ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2024Справа № 910/15707/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/15707/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (Україна, 07400, Київська обл., м. Бровари, бул. Незалежності, буд. 14; ідентифікаційний код: 32499006)
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (Україна, 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 36; ідентифікаційний код: 14281072)
про визнання додаткової угоди до договору недійсною
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" (Україна, 01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 28/2, нежиле приміщення 43; ідентифікаційний код: 43227658)
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (Україна, 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 36; ідентифікаційний код: 14281072)
про визнання додаткової угоди до договору недійсною
Представники учасників справи:
від позивача: Назаренко Є.О., ордер серії ВМ № 1043680 від 29.11.2023;
від відповідача: Алексєєв А.А., у порядку самопредставництва; Лук'янова І.Ю., у порядку самопредставництва;
від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (далі - відповідач), в якій просить суд визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 21.10.2016 до Договору комісії № 3/74-1Д від 26.09.2016, укладену між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювана угода не містить умов, що відповідають змісту поруки комісіонера (делькредере), натомість містить ознаки кредитного договору, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що є різновидом фінансової послуги, яку відповідач надав не будучи фінансовою установою (за відсутності відповідної ліцензії).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15707/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.11.2023.
25.10.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
08.11.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
08.11.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
У підготовче засідання 08.11.2023 з'явились представники відповідача, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 08.11.2023 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву, оголошено перерву до 29.11.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/15707/23 призначено на 29.11.2023.
29.11.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі в справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача.
У підготовче засідання 29.11.2023 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 29.11.2023 судом було прийнято до розгляду відповідь на відзив, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву до 20.12.2023.
15.12.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, а також заперечення на клопотання позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача.
20.12.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в якій просить суд визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 21.10.2016 до Договору комісії № 3/74-1Д від 26.09.2016, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш".
Правові підстави позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві позивача. Обґрунтовуючи наявність порушення своїх прав і законних інтересів, як єдиного учасника позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" вказує на укладення оспорюваної угоди генеральним директором позивача із перевищенням своїх повноважень, без отримання дозволу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс".
У підготовче засідання 20.12.2023 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 20.12.2023 судом було прийнято до розгляду заперечення щодо відповіді на відзив, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача, оголошено перерву до 24.01.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
28.12.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 було прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" про визнання додаткової угоди до договору недійсною до спільного розгляду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" про визнання додаткової угоди до договору недійсною, вимоги за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
У підготовче засідання 24.01.2024 з'явились представники учасників справи.
У підготовчому засіданні 24.01.2024 судом було оголошено перерву до 21.02.2024.
30.01.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву третьої особи.
У підготовче засідання 21.02.2024 з'явились представники відповідача та третьої особи, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 21.02.2024 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву третьої особи, оголошено перерву до 13.03.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/15707/23 призначено на 13.03.2024.
27.02.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" надійшла відповідь на відзив.
У підготовче засідання 13.03.2024 з'явились представники учасників справи.
У підготовчому засіданні 13.03.2024 судом було прийнято до розгляду відповідь третьої особи на відзив, оголошено перерву до 03.04.2024.
26.03.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив.
У підготовче засідання 03.04.2024 з'явились представники відповідача, представники інших учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 03.04.2024 судом було прийнято до розгляду заперечення щодо відповіді третьої особи на відзив. Присутніми представниками відповідача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2024.
У судове засідання 24.04.2024 з'явились представники учасників справи.
У судовому засіданні 24.04.2024 судом було заслухано вступні слова учасників справи та оголошено перерву до 15.05.2024.
14.05.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 15.05.2024 з'явились представники відповідача та третьої особи, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У судовому засіданні 15.05.2024 судом було задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оголошено перерву до 29.05.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/15707/23 призначено на 29.05.2024.
29.05.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 29.05.2024 з'явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У судовому засіданні 29.05.2024 судом було відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи у зв'язку з його необґрунтованістю.
Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представники відповідача надали суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовів заперечували.
У судовому засіданні 29.05.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
26.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (комітент) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (комісіонер) було укладено Договір комісії № 3/74-1Д (далі - Договір), згідно з п. 1.1 (в редакції Додаткової угоди № 2 від 31.01.2017 до Договору) якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов'язання від свого імені за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому Договору, в інтересах комітента та за рахунок останнього Контракт з інозамовником (далі - покупець) на експортну поставку товару, в повному обсязі згідно з Додатком № 1 до Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору, на умовах FCA - аеропорт "Бориспіль" / аеропорт "Антонов", відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.
Відповідно до п. 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 31.01.2017 до Договору) ціна, за якою комітент передає для реалізації комісіонеру товар, зазначається у Додатку № 1 до цього Договору, встановлюється в доларах США і включає:
- вартість товару;
- вартість його передпродажної підготовки;
- вартість пакування та маркування;
- вартість послуг з фітосанітарного контролю;
- вартість транспортування товару до аеропорту "Бориспіль" / аеропорту "Антонов".
Загальна ціна товару, який комітент передає для реалізації комісіонеру, встановлюється сторонами у розмірі 1 323 000,00 доларів США на умовах FCA - аеропорт "Бориспіль" / аеропорт "Антонов", відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.
У ціну товару за п. 5.1 Договору не включена комісійна плата комісіонера, а також витрати, пов'язані з реалізацією цього Договору (оплата за дозвіл ДСЕК України, витрати на відрядження, послуги банків, витрати на завантаження товару на транспортний засіб покупця, митні витрати, роботи (послуги) третіх осіб, а також нерезидентів-агентів (що мають не офшорний статус), пов'язаних з укладанням зовнішньоекономічного контракту та наступним супроводженням (виконанням) укладеного контракту з покупцем та інші витрати, пов'язані з виконанням комісіонером доручення комітента) (п. 5.2 Договору).
За умовами пунктів 5.3, 5.4 Договору загальна сума реалізації товару покупцю встановлюється комісіонером самостійно з урахуванням пунктів 5.1, 5.2 Договору. Розрахунки за цим Договором будуть здійснюватися у такому порядку:
25% ціни партії товару за цим Договором комісіонер перераховує на рахунок комітента в строк не більше 20 банківських днів з дати отримання дозволу ДСЕК України на експортну поставку товару за умови отримання комісіонером відповідних коштів від покупця (підп. 5.4.1);
25% ціни партії товару за цим Договором комісіонер перераховує на рахунок комітента в строк не більше 20 банківських днів з дати підписання Акту технічного приймання товару за умови отримання комісіонером відповідних коштів від покупця (підп. 5.4.2);
50% ціни партії товару за цим Договором, комісіонер перераховує на рахунок комітента в строк не більше 20 банківських днів з дати підписання Акту приймання-передачі товару покупцю за умови надходження відповідних коштів від покупця (підп. 5.4.3).
Згідно з п. 5.5 Договору за виконання доручення за цим Договором комісіонер отримує комісійну плату (що включає в себе ПДВ), що дорівнює різниці між загальною сумою укладеного з покупцем Контракту на постачання товару (партії товару), загальною ціною товару (партії товару) за Договором (п. 5.1) та витрат, пов'язаних з реалізацією цього Договору (оплата за дозвіл ДСЕК України на партію товару, витрати на відрядження, послуги банків, витрати на завантаження товару на транспортний засіб покупця, митні витрати, роботи (послуги) третіх осіб, а також нерезидентів-агентів, пов'язаних з укладанням зовнішньоекономічного контракту та наступним супроводженням (виконанням) укладеного контракту з покупцем та інші витрати, пов'язані з виконанням комісіонером доручення комітента).
У Специфікації товару, що передається комітентом комісіонеру для реалізації покупцю, що є Додатком № 1 до Договору, сторони узгодили найменування товару, його кількість та ціну.
За згодою комітента (лист № 1331-1/09-16 від 26.09.2016), 26.09.2016 між Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (комісіонер) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (субкомісіонер) було укладено Договір субкомісії № USE-20.3-243-D/K-16-375-1Д, відповідно до п. 1.1 якого субкомісіонер зобов'язався за дорученням комісіонера за плату вчинити правочин з продажу виробів військового призначення згідно зі Специфікацією, наведеною у Додатку № 1, від свого імені за рахунок комісіонера. Вироби, що передаються за цим договором, передані комісіонеру, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" згідно з, у тому числі, Договором.
10.10.2016 позивач звернувся до відповідача із листом № 1441/10-16, у якому, для прискорення термінів виконання зобов'язань за Договором, а також враховуючи нагальну потребу в обігових коштах, просив надати йому на умовах делькредере кошти в сумі 793 800,00 доларів США, у гривневому еквіваленті із підписанням відповідної додаткової угоди до Договору.
У зв'язку з укладенням комісіонером із субкомісіонером Договору субкомісії № USE-20.3-243-D/K-16-375-1Д, 21.10.2016 позивач та відповідач уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою погодили таке:
- комісіонер за зверненням комітента та за наявності обігових коштів може здійснити оплату частини товару частками до моменту отримання дозволу ДСЕК України, Акта технічного приймання, Акта прийому-передачі товару на рахунок комітента у гривневому еквіваленті суми, що підлягає сплаті у доларах США. Перерахування буде здійснюватись на умовах делькредере (п. 3 ст. 1016, глава 69 ЦК України). В подальшому доларовий еквівалент перерахованих коштів утримується із валютної виручки, що надійде від субкомісіонера на рахунок комісіонера на користь комітента. При цьому комісіонер має право першочергового утримання цих коштів (п. 1);
- у разі виконання вищезазначеного зобов'язання комісіонер має право на додаткову плату, яка розраховується комісіонером виходячи з 3% річних за період з дати перерахування коштів комітенту до дати надходження на розрахунковий рахунок комісіонера відповідних коштів від субкомісіонера (покупця). Додаткова плата нараховується щомісячно. Розрахунок розміру додаткової плати комісіонер надає комітенту у відповідному звіті комісіонера. Додаткова плата комісіонера утримується з коштів, що надійдуть від покупця або, у випадку з будь-яких причин відмови покупця від придбання товару за Контрактом, не отримання дозволу ДСЕК України до дати повернення платежу, зазначеного в п. 4 цієї Додаткової угоди до Договору, на рахунок комісіонера. При перерахуванні комісіонером коштів, в платіжному дорученні має бути вказано: "Перерахування коштів в гривневому еквіваленті без ПДВ" (п. 2);
- у разі перерахування комісіонером коштів на умовах делькредере, загальна сума коштів, що належить комітенту за Договором буде зменшена на суму додаткової плати комісіонера (п. 3);
- сторони домовились, що сума перерахування на умовах делькредере за цією Додатковою угодою буде складати еквівалент 793 800,00 доларів США за курсом Національного банку України на дату оплати в повному обсязі або частками на розсуд комісіонера (п. 4);
- у випадку невиконання з будь-яких причин комісіонером та/або субкомісіонером доручення комітента згідно з Договором, відмови покупця від придбання товару за Контрактом, не отримання дозволу ДСЕК України тощо, комітент зобов'язується беззаперечно повернути комісіонеру кошти в обсязі еквівалента 793 800,00 доларів США за курсом Національного банку України на дату повернення коштів, що були перераховані за цією Додатковою угодою та погасити нараховану додаткову комісійну плату протягом 5 банківських днів з дня отримання письмової вимоги від комісіонера. При цьому комітент згоден з тим, що ніякі витрати комітента щодо виконання Договору при поверненні коштів комісіонеру до уваги братися не будуть і на суму та строки повернення не впливатимуть. За порушення строків повернення отриманих грошових коштів, визначених у цьому пункті, комітент сплачує комісіонеру пеню у розмірі 0,05% від суми невчасно перерахованих грошових коштів за кожний день затримки перерахування, проте загальна сума пені не повинна перевищувати 158 760,00 доларів США (п. 5).
Відповідно до платіжних доручень № 30 від 25.10.2016, № 31 від 26.10.2016, № 32 від 27.10.2016 відповідач перерахував на рахунок позивача 3 000 000,00 грн, 7 200 000,00 грн та 10 106 489,92 грн відповідно із призначенням платежів: "Перерахування коштів за товар у гривневому еквіваленті зг. дог. комісії №3/74-1Д від 26.09.16р. Без ПДВ. Не є замовником".
У подальшому між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 4 від 30.11.2017 до Договору, відповідно до пунктів 1, 2 якої комітент визнає наявність перед комісіонером, на дату укладення цієї Додаткової угоди, грошового зобов'язання у розмірі 12 088 505,95 грн, розрахунок якого здійснено станом на 30.11.2017, до якого не включена додаткова плата, визначена п. 2 Додаткової угоди № 1 від 21.10.2016 до Договору. Комітент бере на себе зобов'язання виконати зазначене у п. 1 цієї Додаткової угоди грошове зобов'язання у термін до 31.03.2018, а також сплачувати комісіонеру додаткову плату у порядку та у розмірі, визначеному п. 2 Додаткової угоди № 1 від 21.10.2016 до Договору, нарахування якої з 01.12.2017 здійснюється на грошове зобов'язання у розмірі 12 088 505,95 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що оспорювана Додаткова угода № 1 від 21.10.2016 до Договору не містить умови щодо делькредере (поруки комісіонера), натомість в частині умов щодо передачі грошових коштів комісіонером комітенту вона підпадає під ознаки кредитного договору, оскільки комісіонер передає власні кошти на термін до сплати необхідної суми субкомісіонером (покупцем). Таким чином, на думку позивача, відповідач уклав договір з надання фінансової послуги, не будучи при цьому фінансовою установою та не маючи відповідної ліцензії.
Окрім викладеного, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у своїй позовній заяві вказує на те, що Додаткову угоду № 1 від 21.10.2016 до Договору зі сторони комітента було підписано генеральним директором позивача із перевищенням наданих повноважень, оскільки відповідно до підп. 9 п. 7.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" для укладення договорів (угод), сума яких складає 100 000,00 грн і більше, необхідно отримати дозвіл загальних зборів учасників, який, втім, отримано не було, що є підставою для визнання оспорюваної угоди недійсною.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає про те, що викладені в оспорюваній угоді положення являють собою умови саме договору поруки в межах спірних правовідносин (делькредере), укладення якого відповідає приписам ч. 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України. Більше того, позивач був ініціатором укладення оспорюваної угоди і в подальшому неодноразово визнавав свої обов'язки за нею, відтак пред'явлення позову про визнання такої угоди недійсною суперечить його попередній поведінці.
Щодо позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, відповідач зазначає, що укладення оспорюваної угоди не має жодного впливу на права та обов'язки учасника позивача, а відсутність у тексті угоди посилання на погодження загальними зборами вчинення такого правочину не свідчить про те, що такого погодження не було.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Частинами першою, другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача (ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес) і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
З матеріалів справи вбачається, що підставою звернення до суду як позивача, так і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є вчинення відповідачем правочину без відповідного дозволу (ліцензії), оскільки оспорювана угода, попри її мету щодо поруки комісіонера (делькредере), таких умов не містить, натомість містить ознаки кредитного договору, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що є різновидом фінансової послуги.
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором комісії, який підпадає під правове регулювання Глави 69 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з ч. 2 ст. 1013 Цивільного кодексу України якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату.
Частиною 3 статті 1016 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).
Зі змісту наведених положень вбачається, що врегульовуючи правовідносини комісії законодавцем було передбачено можливість надання комісіонером поруки перед комітентом за виконання третьою особою укладеного з нею комісіонером договору в рамках виконання відповідного доручення комітента.
Поряд з цим, глава 69 Цивільного кодексу України не містить жодних спеціальних норм, які б врегульовували питання надання такого виду поруки в рамках правовідносин комісії (делькредере), а тому її правове регулювання здійснюється за загальними нормами, закріпленими в параграфі 3 глави 49 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Положеннями статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
За приписами статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
Статтею 558 Цивільного кодексу України встановлено, що поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
Отже за своєю правовою природою порука як спосіб забезпечення виконання зобов'язання являє собою послугу, яку третя особа (поручитель) надає боржнику шляхом взяття на себе обов'язку виконання зобов'язання останнього перед кредитором у випадку неможливості його виконання самостійно боржником.
Тобто, метою поруки є захист прав кредитора шляхом забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань перед ним.
При цьому право кредитора на реалізацію поруки, якому кореспондується обов'язок поручителя виконати зобов'язання за боржника, виникає виключно з настанням факту порушення боржником забезпеченого порукою зобов'язання.
Виходячи з наведеного, передбачену законодавцем в положеннях ч. 2 ст. 1013, ч. 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України поруку комісіонера (делькредере) слід розуміти як послугу комісіонера, надання якої обумовлено взяттям останнім на себе обов'язку виконання зобов'язання обраного ним покупця перед комітентом у випадку порушення таким покупцем укладеного з ним комісіонером договору.
Проте умови оспорюваної угоди за своєю правовою природою не відповідають змісту поруки комісіонера (делькредере), адже:
1) не містять умов щодо забезпечення виконання зобов'язань покупця перед комітентом за Контрактом;
2) пов'язують обов'язок комісіонера сплатити кошти на користь комітента з волею останнього і наявністю коштів у комісіонера, а не з порушенням покупцем зобов'язань з оплати поставленого товару;
3) оплата комісіонеру за надання такої послуги розраховується як плата за час користування комітентом наданими йому коштами у відсотках річних, а не як плата за час існування обов'язку комісіонера виконати зобов'язання покупця перед комітентом;
4) пов'язують необхідність повернення комітентом отриманих від комісіонера коштів з будь-якими причинами невиконання Договору, в тому числі у випадку відмови покупця від придбання товару за Контрактом, не отримання дозволу ДСЕК України тощо, тобто не пов'язують поруку з існуванням зобов'язання покупця з оплати товару, а тим більше його порушенням;
5) не містить обов'язку комісіонера виконати зобов'язання покупця у випадку порушення останнім взятих на себе зобов'язань за Контрактом, в той час як такий обов'язок і є основною кваліфікуючою ознакою поруки (делькредере).
Отже, Додаткова угода № 1 від 21.10.2016 до Договору не містить фактичної прив'язки до необхідності існування обов'язку покупця з оплати товарів (виробів), а по своїй суті унормовує порядок надання комісіонером у користування за плату коштів комітенту в будь-який час на його прохання і лише передбачає можливість їх повернення шляхом зарахування отриманих від продавця коштів в якості оплати поставлених товарів (виробів).
Відтак у суду відсутні правові підстави для кваліфікації цього правочину як договору поруки (делькредере) та, визначаючи його дійсну правову природу, суд вважає, що умови оспорюваної угоди є більш наближеними до умов кредитного договору, тому правове регулювання такого правочину має здійснюватися згідно із положеннями глави 71 Цивільного кодексу України та інших законів, що регулюють даний вид господарської діяльності.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються, зокрема, послуги щодо надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Частинами 1, 3, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Тобто надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту є фінансовою послугою, право на здійснення якої мають виключно банк чи інші фінансові установи.
За визначеннями, наведеними в пунктах 1, 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; кредитна установа - це фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.
За приписами частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Банківська діяльність, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) належать до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
З огляду на викладені положення вбачається, що надання кредиту обумовлено наявністю у відповідного кредитодавця дозволу (ліцензії) на провадження такого виду господарської діяльності.
В той же час матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач має дозвіл (ліцензію) на ведення такого виду господарської діяльності як надання коштів у позику.
Частиною першою статті 227 Цивільного кодексу України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Враховуючи, що викладений у Додатковій угоді №1 від 21.10.2016 до Договору правочин за своєю правовою природою є кредитним договором, а у Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"-"Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш", як кредитодавця в розумінні положень статті 1054 Цивільного кодексу України, відсутній дозвіл (ліцензія) на провадження такого виду господарської діяльності, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання цього правочину недійсним у відповідності до приписів статей 215, 227 Цивільного кодексу України в силу порушення вимог статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" при його вчиненні.
Щодо іншої, заявленої третьою особою, підстави для визнання оспорюваної угоди недійсною, як такої, що вчинена представником із перевищенням повноважень, суд зазначає, що укладення директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" оспорюваної угоди без попереднього погодження загальними зборами цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права його учасника (учасників).
Відсутність порушення оспорюваною угодою прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" є самостійною підставою для відмови в позові.
Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, в якій досліджувалась можливість учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
До позовної вимоги про визнання недійсною укладену між позивачем та відповідачем Додаткову угоду № 1 від 21.10.2016 до Договору відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України встановлено позовну давність тривалістю у 3 роки.
З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.09.2014 у справі №915/1437/13, саме з моменту укладення оспорюваної угоди позивач повинен був знати про її невідповідність вимогам законодавства і саме з цього моменту починається перебіг позовної давності.
Водночас позивач звернувся до суду з позовом лише 06.10.2023.
Наслідки спливу позовної давності визначені у статті 267 Цивільного кодексу України. За змістом частин 3 - 5 цієї статті позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи той факт, що позивач був обізнаний про наявність свого порушеного права, однак звернувся до суду з відповідним позовом після спливу позовної давності та без наведення поважних причин її пропуску, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову позивача, проте у його задоволенні слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Оскільки судом не встановлено порушення оспорюваною угодою прав і законних інтересів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у задоволенні позову третьої особи також слід відмовити.
Витрати зі сплати судового збору за подання позову позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача та третю особу, оскільки позови не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 684,00 грн покласти на позивача.
3. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Маркет Солюшн" відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, в розмірі 2 684,00 грн покласти на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.06.2024
Суддя О.В. Нечай