Справа № 643/2993/23
Провадження № 1-кп/643/91/24
03.06.2024 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
захисника: ОСОБА_5 ,
перекладача: ОСОБА_6 ,
спеціаліста: ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12023221170000109 від 05.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. ч. 2, 3 ст. 436-2 КК України,-
У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. ч. 2, 3 ст. 436-2 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023, для розгляду цього кримінального провадження визначено суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою від 18.04.2023 року Московський районний суд м. Харкова призначив підготовче судове засідання на 01.05.2023 року, яке в подальшому відкладалося.
Ухвалою від 12.06.2023 року Московський районний суд м. Харкова призначив обвинувальний акт до судового розгляду на 22.06.2023 року.
У подальшому судові засідання відкладалися з різних підстав.
У судовому засіданні 03.06.2024 року захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 підтримав раніше заявлене клопотання про визнання висновку спеціаліста очевидно недопустимим доказом. Також зазначив, що для встановлення фактично ознак злочину до участі у кримінальному провадженні було залучено спеціаліста філологічних наук замість проведення судової експертизи усного мовлення, який без використання спеціальних методик дослідження судових експертиз роблячи свої висновки посилаючись виключно на сторінки та сайти в Інтернеті до речі навіть неприкріплені до висновку не будучи спеціалістом в галузі права, явно перевищуючи свої повноваження, діючи не під час досудового розслідування кримінальних проступків, прийшов до необґрунтованого та незаконного висновку. Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 71 КПК України спеціаліст має право надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, а не злочинів. Згідно з абз. 5, п. 2.3 розділу ІІ із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 1350/5 від 27.07.2015 року: експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені з наданих йому матеріалів неоднозначно; вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з'ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами. Однак, спеціаліст - Доктор філологічних наук, професор, декан українського, мовно-літературного факультету ім. Г.Ф. Квітки- ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , який фактично та незаконно перейняв на себе повноваження експерта у даній справі, самостійно збирав матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирав вихідні дані для складання висновку, які відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно; вирішував питання, які виходять за межі спеціальних знань спеціаліста та з'ясування питань права і надавав оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно - правовими актами. Висновок спеціаліста містить фактичні дані, які викликають сумнів. У зв'язку з цим, захисник просить суд визнати недопустимим та виключити з числа доказів у кримінальному провадженні висновок спеціаліста.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав заявлене захисником клопотання.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення заявленого захисником обвинуваченого клопотання.
Розглянувши заявлене захисником обвинуваченого клопотання про визнання висновку спеціаліста очевидно недопустимим доказом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 87 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові у справі № 756/10060/17 від 31.08.2022 року, послідовність викладення в диспозиції ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду. Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
У постанові у справі № 318/292/18 від 01.12.2020 року Верховний Суд зазначив, що норми ст. 87 КПК України не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість, закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
Також у постанові від 25.09.2018 року у справі № 210/4412/15-к Верховний Суд зазначив, що перелік діянь, які передбачені у ст. 87 КПК України як підстави для визнання фактичних даних недопустимими як докази, не є вичерпним і становить собою порушення фундаментальних гарантій, що дає певний орієнтир для визначення змісту поняття «істотне порушення» у випадках, які не підпадають під цей перелік. У кожному конкретному випадку суд, оцінюючи допустимість того чи іншого доказу, повинен враховувати істотність допущених порушень кримінального процесуального закону та важливість кожного доказу для встановлення обставин кримінального провадження. Тому кожний доказ повинен оцінюватися автономно, оскільки його безумовне виключення може призвести до негативних наслідків, що виражатимуться в ухваленні незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 22.10.2021 року у справі № 487/5684/19, критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК України, послатись на конкретний пункт цієї норми. При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України. У разі встановлення іншого порушення прав і свобод людини, окрім істотних, суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства. Окрім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об'єктивного взаємозв'язку та взаємоузгодження.
Отже, ознака очевидності чи неочевидності, допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існує також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Заявлений в клопотанні доказ, що просить визнати недопустимим захисник, може бути визнаний недопустимим під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду даного кримінального провадження, шляхом дослідження цього доказу у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Очевидності недопустимості цього доказу на цій стадії судового провадження без дослідження у взаємозв'язку з іншими доказами суд не вбачає та вважає передчасним вирішувати питання про його недопустимість.
У той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання допустимості зазначених в ньому доказів.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні поданого стороною захисту клопотання про визнання висновку спеціаліста очевидно недопустимим доказом, оскільки питання допустимості вказаного доказу необхідно вирішувати в нарадчій кімнаті при постановленні остаточного рішення у сукупності з іншими доказами. Передчасне вирішення питання допустимості доказу, як про це просить сторона захисту, суперечило би засадам змагальності сторін та безсторонності суду.
Керуючись ст. ст. 89, 350, 372 КПК України, суд
Клопотання захисника ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимим, виключення із числа доказів у кримінальному провадженні № 12023221170000109 від 05.01.2023 року Висновку спеціаліста - Доктора філологічних наук, професора, декана українського, мовно - літературного факультету ім. Г.Ф. Квітки - Основяненка Харківського Національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди ОСОБА_7 від 20 березня 2023 року залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали буде проголошено 07.06.2024 року о 08:30 год.
Суддя ОСОБА_1