Справа №454/462/24
"10" червня 2024 р. місто Сокаль
Сокальський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сокалі кримінальне провадження №120231423100000189 про обвинувачення:
ОСОБА_3 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Іваничі Волинської області, проживаючого по АДРЕСА_1 , громадянина України, освіти середньої, непрацюючого, раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3
захисника - адвоката ОСОБА_5
потерпілого ОСОБА_6
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7
безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив вирок про наступне:
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
29.10.2023 року о 00.00год. в с.Стенятин Червоноградського району Львівської області ОСОБА_3 , перебуваючи поблизу кафе «Яблунька», на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, розуміючи протиправний характер своїх дій та їх негативні наслідки, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , завдав йому один удару кулаком правої руки в область щелепи з лівої сторони обличчя, внаслідок чого останній впав на землю та вдарився головою об асфальтне покриття дороги та отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення у виді відкритої черепно-мозкової травми у виді забою головного мозку середнього ступеня важкості, перелому склепіння черепа з переходом на основу, геморагічно-контузійного вогнища забою справа; легкі тілесні ушкодження у виді забійної рани потиличної ділянки зліва, підшкірної гематоми тім'яно-потиличної ділянки зліва.
Позиція обвинуваченого
В судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчинені ним кримінального правопорушення визнав повністю, погодився з усіма фактичними обставинами справи та показав, що дійсно завдав кулаком удар потерпілому в область щелепи, внаслідок чого останній впав на асфальт і вдарився головою, внаслідок чого отримав травму голови.
У скоєному щиро розкаявся.
Оцінка суду
Вислухавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та порядок їх дослідження, відповідно до частини третьої статті 349 Кримінально процесуального кодексу України, суд вважає за недоцільне досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, оскільки про таке не заперечують всі учасники судового провадження, які показали, що правильно розуміють зміст цих обставин, така їх позиція є добровільною, вони розуміють, що будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Враховуючи показання обвинуваченого, співставивши їх з фактичними обставинами справи, приймаючи до уваги те, що фактичні обставини справи ніким не оспорюються, суд дійшов висновку, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК України, оскільки він умисно спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя останнього в момент заподіяння.
Вина обвинуваченого у вчиненому доведена у повному обсязі.
Призначення покарання
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого відповідно до статті 66 КК України є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування матеріальної шкоди.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до статті 67 КК України, судом не встановлено.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, приймає до уваги, що санкція ч.1 ст.121 України не передбачає альтернативної міри покарання.
Також, відповідно до статті 65 КК України, суд враховує:
ступінь тяжкості вчиненого злочину, що згідно із статтею 12 КК України є тяжким злочином;
наслідки та обставини вчиненого злочину (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності);
особу винного, його вік, матеріальний та сімейний стан, стан здоров'я;
наявність постійного місця проживання та посередньої характеристики за таким;
обставини, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання;
те, що він раніше несудимий;
У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку про обрання покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та визнає за доцільне застосувати щодо обвинуваченого звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки переконується, що його виправлення можливе без відбування призначеного покарання.
Інші рішення, щодо питань, які вирішуються Судом при ухваленні вироку
ОСОБА_6 подав цивільний позов, у якому просив стягнути з ОСОБА_3 35746грн. матеріальної шкоди, 150000грн. на відшкодування моральної шкоди та 10000грн. витрат на правову допомогу.
Позов мотивовано тим, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень в період з 29.10.2023р. по 24.11.2023р., з 26.11.2023р., 30.11.2023р., з 30.11.2023р. по 13.12.2023р. він перебував на стаціонарному лікуванні та на придбання ліків і лікування він витратив понад 35746грн.
Також, він потребує продовження лікування та реабілітації.
Протиправними діями ОСОБА_3 йому завдано і моральної шкоди, яка полягає в порушення фізичного та морального стану життя, різкого погіршення стану здоров'я, він втратив роботу бо проходив стажування, за нього переживали його батьки.
Вислухавши ОСОБА_3 , дослідивши докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
З витягу з історії хвороби №13549, виписки з медичної карти №100915 встановлено, що внаслідок отриманих 28.10.2023р. травм в період з 29.10.2023р. по 24.11.2023р. ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради», в період з 25.11.2023р. по 28.11.2023р. в Сокальській районній лікарні та в період з 30.11.2023р. по 13.12.2023р. перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Перше територіальне медичне об'єднання м.Львова», йому проведено лікування, призначалися медикаменти.
З квитанцій та фіскальних чеків встановлено, що на придбання ліків, медичних препаратів та допоміжних матеріалів ОСОБА_6 витратив 35746грн.
Відповідно до ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка їх завдала за наявності її вини.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 винуватий в заподіянні ОСОБА_8 матеріальної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.
Відповідно до розписки від 07.05.2024р. та заяви від 07.05.2024р., ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_3 35746грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 5000грн. на відшкодування моральної шкоди.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_10 на користь потерпілого 35746грн. матеріальної шкоди, що є витратами на придбання ліків, медичних препаратів та допоміжних матеріалів, виконана обвинуваченим, а тому задоволенню не підлягає.
Моральна шкода, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, та в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п.1) ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.
А відтак, тлумачення вказаних норм свідчить, що:
1) за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
2) зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
3) у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
4) завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
5) гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
6) по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками».
Вказані висновки узгоджуються з позиціями, викладеними в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц вказано, що моральна шкода - це страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточенням, до інших негативних наслідків морального характеру. Також вказана правова позиція містить висновок про те, як визначати розмір моральної шкоди: суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Окремо суд звертає увагу на ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою потерпілі мають право на справедливу сатисфакцію. Європейський суд з прав людини, який згідно з Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом правата підлягає до застосування національними судами України. Так. у справі «Шмалько проти України» (2004) Європейський суд з прав людини вказав на таке: «Суд вважає, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення».
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_6 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, він зазнав фізичного болю та страждань, переніс емоційний стрес, витратив багато часу і зусиль для лікування травм.
Також, останній тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, що завдавало йому моральні страждання, істотно змінило його спосіб життя, психологічний та фізичний стан.
Враховуючи вимоги розумності та справедливості, неможливості відшкодувати в повному обсязі моральної шкоди, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю та страждань, яких ОСОБА_6 зазнав у зв'язку з тілесними ушкодженнями, суд враховує, що ОСОБА_3 сплачено йому 5000грн. на відшкодування моральної шкоди, що не відповідає моральним втратам останнього, а тому визнає обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 100000грн.
Відповідно до частин 4 та 5 ст.125 КПК України, форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З врахуванням наведеного, з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір, оскільки суд дійшов про підставність позову та позивач звільнений від сплати такого на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Стороною позивача суду надано договір №651/03 від 07.02.2024р., опис робіт (наданих послуг), квитанцію від 07.02.2024р., відповідно до яких, витрати на правову допомогу складають 10000грн.
Суд вважає дану суму співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, витраченим адвокатом часом, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, а тому такі підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 .
Речові докази у справі відсутні.
Процесуальні витрати по справі відсутні.
Запобіжний захід обвинуваченому на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання суд не вбачає.
За таких підстав, керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим за ч.1 ст.121 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та встановити йому іспитовий строк в 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_3 обов'язок:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Перебіг іспитового строку засудженому обчислювати з моменту проголошення вироку.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід ОСОБА_3 не обирати.
Цивільний позов ОСОБА_6 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 100000 (сто тисяч)грн. на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 в частині стягнення з ОСОБА_3 на його користь 35746 (тридцять п'ять сімсот сорок шість)грн. матеріальної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 10000 (десять тисяч)грн. витрат на правову допомогу.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Сокальський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Вирок набирає законної сили після закінчення цього тридцятиденного строку апеляційного оскарження, якщо не було подано апеляційної скарги.
У разі надходження апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Решті учасників судового провадження роз'яснити їх право на отримання в суді копії вироку.
Головуючий:ОСОБА_1