вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"05" червня 2024 р. Cправа № 902/456/24
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллаба" (вул. Васильківська, буд. 2-А, кв. 3А, м. Київ, 03150)
до: Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (вул. Промислова, буд. 15, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, 23310)
про стягнення 1 298 608,36 грн.
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллаба" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" про стягнення суми заборгованості в розмірі 1 298 608,36 грн, що складається з основного боргу в розмірі 1 126 428,00 грн, інфляційної складової боргу в розмірі 18 007,47 грн, 3% річних в розмірі 14 022,42 грн та пені в розмірі 140 150,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 118-16/ІІ-23 від 18.09.2023 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 справу розподілено судді Матвійчуку В.В.
Суд, ухвалою від 24.04.2024, за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/456/24 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 16.05.2024.
Разом з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллаба" подало заяву №б/н від 22.04.2024 (вх. № 01-48/20/24 від 22.04.2024) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Приватному акціонерному товариству “Гніванський завод спецзалізобетону”.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, судом 24.04.2024 постановлено ухвалу, якою накладено арешт на грошові кошти, що належать Приватному акціонерному товариству “Гніванський завод спецзалізобетону” (вул. Промислова, буд. 15, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, 23310; код ЄДРПОУ 00282435) та знаходяться або можуть знаходитися на п/р № НОМЕР_1 в АТ “Укрексімбанк” та/або на рахунках інших банківських установ України в межах суми 1 298 608 грн. 36 коп.
14.05.2024 через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” надійшла заява відповідача № б/н від 14.05.2024 (вх. № 01-34/5030/24 від 14.05.2024) про визнання позову.
За наслідками судового засідання 16.05.2024 суд відклав підготовче засідання на 05.06.2024, про що 16.05.2024 постановив відповідну ухвалу.
21.05.2024 через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” надійшла заява відповідача № б/н від 21.05.2024 (вх. № 01-34/5535/24 від 21.05.2024) про проведення судового засідання, призначеного на 05.06.2024, без участі представника відповідача.
04.06.2024 через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” надійшла заява позивача № б/н від 04.06.2024 (вх. № 01-34/5830/24 від 04.06.2024) про проведення судового засідання, призначеного на 05.06.2024, без участі представника позивача.
На визначену судом дату 05.06.2024 представники сторін не з'явились.
При визнанні відповідачем позову суд зважає на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.
Згідно з ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши у підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 05.06.2024, заяву керівника ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» з визнанням позову, який відповідно до закону не обмежений у повноваженнях на визнання позову, і визнання позову відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому визнання позову підлягає прийняттю господарським судом.
Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами та документами.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновків про можливість ухвалення рішення за результатами підготовчого провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, враховуючи визнання відповідачем позову, встановив наступне.
18 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллаба» (далі по тексту - Постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Гніванський завод спецзалізобетону» (далі по тексту - Покупець, Замовник, відповідач) було укладено Договір поставки № 118-16/П-23 (далі по тексту - Договір), за яким Постачальник зобов'язався передати у власність Замовника продукцію, надалі за текстом цього Договору - «товар», а Замовник, у свою чергу, зобов'язався оплатити та прийняти товар відповідно до умов цього Договору.
Найменування товару: пісок щільний природній згідно ДСТУ Б В.2.7-32-95 (п. 1.2.1. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору поставка товару здійснюється у відповідності з заявками погодженими Сторонами, що є невід'ємними частинами Договору на протязі календарного року. Постачальник здійснює поставку Товару залізничним транспортом на склад Замовника (вул. Промислова, буд.15, м. Гнівань, Вінницька обл., 23310), за рахунок Постачальника.
За змістом п. 3.2. право власності на поставлений товар і ризик випадкової його загибелі або пошкодження переходить від Постачальника до Замовника з моменту, коли товар передано Замовнику згідно умов пункту 3.1. та Замовником зроблено відмітку про прийом товару на видаткових накладних.
Постачальник буде вважатися таким, що виконав зобов'язання поставки товару, якщо він поставив товар до місця зазначеного у п. 3.1, із усією супровідною документацією (рахунки на оплату, видаткові накладні на відповідну партію товару), яка вимагається чинним законодавством України (п. 3.3. Договору).
Загальний перелік товару, що підлягає поставці за цим Договором, одиниці вимірювання, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура тощо) за сортами, групами, видами, типами, розмірами, визначаються у Специфікації №1, що є невід'ємною частиною Договору (п. 3.4. Договору).
За змістом п. 5.1. Договору Замовник оплачує товар за цінами, вказаними у Специфікації № 1 до цього Договору, що являється невід'ємною частиною даного Договору і приймається Сторонами в національній валюті України - гривні.
Замовник здійснює оплату за Товар у формі безготівкового розрахунку платіжним дорученням на поточний рахунок Постачальника на протязі 30 календарних днів з моменту одержання товару та наданої Замовнику податкової накладної, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно ст. 201 ПК України (п. 5.3. Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення підписів печаткою Сторін та діє до 31.12.2023 включно, а в частині поставки до повного виконання. (п. 13.2. Договору)
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
До Договору поставки підписано Специфікацію № 1 від 18.09.2023, в якій погоджено найменування товару, кількість, ціну за одиницю товару та загальну вартість товару.
Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки №118-16/П-23 від 18.09.2022, поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 537 785,20 грн, в розрізі по накладних:
видаткова накладна № 119 від 23.09.2023 на суму 169 223,40 грн;
видаткова накладна № 124 від 30.09.2023 на суму 340 833,00 грн;
видаткова накладна № 125 від 04.10.2023 на суму 166 074,60 грн;
видаткова накладна № 126 від 08.10.2023 на суму 135 226,20 грн;
видаткова накладна № 131 від 14.10.2023 на суму 167 722,80 грн;
видаткова накладна № 142 від 20.10.2023 на суму 271 313,40 грн;
видаткова накладна № 157 від 30.10.2023 на суму 135 644,40 грн;
видаткова накладна № 158 від 30.10.2023 на суму 33 898,80 грн;
видаткова накладна № 169 від 04.11.2023 на суму 33 579,00 грн;
видаткова накладна № 170 від 04.11.2023 на суму 102 705,00 грн;
видаткова накладна № 179 від 08.11.2023 на суму 34 120,20 грн;
видаткова накладна № 180 від 08.11.2023 на суму 305 901,00 грн;
видаткова накладна № 181 від 08.11.2023 на суму 372 640,80 грн;
видаткова накладна № 187 від 13.11.2023 на суму 167 550,60 грн;
видаткова накладна № 188 від 13.11.2023 на суму 101 352,00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані позивачем та відповідачем. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
За доводами позивача, за вищевказані поставки товару відповідач провів часткові розрахунки в сумі 1 411 357,20 грн, а саме:
12.10.2023 у сумі 142 032,62 грн, на підставі платіжної інструкції № 1864 на суму 1 185 000,00 грн (лист № 758/16 від 23.10.2023);
13.11.2023 у сумі 340 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 2038;
13.11.2023 ву сумі 329 324,58 грн, згідно платіжної інструкції № 2039;
29.11.2023 у сумі 400 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 2156;
12.12.2023 у сумі 200 000,00 грн, згідно платіжної інструкції № 2225.
Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 1 126 428,00 грн в примусовому порядку.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір поставки № 118-16/П23 від 18.09.2023, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зазначеними вище видатковими накладними підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 2 537 785,20 грн.. Тоді як наявні в матеріали справи платіжні інструкції свідчать про проведення відповідачем розрахунків за товар на суму 1 411 357,20 грн.
За наведеного, товар на суму 1 126 428,00 грн є неоплаченим.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 1 126 428,00 грн основного боргу є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, визнаються відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення пені у розмірі 140 150,46 грн., 3% річних у розмірі 14 022,43 грн. та інфляційного збільшення боргу у розмірі 18 007,47 грн. господарський суд зазначає наступне.
Розглядаючи вимоги щодо стягнення пені суд виходить з наступного.
У позовній заяві, посилаючись на положення Договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання», позивач просить стягнути з відповідача 140 150,46 грн пені, нарахованої за період прострочення з 23.10.2023 по 22.04.2024.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Враховуючи вищенаведені положеннями законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Тлумачення умов укладеного сторонами договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Отже, за змістом вищевказаних положень законодавства розмір пені та штрафу за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені та штрафу, або містить умову про те, що вони нараховуються відповідно до чинного законодавства, сума пені та штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Жодним з пунктів Договору поставки № 118-16/П-23 від 18.09.2023 не встановлено обов'язок відповідача, як Покупця, сплачувати пеню в разі порушення ним грошового зобов'язання за Договором.
Доказів на підтвердження внесення змін до Договору поставки № 118-16/П-23 від 18.09.2023 матеріали справи також не містять.
З огляду на викладене, оскільки умовами Договору поставки № 118-16/П-23 від 18.09.2023 не визначено розміру пені за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлено порядок їх визначення у договорі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна неустойка за відсутності конкретно визначеного її розміру в Договорі та законі, у зв'язку чим судом не приймається визнання позову відповідачем в частині стягнення 140 150,46 грн пені, і зазначена вимога не підлягає до задоволення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 14 022,43 грн - 3% річних та 18 007,47 грн - інфляційних нарахувань, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, суд виявив помилку яка полягає у включенні в періоди прострочення по усіх видаткових накладних останній день виконання зобов'язання та день проплат. Вказана помилка вплинула на розмір заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Здійснивши власний розрахунок, судом, за період прострочення з 24.10.2023 по 22.04.2024 отримано 13 687,73 грн 3% річних та 24 684,71 грн інфляційного збільшення боргу (розрахунок додається).
Відтак, вимога позивача про стягнення 3% річних підлягає до часткового задоволення, у розмірі 13 687,73 грн. Щодо вимоги про стягнення 18 007,47 грн інфляційного збільшення боргу, суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 14 ГПК України, задовільняє її в межах, заявлених позивачем.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
При зверненні до суду позивачем, згідно платіжної інструкції № 2140 від 22.04.2024, сплачено судовий збір в загальному розмірі 19 480,00 грн.
При цьому, з огляду на ціну позову 1 298 608,36 грн розмір судового збору складає 19 479,13 грн.
Відтак позивачем зайво сплачено судовий збір в розмірі 0,87 грн, які, за відповідним клопотанням, в порядку положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір», підлягають поверненню.
Виходячи з розміру правомірно заявлених позовних вимог в розмірі 1 158 123,20 грн, розмір судового збору становить 17 371,49 грн.
При цьому суд зважає на положення ст. 130 ГПК України за якими, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічні приписи щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті за відповідною ухвалою чи рішенням суду містяться у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
З огляду на наведені приписи закону, приймаючи до уваги, що визнання позову відповідачем здійснено до початку розгляду справи по суті, позивач має право на повернення 50 відсотків судового збору, сплаченого з правомірно заявлених позовних вимог, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Решта суми сплаченого позивачем судового збору в розмірі 8 685,75 грн, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Поряд з цим, враховуючи ухвалення судом рішення про часткове задоволення позову, заходи забезпечення позову, яких вжито судом згідно ухвали від 24.04.2023 у даній справі, продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи в силу приписів ч. 7 ст. 145 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задоволити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (вул. Промислова, буд. 15, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, 23310; код ЄДРПОУ 00282435) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллаба" (вул. Васильківська, буд. 2-А, кв. 3А, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 41737637) 1 126 428 грн. 00 коп. - основного боргу; 18 007 грн. 47 коп. - інфляційного збільшення боргу; 13 687 грн. 73 коп. - 3% річних та 8 685 грн. 75 коп. - витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Примірник повного судового рішення надіслати сторонам - до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2024.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи