Єдиний унікальний номер справи 235/3750/24
Номер провадження 2/235/1161/24
10 червня 2024 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Клікунової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника позивача - адвоката Конюшенко Ірини Данилівни до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
10.05.2024 року на розгляд суду пред'явлено вказану позовну заяву, в якій ОСОБА_1 в особі представника позивача - адвоката Конюшенко І. Д. просить стягнути з ДП «ВК «Краснолиманська»: - заборгованість по заробітній платі та вихідну допомогу, яку нараховано при звільненні та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 08.08.2023 року по день винесення рішення день винесення рішення, але не більше ніж за 6 місяців; - стягнути понесені судові витрати в розмірі 1211,20 гривень.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 20.12.2017 року по 08.08.2023 року перебував в трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська», звільнений на підставі ч. п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку з невідповідністю виконуваної роботи за станом здоров'я). З часу припинення трудових відносин супереч ст. 116 КЗпП України, відповідачем своєчасно, не надано остаточного розрахунку, не виплачені належні суми заробітку. Крім того, за затримку розрахунку при звільненні, за переконанням позивача, відповідач повинен понести відповідальність, тому заявлено вимогу стягнення, в порядку ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку за період з 08.08.2023 року по день винесення судового рішення, але не більше ніж за 6 місяців. (а. с. 2-4).
Ухвалою суду від 14.05.2024 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України (а. с. 13).
10.06.2024 року ДП «ВК «Краснолиманська» на позовну заяву, в порядку ст. 278 ЦПК України, подано відзив, з якого вбачається, що відповідач частково визнає позовні вимоги: стосовно стягнення на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 94 718,97 гривень, оскільки дійсний розмір заборгованості становить: за грудень 2019 року - 356,01 гривень; за січень 2020 року - 16 669,58 гривень; за лютий 2020 року - 940,45 гривень; за березень 2020 року - 9 763,37 гривень; за квітень 2020 року - 8 776,05 гривень; за квітень 2021 року - 1 818,44 гривень, за травень 2021 року - 4 964,77 гривень, за червень 2021 року - 584,46 гривень, за липень 2021 року - 3 083,63 гривень, за серпень 2021 року - 588,78 гривень, за серпень 2023 року - 47 173,43 гривень ( у тому числі 40 637,43 гривень - компенсація за невикористану відпустку, 6 536,00 гривень - одноразова виплата) - усього - 94 718,97 гривень (з урахуванням обов'язкових податків).
Також, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2023 року, по день винесення рішення, але не більше ніж 6 місяців, оскільки позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, та був звільнений 08.08.2023 року. В день звільнення позивач не працював, а тому мав би направити відповідачу вимогу про проведення з ним розрахунку після звільнення, а тому відшкодування середнього заробітку має відбутися не пізніше наступного дня після звернення з відповідною вимогою. Позивач зазначає, що вказана вимога пред'явлена 03.05.2024 року, тому відповідач повинен провести розрахунок з 04.05.2024 року (наступний день після отримання позовної заяви). За таких обставин, відповідач вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Одночасно у відзиві зазначено, що у разі встановлення судом під час розгляду справи підстав для відповідальності роботодавця згідно ст. 117 КЗпП України, - відповідачем надано відомості про середньоденний заробіток ОСОБА_1 , який складає 377,64 гривень. В позові відповідач просить відмовити (а. с.20-22).
Правом подати відповідь на відзив ОСОБА_1 не скористався.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.
Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.
Згідно записів в трудовій книжці серійний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська»:
- 20.12.2017 року - прийнятий машиністом підземних установок 3 розряду з повним підземним робочим днем в шахті;
- 08.08.2023 року - звільнений на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваної роботи за станом здоров'я (а. с. 7-8).
Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивача розрахунок з нею своєчасно не проведено.
Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.
Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці» - при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
З матеріалів справи вбачається, що ДП «ВК «Краснолиманська» має перед ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати, нараховано наступні суми, що підлягають сплаті: за грудень 2019 року - 356,01 гривень; за січень 2020 року - 16 669,58 гривень; за лютий 2020 року - 940,45 гривень; за березень 2020 року - 9 763,37 гривень; за квітень 2020 року - 8 776,05 гривень; за квітень 2021 року - 1 818,44 гривень, за травень 2021 року - 4 964,77 гривень, за червень 2021 року - 584,46 гривень, за липень 2021 року - 3 083,63 гривень, за серпень 2021 року - 588,78 гривень, за серпень 2023 року - 47 173,43 гривень ( у тому числі 40 637,43 гривень - компенсація за невикористану відпустку, 6 536,00 гривень - одноразова виплата) - усього - 94 718,97 гривень (з урахуванням обов'язкових податків) (довідка № 01/11-115/4 від 07.06.2024 року - а. с. 25);
Відомості дослідженої бухгалтерської довідки позивачем ОСОБА_1 не оспорено, доказів, які б спростовувалися зазначені підрахунки не надано.
Таким чином, загальна сума заборгованості станом на 07.06.2024 року складає 94 718,97 гривень.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Судом встановлено, згідно наказу ДП «ВК «Краснолиманська» № 1131/к від 08.08.2023 року ОСОБА_1 звільнений з посади машиніста підземних установок 3 розряду з повним підземним робочим днем в шахті, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваної роботи за станом здоров'я.
Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України сума належних виплат (складові нарахованого заробітку) мала бути виплачена ОСОБА_1 роботодавцем ДП «ВК «Краснолиманська» в день звільнення - 08.08.2023 року. За таких обставин, безпідставними є доводи відповідача в частині невиплати нарахованих сум при звільненні з причини не звернення позивача в будь-який спосіб (усно до бухгалтерії, письмово до керівництва) з вимогою про проведення остаточного розрахунку.
Заробітна плата в розумінні норм ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» не є відповідальністю за порушення строків виконання зобов'язань, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП України), компенсація за невикористані дні щорічної відпустки (ст. 83 КЗпП України), вихідна допомога (ст. 44 КЗпП України) не є відповідальністю за порушення строків розрахунку при звільненні.
За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані сторонами докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону в розумінні їх належності та допустимості, - суд приходить до висновку, що примусовому стягненню з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість з нарахованих, але не виплачених при звільненні складових заробітку в сумі 94 718,97 гривень з урахуванням утримання відповідачем прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов'язкових платежів з цієї суми.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ДП «ВК «Краснолиманська» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приходить до наступних висновків.
За позицією позивача відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тобто 08.08.2023 року, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
ОСОБА_1 , посилаючись на положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», - проводить розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за формулою: середній заробіток помножений на час затримки фактичного розрахунку.
Сума середнього заробітку позивачем визначена за квітень, травень, червень та липень 2023 року - 0 гривень - середньоденний заробіток складає 377,64 гривень (62,94 гривні *6 годин) х 0 дні (кількість відпрацьованих робочих днів) (а. с. 26).
Відповідач ДП ВК «Краснолиманське», не визнає заявлений ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ґрунтує позицію захисту на доводах про відсутності правових підстав для відповідальності за допущене порушення строків проведення розрахунку з позивачем при звільненні.
Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ДП ВК «Краснолиманська» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приймає до уваги наступне.
Статтею 117 КЗпП України, у редакції чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи, передбачена відповідальність роботодавця у вигляді виплатити працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Судом встановлено, день звільнення - 08.08.2023 року був не робочим днем для ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою з відділу контрольного табелю, що долучається до відзиву, сформований 08.06.2024 року, сума заборгованості в день звільнення не була виплачена.
З урахуванням вищевикладеного, звернення працівника, який у день звільнення не працював, то час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з наступного дня після отримання позивачем ухвали суду з позовною заявою, тобто з 04.05.2024 року.
Виплата заборгованості по заробітній платі в день звільнення не здійснена, а тому відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, що діє в редакції на момент звернення до суду.
Згідно довідки ДП «ВК «Краснолиманська» № 01/11-115/5 від 07.06.2024 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 визначений за квітень, травень, червень та липень 2023 року - 0 гривень х 0 дні (кількість відпрацьованих робочих днів) - середньоденний заробіток складає 377,64 гривень (62,94 гривні *6 годин) (а. с. 26).
Заперечень проти такого розрахунку позивачем не надано.
Суд визначає кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 04.05.2024 року (наступний день після отримання позовної заяви представником відповідача) - до 10.06.2024 року, по день винесення рішення, але не більше ніж за 6 місяців ( в межах заявлених позовних вимог), оскільки відповідачем не здійснено фактичної виплати заборгованості по заробітній платі.
З урахуванням розрахункового періоду, який у відповідності до статті 117 КЗпП України становить весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з 04.05.2024 року до 10.06.2024 року (включно) кількість робочих днів становить 24 дні, що в грошовому вираженні складає 9 063,36 гривен (24 р.д. х 377,64 гривень).
Аналогічного висновку щодо розрахункового періоду дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20, провадження № 61-15667св21.
Суд акцентує увагу, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Так, ДП «ВК «Краснолиманська» у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовано, що невиплата ОСОБА_1 при звільненні належних сум заробітку не пов'язана з винною поведінкою роботодавця.
Вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, це свого роду відшкодування завданої майнової шкоди. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Метою законодавчого регулювання механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. Таке ж роз'яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.
Суд, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають з'ясуванню при ухваленні рішення, - присуджує до стягнення з ДП «ВК «Краснолиманська» суми коштів - нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - при цьому зазначає наступне.
Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).
При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум, - суд враховує, що згідно матеріалів справи ДП «ВК «Краснолиманська» має перед ОСОБА_1 обов'язок по виплаті заробітної плати згідно бухгалтерської довідки про заборгованість, де суми відображено вже з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов'язкових платежів.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, ОСОБА_1 від сплати судового збору в частині позову про стягнення заробітної плати звільнений відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються витрати на користь осіб, які їх понесли. Позов ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено на суму 94 718,97 гривень, тому розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави дорівнює 968,96 гривень (подано через Електронний суд).
Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем при пред'явлені позовної заяви про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в дохід місцевого бюджету сплачено судовий збір в сумі 1211,20 гривень (квитанція - а. с. 1). Вимоги в цій частині задоволено частково на суму 9 063,36 гривень, тобто на 18,8 % від заявленої суми, тому судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в сумі 227,1 гривень.
На підставі вищевикладеного, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 19, 44, 47, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст. ст. 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника позивача - адвоката Конюшенко Ірини Данилівни до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 :
- заробітну плату за грудень 2019 року - серпень 2023 року в сумі 94 718 (дев'яносто чотири тисячі сімсот вісімнадцять) гривень 97 (дев'яносто сім) копійок (сума визначена вже з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов'язкових платежів);
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2024 року по 10.06.2024 року (включно) в сумі 9 063 (дев'ять тисяч шістдесят три) гриві 36 (тридцять шість) копійок, (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов'язкових платежів).
В іншій частині позову відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь заробітної плати в межах місячного платежу за січень 2020 року в сумі 16 669 (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят дев'ять) гривень 58 (п'ятдесят вісім) копійок (сума визначена вже з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов'язкових платежів).
Судові витрати по справі, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, віднести на рахунок Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» стягнувши з відповідача:
- на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 227 (двісті двадцять сім) гривень 10 (десять) копійок;
- на користь держави судовий збір в сумі в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, повністю або частково до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення суду - 10.06.2024 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , номер карти платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
- представник позивача: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», код ЄДРПОУ 31599557, юридична адреса: 85310, Донецька область, м. Покровськ м. Родинське, вул. Перемоги, 9
Суддя: А. С. Кузнєцова