ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" червня 2024 р. справа № 300/2405/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення певних дій, -
ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_2 (надалі - відповідач 2) про:
визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо неприйняття рішення про дострокове звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водія-заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади Військової частини НОМЕР_1 , на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
зобов'язання відповідачів звільнити з військової служби у запас за сімейними обставинами солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водія-заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади Військової частини НОМЕР_1 , на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 21.11.2023 солдат ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею, тобто особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду і допомоги. До рапорта було додано нотаріально завірені необхідні документи, зокрема, які підтверджують, що його бабуся - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по стану здоров'я потребує постійного стороннього догляду і допомоги, а також що він зареєстрований та проживає разом із нею і здійснює постійний догляд за нею, так як відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд. Водночас, на переконання представника позивача, командування військової частини НОМЕР_2 безпідставно і незаконно відповіддю від 08.02.2024 №1472/2/89 відмовило у звільненні солдата ОСОБА_1 , водія -заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади військової частини НОМЕР_1 , з військової служби, мотивуючи відсутністю висновку МСЕК про те, що особа потребує постійного догляду, відповідно до постанови КМУ від 12.06.201З №9413, а також відсутністю доказів про те, що немає інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд за особою. Із урахуванням викладеного, просить задовольнити позов.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Військовою частиною НОМЕР_1 скеровано суду відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.05.2024 та у якому відповідач 1 заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначено, що військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окремий батальйон територіальної оборони) перебуває у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України), у зв'язку із чим саме юридичною службою військової частини НОМЕР_2 не погоджено рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби. Підставою слугувала відсутність доказів про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за бабою дружини. На думку представника відповідача 1, попри те, що у акті обстеження матеріально-побутових умов і зазначено, що крім ОСОБА_1 , інші родичі, які можуть здійснювати догляд за бабою дружини відсутні, але наявність у неї близьких родичів (дочка, внучка, тощо) підтверджує протилежне. Окрім цього, наголошено, що законодавством не встановлено перелік документів, що підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою та орган, який уповноважений видавати такі документи. Водночас, такими документами можуть бути довідка органу місцевого самоврядування, акт обстеження матеріально-побутових умов особи, яка потребує догляду, тощо, які б в сукупності з іншими доказами підтверджували той факт, що крім військовослужбовця, який звернувся з рапортом про звільнення з військової служби, у особи відсутні інші близькі родичі, які можуть здійснювати за нею догляд, у разі виникнення об'єктивних сумнівів щодо цього. Крім цього, потребу у постійному догляді баби дружини підтверджено висновком лікарсько-консультативної комісії, а не висновком медико-соціальної експертної комісії, як це визначено Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013. Враховуючи викладене вище, представник Військової частини НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні позову.
07.05.2024 від Військової частини НОМЕР_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 2 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає аналогічні мотиви, зазначені у відзиві відповідача 1. Вважає, що немає жодних підстав для задоволення позову.
29.05.2024 судом отримано відповідь на відзив від представника позивача, у якому остання наполягає на задоволенні позовних вимог. Зазначає, що у бабусі позивача відсутні інші близькі родичі, які можуть здійснювати за нею догляд, на підтвердження чого надано необхідні докази. При цьому, на спростування цього відповідачами не надано жодних доказів. Окрім цього, додатково наголошено на тому, що висновок ЛКК, доданий до рапорту на звільнення, є належним доказом, що підтверджує необхідність постійного догляду.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Збройних Силах України на посаді водія-заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади військової частини НОМЕР_1 .
Позивач є онуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача від 22.08.1972 серії НОМЕР_5 (а.с. 12), свідоцтвом про народження матері позивача серії НОМЕР_6 , виданим повторно 29.09.2015 (а.с. 17) та свідоцтвом про шлюб матері позивача серії НОМЕР_7 , з якого вбачається зміна її прізвища (а.с. 18).
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії №101/7 від 26.06.2023, виданого КНМП «Рогатинська центральна районна лікарня», ОСОБА_3 поставлено діагноз «Стареча астенія. Церебральний атеросклероз з явищами судинної деменції. Двобічний гонартроз ІІ ступеню з стійким больовим синдромом. Остеоартроз грудопоперекового відділу хребта з стійким больовим синдромом, порушено функції хребта і стояння», у зв'язку із чим потребує постійного стороннього догляду і допомоги (а.с. 22).
11.07.2023 розпорядженням Букачівської селищної ради №149 «Про призначення помічника повнолітній дієздатній особі» призначено громадянина ОСОБА_1 помічником для повнолітньої дієздатної особи ОСОБА_3 , яка за станом здоров'я не може самостійно виконувати свої права та здійснювати обов'язки (а.с. 27).
08.09.2023 комісією виконавчого комітету Букачівської селищної ради Івано-Франківського області обстежено матеріально-побутові умови за адресою: АДРЕСА_1 (адреса проживання ОСОБА_3 ), у зв'язку із чим встановлено, що ОСОБА_1 дійсно здійснює постійний догляд за своєю бабусею ОСОБА_3 , так як інших осіб, які б могли здійснювати даний догляд, немає (а.с. 28).
21.11.2023 солдат ОСОБА_1 подав по команді рапорт разом із додатками на ім'я командування військової частини НОМЕР_1 , про звільнення його, солдата з військової служби, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», який зареєстровано 27.11.2023 за вх. №6667 (а.с. 29-31). До вказаного рапорта позивач додав нотаріально завірені документи згідно з переліком, серед яких: копія паспорта військовослужбовця та його дружини, копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження дружини, копія свідоцтва про шлюб батьків дружини, копія свідоцтва про народження матері дружини, копія паспорта баби, копія посвідчення баби, висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що баба потребує постійного догляду, акт обстеження матеріально-побутових умов, у якому зазначено, що крім ОСОБА_1 інші родичі, які можуть здійснювати догляд - відсутні, довідка про склад сім'ї, рішення виконавчого комітету про призначення ОСОБА_1 помічником фізичної дієздатної особи.
Листом від 08.02.2024 №1472/2/89 позивача повідомлено про відмову в його звільненні, посилаючись на неподання копій необхідних документів, які б підтверджували ті чи інші обставини в повному обсязі, зокрема, відсутній висновок МСЕК про те, що особа потребує постійного догляду відповідно до Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013, а також немає доказів про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд за особою (а.с. 32).
Не погодившись з вищезазначеною відмовою, представник позивача змушена звернутись за захистом порушених прав до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Суд звертає увагу, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №271/2024 від 06.05.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14.05.2024 строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.
Окрім цього, указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Як уже зазначено судом вище, позивач мобілізований до лав Збройних сил України та по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади.
При цьому, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Зокрема, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 за №124 (надалі - Інструкція №124), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Аналіз вищенаведених норм права дає можливість дійти висновку, що військовослужбовець має право на звільнення зі служби за наявності обґрунтованих підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», підтверджених відповідними доказами, подавши відповідний рапорт командиру військової частини, в якій проходить службу.
Суд встановив, що позивач скерував на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт від 21.11.2023, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею ОСОБА_3 , яка по стану здоров'я потребує постійного стороннього догляду і допомоги відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, при цьому відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд (а.с. 29-31). Такий рапорт направлений командиром військової частини для опрацювання командиру військової частини НОМЕР_2 листом від 30.11.2023 №1955 (а.с. 53) з клопотанням про звільнення.
В свою чергу, командир Військової частини НОМЕР_2 листом від 08.02.2023 №1472/89, направленого командиру Військової частини НОМЕР_1 , повідомив про результати розгляду рапорту позивача, зазначивши, що, зокрема, ОСОБА_1 не надав копії необхідних документів, які б підтверджували ті чи інші обставини в повному обсязі, а саме: відсутній висновок МСЕК про те, що особа потребує постійного догляду відповідно до Переліку №413 від 12.06.2013, а також немає доказів про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд за особою (а.с. 32).
Отже, підставою для відмови позивачу у його звільненні з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є:
відсутність висновку МСЕК про те. що особа потребує постійного догляду, відповідно до постанови КМУ від 12.06.2013 №413;
не доведення позивачем факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 .
З цього приводу суд відзначає наступне.
Так, визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (надалі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд дійшов переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Більше того, суд зауважує, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, повертаючись до обставин цієї справи, судом встановлено, що позивачем до рапорту про звільнення з військової служби додано Висновок лікарсько-консультативної комісії від 26.06.2023 №101/7 про те, що ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду і допомоги.
Суд зауважує, що даний Висновок ЛКК виданий КНМП «Рогатинська центральна районна лікарня», тобто закладом охорони здоров'я, який має право видавати даний такого роду висновки.
Врахлвуючи наведене, а також викладені вище висновки щодо застосування норм права, суд констатує, що Висновок лікарсько-консультативної комісії від 26.06.2023 №101/7 підтверджує факт того, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду, а тому в цій частині доводи відповідачів, зокрема про необхідність надання висновку МСЕК, суд відхиляє.
Щодо не доведення позивачем факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , то суд зазначає таке.
Як уже встановлено, до рапорту на звільнення позивачем було долучено свідоцтво про народження ОСОБА_1 від 22.08.1972 серії НОМЕР_5 (а.с. 12), свідоцтво про народження матері позивача серії НОМЕР_6 , видане повторно 29.09.2015 (а.с. 17) та свідоцтво про шлюб матері позивача серії НОМЕР_7 , з якого вбачається зміна її прізвища (а.с. 18). Вказані документи підтверджують, що позивач є онуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також позивачем було надано Акт Обстеження матеріально-побутових умов №82 від 08.09.2023, який складено виконавчим комітетом Букачівської селищної ради Івано-Франківського області.
Так, з вказаного акту вбачається, що комісією Букачівської селищної ради, до якої входять селищний голова, староста старостинського округу Жовнір І.Є., а також спеціаліст у справах соціально-незахищених верств населення, обстежено матеріально-побутові умови за адресою: АДРЕСА_1 (адреса проживання ОСОБА_3 ) та встановлено, що ОСОБА_1 дійсно здійснює постійний догляд за своєю бабусею ОСОБА_3 , так як інших осіб, які б могли здійснювати даний догляд, немає (а.с. 28).
Окрім цього, позивачем надавалось розпорядження від 11.07.2023 №149 «Про призначення помічника повнолітній дієздатній особі», яким підтверджується, що ОСОБА_1 призначено помічником для повнолітньої дієздатної особи ОСОБА_3 , відповідно до ст.78 Цивільного кодексу України (а.с. 27).
Також позивачем було надано копію довідки від 25.08.2023 закладу охорони здоров'я про хворобу його мами - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно якої остання знаходиться на «Д» обліку у ендокринолога та уякої наявний цукровий діабет ІІ ступеню (а.с. 16).
Суд вважає, що вказані документи, у сукупності із іншими наданими позивачем документами, підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 .
Більше того, суд звертає увагу, що відповідачі у відзивах визнали, що законодавством не встановлено перелік документів, що підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою та орган, який уповноважений видавати такі документи. Водночас, зазначили, що таким документом може бути, зокрема, акт обстеження матеріально-побутових умов особи, яка потребує догляду тощо.
Як уже встановлено, такий акт позивачем надано разом із рапортом, який, у сукупності із іншими документами підтверджує факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 .
Окрім цього, суд звертає увагу на помилковості посилань відповідача 1 про необхідність догляду за бабусею дружини позивач, оскільки ОСОБА_3 є бабусею саме позивача.
Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи представника позивача щодо протиправності бездіяльності відповідачів щодо неприйняття рішення про дострокове звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водія-заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади Військової частини НОМЕР_1 , на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на викладене, а також встановлені обставини справи, зокрема те, що позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання рапорту та доданих до нього документів та підтвердження ним на виконання пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ наявності поважних сімейних обставин відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (у підпорядкуванні якої перебуває Військова частина НОМЕР_1 та до командира якої листом від 30.11.2023 №1955 направлено клопотання командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення позивача) прийняти рішення про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водія-заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади Військової частини НОМЕР_1 , на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідачі не діяли на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 , АДРЕСА_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення певних дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо неприйняття рішення про дострокове звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водія-заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади Військової частини НОМЕР_1 , на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 , АДРЕСА_4 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водія-заправника взводу ВМТЗ 79 батальйону 102 бригади Військової частини НОМЕР_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ), на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.