справа № 361/6955/19
провадження № 2/361/100/23
20.07.2023
Іменем України
20 липня 2023 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретарів: Панек А.С., Лебідя В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс”, третя особа: державний реєстратор Комунального підприємства “Агенція адміністративних послуг” Скрипник Софія Олегівна про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, враховуючи зміну предмета позову (т. 1 а. с. 141-147, 187), просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48641473, прийняте 12 вересня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства “Агенція адміністративних послуг” (далі - КП “Агенція адмінпослуг”) Скрипник С.О., про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” (далі - ТОВ “ФК “Вектор Плюс”) та припинити право власності відповідача на вказану квартиру.
В обґрунтування позову зазначала, що 12 травня 2008 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (далі - АКІБ “УкрСиббанк” або Банк) був укладений кредитний договір № 11344729000. Того ж дня, 12 травня 2008 року, у забезпечення виконання умов цього договору між нею і Банком укладено договір іпотеки, за умовами якого вона передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому права вимоги за вказаними вище договором кредиту та договором іпотеки перейшло до відповідача ТОВ “ФК “Вектор Плюс”.
12 вересня 2019 року реєстратором КП “Агенція адмінпослуг” Скрипник С.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48641473, відповідно до якого ТОВ “ФК “Вектор Плюс” на підставі договору іпотеки набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за відповідачем відбулася з порушенням законодавства та умов договору, зокрема, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки можливе лише виключно на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між сторонами, оскільки зазначена квартира є забезпеченням виконання за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті; площа квартири становить 61,2 м2; є єдиним її та її родини житлом, тому звернення стягнення на дану квартиру та реєстрація права власності за ТОВ ФК “Вектор Плюс” здійснені всупереч вимогам Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, Закону України “Про іпотеку”, Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127; вона не отримувала вимогу про усунення порушення основного зобов'язання, поштове відправлення отримав її батько ОСОБА_2 , проте вона не уповноважувала останнього на отримання будь-яких поштових повідомлень.
Позивач ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення, аналогічні викладеному, просили суд задовольнити позов повністю.
Представники відповідача ТОВ “ФК “Вектор Плюс” Лисенко Л.В., ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у суді позов не визнали, заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до умов договору факторингу та договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами ТОВ “ФК “Вектор Плюс” набуло права вимоги до позивача ОСОБА_1 , у зв'язку із невиконанням останньою своїх зобов'язань за кредитним договором; ТОВ “ФК “Вектор Плюс” обрало передбачений умовами іпотечного договору та ст. ст. 35, 37 Закону України “Про іпотеку” спосіб захисту порушеного права шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Вказували на те, що доводи позивача про необхідність наявності окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя для реєстрації права власності на предмет іпотеки не ґрунтуються на вимогах законодавства та умовах договору іпотеки, у договорі іпотеки міститься іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що за правовою природою прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Посилання позивача на положення Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” є безпідставними, враховуючи, що дія цього закону не поширюється на задоволення вимог іпотекодержателя у правовідносинах, що виникли; договір про задоволення вимог іпотекодержателя не є примусовим стягненням, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 добровільно підписала іпотечне застереження. Ні іпотекодержатель, ні державний реєстратор не віднесені до органу або посадової особи, що здійснює примусове стягнення. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб врегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Також доводи позивача про те, що вона не отримувала вимогу про усунення порушення основного зобов'язання, оскільки таку вимогу отримав її батько, який не був уповноважений отримувати поштові відправлення є теж необґрунтованими, оскільки цей лист було вручено представником Укрпошти повноважному представнику адресата. Крім того, вказували на те, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, обрала неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки належним способом захисту у такій категорії справ є позови про витребування предмета іпотеки, тому позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Третя особа: державний реєстратор ОСОБА_7 , будучи повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, будь-яких пояснень на позов до суду не подавала.
З'ясувавши позицію учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
12 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11344729000.
За умовами цього кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредит в іноземній валюті в розмірі 99000 доларів США.
Того ж дня, 12 травня 2008 року, для забезпечення зобов'язань за цим договором про надання споживчого кредиту № 11344729000, між Банком і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір за № 85185, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Іваненком О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2668, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 61,2 м2, жилою площею 30,9 м2, яка складається з двох житлових кімнат.
За змістом п. 4 цього іпотечного договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України “Про іпотеку”.
У п. 5 вказаного договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України “Про іпотеку”; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України “Про іпотеку”. Позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Із матеріалів справи вбачається, що 08 грудня 2011 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та Публічним акціонерним товариством “Дельта банк” (далі - ПАТ “Дельта Банк”) був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., зареєстрований в реєстрі за № 2949, на підставі умов якого ПАТ “Дельта Банк” набуло статусу іпотекодержателя за укладеним із ОСОБА_1 іпотечним договором № 85185.
31 травня 2019 року між ПАТ “Дельта Банк” і ТОВ “ФК “Вектор Плюс” укладено договір № 1463/К про відступлення прав вимоги та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., зареєстрований в реєстрі за № 5674, за умовами яких ТОВ “ФК “Вектор Плюс” набуло права вимоги до ОСОБА_1 за укладеними нею 12 травня 2008 року із Банком договором про надання споживчого кредиту № 11344729000 та іпотечним договором № 85185.
10 вересня 2019 року, у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11344729000, ТОВ “ФК “Вектор Плюс” звернулося до КП “Агенція адмінпослуг” із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на квартиру АДРЕСА_1 , до якої додано іпотечний договір № 851185 від 12 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 і Банком; договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, укладений 31 травня 2019 року між ПАТ “Дельта Банк” і ТОВ “ФК “Вектор Плюс”, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., зареєстрований в реєстрі за № 5674; договір № 1463/К про відступлення прав вимоги, укладений 31 травня 2019 року між ПАТ “Дельта Банк” і ТОВ “ФК “Вектор Плюс”; акт приймання-передачі прав вимоги до договору відступлення прав вимоги № 1463/К від 31 травня 2019 року; вимогу про усунення порушень основного зобов'язання за вих. № 2069200 від 03 липня 2019 року та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення адресату ОСОБА_1
12 вересня 2019 року на підставі зазначених вище документів державним реєстратором Скрипник С.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48641473, та проведено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем у справі ТОВ “ФК “Вектор Плюс”.
Позивач ОСОБА_1 , вважаючи, що реєстрація права власності на предмет іпотеки, зазначену вище квартиру за відповідачем ТОВ “ФК “Вектор Плюс” проведено з порушенням вимог чинного законодавства, звернулася до суду з цим позовом.
У ст. ст. 3, 6, 202, 203, 207, 626, 627, 628 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема: поняття та зміст договору, свобода договору, закріплені загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи із зазначених норм законодавства, враховуючи встановлені вище обставини, слід дійти висновку, що для відповідача ТОВ “ФК “Вектор Плюс”, яке набуло права вимоги на підставі укладених 31 травня 2019 року договорів про відступлення прав вимоги із ПАТ “Дельта Банк”, яке в свою чергу набуло права вимоги до ОСОБА_1 на підставі укладених 08 грудня 2011 року з АКІБ УкрСиббанк” договору купівлі-продажу прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11344729000 та іпотечним договором № 85185, так і для позивача ОСОБА_1 , умови визначені у цих договорах (кредитному та іпотечному) є обов'язковими.
За змістом ст. 1 Закону України “Про іпотеку” від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 3 Закону № 898-IV).
У ч. ч. 1, 4 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до положень п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції на час реєстрації за відповідачем права власності на предмет іпотеки), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що обов'язковою умовою при вирішенні державним реєстратором питання про перереєстрацію права власності на іпотечне майно, є наявність доказів отримання саме іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного у ньому. Відсутність підтвердження отримання іпотекодавцем такого повідомлення є перешкодою у вчиненні державним реєстратором реєстраційних дій щодо перереєстрації права власності на іпотечне майно.
Із матеріалів реєстраційної справи про перереєстрацію права власності на предмет іпотеки за відповідачем ТОВ “ФК “Вектор Плюс” вбачається, що останнє надало державному реєстратору ОСОБА_7 документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення - рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення адресату ОСОБА_1 .
Разом з тим, із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що у ньому міститься відмітка про його вручення “особисто батьку 16.07”.
При цьому, будь-яких відомостей про прізвище, підпис особи, або будь-які інші дані особи, яка отримала це повідомлення у ньому відсутні, що не дає суду підстав вважати, що зазначене рекомендоване повідомлення з письмовою вимогою про усунення порушення, яке направлялося іпотекодавцю ОСОБА_1 , нею було отримане.
Доводи сторони відповідача про те, що письмова вимога про усунення порушень, яка направлялася позивачу, отримана її уповноваженою особою (батьком), суд до уваги не приймає, оскільки підтвердження того, що батько позивача уповноважений отримувати кореспонденцію позивача, відповідачем у суді не доведено. Таким чином, слід дійти висновку, що іпотекодавець ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя не отримувала.
За змістом положень ст. 36 Закону України “Про іпотеку” сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов'язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).
У ч. 1 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, чинній на момент перереєстрації права власності на предмет іпотеки) встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 цього ж Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Суд встановив, що сторони за іпотечним договором № 85185 від 12 травня 2008 року погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки саме на підставі укладеного ними окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України “Про іпотеку” (підпункти 5.2.1, 5.2.2 пункту 5.2 іпотечного договору).
Проте, такого окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя відповідач ТОВ “ФК “Вектор Плюс” державному реєстратору не надавало, доказів укладення сторонами такого договору суду теж не надано, а тому суд вважає, що прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.
Доводи сторони відповідача про те, що визначені у підпунктах 5.2.1, 5.2.2 пункту 5.2 іпотечного договору умови є іпотечним застереженням, суд вважає такими, що не ґрунтуються на умовах іпотечного договору та вимогах закону, оскільки сторони за цим договором чітко визначили та дійшли згоди, що право власності на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя лише у певному випадку, а саме на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України “Про іпотеку”.
У свою чергу, державний реєстратор Скрипник С.О., у порушення умов іпотечного договору № 85185 від 12 травня 2008 року та вимог ст. ст. 33, 35, 36, 37 Закону України “Про іпотеку” прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48641473 від 12 вересня 2019 року та здійснила перереєстрацію права власності предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , за відповідачем у справі ТОВ “ФК “Вектор Плюс”.
Щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” від 03 червня 2014 року № 1304-VII (далі - Закон № 1304-VII), суд дійшов наступних висновків.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України поняття “мораторій” у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання.
07 червня 2014 року набрав чинності зазначений вище Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.
Цей Закон № 1304-VII у редакції, на час перереєстрації права власності на предмет іпотеки, не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, проте є правовою підставою, що не дає змогу органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитора в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
У даній справі спірне майно (квартира), що є предметом іпотеки, вибуло з власності іпотекодавця ОСОБА_1 без її згоди як власника цього майна.
Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а виклала правовий висновок та вказала на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України “Про іпотеку”, отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що обмеження, встановлені Законом України “Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Правові висновки щодо застосування положень Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” містяться також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 524/10011/17.
За змістом підпункту 1 п. 1 Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” від 03 червня 2014 року № 1304-VII не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;
- таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
За змістом п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023-XII, у редакції, що діяла на момент укладення ОСОБА_1 кредитного договору та договору іпотеки), споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
У п. 4 Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Закон України “Про іпотеку” прямо вказує на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України “Про іпотеку” право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало лише від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас, Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Іваненком О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2655, двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належала на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 .
Із матеріалів справи вбачається, що загальна площа цієї квартири становить 61,2 м2, кредит позивачу ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11344729000 від 12 травня 2008 року було видано в іноземній валюті, докази про наявність у позивача іншого житла у матеріалах справи відсутні.
Отже, іпотечне майно використовується позивачем як місце її постійного проживання та не може бути примусово стягнуто на підставі дії Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, у тому числі й шляхом реєстрації права власності як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про споживчий кредит № 11344729000 від 12 травня 2008 року, за яким кредит надано в іноземній валюті.
За таких обставин, суд вважає, що у державного реєстратора ОСОБА_7 були наявні правові підстави для відмови у проведенні нею державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за відповідачем у справі ТОВ “ФК “Вектор Плюс”.
Щодо обраного позивачем ОСОБА_1 способу захисту порушеного права та доводів відповідача ТОВ “ФК “Вектор Плюс”у цій частині, суд дійшов таких висновків.
За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За змістом п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 зробила правовий висновок та роз'яснила, що за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру прав відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно; це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
Враховуючи зазначений вище правовий висновок, а також те, що правовідносини між сторонами у справі щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та предмет іпотеки не відчужено на користь третіх осіб, вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно є належним способом захисту порушеного права.
Відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01 липня 2004 року № 1952-IV (у редакції на момент пред'явлення позову до суду) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом “а” пункту 2 частини 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом “а” пункту 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з наведеного, враховуючи встановлені судом у справі обставини, слід дійти висновку, що процедура звернення стягнення відповідачем ТОВ “ФК “Вектор Плюс” на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за іпотечним договором № 85185 від 12 травня 2008 року в позасудовому порядку відбулася з порушення умов договору та вимог чинного законодавства.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем ОСОБА_1 , суд дійшов наступних висновків.
За змістом ч. ч 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, крім судового збору, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження отриманої правничої допомоги позивач ОСОБА_1 подала до суду договір про надання правничої допомоги, укладений нею 14 вересня 2019 року із Адвокатським об'єднанням “Шенлі”, у якому сторонами погоджено вартість наданих послуг; детальний опис робіт (наданих послуг) у даній справі № 361/6955/19 на загальну суму 30000 грн.; квитанції про сплату позивачем грошових коштів за надання їй правничої допомоги адвокатом.
Виходячи з наведеного вище, суд вважає, що заявлена сума відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката пов'язана з розглядом судом цієї справи, розмір витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, підтверджений належними і допустимими доказами, тому з відповідача ТОВ “ФК “Вектор Плюс” на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30000 грн.
Також відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ТОВ “ФК “Вектор Плюс” на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню сума сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 11278 грн. 40 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76, 77, 79, 81, 89, 141, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48641473, прийняте 12 вересня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства “Агенція адміністративних послуг” Скрипник Софією Олегівною, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс”.
Припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” (код ЄДРПОУ 38004195) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн. та судовий збір у розмірі 11278 (одинадцять тисяч двісті сімдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.