вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" травня 2024 р. Справа№ 911/1922/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Яковлєва М.Л.
Тищенко О.В.
при секретарі Токаревій А.Г.
за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 29.05.2024:
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23 (суддя Рябцева О.О., повний текст рішення складено та підписано 12.12.2023)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 2 741 215 312,02 грн., -
Короткий зміст заявлених вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - відповідач, Центренерго, скаржник) про стягнення 2 741 215 312,02 грн., з яких 2 434 495 388,11 грн. боргу, 57 350 434,86 грн. 3 % річних та 249 369 489,05 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого природного газу за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» за період з 01.05.2022 р. по 29.06.2022 р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 2 434 495 388,11 грн. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 57 350 434,86 грн. 3 % річних та 249 369 489,05 грн. інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 31.10.2023 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 2 434 495 388,11 грн (два мільярди чотириста тридцять чотири мільйони чотириста дев'яноста п'ять тисяч триста вісімдесят вісім грн. 11 коп.) боргу, 57 350 434,86 грн (п'ятдесят сім мільйонів триста п'ятдесят тисяч чотириста тридцять чотири грн. 86 коп.) 3% річних, 249 369 489,05 грн (двісті сорок дев'ять мільйонів триста шістдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять грн 05 коп.) інфляційних втрат та 939 400,00 грн (дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста грн 00 коп.) судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 2 434 495 388,11 грн за поставлений природний газ постачальником «останньої надії» на час прийняття рішення не погашена, а розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 2 434 495 388,11 грн заборгованості підлягає задоволенню.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку позивача 3% річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 по справі №911/1922/23 у частині, ухваливши нове рішення, яким зменшити розмір інфляційних витрат та 3% річних, які підлягають стягненню із ПАТ "Центренерго" на 99% від заявленої суми позивачем. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23 на 12 календарних місяців. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
- Товариство, як станом на момент виникнення заборгованості, так і наразі, здійснює свою господарську діяльність в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії, у зв'язку із військовими діями та постійною збройною агресією рф;
- через військові дії та в т.ч. закриття морських портів, руйнуванням залізничної інфраструктури, ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» зіткнулось з дефіцитом вугілля та порушеною логістикою його доставлення до ТЕС. Внаслідок чого, зокрема, Трипільська ТЕС вимушена була перейти на альтернативні джерела пального, а саме - природний газ, що зумовило різке підвищення собівартості вироблення електричної енергії, адже споживання природного газу на відміну від вугілля виходить для відповідача в рази дорожче;
- внаслідок збройної агресії, повністю перестала функціонувати одна з трьох ТЕС ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», а інші дві також впродовж збройної агресії неодноразово зупиняли свою роботу, а після ремонту функціонували лише на 1-2 енергоблоках, що істотно вплинуло на виробничі потужності з виробництва електричної енергії, та унеможливило її виробництво та відпуск у обсягах, які планувались та зниження дохідної частини Товариства;
- беручи до уваги правові позиції та висновки, що зроблені Верховним Судом, ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» вважає, що рівень вини Товариства у наявності боргу перед Позивачем спричинений обставинами, які не залежали від відповідача, тому наявні всі підстави для відстрочення судового рішення на 12 календарних місяців. Зазначене надасть змогу відповідачу частину зароблених коштів направити на ремонт та відновлення інфраструктури задля того, щоб запустити всі енергоблоки на ТЕС та виробляти більше електричної енергії та мати можливість сплатити на часі заборгованість перед позивачем за прийнятим судовим рішенням.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників
11.03.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до такого:
- скаржником зазначається про зменшення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Посилаючись на судову практику у справі №902/417/18, скаржником не враховано, що в правовідносинах що розглядалися в межах справи 902/417/18, сторони змінили проценти річних, та збільшили іх замість 3% відповідно як встановлено ст.625 ЦК України до 96%, про що саме суд і зазначив в п.8.18 Постанови від 18.03.2020 у справі 902/417/18: « 8.18. Як уже вказано вище, суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів»;
- у зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до умов Договору (п.4.4.) та не розрахувався за поставлений природний газ, Позивач правомірно нарахував 3% річних, інфляційні, у зазначених у позовній заяві розмірах, відповідно до умов Договору та положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, які спростовують вищевикладене, відповідачем суду надано не було.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
03.01.2024 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.
На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/1922/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв'язку з чим ухвалою від 08.01.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Київської області надіслати матеріали справи №911/1922/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.
31.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/1922/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі №911/1922/23 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
20.02.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.
Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному з 21.02.2024 по 01.03.2024.
Суддя Яковлєв М.Л. перебував на лікарняному з 27.02.2024 по 01.03.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 клопотання Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23 задоволено. Поновлено Публічному акціонерному товариству "Центренерго" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23. Розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23 призначено на 30.04.2024.
У судовому засіданні 30.04.2024 оголошено перерву на 29.05.2024.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 29.05.2024 з'явилися представники позивача та відповідача, які надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
Відповідно до п. 26 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 глави 5 розділуIV Кодексу ГТС з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених цією главою) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником «останньої надії» здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу.
Згідно з абзацом 10 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС реєстрація побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, або оператора газорозподільної системи (крім випадку наявності заборгованості оператора газорозподільної системи перед постачальником «останньої надії») здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта у випадках, зокрема, відсутності за три дні до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, в Реєстрі іншого постачальника. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за кінцевим днем постачання попереднім постачальником.
Положеннями абзацу 14 пункту 2 глави 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).
Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується EIC-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один EIC-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв'язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними EIC-кодами.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується листом Оператора ГТС від 23.05.2023 №ТОВВИХ-23-6580 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом-56Х000000000500Е; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від Оператора ГРМ (форма № 10); відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56Х000000000500Е (у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).
З матеріалів справи вбачається, що ЕІС-код споживача природного газу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 56Х000000000500Е.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.
Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач почав споживати природній газ з 01.05.2022.
Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в особі Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - споживач) укладено типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Згідно з пунктом 3.1 договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті (пункт 4.1 договору).
Відповідно до пункту 4.2 договору об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 4.3 договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Пунктом 4.4 договору встановлено, що споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 5.2 договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
Цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором (п. 11.1 договору).
Пунктом 11.5 договору передбачено, що усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
Позивач зазначив, що проводив нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 1 жовтня 2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії», щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1102.
Відповідно до п. 4.1 договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті, тож ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» у додатках до листа від 23.05.2023 № ТОВВИХ-23-6580 надало інформацію про обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56Х000000000500Е та внесений в алокацію постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України», який становить: з 1 по 31 травня 2022 року 24634510,79 куб. м, а з 1 по 30 червня 2022 року 26441979,25 куб. м.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» було виставлено Зміївській тепловій електричній станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» рахунок № 17848 від 13.06.2022 р. на оплату вартості 24 634 510,79 куб. м природного газу, що був поставлений у періоді з 1 по 31 травня 2022 року, в сумі 1 111 902 673,75 грн та рахунок № 19645 від 11.07.2022 на оплату вартості 26 441 979,25 куб. м природного газу, що був поставлений у періоді з 1 по 30 червня 2022 року, з урахуванням боргу за попередній період в загальній сумі 2 434 495 388,11 грн.
Відповідачем в порушення вимог пункту 4.4 договору не було оплачено вартість поставленого природного газу в загальній сумі 2 434 495 388,11 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено виключний перелік підстав норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення в частині, яка не є предметом апеляційного оскарження.
Стосовно позовних вимог, які є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача 57 350 434,86 грн 3 % річних, які нараховані за період з 01.07.2022 по 30.04.2023 на 1 111 902 673,75 грн заборгованості та за період з 02.08.2022 по 30.04.2023 на 1 322 592 714,36 грн. заборгованості.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 4.4 договору встановлено, що споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, відповідач мав сплатити за поставлений у період з 1 по 31 травня 2022 року газ до 30.06.2022 включно, а за поставлений у період з 1 по 30 червня 2022 року газ, враховуючи ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України, до 01.08.2022 включно.
Відповідно до розрахунку, здійсненого судом першої інстанції, який було перевірено колегією суддів, сума 3 % річних, нарахованих на суму 1 111 902 673,75 грн. за період з 01.07.2022 по 30.04.2023 (включно) становить 27 782 335,02 грн, а на суму 1 322 592 714,36 за період з 02.08.2022 по 30.04.2023 (включно) становить 29 568 100,13 грн, а всього 57 350 435,15 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з урахуванням ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення 3 % підлягають задоволенню у сумі 57 350 434,86 грн.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 249 369 489,05 грн інфляційних втрат, які нараховані за період з 01.07.2022 по 30.04.2023 на 1 111 902 673,75 грн заборгованості та за період з 01.09.2022 по 30.04.2023 на 1 322 592 714,36 грн. заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що оскільки, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично правильним, то суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтвоаного та правомірного висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 249 369 489,05 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.
У відзиві на позовну заяву та у своїй апеляційній скарзі відповідач/скаржник просив зменшити розмір інфляційних втрат та 3 % річних на 99 %, посилаючись на те, що він не зміг своєчасно здійснити оплату з поважних причин, зокрема: у зв'язку із військовими діями і спричиненим внаслідок обстрілів руйнуванням інфраструктури, зупиненням та окупацією ТЕЦ, в результаті чого відповідач опинився у скрутному матеріальному становищі, а пред'явлена сума 3 % річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України є суттєво великою.
Скаржник вказує, що рівень вини товариства у наявності боргу перед позивачем спричинений обставинами, які не залежали від відповідача, а його позиція щодо зменшення 3 % річних в повній мірі узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
У той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України) - 3 %.
Таким чином, колегія суддів відхиляючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що в даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.
У контексті вищевикладеного колегія суддів зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %).
Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.
Аналогічної позиції щодо відсутності можливості зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством, дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.
Щодо зменшення інфляційних втрат колегія суддів звертає увагу скаржника, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Зважаючи на ивщвикладене, колегія суддів не вабачається правових підстав для задоволення апеляційної скарги в частині зменшення розміру інфляційних витрат та 3% річних, які підлягають стягненню із ПАТ "Центренерго" на 99% від заявленої суми позивачем.
Також, у апеляційній скарзі скаржник просив суд відстрочити стягнення інфляційних втрат та 3% річних на один рік.
Частиною 1 статті 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Отже, твердження позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення на один рік є передчасною, є помилковим.
У свою чергу, колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги, стосовно наявності правових підстав для відстрочення виконання рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23 на 12 календарних місяців, зазначає таке.
Частиною 1 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Частиною 3 статті 331 ГПК України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З положень наведеної норми слідує, що задоволення заяви про відстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.
Таким чином, особа, яка подала заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала таку заяву. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що скаржник не заперечує свого обов'язку щодо сплати грошових коштів, але неможливість своєчасної оплати пов'язує з військовими діями, які в свою чергу призвели до скрутного матеріального становища відповідача та значних збитків.
Як зазначалось колегією суддів вище, відповідач почав споживати природній газ з 01.05.2022. Станом на цю дату військові дії вже тривали, а відповідачу був відомий його обов'язок зі сплати грошових коштів за спожитий природний газ.
Відповідач мав сплатити за поставлений у період з 1 по 31 травня 2022 року газ до 30.06.2022 включно, а за поставлений у період з 1 по 30 червня 2022 року газ до 01.08.2022 включно.
Колегією суддів враховано, що скаржник станом на час прийняття рішення судом першої інстанції не здійснив жодної проплати за спожитий у період з 01.05.2022 по 30.06.2022 газ і звернувся із клопотанням про відстрочку виконання рішення суду вже через рік після настання строку оплати спожитого газу.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність у скаржника необхідних коштів, у тому числі у зв'язку із скрутним фінансовим станом, не є безумовною підставою для відстрочення виконання рішення суду.
Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, збитковість діяльності підприємства є результатом провадження господарської діяльності відповідача як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання рішення суду.
Також колегія суддів зазначає таке.
Скаржник є юридичною особою. Згідно ст. 96 Цивільного кодексу України однією з ознак юридичної особи є можливість самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями та відповідальність за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Тобто, юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.
Статтею 140 Господарського кодексу України передбачено, що джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески Документ сформований в системі «Електронний суд» 08.03.2024 7 засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Крім того, у постанові від 27.06.2018 у справі № 813/8842/13-а Верховний Суд зробив висновок, що «збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення»
Також, відповідно до постанови Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 910/31771/15: «Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про зменшення штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення суду, оскільки відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом, не є надзвичайними чи невідворотними обставинами та не звільняють відповідача від відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України».
Також, Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 по справі № 813/8842/13 вказав, що збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для розстрочення виконання судового рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що клопотання скаржника про відстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Щодо наявності форс-мажорних обставин колегія суддів зазначає таке.
Як на підставу форс-мажорних обставин скаржник посилається на лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України, яким, на переконання скаржника, Торгово-промислова палата України засвідчує та підтверджує факт наявності форс-мажорних обставин на території України, які є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди.
Проте, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 07.06.2023 у справі №912/750/22 виклав правовий висновок, щодо застосування листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 за аналогією сертифікату про посвідчення форс-мажорних обставин, де зазначив, що «частиною першою статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.»
Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів констатує, що скаржником не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажрорних обставин.
Всі інші доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2023 у справі №911/1922/23 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №911/1922/23 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст складено 04.06.2024.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді М.Л. Яковлєв
О.В. Тищенко