10.06.2024 Справа№914/1314/24
Господарський суд Львівської області у складі судді У.І. Ділай, розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром»
про забезпечення позову у справі №914/1314/24
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром», смт.Мізоч, Рівненський район, Рівненська область
до відповідача: Приватного підприємства «ТСМ Груп», м.Львів
про розірвання договору купівлі продажу №14-15 від 26.05.2021 та стягнення 800000,00грн.
встановив:
22.05.2024 до Господарського суду Львівської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» до відповідача: Приватного підприємства «ТСМ Груп» про розірвання договору купівлі продажу №14-15 від 26.05.2021 та стягнення 800000,00грн.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2024, справу №914/1314/24 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 27.05.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
30.05.2024 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
04.06.2024 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін.
05.06.2024 до господарського суду надійшла заява (вх.№2198/24 від 05.06.2024) про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить вжити заходів для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться рахунках Приватного підприємства «ТСМ Груп».
Ухвалою суду від 05.06.2024 заяву (вх.№2198/24 від 05.06.2024) повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» з підстав, що наведені в ній.
06.06.2024 надійшла заява (вх.№2213/24 від 06.06.24) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром», в якій позивач просить накласти арешт на грошові кошти ПП «ТСМ Груп» в розмірі 800 000,00 грн. з метою забезпечення належного виконання судового рішення за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» до Приватного підприємства «ТСМ Груп» щодо розірвання Договору купівлі-продажу №14-15 від 26 травня 2021 року та стягнення 800 000,00 грн, сплачених за цим Договором.
В обґрунтуванні заяви заявник покликається на наступні обставини.
26 травня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №14-15 зі специфікацією.
Відповідно до п.1.1. розділу 1 договору продавець(відповідач) зобов'язується передати у власність (поставити ) покупцю(позивачу) баштовий кран РОТАIN Н20/14С, 1991 р., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити майно. Згідно умов договору продавець зобов'язувався здійснити доставку та монтаж цього майна.
Відповідно до п. 2.2. договору оплата майна здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів (гривні) на розрахунковий рахунок продавця зазначений у договорі на підставі рахунку продавця в термін протягом 5 банківських днів з дати підписання договору.
31 травня 2021 року покупець отримав рахунок від продавця на суму 800 000,00 грн, який оплачений покупцем 31.05.2021 року, що підтверджується платіжним дорученням №852 від 31 травня 2021 року.
За умовами договору продавець зобов'язувався передати майно покупцеві протягом 30 робочих днів з дати здійснення оплати майна (п.2.2. договору), тобто до 30 червня 2021 року.
Як стверджує позивач, на дату подання заяви товар(баштовий кран) так і не поставлено покупцю, ПП «ТСМ Груп» (боржник) не реагує на пропозиції позивача щодо розірвання договору купівлі-продажу та повернення сплачених за ним коштів в розмірі 800 000,00 грн, що і стало причиною звернення позивачем до господарського суду.
З метою забезпечення належного виконання судового рішення за позовом ТОВ «Будтех-Пром» до ПП«ТСМ Груп» щодо розірвання договору купівлі-продажу №14-15 від 26 травня 2021 року, у зв'язку істотним порушенням цього договору та стягнення з ПП «ТСМ Груп» коштів в сумі 800 000,00грн, сплачених за цим договором, позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Як наголошує у заяві позивач, він неодноразово звертався до відповідача з проханнями та пропозиціями з метою вирішення спірної ситуації, що підтверджується претензіями, листуваннями (додаються до заяви), були надіслані 2 претензії, направлено додаткову угоду з бажанням розірвати договір за згодою сторін та повернути сплачені кошти, однак відповідач на контакт не ішов, на претензії не реагував, інших пропозицій щодо вирішення спірної ситуації не надсилав.
Заявник зазначає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в сумі 800 000,00 грн, які розміщені на рахунках відповідача, суттєво не вплине на можливість проводити поточну господарську діяльність відповідачу, адже згідно даних ЄДРПОУ лише статутний капітал підприємства становить - 1 000 000,00 грн, чисті активи станом на кінець 2023 року згідно поданої відповідачем звітності - 71 475 700,00 грн (за даними з відкритих джерел). Таким чином, сума в 800 000,00 грн становить 1,12% від чистих активів відповідача, задекларованих станом на кінець 2023 року. Відтак, на думку позивача, сума у 800 000,00 грн не є для відповідача такою, що суттєво впливатиме на можливість здійснювати подальшу господарську діяльність.
Щодо зустрічного забезпечення заявник зазначив, що підстави для застосування зустрічного забезпечення є недоцільним з огляду на характер спірних правовідносин та наявні докази у справі.
При прийнятті ухвали суд виходить із такого.
Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі N 910/19256/16, від 14.05.2018 р. у справі N 910/20479/17, від 14.06.2018 р. у справі N 916/10/18, від 23.06.2018 р. у справі N 916/2026/17, від 16.08.2018 р. у справі N 910/5916/18, від 11.09.2018 р. у справі N 922/1605/18, від 14.01.2019 р. у справі N 909/526/18, від 21.01.2019 р. у справі N 916/1278/18, від 25.01.2019 р. у справі N 925/288/17, від 26.09.2019 р. у справі N 904/1417/19.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).
Отже, під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі N 910/4491/19.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
У свою чергу, суд при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості таких доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Крім того, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить, окрім іншого оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі N 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі N 922/599/19).
Оцінюючи доводи та мотиви, які зумовили звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» із заявою про забезпечення позову, господарський суд відзначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі N 905/448/22; Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 09.04.2024 у справі N 917/1610/23.
Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 N 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 р. у справі Шмалько проти України (п. 43, Заява N 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України (п. 77, Заява N 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року N 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Предметом позову у справі визначено стягнення з Приватного підприємства «ТСМ Груп» 800000,00грн заборгованості, сплачених 31 травня 2021 року за договором купівлі-продажу №14-15 від 26 травня 2021 року, однак взятих зобов'язань щодо поставки товару відповідач не виконав. Таким чином, беззаперечним правом відповідача є можливість в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Відтак, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем захід забезпечення позову як арешт арешт грошових коштів в сумі 800000,00 грн, які знаходяться на рахунках відповідача, є обґрунтованим, співмірним та прямо стосується предмету спору. Невжиття вказаного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду.
Щодо зустрічного забезпечення слід зазначити таке.
Відповідно до положень ст. 140 ГПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
Враховуючи наведене положення коментованої статті та встановлені критерії щодо визначення способу зустрічного забезпечення, зважаючи на обставини справи, суд приходить до висновку, що застосування зустрічного забезпечення в грошовому виразі не є доцільним у даному випадку.
Керуючись ст.ст. 136-141, 144, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1.Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» (вх.№2213/24 від 06.06.24) задоволити.
2.До набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/1314/24 вжити заходів щодо забезпечення цього позову, а саме: накласти арешт на грошові кошти ПП «ТСМ Груп» (79040, м.Львів, вул.Журавлина, буд.5, кв.1; ідентифікаційний код 39950375) в розмірі 800000,00 грн з метою забезпечення належного виконання судового рішення за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» до Приватного підприємства «ТСМ Груп» щодо розірвання договору купівлі-продажу №14-15 від 26 травня 2021 року та стягнення коштів в сумі 800000,00 грн, сплачених за цим договором.
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» (35740, смт.Мізоч, Рівненський район, Рівненська обл., вул.Б.Хмельницького,32А; ідентифікаційний код 37433589 ).
Боржник: Приватне Підприємство «ТСМ Груп» (79040, м.Львів, вул.Журавлина, буд.5, кв.1; ідентифікаційний код 39950375).
3.Строк пред'явлення ухвали до примусового виконання - три роки з наступного дня після її прийняття.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до розділу 4 Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Ділай У.І.