65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
"10" червня 2024 р. Справа № 916/2524/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши заяву (Вх. № 4-52/24 від 06.06.2024) заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (65114, м. Одеса, вул. Лінія 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, 22, код ЄДРПОУ 43879780) про арешт морського судна для забезпечення морської вимоги до «OCEAN PALMCORP» (Trust Company Complex, Ajeltake Road,Ajeltake Island, Majuro, Marshall Islands, MH 96960 (Траст Компані Комплекс, Аджелтейк Роуд, острів Аджелтейк, м. Маджуро, Маршаллові острови, MH 96960),
Заявник, заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви у вигляді арешту морського судна «GRIFFIN Т» ІМО 9390537, прапор Барбадосу, судновласник «ОСЕАN РАLМ СОRР».
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову прокурор посилається на те, що 13.05.2024 в межах акваторії морського порту «Південний» у районі причалу № 4 Південної філії ДП «АМПУ» по вул. Береговій, 11, в м. Южне Одеської області під час швартування судна «GRIFFIN T» ІМО 9390537 під прапором Барбадосу (судновласник «OCEAN PALM CORP») відбулось забруднення внутрішніх морських вод України шкідливими для життя та здоров'я людей забруднюючою речовиною - пальмовою олією.
За результатами операції з ліквідації розливу працівниками Південної філії ДП «АМПУ» було зібрано забруднюючу речовину у 64 металеві ємності (бочки) загальною масою брутто - 8450,5 кг, масою нетто - 7202,5 кг.
За вказаним фактом головним спеціалістом відділу державного нагляду (контролю) морського середовища Одеської області - державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) Бондаревським К.Б. 13.05.2024 стосовно капітана судна «GRIFFIN T» ІМО 9390537 Sushil Kumar Dubey складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 59-1 КУпАП (забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з порушенням встановлених правил).
Цього ж дня, 13.05.2024, головним спеціалістом відділу державного нагляду (контролю) морського середовища Одеської області - державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) Бондаревським К.Б. винесено постанову, яким визнано Sushil Kumar Dubey винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 59-1 КУпАП та накладено на нього адміністративний штраф у розмірі 1190 грн, який сплачено правопорушником у повному обсязі.
Крім того, державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) спільно з представниками Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, а також Південної філії ДП «АМПУ» 14.05.2024 та 16.05.2024 здійснено огляд місця заподіяння шкоди та ємностей під час збирання забруднюючої речовини (пальмової олії) з акваторії порту.
У зв'язку з тим, що відповідно до Такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів, територіальних, внутрішніх морських вод України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.1995 № 484, розмір відшкодування збитків за одиницю виміру (у доларах США) становить 286 доларів за 1 кг., його розрахунок здійснюється шляхом арифметичної дії, а саме множення кількості забруднюючих речовин на відповідний розмір відшкодування: 7202,5 кг х 286 доларів = 2059915 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правопорушення складає 81821059,75 гривень.
За результатом вжитих природоохоронних заходів для підтвердження джерела та факту забруднення 17.05.2024 Інспекцією виставлено судновласнику «OCEAN PALM CORP» претензію за № 97 про відшкодування 2059915 доларів США, яка наразі останнім залишається не сплаченою.
Отже, на переконання заявника, його вимога щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, є морською вимогою згідно з статтею 42 Кодексу торговельного мореплавства України, що є підставою для її забезпечення шляхом арешту морського судна «GRIFFIN Т» ІМО 9390537, прапор Барбадосу, на суму 2059915 доларів США.
Розглянувши заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури про вжиття заходів для забезпечення позову (морської вимоги) у вигляді арешту морського судна, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Частинами 1, 4 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Сторони зобов'язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.
У разі заподіяння судном шкоди, що не передбачена статтями 296 і 314 цього Кодексу, відшкодування завданих збитків регулюється законодавством держави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, а якщо шкода заподіяна у відкритому морі, - законодавством держави, під прапором якої плаває судно (стаття 5 Кодексу торговельного мореплавства України).
Отже, відповідно до ст. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 5 Кодексу торговельного мореплавства України до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальне право України.
Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 2 ст. 30 ГПК України справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває або до якого прямує судно, або порту реєстрації судна.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до п.п. 1, 9 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.
Отже, арешт морського судна є окремим видом забезпечення позову у вигляді накладення арешту, відмінність якого полягає у специфіці об'єкту такого накладення.
Частиною 4 ст. 137 ГПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У відповідності до ч. 4 цієї ж статті заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Порядок подання заяви про забезпечення позову встановлено ст. 138 ГПК України, відповідно до частини другої якої, заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту.
Як з'ясовано судом, на час подання заяви судно «GRIFFIN T» ІМО 9390537 під прапором Барбадосу, перебуває в акваторії морського порту Південний, що підтверджується рішеннями Державної екологічної інспекції України від 17.05.2024 № 1, № 2, № 3 про заборону на вихід з морського порту, а також відкритими даними, які містяться в міжнародній електронній базі даних географічних місцезнаходжень морських суден MarineTraffic, на веб-сайті - http://www.marinetraffic.com, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про подання заяви про арешт судна за належною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Умовами ч. 3 ст. 139 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичної особи) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичної особи), що є відповідальною за морською вимогою, її місцезнаходження (для юридичної особи) або місце проживання чи перебування (для фізичної особи), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна; найменування судна, щодо якого подається заява про арешт, інші відомості про судно, якщо вони відомі заявнику.
Відтак, обґрунтування заявником належним чином необхідності забезпечення позову не є обов'язковою умовою для задоволення відповідної заяви в силу п. 3 ч. 3 ст. 139 ГПК України, про що зауважив Верховний Суд, зокрема у своїй постанові від 18.10.2019 у справі № 915/1301/19.
Положеннями ч. 2 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства.
Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Таким чином, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.
Суд зазначає, що порядок накладення арешту на морські судна врегульовано Міжнародною конвенцією з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України №3702-VI від 07.09.2011 та яка набула чинності для України 16.05.2012 (далі - Конвенція 1952 року).
За положеннями п.1 ч.1 ст.1 - Конвенції 1952 року «морська вимога» означає вимогу, що виникає на підставі збитку, завданого будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб; загибелі людей або тілесного ушкодження, що заподіяні будь-яким судном або пов'язані з його експлуатацією; рятування судна або вантажу; договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше; договору, що стосується перевезення вантажів будь-яким судном за договором про фрахтування або інакше; втрати вантажу або шкоди, завданої вантажу, в тому числі багажу, який перевозиться будь-яким судном; загальної аварії; морської позики; буксирування; лоцманства; поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються; будування, ремонту або спорядження судна чи докових зборів; заробітної плати капітанів, офіцерів чи екіпажу; витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника; спорів, що стосуються права власності на морське судно; спорів між співвласниками будь-якого судна стосовно права власності на це судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації; іпотеки або морської застави будь-якого судна.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конвенції «арешт» означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 2 Конвенції судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.
Відповідно до ст. 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року з урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах «o», «p» або «q» пункту 1 статті 1.
Статтею 4 Конвенції визначено, що на судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.
Частиною 2 ст. 6 Конвенції передбачено, що процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути в зв'язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.
Відповідно до ст. 7 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року якщо суд, в межах юрисдикції якого було арештовано судно, не має компетенції розглядати справу по суті, то застава або інший вид забезпечення, надані відповідно до статті 5 для звільнення судна з-під арешту, прямо передбачають, що їх було надано як забезпечення виконання будь-якого судового рішення, яке згодом може бути оголошене судом, який має повноваження виносити таке рішення, а суд або інший відповідний судовий орган країни, в якій заарештовано судно, встановлює термін, протягом якого позивач повинен подати позов до суду, який має такі повноваження.
При цьому, згідно ст. 8 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.
З матеріалів заяви судом встановлено, що 13.05.2024, головним спеціалістом відділу державного нагляду (контролю) морського середовища Одеської області - державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) Бондаревським К.Б. винесено постанову, яким визнано Sushil Kumar Dubey - капітана судна «GRIFFIN Т» ІМО 9390537 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 59-1 КУпАП, за фактом забруднення внутрішніх морських вод України шкідливими для життя та здоров'я людей забруднюючою речовиною. Цією ж постановою на правопорушника накладено адміністративний штраф у розмірі 1190 грн, який останнім сплачено у повному обсязі.
Матеріали заяви містять акти про зваження бочок з забруднюючою речовиною, складених працівниками Південної філії ДП «АМПУ» та затверджених 16.05.2024, відповідно до яких зібрано забруднюючу речовину у 64 металеві ємності (бочки) загальною масою 7202,5 кг.
Працівниками Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) 17.05.2024 проведено розрахунок збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, відповідно до якого згідно з Таксами для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів, територіальних, внутрішніх морських вод України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.1995 № 484, розмір відшкодування збитків за одиницю виміру (у доларах США) становить 286 доларів за 1 кг., загальна сума збитків складає 2059915 доларів США.
Державною екологічною інспекцією України 17.05.2024 виставлено судновласнику «OCEAN PALM CORP» претензію за № 97 про відшкодування 2059915 доларів США.
Факт отримання претензії підтверджується попередньою відповіддю на претензію представника «OCEAN PALM CORP» - адвоката Неділько С.М., що діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 16.05.2024.
У відповідності до ч. 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Приписами ст. 100 Водного кодексу України встановлено, що підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток і лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами.
Статтею 101 Водного кодексу України встановлено, що власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об'єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.
Положеннями ст. 102 Водного кодексу України встановлено, що у внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.
Відповідно до п. 4 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 269, заборонено скидання із суден у внутрішні морські води та територіальне море України, зокрема, вантажів, які перевозяться навалом, насипом чи у зрідженому стані.
Відповідно до статті 1 Міжнародної конвенції по запобіганню забруднення з суден 1973 року Сторони Конвенції зобов'язуються здійснювати положення цієї Конвенції і тих Додатків до неї, якими вони зв'язані, з метою запобігання забрудненню морського середовища шкідливими речовинами або стоками, що містять такі речовини, шляхом їх скидання з порушенням положень Конвенції.
При цьому, правило № 6 додатку № 2 Міжнародної конвенції по запобіганню забрудненню з суден 1973 року визначає класифікацію шкідливих рідких речовин, згідно з якою, зокрема, «категорія Y» - шкідливі рідкі речовини, які, якщо вони скидаються в море в результаті операцій з очищення танків або зливу баласту, вважаються небезпечними або для морських ресурсів, або для здоров'я людини, або завдають шкоди благоустрою або іншим законним видам використання моря і, отже, виправдовують обмеження про якість та кількість скидання в морське середовище.
Статтею 304 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що власник судна відповідає за шкоду від забруднення, заподіяну внаслідок витоку з його судна або скиду з нього нафти чи інших речовин, шкідливих для здоров'я людей або живих ресурсів моря, за винятком випадків, передбачених статтею 306 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до п. е) ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Частиною 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Також, Верховний Суд вже звертав увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Згідно із частинами третьою, п'ятою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).
Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Отже, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Необхідність пред'явлення цієї заяви зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні охорони навколишнього природного середовища, у тому числі його складових - водних об'єктів як національного багатства..
За Конституцією України (стаття 13) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, тому умови щодо їх використання є особливо суворими.
Захист навколишнього природного середовища є не лише обов'язком кожного, як це передбачено ст. 66 Конституції України, а й обов'язком публічної влади, яка має вживати передбачених законом заходів для охорони, захисту, збереження і відтворення природних видів рослинного і тваринного світу, об'єктів і земель природно-заповідного фонду. Тобто на державу покладається позитивний обов'язок щодо забезпечення належного функціонування природних екосистем.
Позитивні зобов'язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у статті 50 Конституції України, статтях 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод без посередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину все частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі й у справах проти України.
Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), була визначена прокурором у якості позивача, як органу державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища відповідно до повноважень, передбачених п. а) ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Положення про Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України № 33 від 20.02.2023.
Обласною прокуратурою скеровано до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) запит від 22.05.2024 № 12-616вих-24, яким повідомлено про обставини порушення вимог екологічного законодавства судновласником «ОСЕАN РАLМ СОRР» та запропоновано вжити заходи реагування у вигляді звернення з відповідним позовом до суду та з заявою про забезпечення позову.
Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) відповідно до листа від 27.05.2024 № 2467/1.2 повідомлено, що у зв'язку із недостатністю суми коштів на рахунках Інспекції для сплати судового збору за подання позову майнового характеру на суму 2 059 915 доларів США, Інспекція не має можливості самостійно звернутися до суду з вищезазначеного питання.
За таких обставин, у даному позові від імені держави в якості позивача визначено державу в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області).
Таким чином, Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах зазначеного уповноваженого органу.
З урахуванням наведеного, представництво прокурором інтересів держави в суді є правомірним.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність обставин, які свідчать про виникнення у заявника - заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) права морської вимоги до OCEAN PALM CORP, щодо суми збитків, завданих навколишньому природному середовищу, у розмірі 2059915 доларів США.
В свою чергу оскільки судом встановлено наявність обставин, які свідчать про виникнення у заявника права морської вимоги до OCEAN PALM CORP (судновласника), відповідно суд вважає, що у заявника існують підстави для заявлення вимоги про арешт судна «GRIFFIN T» ІМО 9390537 під прапором Барбадосу, з огляду на неналежне виконання судновласником вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви заступника керівника Одеської обласної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про арешт судна задля забезпечення морської вимоги. Поряд з цим суд зазначає, що, виходячи з приписів ч. 4 ст. 137 ГПК України, в даному випадку для забезпечення морської вимоги співмірність запропонованих заявником заходів із заявленими вимогами не має значення, а тому не враховується.
Окрім того, відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Порядку оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден у море та оформлення виходу суден із морського порту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Порядку оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден у море та оформлення виходу суден із морського порту» № 430 від 27.06.2013 капітан судна повинен сповістити капітана морського порту про запланований вихід судна з порту завчасно, але не пізніше ніж за 6 годин до запланованого часу виходу. У разі короткочасної (менше 6 годин) стоянки судна в порту повідомлення про вихід повинно надаватися не пізніше ніж за 2 години до виходу судна з порту. Вихід судна оформляється протягом 2 - 3 годин до виходу судна з порту після виконання необхідних процедур портовими властями та контролюючими органами після завершення завантаження і закріплення вантажу. При оформленні виходу судна на ньому обов'язково має бути присутня уповноважена особа Служби. Вихід з порту судна місцевого сполучення, тривалість стоянки якого не перевищує 12 годин, допускається оформляти з дозволу капітана морського порту одночасно з оформленням приходу його в порт.
Згідно із пунктом 10 Типової технологічної схеми пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» № 451 від 21.05.2012 капітан судна (представник судновласника, морський агент, оператор морського термінала, який обслуговує яхти) заздалегідь, щонайменше за чотири години до приходу або відходу судна, звертається з використанням наявних засобів комунікації до адміністрації порту, підрозділу охорони державного кордону, митного органу та інших контролюючих органів та надає документи, передбачені Конвенцією про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 року, для здійснення прикордонного, митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного контролю. Контроль, як правило, здійснюється документально у приміщеннях контролюючих органів до прибуття (вибуття) судна до (із) порту.
Таким чином, враховуючи приписи чинного законодавства, якими встановлено особливий порядок пропуску морського судна через державний кордон, зокрема, швидкість проходження процедури оформлення виходу судна із акваторії морського порту, господарський суд доходить висновку, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що на праві власності належить OCEAN PALM CORP, зробить неможливим відновлення порушених інтересів держави, у якої наявна чинна морська вимога.
Наразі вищенаведене свідчить про те, що станом на теперішній час судно може залишити акваторію морського порту Південний та територію України. Отже, враховуючи зазначене, суд вважає, що існує реальна загроза (наявність об'єктивно існуючої можливості) залишення судном акваторії морського порту Південний.
Отже, враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що заявником належними доказами доведено наявність морської вимоги до боржника, а також те, що судно, на яке заявник просить накласти арешт, входить до зони нагляду капітану порту Південний, а невжиття заявлених заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав заявника, а тому заявлені вимоги щодо забезпечення позову у вигляді арешту судна підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу. Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до вирішення спору по суті.
У відповідності до частин 2, 3 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України якщо на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, що подала заяву про арешт морського судна, зобов'язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду.
З огляду на положення Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, суд в ухвалі про арешт судна вважає за необхідне встановити заступнику керівника Одеської обласної прокуратури строк, протягом якого особа, що подала заяву про арешт морського судна, зобов'язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду, а саме - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Також суд зазначає, що особа, яка є відповідальною за морською вимогою, жодним чином не позбавлена права, на підставі ст. 141 Господарського процесуального кодексу України, звернутися до суду з клопотанням про здійснення зустрічного забезпечення.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України, примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Ухвала про арешт морського судна є підставою для затримання судна або обмеження в його пересуванні в порту, де знаходиться або до якого прямує таке судно, до моменту скасування заходів із забезпечення позову у вигляді арешту морського судна. Після вручення копії ухвали про арешт судна капітан морського порту, де знаходиться судно, філія Адміністрації морських портів України в морському порту, де знаходиться судно, відповідні органи Державної прикордонної служби та митні органи зобов'язані вжити заходів, що унеможливлюють вихід арештованого судна з порту.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 30, 76, 79, 86, 136, 137, 138, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про забезпечення позову до подання позовної заяви задовольнити.
2. Накласти арешт на судно «GRIFFIN Т» ІМО 9390537, прапор Барбадосу, судновласником якого є ОСЕАN РАLМ СОRР, зареєстрований за законодавством Маршаллові Острови (адреса: Trust Company Complex, Ajeltake Road, Ajeltake Island, Majuro, Marshall Islands, MH 96960 (Траст Компані Комплекс, Аджелтейк Роуд, острів Аджелтейк, м. Маджуро, Маршаллові острови, MH 96960), яке знаходиться в акваторії морського порту Південний шляхом затримання та заборони виходу судна з акваторії морського порту Південний.
3. Заявнику - заступнику керівника Одеської обласної прокуратури в строк до 10.07.2024 подати позов та надати відповідне підтвердження до Господарського суду Одеської області.
4. Стягувачем за ухвалою є: Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (65114, м. Одеса, вул. Лінія 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, 22, код ЄДРПОУ 43879780).
5. Боржником за ухвалою є: ОСЕАN РАLМ СОRР (Trust Company Complex, Ajeltake Road, Ajeltake Island, Majuro, Marshall Islands, MH 96960 (Траст Компані Комплекс, Аджелтейк Роуд, острів Аджелтейк, м. Маджуро, Маршаллові острови, MH 96960).
6. Ухвала є обов'язковою та може бути пред'явлена до виконання в строк, встановлений ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».
7. На виконання вимог ст. 144 ГПК України, копію ухвали для виконання направити:
- капітану морського порту Південний (на адресу електронної пошти: harbourmaster_yuzniy@marad.gov.ua);
- Південній філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (на адресу електронної пошти: ods@pf.uspa.gov.ua);
- ІНФОРМАЦІЯ_1 (на адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
8. Відповідно до приписів ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
9. Ухвала набрала законної сили 10 червня 2024 року.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя Нікітенко Сергій Валерійович