ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2024Справа № 910/4025/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
про стягнення 46 834,83 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення 46 834,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Сертифікату добровільного комплексного страхування на транспорті № 245001/4098/0004365 від 05.01.2022, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4025/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.04.2024 була направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана відповідачем, з урахуванням приписів абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, 10.04.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
05.01.2022 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (далі - страховик, позивач) та ТОВ «Порше Лізинг Україна» (страхувальник), укладено Сертифікат добровільного комплексного страхування на транспорті № 245001/4098/0004365, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля марки «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Як вбачається з Європротоколу №75B7F8B485AB від 08.02.2024, оформленого за взаємною згодою водіїв, 08.02.2021 року о 18 год. 00 хв. на трасі Любомиль-Луцьк біля с. Козин, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який допустив зіткнення із задньою частиною транспортного засобу «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 під час руху в одному і тому ж напрямку по одній і тій же смузі.
З набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011, яким внесено зміни та доповнення до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин дозволено спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.
Отже, з 18 вересня 2011 року в Україні в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011 №3045-VI запроваджено механізм спрощеного оформлення ДТП.
Згідно з абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка, водії таких транспортних засобів після складення ними зазначеного повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.
На виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (надалі - Інструкція).
Відповідно до зазначеної Інструкції у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Інформаційна система "Електронний Європротокол" впроваджена в МТСБУ з 01.10.2017. У відповідності до рішення Президії МТСБУ від 13.07.17 №403/2017 європротокол, оформлений з використанням зазначеної системи, є повним аналогом європротоколів, надісланих або пред'явлених страховику у паперовій формі.
Система "Електронний Європротокол" є доступною за посиланням https://dtp.mtsbu.ua. За допомогою інформаційної системи "Електронний Європротокол" водії можуть оформити зазначене повідомлення в електронній формі за допомогою власних технічних засобів, безпосередньо на місті ДТП.
У той же час, пунктом 5 Інструкції щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановлено, що у разі настання ДТП за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти Повідомлення. У такому разі водії транспортних засобів після складення Повідомлення мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов'язку інформувати Державтоінспекцію МВС України про її настання.
Суд зазначає, що схема дорожньо-транспортної пригоди та обставини при яких вона мала місце, свідчить про порушення водієм автомобіля марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху, а відтак, про наявність вини останнього у ДТП.
Крім того, факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Згідно з Рахунком № 0000004047 від 15.02.2024, виставленим страхувальнику станцією технічного обслуговування ТОВ «Промтехсервіс», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 46 834,83 грн.
Позивач з урахуванням умов Договору добровільного страхування наземного транспорту, склав страховий акт № 16682925939 від 21.02.2024, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 46 834,83 грн.
На підставі складеного страхового акту № 16682925939 від 21.02.2024 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 46 834,83 грн. на рахунок СТО (платіжна інструкція № 144925 від 22.02.2024 на суму 46 834,83 грн.).
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 993 ЦК України визначає, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
З урахуванням наведеного, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наявність вини у вчиненні вказаної ДТП водія автомобіля марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 08.02.2024. Будь-яких доказів, що свідчили б про зворотне, відповідачем суду не представлено.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Еталон» (далі - відповідач), згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/216831448.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатував автомобіль марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_2 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована відповідачем.
Спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісами № ЕР/216831448 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 160 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.
Водночас, позивач (ПрАТ «СК «Уніка») попередньо не звертався до страховика винної у ДТП особи (ПрАТ «СК «Еталон») із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що у постанові від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав таке.
Касаційним розглядом справи підлягає з'ясуванню питання, чи є обов'язковим попереднє звернення страховика (за договором добровільного майнового страхування) потерпілого до страховика винної у ДТП особи із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди внаслідок цього страхового випадку.
Право на звернення до суду закріплено у Конституції України.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, можливість звернення до суду пов'язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов'язковий.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
При цьому для здійснення страхового відшкодування у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» детально регламентовано дії суб'єктів таких правовідносин, зокрема потерпілого (іншої особи, яка має право на отримання відшкодування) та страховика.
У п. 35.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
За змістом п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст. ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Касаційний суд відзначив, що подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.
Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі ст. 36 положення пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
А тому відступати від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) у межах справи № 910/6013/20 підстав не вбачається.
На переконання Касаційного господарського суду, підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження того, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача (46 834,83 грн.); визначені полісом № ЕР/216831448 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн.), франшизи (0,00 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 46 834,83 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму страхового відшкодування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, Додаткову угоду № 3 від 01.12.2023 до Договору, Додаток № 1 від 07.03.2024 до Договору, розрахунок витрат на правову допомогу, рахунок № 43 від 07.03.2024 на суму 7 000,00 грн., Акт надання послуг № 43 від 02.04.2024 на суму 7 000,00 грн.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак відповідачем будь-яких заперечень щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловлено.
Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд; ідентифікаційний код: 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В; ідентифікаційний код: 20033533) страхове відшкодування у розмірі 46 834 (сорок шість тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 83 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 10.06.2024
Суддя О.А. Грєхова