Провадження № 11-кп/803/1901/24 Справа № 204/1161/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
23 травня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.4 ст.187 КК України (далі-КК).
За матеріалами справи ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2022 року ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому місцевим судом неодноразово продовжено.
Під час судового засідання ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2024 року, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 05 липня 2024 року включно.
Цим же рішенням суду відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на більш м'який.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та невмотивованістю.
В обгрунтування зазначає, що в судовому засіданні прокурором не доведено існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК, а судом при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що обвинувачений ОСОБА_8 має постійне місце проживання, є раніше не судимою особою, на його утриманні перебуває мати похилого віку та неповнолітня дитина.
Разом з тим вважає, що на даний час, з огляду на стадію судового процесу, обґрунтованість самої підозри втратила вирішальне значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою та невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованих злочинів, не може бути обставиною, яка б вказувала на необхідність тримання його під вартою.
На підставі викладеного захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року та відмовити у задоволенні клопотання прокурора, а у разі вирішення питання про необхідність обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду та відмовити у задоволенні клопотання прокурора, або обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вислухавши думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника та просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК є тяжкими (ч.4 ст.186 КК) та особливо тяжкими (ч.4 ст.187 КК) злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а також дані про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків, не одружений, офіційно не працевлаштований та не має постійного джерела доходів.
Таким чином, враховуючи характер висунутого обвинувачення та кількість епізодів, які інкримінуються, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інший запобіжний захід, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для відмови у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який, погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 05 липня 2024 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Водночас, колегія суддів вважає неспроможними посилання сторони захисту про недоведеність стороною обвинувачення наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_8 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки такий ризик не заявлявся прокурором у клопотанні про продовження строку тримання під вартою та відповідно судом першої інстанції встановлений не був.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, на переконання апеляційного суду, посилання захисника на наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 матері похилого віку та неповнолітньої дитини, які перебувають на його утриманні, постійного місця проживання, відсутності судимостей, не можуть бути безумовними підставами для обрання стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновки суду про те, що він може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також судом першої інстанції були враховані положення п.1 ч.4 ст.183 КПК, та обґрунтовано прийнято рішення про недоцільність у даному випадку визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, оскільки ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується, зокрема, у вчиненні злочину вчиненого із застосуванням насильства.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Красногрвадійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року, якою продовжено строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 05 липня 2024 року включно - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4