05 червня 2024 року 320/32155/23
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії в особі головуючого судді Леонтовича А.М., суддів Лисенко В.І., Терлецької О.О., за участю секретаря судового засідання Замай А.О.,
позивача не з'явився
представника позивача не з'явився
представника відповідача Мартинюк К.Е.
третьої особи ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Кабінету Міністрів України
за участі третьої особи Міністерства соціальної політики України
про визнання протиправним Порядку,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Кабінету Міністрів України, за участі третьої особи Міністерства соціальної політики України, в якому просить суд, з урахуванням уточнень :
- визнати незаконним та таким, що не підлягає застосуванню підпункт 1 пункту 3 Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754, з мотивів його невідповідності ст. ст. 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції, частині п?ятій статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з моменту прийняття зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позову позивач зазначає, що є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та отримав разову грошову виплату до Дня Незалежності України (далі - грошова виплата), призначену та нараховану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області у розмірі 2 900,00 грн., що відповідає розміру, встановленому п.п. 1 п. 3 Порядку здійснення грошової виплати №754. Вважає, що не встановлені Кабінетом Міністрів України розміри разової грошової виплати, визначені в п.п. 1 п. 3 Порядку здійснення грошової виплати №754, порушують його права та законні інтереси, а також звужують їх зміст, тобто не відповідають вимогам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та не відповідають Конституції України, а саме: не ґрунтуються на принципах верховенства права (ст. 8 Конституції), звужують обсяг прав позивача які передбачені Законом (ст. 22 Конституції), порушують конституційне право позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції), прийняті за межами повноважень Уряду (ст. 19, 113 Конституції).
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Стверджує, що оскільки спірна постанова втратила чинність, підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, у відзиві відповідач наголошує на тому, що оскільки спірна постанова втратила чинність, його права не є порушеними. Відтак, підстав для задоволення позову немає.
У судовому засіданні відповідач просив у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.
Третя особа надала пояснення суду, підтримує позицію відповідача та просить у задоволенні позову відмовити у зв'язку з втратою чинності спірної постанови.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 28.09.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 07.11.2023.
07.11.2023 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
07.11.2023 у судове засідання не прибув позивач, подав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, однак, з технічних причин неможливо провести судове засідання в режимі відеоконференції. Суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи у зв'язку з неявкою позивача на 25.12.2023.
25.12.2023 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача та залучити в якості третьої особи Міністерство соціальної політики України. Забов'язати позивача направити третій особі копію позовної заяви з додатками в термін 15 днів та надати докази на підтвердження цього. Суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 13.02.2024.
13.02.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив оголосити перерву на 18.03.2024.
01.03.2024 судом зареєстровано заяву про уточнення позовних вимог.
18.03.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив оголосити перерву у зв'язку з підготовкою відзиву на заяву про уточнення позовних вимог на 29.04.2024.
29.04.2024 у судове засідання не прибув позивач, з технічних причин неможливо провести судове засідання в режимі відеоконференції. Суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити до розгляду справу колегіально по суті на 05.06.2024.
10.05.2024 судом зареєстровано заяву позивача про збільшення позовних вимог, вказана заява судом не розглядалась як така, що подана після закриття підготовчого судового засідання
05.06.2024 у судове засідання прибули сторони, не прибув позивач до суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_2 перебуває на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
Частину п?яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції:
«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 та від 27.02.2020 №3-p/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) зазначену норму в частині визначення розміру грошової виплати Кабінетом Міністрів України визнано неконституційною.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 затверджено Порядок використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань (далі - Порядок використання коштів №754) та Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Розпорядником бюджетних коштів спрямованих на здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України відповідно до п.п. 2 п. 3 Порядку використання коштів №754 визначено Пенсійний фонд України.
У серпні 2023 року ОСОБА_2 отримав разову грошову виплату до Дня Незалежності України (далі - грошова виплата), призначену та нараховану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області у розмірі 2 900,00 грн., що відповідає розміру, встановленому п.п. 1 п. 3 Порядку здійснення грошової виплати №754.
Проте, розмір виплаченої позивачу зазначеної грошової допомоги суперечить вимогам ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно з якою грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а саме: у 2023 році - 16 744,00 грн. (8 х 2093,00 грн. (розмір мінімальної пенсії за віком у 2023 році).
У зв?язку з цим 21.08.2023, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із запитом щодо надання інформації про можливість нарахувати та виплатити позивачу разову грошову виплату до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.08.2023 №2000-0203-8/116132 повідомлено, що на виконання п.п. 1 п. 3 Порядку здійснення грошової виплати №754 ОСОБА_2 нараховано разову грошову виплату у розмірі 2 900,00 грн., яку включено до виплатної відомості та профінансовано у серпні поточного року.
Позивач вважає, що встановлені Кабінетом Міністрів України розміри разової грошової виплати, визначені в п.п. 1 п. 3 Порядку здійснення грошової виплати №754, порушують його права та законні інтереси, а також звужують їх зміст, тобто не відповідають вимогам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та не відповідають Конституції України, а саме: не ґрунтуються на принципах верховенства права (ст. 8 Конституції України), звужують обсяг прав позивача які передбачені Законом (ст. 22 Конституції України), порушують конституційне право позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України), прийняті за межами повноважень Уряду (ст. 19, 113 Конституції України).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Кабінету Міністрів України регулюються статтею 116 Конституції України, згідно якою Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
VI. Оцінка суду
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Визначення нормативно-правового акту міститься у пункті 18 частини першої статті 4 КАС України та означає акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості: 1) приймаються як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; 2) містять загальнообов'язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; 3) розраховані на невизначене коло осіб та багаторазове застосування.
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, для цілей їх застосування та оскарження, є створення ними юридичних (негативних) наслідків у формі права, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Як засвідчують фактичні обставини справи, предметом оскарження в цій справі є визнання незаконним та скасування підпункт 1 пункту 3 Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і України «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 21.07.2023 №754, з мотивів його невідповідності статтям 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції України, частині п?ятій статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, зокрема, органів виконавчої влади, регламентовано положеннями статті 264 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відповідно до частини третьої статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Тобто суб'єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.
Підсумовуючи вищенаведені узагальнення, колегія суддів підкреслює, що до суду може бути оскаржений певний акт суб'єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
Водночас, варто звернути увагу на те, оскаржувана постанова №754 втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах».
З наведеного можна зробити висновок, що оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є нечиним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №640/10978/19.
Отже, з урахуванням того, що оскаржувана постанова втратила чинність, то на момент прийняття рішення предмет спору у межах спірних правовідносин був відсутній, що виключає можливість задоволення позовних вимог.
Аналогічного висновку щодо унеможливлення в такому випадку судового захисту прав та інтересів позивача у спосіб визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (пункт 1 частини другої статті 245 КАС України), що є підставою для відмови у задоволенні позову, дійшов Верховний Суд у постанові від 06.08.2021 у справі №640/12090/19.
Крім того, право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.
Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Водночас, згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №826/24498/15 (провадження №K/9901/62434/18), поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Конституційний Суд України в підпункті 3.6 пункту 3 рішення від 01.12.2004 №18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України шодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв?язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв?язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об?єктивного і прямо не опосередкований у суб?єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об?єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, від 07.11.2019 у справі №826/1647/16, тобто є сталою.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №802/2678/15-а, від 03.08.2018 у справі №808/967/17.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом відповідних позовних вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Відтак, колегія суддів вважає, що відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
В цьому контексті також необхідно зазначити, що за усталеними в теорії права підходами, межі дії нормативних актів чи їх окремих положень визначаються певними критеріями (параметрами), зокрема, часовими вимірами.
Отже, з урахуванням того, що оскаржувані положення спірної постанови втратили чинність, колегія суддів звертає увагу, що предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній, що виключає можливість задоволення позовних вимог.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи у сукупності викладене, колегія суддів зазначає про процесуальну неможливість визнання оскаржуваних положень спірної постанови протиправними, та нечинними (незаконними), оскільки така постанова втратила свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже обраний позивачем спосіб захисту на думку останнього порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи, за наслідками їх офіційного з?ясування, не призведе до поновлення порушених прав та інтересів.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про необгрунтованість позовних вимог.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів вирішила у задоволення адміністративного позову відмовити.
VIII. Розподіл судових витрат
Доказів понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв'язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Леонтович А.М.
Лисенко В.І.
Судді: Терлецька О.О.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 червня 2024 р.