61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649
10.06.2024 Справа № 905/836/24
Господарський суд Донецької області у складі судді Фурсової С.М. розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (49040, місто Дніпро, вулиця Панікахи, будинок №2; код ЄДРПОУ 31816235)
до боржника Фізичної особи-підприємця Рибалкіної Вікторії Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )
про видачу судового наказу,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «БаДМ» звернулось до Господарського суду Донецької області з заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Рибалкіної Вікторії Вікторівни 3 917,84 гривень заборгованості.
Дослідивши вищевказану заяву та додані до неї документи, судом встановлено наступне.
Частиною 1, 2 статті 147 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Згідно зі статтею 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Статтею 150 Господарського процесуального кодексу України наведено вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Положеннями статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, в обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Рибалкіною Вікторєю Вікторівною грошових зобов'язань за договором поставки №42519 від 06.07.2018 в частині оплати поставленого товару.
За умовами п.1.1. договору Постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність Покупця (покупець) лікарські препарати та засоби, медичні імунобіологічні препарати, медичні вироби, супутні товари та інші форми медичного асортименту (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах даного Договору.
Кількість Товару, що поставляється за цим Договором, визначається Покупцем при замовленні Товару та зазначається в накладних на Товар, який поставляється. Усі накладні є невід'ємними складовими цього Договору (п. 1.3.).
Відповідно до п.5.5. договору прийом-передача товару здійснюється на підставі накладних. Сторони визнають, що поставка Товару за цим Договором здійснюється без довіреності шляхом централізовано-кільцевих перевезень, тобто таких перевезень, якими Постачальник здійснює систематичне постачання товарів по узгодженим сторонами параметрам (кількість, асортимент, час) за місцями провадження діяльності Покупця. Покупець зобов'язується надати Постачальнику, за підписом керівника та головного бухгалтера, Зразки печатки (штампу) (Додаток №1 до договору поставки), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності від Постачальника, завіряє свій підпис у накладній на отримання товару. Наявність на накладній печатки (штампу) свідчить про прийняття товару Покупцем.
В якості доказів представлено суду у скан-копіях: договір поставки б/н б/д, додаткової угоди №1 від 01.10.2021 до договору поставки №42519 від 06.07.2018, Акту звірки взаємних розрахунків від 09.05.2024.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17, від 5 березня 2019 року у справі № 910/1389/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17.
Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу умов договору слідує, що прийом-передача товару здійснюється на підставі накладних, які є підтвердження здійснення господарської операції.
Заявником при зверненні до суду не подано будь-яких первинних доказів на підтвердження факту поставки товару, проведення боржником розрахунків тощо.
Між тим, поданий до суду договір не містить ані номеру, ані дати його укладення.
Крім того, Акт звірки взаємних розрахунків від 09.05.2024 не містить посилань на номер договору, що не може достеменно свідчити про здійснення звіряння розрахунків саме за спірним договором.
Частиною другою статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Характерними ознаками наказного провадження є зокрема те, що об'єктом судового захисту є безспірне право та інтерес кредитора, відсутність спору про право.
Оскільки наказне провадження є документарним, ця специфічна форма захисту вимагає і особливостей документальних доказів:
- докази мають бути безспірними: вони повинні свідчити про безспірність стягнення і відсутність потреби у їх дослідженні. Тобто ознака документарності наказного провадження підтверджує те, що йдеться про очевидність та переконливість доказів з боку стягувача;
- докази мають бути лише письмовими;
- докази мають підтверджувати не лише факт виникнення права вимоги стягувача, але і розмір обов'язків боржника;
- відсутність публічного дослідження доказів (ця ознака зумовлена відсутністю у наказному провадженні судового засідання як такого);
- особливості моменту початку і закінчення процесу доказування для суб'єктів.
Характер і кількість письмових документів впливають безпосередньо на встановлення судом наявності спору про право, який є підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу судового наказу. Таке питання вирішується суддею у кожному конкретному випадку, враховуючи характер та обґрунтованість заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви.
Відтак заявником в безспірному порядку не доведено, що правовідносини між сторонами виникли саме на підставі поданого заявником договору, фактичну поставку товару, а отже й факт виникнення заборгованості.
З підписаного сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків слідує, що станом на 01.01.2023 за Фізичною особою-підприємцем Рибалкіною Вікторєю Вікторівною вже існувала заборгованість (початкове сальдо) в розмірі 76 256,86 гривень, а проведені нею оплати були спрямовані на погашення заборгованості.
У матеріалах заяви про видачу судового наказу відсутні відповідні платіжні документи, що підтверджують проведення оплати.
Отже, заявником не додано в достатньому обсязі документи, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п.8 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п.8 ч.1 ст.152 ГПК України.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (ч.1 ст.153, 153 ГПК України).
Керуючись ст.148, п.4 ч.3 ст.150, п.8 ч.1 ст.152, ст.ст.153, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «БаДМ» у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Рибалкіної Вікторії Вікторівни 3 917,84 гривень заборгованості.
Ухвала набрала чинності з моменту її підписання .
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її підписання.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.М. Фурсова