з поданнями (заявами) про оформлення розпорядження про відрядження позивачки за кордон для участі в міжнародних та міжпарламентських заходах, на які позивачку було офіційно запрошено як народного депутата України і членкиню керівництва фракції у Верховній Раді. Відповідач не підписав вчасно відповідних розпоряджень, що призвело до зриву погодженої з організаторами участі позивачки в цих заходах.
Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 1 Закону України «Про статус народного депутата України» (далі Закон №2790-ХІІ) народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.
Статтею 20 Закону №2790-ХІІ встановленні гарантії трудових прав народного депутата України.
Так, частиною 1 статті 20 Закону №2790-ХІІ встановлено, що гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України. Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Водночас, Закон №2790-ХІІ не розкриває поняття відрядження народного депутата України, як і Кодекс законів про працю України.
Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59 затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах та за кордон (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Іншими словам відрядження - це поїздка працівника за розпорядженням керівника установи для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи.
Позивачка у позовній заяві зазначила, що бездіяльність відповідача щодо погодження її відряджень перешкоджає депутату у виконані її обов'язків і реалізації нею її прав і повноважень, зокрема передбачених частиною 1 статті 17 Закону №2790-ХІІ.
Відповідно до означеної норми народний депутат, який не має спеціальних повноважень на представництво Верховної Ради України, має право вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав лише від свого імені.
З матеріалів справи вбачається, що подання щодо відряджень на означенні події не стосувались виконання службових доручень, а були ініційовані позивачкою за запрошенням організаторів цих подій. Тобто позивачка у відповідності до норм частини 1 статті 17 Закону №2790-ХІІ брала б в них участь від свого імені.
На переконання суду такі відрядження не стосуються проходження публічної служби, а є правом народного депутата України щодо взаємовідносин з іноземними державами
З огляду на викладене суд не кваліфікує даний спір як справу щодо проходження публічної службу, а отже місячний строк встановлений частиною 5 статті 122 КАС України не застосовується.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що у даному випадку застосовується шестимісячний строк звернення до суду, враховуючи дату звернення до суду із даним позовом, строк позивачкою не пропущений.
Отже клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка зверталась до Голови ВРУ ОСОБА_8 з наступними поданнями (заявами):
- номер документу 1277627 від 01.08.2023 щодо погодження відрядження до міста Карпач (Республіка Польща) на запрошення Інституту Східноєвропейських Досліджень для участі на 32 Економічному Форумі - найбільшій економічній конференції Центрально-Східної Європи у період з 3 по 9 вересня 2023 року;
- номер документу 1324315 від 22.09.2023, реєстраційний №188д9/2-2023/208604 від 22.09.2023 щодо погодження відрядження до міста Манчестер (Великобританія) на запрошення Керівника міжнародного відділу Консервативної партії Великобританії Лори Сондерс для участі у Конференції Консервативної партії 2023 року у період 30 вересня по 5 жовтня 2023 року;
- номер документу 1332203 від 25.09.2023 щодо погодження відрядження до міста Гельсінкі (Фінляндська Республіка) на запрошення Голови Відкритого європейського діалогу Кіари Роселлі для участі у 8-му щорічному діалозі політиків Open European Dialogue у період з 6 по 9 жовтня 2023 року;
- номер документу 1335815 від 06.10.2023, реєстраційний номер №188д9/2-2023/220788 від 06.10.2023 щодо погодження відрядження до міста Варшава (Республіка Польща) для участі у Місії ОБСЄ зі спостереження за парламентськими виборами в Республіці Польща у період з 14 по 17 жовтня 2023 року;
- номер документу 1363816 від 01.11.2023 щодо погодження відрядження до міста Берлін (Федеративна Республіка Німеччина) для участі у спільному засіданні профільних комітетів у закордонних справах Верховної Ради України та Німецького Бундестагу 7 листопада 2023 року у період з 6 по 9 листопада 2023 року;
- номер документу 1361971 від 30.10.2023 щодо погодження відрядження до міста Гарлем (Нідерланди) на запрошення президентки жіночого крила Європейської народної партії the European People's Party (EPP) Women Розалії Біро для участі та виступу на Конгресі ЕРР у період з 9 по 14 листопада 2023 року;
- номер документу 1370157 від 13.11.2023, реєстраційний номер №188д9/2-2023/249047 від 13.11.2023 щодо погодження відрядження до міста Брюссель (Бельгія) на запрошення Президента Європейської народної партії Манфреда Вебера для участі у Політичній Асамблеї ЕРР у період з 12 по 15 листопада 2023 року;
- номер документу 1361064 від 03.11.2023, реєстраційний номер №188д9/2-2023/242926 від 033.11.2023 щодо погодження відрядження до міста Рейк'явік (Ісландія) на запрошення голови та спів засновниці Рейк'явік Глобал Форум ( ОСОБА_4 ) ОСОБА_5 для участі та виступу на Глобальному форумі в Рейк'явіку 2023, організованому урядом і парламентом Ісландії у партнерстві з жінками політичними лідерами (Women Political Leaders) у період з 11 по 16 листопада 2023 року;
- номер документу 1363158 від 31.10.2023 щодо погодження відрядження до міста Єреван (Вірменія) для участі у 21-му Осінньому засіданні Парламентської асамблеї ОБСЄ у період з 16 по 22 листопада 2023 року;
- номер документу 1377497 від 29.11.2023, реєстраційний номер №188д9/2-2023/262807 від 29.11.2023 щодо погодження відрядження до міста Вашингтон (Cполучені Штати Америки) на запрошення Голови IDU та 22-го прем'єр-міністра Канади Стівена Гарпета та Сенатора Сполучених Штатів Дена Саллівана для участі у щорічному Форумі Міжнародного союзу демократії (IDU) у період з 3 по 8 грудня 2023 року.
Відповідач не підписав відповідні розпорядження.
Не погоджуючись із вказаними діями, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2002 від 17.10.2002 надано офіційне тлумачення положень статті 75 Конституції України, зокрема, Конституційний Суд України виходив з того, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України).
Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
За смислом Конституції України Верховна Рада України як представницький орган державної влади - парламент - є єдиним органом законодавчої влади, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.
У рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 26.04.2018 № 4-р/2018 визначена правова позиція відповідно до якої, ухвалення актів Верховної Ради України на її пленарних засіданнях, у тому числі законів, має здійснюватися шляхом особистого голосування народними депутатами України. Ця конституційна вимога випливає також із тексту присяги народного депутата України та обумовлена представницькою природою депутатського мандата.
Відповідно до статті 83 Конституції України порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Положеннями статті 88 Конституції України визначено, що Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад.
Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.
Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 № 1861-VI затверджено Регламент Верховної Ради України (далі - Регламент).
Частиною першою статті 74 Регламенту визначено, що Голова Верховної Ради України обирається Верховною Радою на строк її повноважень з числа народних депутатів.
Відповідно до частини першої статті 78 Регламенту Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України:
1) веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту;
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням;
4) забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не потребують наступного підписання Президентом України;
5) здійснює повноваження, передбачені статтею 94 Конституції України;
6) представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав і міжнародними організаціями;
7) вживає заходів для забезпечення безпеки і охорони Верховної Ради відповідно до закону;
8) вживає заходів щодо охорони та захисту народних депутатів;
9) веде засідання Погоджувальної ради;
10) забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань;
11) вживає заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях;
12) організовує розробку планів законопроектної роботи Верховної Ради;
13) організовує підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях;
14) здійснює контроль за своєчасним направленням і розглядом депутатських запитів;
15) видає розпорядження з питань відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи;
16) розподіляє посадові обов'язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, контролює їх виконання ними;
17) визначає відповідно до предметів відання комітетів головний комітет з підготовки і попереднього розгляду проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради;
18) має право скликати і проводити засідання комітетів, тимчасових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Верховною Радою питань, якщо відповідний комітет або тимчасова спеціальна комісія несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції, й повідомляє про це на найближчому пленарному засіданні;
19) порушує перед відповідними органами, посадовими особами питання про відповідальність осіб за невиконання ними вимог, встановлених цим Регламентом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про комітети Верховної Ради України", про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України;
20) організовує роботу Апарату Верховної Ради та здійснює контроль за його діяльністю;
21) у разі необхідності скасовує розпорядження Першого заступника чи заступника Голови Верховної Ради України та керівника Апарату Верховної Ради України;
22) пропонує Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду керівника Апарату Верховної Ради України;
23) забезпечує розробку проекту кошторису Верховної Ради на наступний рік;
24) не пізніш як через два місяці після закінчення бюджетного року забезпечує подання на розгляд Верховної Ради звіту про виконання кошторису Верховної Ради за минулий рік;
25) звертається до суду з позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;
26) виконує доручення Верховної Ради;
27) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України, законами України та цим Регламентом.
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 94 Конституції України від 9 жовтня 2007 року № 7-рп/2007 ( підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини) вказав, що одним із суб'єктів законодавчої процедури є Голова Верховної Ради України. Його повноваження визначені, зокрема, в статтях 88, 94 Конституції України.
Системний аналіз означених положень дає підстави для висновку, що повноваження Голови Верховної Ради України визначаються на рівні Конституції України та їх перелік, визначений у статті 88 Конституції України, не є вичерпним, оскільки відповідні повноваження містяться і в інших статтях Конституції України, як то статті 83, 90, 94, 112 Основного Закону. Одночасно, порядок здійснення повноважень Голови Верховної Ради України визначається Регламентом, який, в свою чергу, деталізує процедуру їх реалізації.
З вище наведеного вбачається, що коло повноважень Голови Верховної Ради України слід відрізняти від прав та обов'язків народного депутата України, оскільки тут ідеться про керівника органу державної влади, а саме органу законодавчої влади. Відмінність тут полягає в тому, що повноваження Голови Верховної Ради України накладаються на повноваження відповідного народного депутата України. Водночас, вони є цілком самостійними правовими явищами і реалізуються на практиці у різних сферах діяльності відповідної посадової особи. Фактично йдеться про те, що Голова Верховної Ради України, як народний депутат України, отримує додатково як керівник органу державної влади певні повноваження, які за своєю природою не є повноваженнями народного депутата України, а повноваженнями керівника органу державної влади і реалізуються у сфері керівництва відповідним органом - парламентом України.
Виходячи з положень Регламенту, враховуючи відсутність спеціальних нормативно-правових актів, якими врегульовано процедурні питання щодо видачі Головою ВРУ розпоряджень з питань відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підпис відповідних документів, зокрема, в частині порядку та строків їх видачі, підстав для відмови у видачі таких розпоряджень, у суду є підстави вважати, що означені повноваження віднесені до дискреційних, а відповідне розпорядження питань відрядження народних депутатів приймається Головою ВРУ у сукупності з іншими наданими йому повноваженнями, зокрема, і щодо забезпечення дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань, вжиття заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях.
Суд зауважує, що робота парламенту в умовах війни є надзвичайно важливим завданням, зокрема, в організаційному аспекті. Колегіальний характер роботи законодавчого органу та природа парламентських процедур органу вимагають спеціальних зусиль для організації його роботи в таких екстраординарних обставинах як то в умовах воєнного стану. При цьому, положеннями чинного законодавства жодних винятків чи можливостей для делегування законодавчих повноважень не передбачено, а Верховна Рада України в силу законодавчо закріплених у Конституції України положень може і повинна працювати навіть в умовах воєнного стану.
В свою чергу, враховуючи надзвичайно високу вагу нормативного регулювання парламентськими актами (законами), якими врегульовується велика кількість сфер (питань) шляхом прийняття законів саме парламентом, який складається з народних депутатів України, зокрема і позивачки, відсутність дієвого парламенту навіть в умовах війни призвела б до значних складнощів для всієї національної правової системи.
Враховуючи означене, у суду є підстави вважати, що Головою ВРУ в умовах дії воєнного стану в Україні першочергово повинні забезпечуватись саме організація роботи Верховної Ради України, координація діяльності її органів та, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного виконання покладених на народних депутатів України повноважень.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 26 травня 2021 року у справі № 824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі № 160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справі № 280/160/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 480/2675/20, від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/30483/21, від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21, від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21 та від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21.
В свою чергу, статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень встановлює Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII (далі - Закон № 2790-XII).
Відповідно до статті 6 Закону №2790-ХІІ народний депутат у порядку, встановленому законом:
1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;
2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);
3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;
4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;
5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;
6) бере участь у парламентських слуханнях;
7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України.
Положеннями статті 24 Закону №2790-ХІІ визначено обов'язки народного депутата України, а саме:
1) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави;
2) додержуватися вимог Конституції України, цього Закону, закону про регламент Верховної Ради України та інших законів України, додержуватися присяги народного депутата України;
3) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;
4) особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами;
5) виконувати доручення Верховної Ради України, відповідного комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, до складу яких його обрано;
6) інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради України та її органів;
7) додержуватись вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики;
8) як член депутатської фракції (групи): додержуватись вимог Положення про депутатську фракцію (групу); виконувати функції, закріплені Положенням про депутатську фракцію (групу), відповідно до цього Закону, закону про регламент Верховної Ради України та інших законів України; представляти інтереси депутатської фракції (групи) у комітеті, тимчасовій спеціальній або тимчасовій слідчій комісії, до складу яких його обрано;
9) як член комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії: бути присутнім на засіданнях комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, до складу яких його обрано, та брати участь у їх роботі; додержуватись порядку та норм депутатської етики на засіданнях комітету, його підкомітетів, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії та робочих груп органів Верховної Ради України; виконувати доручення комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії, визначені їх рішеннями;
10) завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради України чи її органів керівників цих органів;
11) постійно підтримувати зв'язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення, а у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повноважень заходи щодо їх врахування в роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій;
12) інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік;
13) розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян". Народний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнює їх, за необхідності вносить відповідні пропозиції до Верховної Ради України та її органів, а також до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У разі необхідності народний депутат надсилає пропозиції, заяви та скарги громадян органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям, до повноважень яких входить розгляд звернень громадян чи вирішення порушених у них питань по суті. Про результати розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян органи та посадові особи зобов'язані повідомити громадянина, від якого надійшло звернення, і народного депутата у терміни, встановлені Законом України "Про звернення громадян";
14) проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною Радою України для роботи з виборцями. У випадку залучення до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, а також у прийомі громадян посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій не пізніш як за три дні до початку прийому народний депутат повідомляє їх про час і місце проведення прийому, а також про орієнтовне коло питань, які мають розглядатися на прийомі;
15) здійснювати безпосередньо або із залученням своїх помічників-консультантів, представників громадськості контроль за розглядом у органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях пропозицій, заяв та скарг громадян, які надійшли на його ім'я;
16) використовувати депутатські бланки лише для офіційних запитів, звернень та листів, що підписуються ним власноручно або із застосуванням електронного цифрового підпису з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Розділом ІІ Закону № 2790-ХІІ закріплено права народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради України, право законодавчої ініціативи, право об'єднуватися в депутатські фракції (групи), право органах Верховної Ради України, право на депутатський запит, на депутатське звернення, права народного депутата України у взаємовідносинах із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав.
Водночас, право на відрядження народного депутата України означеним розділом ІІ Закону № 2790-ХІІ не передбачено як і не покладено обов'язку відряджень народних депутатів України.
З аналізу вищезазначених правових норм слідує, що до основних обов'язків та повноважень народного депутата України належать участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України та особисте голосування з метою прийняття законів України та інших актів парламенту. При цьому, право вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав не відноситься до обов'язків чи основної діяльності народного депутата України.
Так, позивачка стверджує про неоднократні звернення протягом вересня - грудня 2023 року в рамках виконання своїх депутатських повноважень до відповідача з поданнями (заявами) про оформлення розпорядження про відрядження її за кордон для участі в міжнародних та міжпарламентських заходах, на які позивача було запрошено як народного депутата України та/або Голову Комітету ВРУ з питань інтеграції України до Європейського Союзу. Проте, відповідач не підписав своєчасно відповідних розпоряджень, що призвело до зриву погодженої з організаторами участі позивача у цих заходах, ніяк не обґрунтував та взагалі не надав жодної відповіді позивачеві на його подання.
Водночас, як вже зазначалося судом, до повноважень народного депутата України в силу положень законодавства не віднесено здійснення відряджень за кордон для участі в міжнародних та міжпарламентських заходах, наслідком чого є відсутність підстав для прийняття до уваги доводів позивачки у цій частині.
Судом також не приймаються до уваги доводи позивачки, відповідно до яких відповідач «не підписав своєчасно відповідних розпоряджень», жодним нормативно-правовим актом не визначено строків розгляду Головою ВРУ заяв/подань народних депутатів України відрядження за кордон для участі в міжнародних та міжпарламентських заходах. Як наслідок, відсутні підстави стверджувати про порушення строків, не встановлених законодавством.
В свою чергу, як вже зазначалося судом, повноваження Голови Верховної Ради України своїм актом у формі розпорядження врегульовувати питання відрядження народних депутатів України (як в межах України так і за кордон), в тому числі в умовах дії воєнного стану в Україні є виключним правом Голови ВРУ яке випливає з пункту 2 частини другої статті 88 Конституції України. При цьому, вирішення такого питання, на переконання суду, відбувається з урахуванням усіх покладених на народного депутата України обов'язків та повноважень у сукупності. Поряд з цим, остаточне рішення щодо відрядження народного депутата України згідно з поданої ним заяви/подання приймається виключно Головою Верховної Ради України.
Додатково суд наголошує, що юридичний спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №640/6699/20.
Конституційний Суд України в п. п. 3.6 п. 3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
В означеній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі №204/3944/17(2-а/204/170/17) виснував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Суд зауважує, що з поданих позивачкою заяв (подань) вбачається, що заходи, зазначені у них, мали б відбутися у період з 03 по 09 вересня 2023, з 30 вересня по 09 жовтня 2023 року, з 14 по 17 жовтня 2023 року, з 06 по 22 листопада 2023 року, з 03 по 08 грудня 2023 року.
В свою чергу, позовна заява зареєстрована судом 09.01.2024, тобто по закінченню заходів, в межах яких позивачка зверталась до відповідача з відповідними заявами (поданнями). Тобто мета зазначених заяв вичерпала свою дію в часі.
Крім того, з прохальної частини позову вбачається, що нею не заявлено вимог щодо вирішення публічно-правового спору зобов'язального характеру, тобто способу усунення порушеного, на її думку, права.
Суд зазначає, що визнання протиправною бездіяльності є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності бездіяльності.
Проте, позивачка у позовній заяві не зазначає, яким чином визнання протиправною бездіяльності відповідача призведе до поновлення її прав. Вимоги щодо зобов'язання вчинити певні дії, як наслідку визнання протиправною бездіяльності, позовна заява не містить.
Суд зауважує, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.
Водночас, позивачкою не заявлено в адміністративному позові нормативно обґрунтованих доводів на підтвердження забезпечення заявленими позовними вимогами поновлення порушених, на її думку, прав як і не наведено нормативного обґрунтування «несвоєчасного» розгляду поданих нею заяв (подань).
Суд наголошує, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, законодавчо визначена процедура (механізм) звернення особи за захистом порушеного права в аспекті самостійного формування змісту та обсягу позовних вимог генерує обов'язок держави в особі органу правосуддя розглянути таку адміністративну справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до процесуального кодексу, в межах позовних вимог, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою їх надано.
Суд може вийти за межі позовних вимог виключно з метою більш ефективного захисту порушеного права особи, проте, як незалежний орган, у жодному випадку не може ініціювати провадження, втручатися у порядок формування вимог чи підміняти своїм владним розпорядчим актом волю особи, що звернулася до суду.
В аспекті викладеного суд звертає увагу на те, що в пункті 52 постанови Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №826/6664/17 зазначено, що вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорюване таке право відповідачем (відповідачами), а також з'ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з'ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
В означеній постанові у пунктах 53-54 Верховним Судом зроблено висновок, що під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорювання або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов. Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
За правилами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність вже сформованого конкретного підходу Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, висновки якого також підлягають врахуванню і у цій справі, щодо вирішення позовних вимог у разі обрання позивачем неефективного способу захисту в аспекті реального сенсу порушеного судового провадження.
З урахуванням означеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачкою позовні вимоги не призведуть до відновлення порушених прав і захисту законних інтересів навіть у випадку їх задоволення з огляду встановлені вище обставини, що, в свою чергу, свідчить про відсутність можливості відновлення прав та законних інтересів позивача в заявлений спосіб, а відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Доводи позивачки щодо неможливості обмеження її повноважень як народного депутата та його конституційних прав і свобод в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, зокрема і щодо вільного залишення території України, не нівелюють покладених на неї, як на народного депутата, обов'язків, визначених положеннями статті 24 Закону №2790-ХІІ, як то бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано, особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами, які неможливо буде виконати за умови залишення території України.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суд від 18 лютого 2021 року у справі №160/6885/19.
Виходячи з наведених норм права та встановлених у справі дійсних обставин, на переконання суду у відповідача відсутній обов'язок безумовного погодження/підписання розпорядження про відрядження лише за наявності факту подання відповідної заяви народного депутата, оскільки відповідач може прийняти на власний розсуд одне з декількох варіантів рішення, що не є єдиним законодавчо закріпленим варіантом його поведінки, а тому виключає наявність протиправної бездіяльності відповідача.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач довів відсутність у допущенні ним протиправної бездіяльності з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у свою чергу суд прийшов до переконання про необґрунтованість заявлених позивачкою вимог та не доведення обставин, на яких ґрунтуються її вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов народного депутата не підлягає задоволенню.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, підстав для відшкодування позивачу понесених при подачі позову судових витрат немає.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя Жук Р.В.