"05" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1538/24
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання В.О. Ващенко
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича до фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни про стягнення заборгованості в загальному розмірі 3445,47 грн., -
Фізична особа-підприємець Сирих Дмитро Анатолійович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни про стягнення заборгованості в загальному розмірі 13053,07 грн., в т.ч. 9607,60 грн. - суми боргу за поставлений товар, 584,23 грн. - 3% річних, 2861,24 грн. - інфляційних втрат, 3028,00 грн. - судового збору та 3000,00 грн. - витрат на правничу допомогу. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.
03.01.2022 року між фізичною особою-підприємцем Сирих Дмитром Анатолійовичем (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Урсу Юлією Михайлівною (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 185, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується систематично поставляти покупцю визначені цим договором товари та продукцію, а саме - продукти харчування, в подальшому "товар?, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати цей товар на умовах та в порядку, передбачених договором.
Як вказує позивач, товар, що є предметом цього договору поставляється протягом двох днів з моменту отримання заявки (п. 2.1 договору). При цьому позивач зазначає, що пунктом 2.5 договору сторони погодили, що право власності на товар переходить в момент передачі товару представникам покупця, що підтверджується підписом уповноважених представників на видатковій накладній.
Також позивач зауважує, що згідно з п. 3.3 договору строк оплати кожної окремої партії товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання товару за видатковими накладними.
Таким чином, як вказує позивач, на виконання умов договору, постачальником здійснено постачання товару, що підтверджується видатковими накладними: 14.01.2022 р. за видатковою накладною № 145 на суму 1990,00 грн.; 21.01.2022 р. за видатковою накладною № 76 на суму 3904,28 грн.; 03.02.2022 р. за видатковою накладною № 152 на суму 3713,32 грн.; 11.02.2022 р. за видатковою накладною № 198 на суму 1364,08 грн.; 16.02.2022 р. за видатковою накладною № 228 на суму 1568,00 грн.
Між тим позивач зазначає, що покупець частково виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, а саме: 21.02.2022 р. оплатив 1568,00 грн. за видатковою накладною № 228; 17.01.2022 р. оплатив 1364,08 грн. за видатковою накладною № 198.
Відтак, за ствердженнями позивача, станом на дату звернення до суду з даною заявою загальна сума заборгованості за поставлений товар складає: 9607,60 грн. (1990,00 + 3904,28 + 3713,32).
Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого товару в повному обсязі, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 584,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 2861,24 грн., що заявлені до стягнення.
Додатково позивач зазначає, що 27.02.2024 р. фізичною особою-підприємцем Сирих Д.А. до Господарського суду Одеської області було направлено заяву про видачу судового наказу, за результатами розгляду якої 11.03.2024 р. судом у справі № 916/914/24 постановлено ухвалу про відмову у видачі судового наказу та роз'яснено позивачу право звернення до суду з позовною заявою.
10.04.2024 року до господарського суду від представника позивача - Владімірової О.В. суду через систему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява в порядку п. 3 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, в якій заявник відкликає позовну заяву в частині стягнення суми основного боргу за договором купівлі-продажу № 185 від 03.01.2022 р. у розмірі 9607,60 грн., решту вимог просить задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування поданої заяви представник позивача вказує, що ним було з'ясовано, що 11.03.2024 року Господарським судом Одеської області у справі № 916/914/24 видано судовий наказ про стягнення з ФОП Урсу Юлії Михайлівни на користь ФОП Сирих Дмитра Анатолійовича суму заборгованості за договором купівлі-продажу №185 від 03.01.2022 року у розмірі 9607,60 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 р. позовну заяву фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича до фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни в частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 9607,60 грн. повернуто заявнику.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 р. позовну заяву фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1538/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07 травня 2024 р.
15.04.2024 р. від представника позивача до господарського суду через систему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 15351/24), в якому позивач просить суд розгляд справи проводити без участі позивача та його представника, вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.05.2024 р. відкладено розгляд справи № 916/1538/24 на 23 травня 2024 р. з огляду на неявку у судове засідання відповідача.
22.05.2024 р. від представника позивача до господарського суду через систему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 20733/24), в якому позивач просить суд розгляд справи проводити без участі позивача та його представника, вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.05.2024 р. відкладено розгляд справи № 916/1538/24 на 05 червня 2024 р. з огляду на неявку у судове засідання відповідача.
03.06.2024 р. від представника позивача до господарського суду надіслано заяву про приєднання додаткових доказів, а саме копії листа ФОП Урсу Ю.М. від 23.04.2024 р. При цьому позивач додає, що 17.04.2024 року ФОП Урсу Ю.М. самостійно, без примусового виконання, виконано судовий наказ виданий Господарським судом Одеської області у справі № 916/914/24 та перераховано на користь позивача суму основного боргу за договором купівлі-продажу №185 від 03.01.2022 р. у розмірі 9607,60 грн.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також шляхом направлення на офіційну електронну адресу відповідача, яка значиться у вказаному державному реєстрі: "yr7600@ukr.net". Проте, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 10.04.2024 р. та про відкладення розгляду справи від 07.05.2024 р. не були вручені адресату під час доставки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи, з позначкою "за закінченням терміну зберігання", а також інформація з офіційного сайту Укрпошти, отримана за допомогою сервісу про пошук поштових відправлень.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019р. у справі № 915/1015/16.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Також згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі від 10.04.2024 р. та про відкладення розгляду справи від 07.05.2024 р., господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
03 січня 2022 року між фізичною особою-підприємцем Сирих Дмитром Анатолійовичем (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Урсу Юлією Михайлівною (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 185, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується систематично поставляти покупцю визначені цим договором товари та продукцію, а саме - продукти харчування, в подальшому "товар?, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати цей товар на умовах та в порядку, передбачених договором.
Згідно з п. 1.2 договору найменування та асортимент (номенклатура) товару, шо є предметом цього договору, визначаються та встановлюються сторонами при замовленні або у загальній специфікації (прайс - листах) до цього договору.
Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що поставка товару в межах строку дії (чинності) договору здійснюються постачальником окремими партіями, на підставі відповідних окремих видаткових накладних, які складаються на кожну партію товару, виходячи із заявок покупця, погоджених постачальником (п. 1.3 договору).
Умовами п. 2.1 договору визначено, що товар, який є предметом цього договору поставляється протягом двох днів з моменту отримання заявки.
Положеннями п. 2.5 договору сторони передбачили, що право власності на товар переходить в момент передачі товару представникам покупця, що підтверджується підписом уповноважених представників на видатковій накладній.
В п. 3.1 договору визначено, що ціна за товар встановлюється в національній валюті України.
Відповідно до п. 3.2 договору покупець оплачує товар, що поставляється постачальником за цим договором, на підставі видаткових накладних.
Строк оплати кожної партії товару за цим договором здійснюється покупцем протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару на підставі видаткових накладних (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору розрахунки між сторонами провадяться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки сторін за реквізитами, зазначеними у цьому договорі або у відповідних товаросупровідних документах.
Згідно з п. 4.2 договору приймання товару за кількістю здійснюється сторонами згідно видаткових накладних.
У випадку порушення зобов'язання, що виникає з договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством (п. 5.1 договору).
В п. 5.2 договору сторони погодили, що сплата стороною та (або) відшкодування збитків, завданих порушенням договору, не звільняє її від обов'язку виконати цей договір в натурі, якщо інше прямо не передбачено чинним в Україні законодавством.
Положеннями п. 7.1 договору визначено, що усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства.
Згідно з п. 8.1 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Відповідно до п. 8.2 договору строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 договору, та закінчується 31 грудня 2023 р. В разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору, жодна сторона не виявить бажання не продовжувати строк його дії, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.
Закінчення строку дії (чинності) цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 8.3 договору).
Згідно з п. 9.4 договору додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, вищевказаний договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Так, судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору купівлі-продажу № 185 від 03.01.2022 р. позивачем - ФОП Сирих Дмитром Анатолійовичем було здійснено поставку обумовленого договором товару на адресу відповідача на загальну суму 12539,68 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними, а саме:
- № 145 від 14.01.2022 р. на суму 1990,00 грн.;
- № 76 від 21.01.2022 р. на суму 3904,28 грн.;
- № 152 від 03.02.2022 р. на суму 3713,32 грн.;
- № 198 від 11.02.2022 р. на суму 1364,08 грн;
- № 228 від 16.02.2022 р. на суму 1568,00 грн.
При цьому, поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису відповідальної особи на вищезазначених накладних.
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових накладних.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору купівлі-продажу № 185 від 03.01.2022 р. та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Так, за умовами п.п. 3.3, 3.4 договору визначено, що покупець оплачує товар, що поставляється постачальником за цим договором на підставі видаткових накладних. Строк оплати кожної партії товару за цим договором здійснюється покупцем протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару на підставі видаткових накладних.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Враховуючи вказані положення пунктів 3.3, 3.4 договору, відповідач, як покупець, зобов'язаний був оплатити кожну партію товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару на підставі відповідної видаткової накладної, а саме:
- по накладній № 145 від 14.01.2022 р. на суму 1990,00 грн. в строк до 28.01.2022 року включно;
- по накладній № 76 від 21.01.2022 р. на суму 3904,28 грн. в строк до 04.02.2022 року включно;
- по накладній № 152 від 03.02.2022 р. на суму 3713,32 грн. в строк до 17.02.2022 року включно;
- по накладній № 198 від 11.02.2022 р. на суму 1364,08 грн. в строк до 25.02.2022 року включно;
- по накладній № 228 від 16.02.2022 р. на суму 1568,00 грн. в строк до 02.03.2022 року включно.
Наразі, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлений позивачем товар, а саме за видатковими накладними № 198 від 17.01.2022 р. та № 228 від 21.02.2022 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича від 21.02.2022 р. та від 17.10.2022 р., а саме: 17.10.2022 р. здійснено оплату в розмірі 1364,08 грн. за видатковою накладною № 198 від 17.01.2022 р.; 21.02.2022 р. здійснено оплату в розмірі 1568,00 грн. за видатковою накладною № 228 від 21.02.2022 р.
Таким чином, несплаченими залишилися видаткові накладні № № 145 від 14.01.2022 р. на суму 1990,00 грн., № 76 від 21.01.2022 р. на суму 3904,28 грн., № 152 від 03.02.2022 р. на суму 3713,32 грн. на загальну суму 9607,60 грн.
При цьому судом встановлено , що 27.02.2024 фізична особа-підприємець Сирих Дмитро Анатолійович звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни 9607,60 грн. заборгованості.
Так, 11.03.2024 р. Господарським судом Одеської області видано судовий наказ № 916/914/24 щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни на користь фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича суми основного боргу за договором купівлі-продажу № 185 від 03.01.2022 року у розмірі 9607,60 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 р. позовну заяву фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича до фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни в частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 9607,60 грн. повернуто заявнику.
При цьому із матеріалів справи вбачається, що листом від 23.04.2024 р. за вих. № 23/04 ФОП Урсу Юлія Михайлівна повідомила ФОП Сирих Дмитра Анатолійовича, що нею була перерахована заборгованість згідно судового наказу від 11.03.2024 р. по справі № 916/914/24 у розмірі 9607,60 грн. та судовий збір у розмірі 302,80 грн.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставлених товарів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що сторонами у письмовому правочині не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором поставки щодо оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Разом з тим господарський суд зазначає, що прострочення вартості поставленого товару по накладній № 145 від 14.01.2022 р. розпочалося з 29.01.2022 р., по накладній № 76 від 21.01.2022 р. - з 05.02.2022 р., по накладній № 152 від 03.02.2022 р. - з 18.02.2022 р., а відтак саме із вказаних дат позивач мав право нараховувати відповідачу проценти річних на відповідну суму боргу по кожній накладній. При цьому, із наданого позивачем розрахунку 3% річних вбачається, що ним нараховано відповідачу 3% річних на загальну суму боргу 9607,60 грн. за період з 18.02.2022 р. по 27.02.2024 р. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в загальному розмірі 584,23 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних за обраний позивачем період прострочення не суперечить чинному законодавству та є вірним. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 584,23 грн. При цьому здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідачем не оспорено.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 2861,24 грн., нарахованих на загальну суму боргу 9607,60 грн. за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару згідно видаткових накладних №№ 145 від 14.01.2022 р., № 76 від 21.01.2022 р., № 152 від 03.02.2022 р. за період з 01.03.2022 р. по 31.01.2024 р., та встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань було здійснено позивачем правильно із застосуванням вірно обраного сукупного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару в сумі 2861,24 грн. При цьому здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних втрат за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідачем не оспорено.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положенннями ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
В ч.ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р., додаткової угоди № 2 від 12.02.2024 р. до договору про надання правової (правничої) допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р., ордеру серія АІ № 1557082, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЧК № 000958 від 16.07.2018 р., детальний опис наданих послуг адвокатом за додатковою угодою № 2 від 12.02.2024 р. до договору про надання правової (правничої) допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р. станом на 01.04.2024 р.
Як вбачається зі змісту договору про надання правової (правничої) допомоги, укладеного 23 лютого 2022 р. між фізичної особою-підприємцем Сирих Дмитром Анатолійовичем (клієнт) та адвокатом Владіміровою Ольгою Василівною (адвокат), відповідно до умов п. 2.1 якого адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та в строки визначені розділом 5 договору.
Згідно з п. 2.2. адвокат надає клієнту таку правову (правничу) допомогу:
- правову інформацію, консультації і роз'яснення з правових питань (п.п.2.2.1);
- представляє інтереси клієнта у судах всіх інстанцій під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також у будь-яких держаних, в тому числі, але не виключно, контролюючих органах, в органах Державної виконавчої служби, приватних виконавців, усіх підприємствах, установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, перед фізичними та юридичними особами. Для цього адвокат користується правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, третій особі, потерпілому, свідку, заявнику, скаржнику, стягувачу, у тому числі з правом пред'явлення позову, зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред'явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред'явлення його до виконання; з правом підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені клієнта державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах клієнта (п.п.2.2.2);
- представляє інтереси в органах національної поліції України, прокуратури, МВС, НАБУ, СБУ, судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій та інших відповідних державних органах, здійснює захист клієнта в кримінальному провадженні під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження. Для цього адвокат користується правами передбаченими чинним Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність? та іншими законами і нормативно-правовими актами, які регулюють дані правовідносини, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо клієнтом і не може бути доручена адвокату (п.п.2.2.3).
Пунктом 3.2 договору визначено, що при виконанні доручень клієнта та умов договору, адвокат зобов'язаний реалізовувати права та обов'язки за договором, керуючись виключно інтересами клієнта та діяти з таким розрахунком, щоб максимально знизити можливість заподіяння матеріальної чи нематеріальної шкоди та будь-яких інших збитків клієнту та вірогідність притягнення клієнта у майбутньому до будь-яких видів відповідальності.
Умовами п. 3.4 договору визначено, що адвокату забороняється розголошувати дані та передавати документацію, що є адвокатською таємницею, третім особам, а також використовувати їх в своїх інтересах.
Відповідно до п. 5.1 договору клієнт сплачує адвокату гонорар. Розмір гонорару адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.
Пунктом 5.2 договору визначено, що фактичні витрати щодо виконання адвокатом зобов'язань за договором, не включаються в розмір гонорару та оплачуються клієнтом окремо, шляхом перерахування коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок адвоката.
Положеннями п. 4.1 договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі, якщо один зі сторін за 1 (один) календарний місяць до закінчення строку дії договору не заявить про його припинення або зміну, даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний 12-місячний строк.
При цьому із наявної в матеріалах справи додаткової угоди № 2 від 12.04.2024 р. до договору про надання правової допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р. вбачається, що вищевказана угода визначає доручення клієнта та розмір і порядок оплати гонорару адвоката за надання правової (правничої) допомоги під час його виконання (п.1 додаткової угоди).
Відповідно до п. 2 додаткової угоди клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу у порядку, передбаченому умовами договору, щодо консультацій, аналізу документів щодо господарських взаємовідносин клієнта з ФОП Урсу Юлією Михайлівною, аналізу чинного законодавства України, що регулюють дані відносини, підготовки процесуальних документів (в тому числі заяви про видачу судового наказу) з подальшим направленням до суду, представництво інтересів клієнта у господарському суді та органах державної виконавчої служби, приватних виконавців.
Згідно з п. 3 додаткової угоди розмір гонорару є фіксованим та становить 3000,00 гривень. Також сторони погодили встановити гонорар успіху у розмірі 10% від стягненої суми з боржника (ФОП Урсу Ю.М.) на користь клієнта.
Умовами п. 4 додаткової угоди визначено порядок оплати гонорару: оплата наданих послуг здійснюється в безготівковій формі шляхом переказу на поточний рахунок адвоката зазначеного в договорі.
Крім того, в матеріалах справи наявний детальний опис наданих послуг адвокатом за додатковою угодою № 2 від 12.02.2024 р. до договору про надання правової (правничої) допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р. станом на 01.04.2024 р., із якого вбачається, що на виконання ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем надано опис наданих адвокатом Владіміровою О.В., а саме:
- аналіз документів, що підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини між ФОП Сирих Д.А. та ФОП Урсу Ю.М.;
- аналіз чинного законодавства України, що регулює дані відносини;
- надано усну консультацію щодо способу захисту порушеного права;
- підготовлено заяву про видачу судового наказу з додатками та направлено в суд;
- підготовлено та направлено позовну заяву з додатками відповідачу та в суд.
Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії договору про надання правничої допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р., додаткової угоди № 2 від 12.02.2024 р. до договору про надання правової (правничої) допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р., ордеру серія АІ № 1557082, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЧК № 000958 від 16.07.2018 р. та детальний опис наданих послуг адвокатом за додатковою угодою № 2 від 12.02.2024 р. до договору про надання правової (правничої) допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р. станом на 01.04.2024 р. підтверджують понесення позивачем витрат на послуги адвоката у розмірі 3000,00 грн.
Між тим в ч. 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 р. у справі № 904/3583/19.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Між тим, дослідивши та проаналізувавши поданий позивачем детальний опис наданих послуг адвокатом за додатковою угодою № 2 від 12.02.2024 р. до договору про надання правової (правничої) допомоги № 23-02/23 від 23.02.2023 р. станом на 01.04.2024 р., суд вважає, що послуги із аналізу документів, що підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини між ФОП Сирих Д.А. та ФОП Урсу Ю.М., аналізу чинного законодавства України, що регулює дані відносини, надання усної консультації щодо способу захисту порушеного права охоплюються послугами та діями, зазначеними в останньому пункті вказаного опису щодо підготовки та направлення позовної заяви з додатками відповідачу та в суд. Вказані послуги є одним безперервним процесом під час надання правової допомоги.
Як вказано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2011 р. у справі № 920/39/20, здійснення особистого прийому уповноваженої особи клієнта та збір і опрацювання позовних матеріалів (п. 1 та п. 2) охоплюються пунктом 3 - підготовка відзиву. У даному випадку аналогічно здійснення Адвокатським об'єднанням "Перший Радник? вивчення нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, аналізу судової практики з подібних спорів та розробки загальної стратегії дій щодо захисту інтересів клієнта, підготовки та систематизації доказової бази (п. 1-2) вказаного акту надання послуг охоплюються діями з підготовки і складання позовної заяви - п. 3 акту.
При цьому господарський суд зауважує позивачу, що послуги з підготовлення заяви про видачу судового наказу з додатками та направлення її до суду не стосується даної господарської справи № 916/1538/24, оскільки таку заяву було подано ФОП Сирих Д.А. до суду 27.02.2024 р., за результатами розгляду якої господарським судом було видано судовий наказ № 916/914/24.
Крім того суд зазначає, що в межах даної господарської справи № 916/1538/24 розглядається спір про стягнення з фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни заборгованості за договором купівлі-продажу № 185 від 03.01.2022 р. в загальному розмірі 3445,47 грн., при цьому позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., що становить майже суму заявлених позовних вимог.
Як вказано в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі N 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі N 922/2685/19, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, господарський суд, оцінюючи обґрунтованість вимог ФОП Сирих Дмитра Анатолійовича, про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена відповідачем сума є неспівмірною зі складністю даної справи, нерозумною та несправедливою.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з урахуванням ціни позову, категорії спору, рівня його складності, тривалості розгляду справи, підлягають задоволенню частково у розмірі 1500,00 грн., що може вважатись розумним і співмірним у заявленому спорі.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича до фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни про стягнення заборгованості в загальному розмірі 3445,47 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Урсу Юлії Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; ідент.код НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Сирих Дмитра Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; ідент.код НОМЕР_2 ) 3% річних в сумі 584/п'ятсот вісімдесят чотири/грн. 23 коп.; інфляційні втрати в розмірі 2861/дві тисячі вісімсот шістдесят одна/грн. 24 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 3028/три тисячі двадцять вісім/грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500/одна тисяча п'ятсот/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 10 червня 2024 р.
Суддя В.С. Петров