Справа № 2 - 576/2007р.
05 березня 2007 року
Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: судді - Романенко В.В., при секретарі - Кириловій К.Ю., заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою Закритого акціонерного товариства “Український мобільний зв'язок» до ОСОБА_1 про стягнення грошової суми боргу за договором надання послуг мобільного зв'язку і договірну санкцію у зв'язку із порушенням зобов'язання,
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом в порядку процесуальних вимог цивільного судочинства, просить суд стягнути на його користь грошову суму боргу за надані послуги за договором надання послуг мобільного зв'язку разом з договірною санкцією у зв'язку із порушенням зобов'язання у розмірі 1113 гривень 04 копійки. Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 жовтня 2005 року між сторонами був укладений договір про надання послуг мобільного зв'язку, станом на 01 травня 2006 року за відповідачем виникла заборгованість за надані послуги в сумі 116 гривень 59 копійок. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, з ініціативи позивача 28 травня 2006 року договір припинено, а тому нарахована сума договірної санкції у розмірі 996 гривень 45 копійок за 455 днів.
Відповідач у судове засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи, що представник позивача не заперечує проти вирішення справи на підставі наявних у справі доказів за відсутності відповідача, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до вимог ст. ст. 169 ч. 4, 224-227 ЦПК України.
Заслухав пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
17 жовтня 2005 року між ЗАТ “Український мобільний зв'язок» і відповідачем був укладений договір про надання послуг мобільного зв'язку.
Згідно умов договору позивач, як виконавець послуг, зобов'язався надавати відповідачу як споживачу послуги мобільного зв'язку в межах території України та міжнародної лінії відповідно до умов укладеного договору, правилами користування мережами мобільного зв'язку та тарифами, у свою чергу споживач послуг зобов'язався своєчасно сплачувати рахунки за надані послуги та плату утримання номера в мережі мобільного зв'язку по всіх телефонах, зареєстрованих на його особливому рахунку, сплачувати авансові внески до моменту фактичного використання раніше внесеного авансу тощо.
Таким чином, між сторонами був укладений договір про надання послуг, за яким згідно зі ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Розмір, строки та порядок оплати послуг мобільного зв'язку встановлені згідно із тарифами, що додаються до договору.
28 травня 2006 року договір про надання послуг мобільного зв'язку припинений з підстав п.п. 5.2 договору про надання послуг мобільного зв'язку, тобто оскільки відповідач не погасив заборгованість за надані послуги протягом одного місяця після відправлення йому письмового повідомлення. Припинення зобов'язання за ст. 611 ЦК України є одним з правових наслідків порушення зобов'язання.
Сума заборгованості відповідача за надані послуги зв'язку становить 116 гривень 59 копійок.
Наведені обставини підтверджуються наданими копіями договору про надання послуг мобільного зв'язку, додаткової угоди, звіту про баланс особового рахунку абонента, інтерфейсу перегляду ДУ і розрахунку суми штрафу, розрахунку додатка до претензії.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, згідно зі ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, причому припинення договору не припиняє зобов'язання оплатити надані послуги зв'язку.
Отже, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, а тому сума боргу підлягає стягненню з відповідача.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача договірної санкції, то, по переконанню суду, така є необґрунтованою, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1.1 Додаткової угоди, укладеної між сторонами 17 жовтня 2005 року, споживач послуг мобільного зв'язку зобов'язався користуватися послугами протягом 548 календарних днів з моменту підписання угоди.
Пунктом 1.2 Додаткової угоди встановлено, що у разі відмови абонента від основного договору, до закінчення терміну, встановленого п. 1.1 угоди, або, коли дія основного договору достроково припиняється на підставі п. 5.2 Договору, у зв'язку з несплатою замовником послуг наданих послуг зв'язку, на нього покладається відповідальність у вигляді сплати на користь позивача санкції у розмірі 2.19 гривень за кожен день, що залишився до закінчення строку дії Додаткової угоди, починаючи з дня відмови або припинення її дії.
Дію основного договору, укладеного між сторонами, припинено 28 травня 2006 року з підстав п. 5.2 Договору, у зв'язку з несплатою відповідачем наданих послуг зв'язку.
Згідно зі ст. ст. 546, 549 ч.1 ЦК України належне виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею), тобто грошовою сумою або іншім майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Конкретний вид договірної санкції, що забезпечує зобов'язання, позивачем визначений як штраф. Проте, сума договірної санкції, стягнути яку просить позивач, такою за правовою суттю не являється взагалі, оскільки вона не обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання, а відповідно до ст. 549 ч. 2 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У відповідності до ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд здійснює цивільне судочинство на засадах змагальності сторін, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі, а тому, враховуючи, що позивачем заявлено позовну вимогу саме про стягнення суми штрафу як виду договірної санкції, така вимога не може бути задоволена.
Крім того, важливим для розгляду справи є чітке визначення того зобов'язання, виконання якого, на думку позивача, повинна забезпечувати договірна санкція.
З досліджених умов основного договору про надання послуг зв'язку і додаткової угоди випливає, що визначена як договірна санкція, якої структура має за мету забезпечення обов'язку споживача користуватися послугами протягом 548 календарних днів з моменту підписання угоди відповідно до п. 1.1 Додаткової угоди, укладеної між сторонами 17 жовтня 2005року. Такий висновок суду ґрунтується, крім того, на тому, що, по-перше, сума договірної санкції за додатковою угодою визначається з урахуванням кількості днів, що залишилися до закінчення строку дії Додаткової угоди, по-друге, у будь-якому разі момент виникнення зобов'язання із сплати договірної санкції пов'язаний з припиненням договору про надання. Тобто забезпечення виконання зобов'язання у такий спосіб не виконує функції забезпечення належного виконання обов'язку споживача із сплати послуг зв'язку, а виконує функцію примушення споживача користуватися послугами, що надаються позивачем, при обмеженні права вільного вибору послуг, що закріплене у ст. 19 Закону України “Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин. Новою редакцією Закону від 1 грудня 2005 року право споживача вільно обирати послуги не скасовано, закріплене статтею 17.
Відповідно до ст. 5 Закону “Про захист прав споживачів» в редакції від 1 грудня 2005 року, а також в редакції Закону № 1023-XII від 12 травня 1991 року зі змінами і доповненнями держава не лише забезпечує споживачам захист їх прав, а також надає можливість вільного вибору продукції (послуг, товарів, робіт).
Тобто зазначеними нормами встановлений і позитивний обов'язок держави забезпечення вільного вибору послуг, виконання цього обов'язку забезпечує суд, який розглядає конкретну цивільну справу. Правовий режим забезпечення прав споживачів і окремо вільного вибору послуг охоплюється публічним порядком (правопорядком), встановленим у державі, як однією з головних засад існування цивілізованого і демократичного суспільства. Тобто публічний порядок як динамічна система вбирає основи правового характеру, до яких безперечно відноситься цивілізовані засади врегулювання відносин між суб'єктами господарювання і споживачів, принцип державного захисту прав споживачів.
Оскільки умови, викладені в п.п.1.1,1.2 Додаткової угоди, не відповідають вимогам законодавства про захист прав споживачів, як такі, що обмежують право споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, порушують принцип рівності сторін договору встановленням непропорційних і нерозумних заходів відповідальності, суд з підстав ст. ст. 203 ч. 1, 215 ч. 2, 228 ЦК України, оцінює зазначені умови правочину як нікчемні, а тому не бере до уваги як такі, що не породжують юридичні наслідки.
Більш того, враховуючи, що у відповідності до ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів» в редакції від 1 грудня 2005 року, виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, зокрема, умови про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, суд вважає, що такий вид відповідальності особи за несвоєчасне виконання договору не може бути застосований, оскільки зазначений закон, скасовуючи несправедливий вид відповідальності споживача, має зворотну дію в часі згідно зі статтею 58 Конституції України.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 8, 58 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 546, 549, 611, 625, 901, 903 ЦК України, ст. ст. 5, 19, 21 Закону України “Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, ст. 5, 17 Закону України “Про захист прав споживачів» в редакції від 1 грудня 2005 року, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 158 ч. 2, 179, 209, 212-215, 224-227 ЦПК України,
Позовну заяву Закритого акціонерного товариства “Український мобільний зв'язок» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором надання послуг мобільного зв'язку і договірну санкцію у зв'язку із порушенням зобов'язання - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закритого акціонерного товариства “Український мобільний зв'язок» (р/р 26008526, МФО 300335, АППБ “Аваль», м. Київ, код 14333937) грошову суму боргу за надані послуги за договором надання послуг мобільного зв'язку в розмірі 116 (сто шістнадцять) гривні 59 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закритого акціонерного товариства “Український мобільний зв'язок» (р/р 26008526, МФО 300335, АППБ “Аваль», м. Київ, код 14333937) у відшкодування судових витрат суму сплаченого судового збору в розмірі п'ятдесяти однієї гривні, суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі тридцять гривень, а разом - вісімдесят одну гривню.
В іншій частині у задоволенні позовну - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення в порядку, передбаченому ст. ст. 228, 232 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд шляхом подачі в десятиденний строк з наступного дня після проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. ст. 223, 295 ЦПК України.