Справа № 348/170/24
10 червня 2024 року м. Надвірна
Суддя Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Солодовніков Р.С., за участі ОСОБА_1 розглянувши матеріали, які надійшли від Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , особу з інвалідність ІІ групи, раніше не притягався до адміністративної відповідальності, громадянин України,
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), -
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ААД № 586791 від 15.01.2024 року, 15.01.2024 р. о 20:43 год. ОСОБА_1 в с.Лоєва по вул.С.Бандери керував транспортним засобом марки « AUDI 100 » д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення покриву обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера «Драгер» і в медичному закладі відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_1 роз'яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП.
В судовому засідання ОСОБА_1 свою вину у вчинення адміністративного правопорушення не визнав, пояснив, що він інвалід ІІ групи, на ногах має два протези. 15.01.2024 на власному автомобілі приїхав в с.Лоєва близько 20-00 години до будинку знайомого ОСОБА_2 . Алкогольні напої не вживав. Поки чекав Дроняк випив горілки. На час приїзду працівників поліції транспортним засобом в стані сп'яніння не керував, від огляду на стан сп'яніння відмовився.
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, суддя дійшов наступних висновків.
За змістом ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати, постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Пункт 1.3 ПДР зобов'язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п. 2.5 ПДР кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Таким чином, вищевказані вимоги закону стосуються тільки особи, яка безпосередньо керувала транспортним засобом, що свідчить про те, що факт керування транспортним засобом як і факт відмови від проходження згідно із встановленим порядком огляду на стан сп'яніння при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП повинні бути доведені сукупністю доказів, які дозволяють прийняти відповідне процесуальне рішення.
Як зазначалось вище, вимоги ПДР щодо проходження огляду на стан сп'яніння стосуються тільки особи, яка безпосередньо керувала транспортним засобом, що свідчить про те, що факт керування транспортним засобом як і факт відмови від проходження згідно із встановленим порядком огляду на стан сп'яніння при розгляді справ про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП повинні бути доведені сукупністю доказів, які дозволяють прийняти відповідне процесуальне рішення.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 586791 від 15.01.2024, водій ОСОБА_1 15.01.2024 р. о 20:43 год. в с.Лоєва по вул.С.Бандери керував транспортним засобом марки « AUDI 100 » д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення покриву обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера «Драгер» і в медичному закладі відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Судом досліджено відеозаписи, здійснені працівниками поліції, які містяться на компакт-диску в матеріалах справи на підтвердження факту керування транспортним засобом, за якими зображено як особа стоїть біля автомобіля, після чого сідає в нього та їде. Запис зроблено 15.01.2024 року о 20.43. На інших відео зображений ОСОБА_1 із ознаками алкогольного сп'яніння,який перебуває в салоні автомобіля на задньому сидінні, який зухвало спілкується із працівниками поліції з приводу проходження огляду на стан сп'яніння. Зазначені відео не містять зазначення дати і часу.
В суді ОСОБА_1 підтвердив, що дійсно він в цей час був в м.Делятин, перебував біля власного автомобіля, після чого поїхав в с.Лоєва, однак він в стані алкогольного сп'яніння 15.01.2024 року станом на 20.43 годину не перебував. У подальшому він приїхав в с.Лоєва, де випив горілку, після чого до нього звернулись працівники поліції.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський Суд з прав людини вказував, що визначення суті правопорушення та його ідентифікація як кримінального правопорушення здійснюється не тільки з врахуванням того, що таке правопорушення відноситься до кримінального права у правовій системі держави, а і з врахуванням правової природи порушення , його характеру і ступеню суворості покарання, яке може понести правопорушник (справа "Озтюрк проти Німеччини", "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства").
При цьому, Європейський суд неодноразово вказував на те, що санкція у виді позбавлення прав на управління транспортним засобом розглядається як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності».
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки , мати захисника та інші.
Таким чином, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" повинні застосовуватись судами, як джерело права, приймаючи до уваги правову природу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, його характер і ступінь суворості передбачених стягнень, необхідно прийти до висновку, що особа, яка обвинувачується у вчиненні, вищевказаного правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.
Зі змісту пояснень ОСОБА_1 , наданих в судовому засіданні випливає, що він не заперечує, що дійсно відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, оскільки не керував транспортним засобом і не може вважатися суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
За матеріалами справи єдиними доказами на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом є показання свідка ОСОБА_3 .
Судом приймались заходи щодо виклику в судове засідання вказаного свідка, однак ОСОБА_3 на неодноразові виклики до суду не з'явився.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що у разі, якщо вирок ґрунтується виключно або вирішальною мірою на показаннях особи, яку обвинувачений не мав можливості допитати або вимагати, щоб її допитали під час досудового слідства судового розгляду, права сторони захисту обмежуються такою мірою, яка є несумісною з гарантіями, передбаченими ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 20 вересня 1993 р. у справі «Саїді проти Франції» ; рішення від 27 лютого 2001 р. у справі «Лука проти Італії» та рішення у справі «Солаков проти "Колишньої Югославської Республіки Македонії»).
Так, у справі «Жуковський проти України» від 03.03.2011 заявник стверджував, що кримінальне провадження щодо нього було несправедливим і що в основу вироку стосовно нього суди поклали показання свідків, яких йому не надали можливості допитати. Своєю чергою ЄСПЛ вказав, що суд за певних обставин може послатися на показання, надані під час досудового слідства. Якщо підсудному було забезпечено відповідну та належну можливість заперечити показання або під час їхнього надання, або пізніше, їхнє прийняття як доказу само по собі не суперечить п. 1 і пп. «d» п. 3 ст. 6. Проте висновок щодо цього є таким: у разі якщо вирок ґрунтується виключно або вирішальною мірою на показаннях особи, яку обвинувачений не мав можливості допитати або вимагати, щоб її допитали під час досудового слідства судового розгляду, права сторони захисту обмежуються такою мірою, яка є несумісною з гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції.
За таких обставин, свідок Дриняк повинен бути допитані безпосередньо в судовому засіданні за участі сторони захисту, оскільки його письмові показання не узгоджуються з іншими дослідженими в суді доказами, потребують перевірки та не можуть бути покладені в основу висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Суд констатує, що посилання на письмові показання свідків, які не допитувалися безпосередньо судом, за умови, що вказані показання мають особливе значення бо вирішальною мірою доводять вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки це порушує право на захист і суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом приймались заходи щодо виклику та допиту у судовому засіданні вказаних свідків, однак забезпечити їх участь виявилось неможливим.
Інших доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_1 керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння в матеріалах справи не існує і працівниками поліції не здобуто.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд зауважує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, за відсутності інших доказів не може безперечно підтверджувати винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, яке ставиться йому у вину, оскільки у протоколі викладаються фактичні обставини вчинення правопорушення, що повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували винуватість особи і не викликали сумнівів у суду.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У відповідності до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не доведена допустимим та достовірними доказами. При цьому, вина є основною ознакою суб'єктивної сторони правопорушення та відсутність вини свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В той же час, у справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1995 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
У справах «Нечипорук і Ионкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Відповідно до ст.129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Таким чином, відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, оскільки під час розгляду справи в суді встановлено, що докази, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у справі відсутні, тому суд приходить до висновку, що провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.130, ст.ст.283, 284 КУпАП, суддя -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга на постанову подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд.
Строк пред'явлення постанови до виконання протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Суддя Р.С.Солодовніков