Справа № 953/17078/20
н/п 2/953/103/24
11 квітня 2024 року Київський районній суд м. Харкова у складі:
судді Єфіменко Н.В.,
за участі секретаря Лущан В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, -
встановив:
21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 (далі: позивач) звернулась до ОСОБА_2 (далі: відповідач-1), ОСОБА_3 (далі: відповідач-2), ОСОБА_3 (далі: відповідач) з позовом про: визнання недійсним правочину, вчиненого у формі довіреності №4881 від 27.09.2019; визнання недійсним правочину, вчиненого у формі довіреності №717 від 04.11.2019; визнання недійсним правочину, вчиненого у формі видачі дублікату свідоцтва про право власності за законом №2-197 від 21.04.2015; визнання недійсним правочину у формі видачі дублікату свідоцтва про право власності за законом №3-626 від 13.05.2015; витребування з незаконного володіння відповідачів квартири АДРЕСА_1 ; зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом їх виселення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилалась на відчуження невстановленою особою відповідачам 14.11.2019 за договором купівлі-продажу, за підробленими документами, належної їй на праві власності кв. АДРЕСА_1 .
Відповідачі проти задоволення позову заперечували за набуття права власності на спірну квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу з особою, яка надала докази права власності на квартиру, сплати коштів у сумі 29 000 доларів США, здійснення державної реєстрації права власності. Вважають себе є добросовісними набувачами.
Позивач наполягаючи на позовних вимогах зазначила, що кв. АДРЕСА_1 вибула з її володіння не з її волі, що змусило звернутись до суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Передбачених ст.223 ЦПК України підстав відкладення розгляду справи судом не встановлено.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи належне повідомлення учасників справи, відсутність підстав для відкладення судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:
Позивач є власником кв. АДРЕСА_1 , що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 29.06.1999 р., реєстраційний номер № НОМЕР_1 , свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21.04.2015, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13.05.2015.
28.07.2017 позивач звернулась до поліції із заявою про втрату паспорту серії НОМЕР_2 на її ім'я. Вказаний паспорт вважається недійсним, що підтверджено листом ХРУП №1 ГУНП в Харківській області за №5зі/119/61/2021 від 01.02.2021, довідками МВС України, ДМС України, листом Київського РВ у м. Харкові за №6313-193/6313-21 від 29.01.2021, листом ДМС України за №6.1.-1500/6-24 від 13.02.2024.
Як вбачається з відповіді ГУ ДПС у Харківській області за 232/Б/20-40-12-03-12 від 08.02.2021, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , привласнений РНОКПП НОМЕР_3 , дата реєстрації у Державному реєстрі - 19.05.1998 Згідно даних електронного журналу видачі документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі, такий документ з РНОКПП НОМЕР_3 видавався ОСОБА_1 . Київською ДПІ ГУ ДПС двічі: 10.01.2002 на підставі паспорту громадянина України НОМЕР_4 , 03.01.2018 на підставі паспорту громадянина України у вигляді ID-картки № НОМЕР_5 .
З 27.10.2019 по 01.03.2021, позивач перебувала на лікуванні КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» ХМР у відділенні №1, що підтверджується довідкою № 09/509 від 23.01.2020.
18.11.2019 ОСОБА_4 звернувся до ТУ ДБР із заявою в порядку ст. 214 КПК України в якій повідомив, що його родичка ОСОБА_1 14.10.2019 примусово госпіталізована до психіатричної лікарні з діагнозом шизофренія. За хвороби ОСОБА_1 він доглядав за належною їй кв. АДРЕСА_1 , про що знали сусіди. 04.11.2019 йому зателефонували сусіди та повідомили, що у кв. АДРЕСА_1 перебувають сторонні люди та виносять речі. Він прийшов до квартири та побачив зламаний замок. Від сусідів йому стало відомо, що речі виносились у присутності дільничного. Вважає, що саме працівники поліції здійснили продаж квартири, за обізнаності дільничного про перебування ОСОБА_1 у лікарні.
23.11.2019 ОСОБА_5 звернулась до Московського ВП ГУ НП в Харківській області із заявою про вчинення злочину в порядку ст. 214 КПК України в який повідомила, що невстановлені особи, у період часу з 14.10.2019 по 21.11.019, заволоділи кв. АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_1 в період перебування власниці на лікуванні у психіатричній лікарні з діагнозом шизофренія.
З витягу з ЄРДР вбачається здійснення Московським ВП ГУНП в Харківській області досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019220470006293 від 24.11.2019 з обставин заволодіння невстановленою особою, шляхом зловживання довірою, з використанням підробленого паспорту на ім'я ОСОБА_6 , кв. АДРЕСА_1 , підозра в якому повідомлена ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2
З довіреності реєстр. № 3881 від 27.09.2019 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , уповноважила ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого: АДРЕСА_2 , отримати дублікат документів на кв. АДРЕСА_1 , з правом проведення державної реєстрації права власності, зняття заборони, арешту, іпотеки, податкової застави та будь-яких інших обмежень та обтяжень щодо реалізації прав на вищевказаний об'єкту нерухомого майна, проводити дії, пов'язані х реєстрацією (перереєстрацією) права власності, з захистом її прав та інтересів щодо належної їй на праві приватної власності кв. АДРЕСА_1 . Сплачувати комунальні та інші платежі, отримувати інформацію з цього питання, з правом нагляду, утримання та вільного входу до вищевказаної квартири.
Вищезазначена довіреність посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Зубарєвим І.Ю. та зазначено, що довіреність підписана ОСОБА_1 у його присутності.
04.10.2019 ОСОБА_6 звернувся до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про отримання дублікату свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.05.2015 та надав довіреність від 27.09.2019 та копію паспорту серії НОМЕР_6 на ім'я « ОСОБА_6 ».
Того ж дня, - 04.10.2019 ОСОБА_6 звернувся до П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.04.2015 та надав довіреність від 27.09.2019 та копію паспорту серії НОМЕР_6 на ім'я « ОСОБА_6 ».
Під час досудового слідства державні нотаріуси ХМНО Вовкожа О.М. та Лакіза І.В., які видавали ОСОБА_6 дублікати свідоцтв про право на спадщину за законом від 13.05.2019 та 21.04.2019, впізнали ОСОБА_8 як особу, яка представилась та надала паспорт на ім'я ОСОБА_6 , що підтверджується протоколами допиту свідків від 04.03.2020, протоколами пред'явлення особи для впізнання від 04.03.2020, довідками до протоколу.
Як вбачається з рапорту працівника поліції, на фотокартці, вклеєній у паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий Антрацитівським МВ УДМС України в Харківській області 24.04.2014 на ім'я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зображений ОСОБА_9 .
З договору купівлі-продажу від 14.11.2019, вбачається, що ОСОБА_1 відчужила кв. АДРЕСА_1 відповідачам.
03.03.2020 ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.190, ч.4 ст.358 КК України, кримінальне провадження №12019220470006293 від 24.11.2019.
Зі змісту вищезазначеної підозри вбачається, що у невстановлений досудовим слідством час та місці, у невстановлений спосіб, ОСОБА_10 отримав паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (серія НОМЕР_7 , виданий 24.04.2014 Антрацитівським МВ УДМС України в Харківській області) із вклеєною до нього фотокарткою ОСОБА_10 . Невстановлена особа, використовуючи підроблений паспорт на ім'я ОСОБА_1 27.09.2019 надала довіреність на представництво інтересів на отримання дублікатів документів на квартиру ОСОБА_6 , а саме: довіреність посвідчену приватним нотаріусом ХМНО Зубарєвим І.Ю., номер у реєстрі нотаріальних дій № 4881, та у невстановлений досудовим слідством час та місці передала зазначену довіреність ОСОБА_11 . Надалі ОСОБА_6 звернувся до відповідних органів, отримав необхідні документи, внаслідок чого, 14.11.2019 на підставі, в т.ч. дублікатів свідоцтв про право на спадщину, наданих невстановленою особою приватному нотаріусу ХМНО Феденко М.В. від імені та з використанням підробленого паспорту ОСОБА_1 , вказаним нотаріусом посвідчений договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 і таким чином, з володіння ОСОБА_1 без її волі, вибула кв. АДРЕСА_1 .
З повідомлення ст. слідчого Московського ВП ГУНП в Харківській області В.Левіна № Б-137/119-67 від 29.02.21 вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019220470006293 від 24.11.2019 зупинене за розшуку підозрюваного.
Як вбачається з листа № 617/0/50/-21 від 17.02.2021 Департаменту реєстрації виконавчого комітету ХМР, 05.02.2021 позивач знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , за заявою, поданої представником ОСОБА_12 від імені ОСОБА_1 , з відповідними документами: паспорт громадянина України НОМЕР_2 від 05.03.1997 на ім'я ОСОБА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_8 від 06.12.2013 на ім'я ОСОБА_12 довіреність №17 від 04.11.2019, посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Феденко М.В.
З довіреності №17, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Феденко М.В. вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , уповноважує ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , бути ї представником з усіх питань, що стосуються її як власника кв. АДРЕСА_1 .
Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:
Щодо вимог визнання недійсним правочину, вчиненого у формі довіреності від 27.09.2019 за №4881; визнання недійсним правочину, вчиненого у формі довіреності від 04.11.2019 за №717.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Звертаючись до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсними довіреності від 27.09.2019 та 04.11.2019, позивач посилався на відсутність волевиявлення на вчинення таких правочинів, на підставі яких ОСОБА_6 отримав копії дублікатів свідоцтв про право на спадщину за законом, на підставі яких був укладений договір купівлі-продажу від 14.11.2019, та на ім'я ОСОБА_12 , на підставі якої позивача знято з реєстрації місця проживання.
Главою 17 ЦК України унормовані правовідносини представництва при здійсненні правочинів.
Згідно з ч.1 та ч.3 ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19).
Відповідно до ч.1 ст.245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з частинами ч.1, ч.3, ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
Частиною 1 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Судом встановлено, що при видачі довіреності від 27.09.2019 нотаріусом особу довірителя встановлено за паспортом серії НОМЕР_2 , який є недійсним у зв'язку з його втратою, та даною довіреністю уповноважено ОСОБА_6 , на вчинення ряд дій від її імені, який насправді є ОСОБА_10 , та використовує паспорт на ім'я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (серія НОМЕР_7 , виданий 24.04.2014 Антрацитівським МВ УДМС України в Харківській області) із вклеєної до нього фотокарткою ОСОБА_13 , тобто невстановлена особа, використовуючи підроблений паспорт на ім'я ОСОБА_1 27.09.2019 надала довіреність на представництво інтересів щодо тримання дублікатів документів ОСОБА_6 , який є ОСОБА_10 . Крім того, при видачі довіреності від 04.11.2019 особу довірителя також встановлено за паспортом серії НОМЕР_2 , який є недійсним у зв'язку з його втратою, та позивач у цей час перебувала у психіатричній лікарні. Отже, позивач не могла підписувала зазначені довіреності, а відтак не мала волевиявлення на вчинення таких правочинів.
З огляду на викладене, визнання нікчемних правочинів недійсними не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемні правочини є недійсними у силу закону.
Отже, заявлені позивачем позовні вимоги про визнання довіреностей від 27.09.2019 та 04.11.2019 недійсними є неналежним способом захисту порушеного права з огляду на нікчемність цих правочинів, а відтак, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити саме із цих підстав.
Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсним правочину, вчиненого у формі видачі дублікату свідоцтва про право власності за законом від 21.04.2015 за №2-197, визнання недійсним правочину у формі видачі дублікату свідоцтва про право власності за законом від 13.05.2015 за №3-626.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини, на яке спадкоємці за законом одержують право на спадкування, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У цивільному законодавстві не передбачено можливості визнання недійсним дублікату свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права та інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Вищезазначене узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18), Верховного суду викладеної у постанові 20 грудня 2023 року у справі справа № 395/838/20 (провадження № 61-6322св22).
За таких обставин, позовні вимоги позивача про визнання недійсним правочину, вчиненого у формі видачі дублікату свідоцтва про право власності за законом від 21.04.2015 за №2-197, визнання недійсним правочину у формі видачі дублікату свідоцтва про право власності за законом від 13.05.2015 за №3-626, - задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про витребування з незаконного володіння відповідачів кв. АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилалась на порушення її права власності на кв. АДРЕСА_1 за вибуття належного їй майна з її власності поза її волі.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Позивач, який був позбавлений права власності на квартиру, має обрати той спосіб захисту своїх порушених прав, передбачений ст.16 ЦК України, який відновить його порушені права.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, що визначено ст.321 ЦК України.
Приписами ст.328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом встановлено, що позивач з 27.10.2019 по 01.03.2021 перебувала на лікуванні КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» ХМР у відділенні №1, не мала волевиявлення на надання ОСОБА_6 права на отримання дублікатів свідоцтв про права на спадщину за законом, використаних у подальшому при укладенні договору купівлі-продажу від 14.11.2019.
Крім того, під час укладення договору купівлі-продажу від 14.11.2019 особу продавця встановлено за паспортом серії НОМЕР_2 , що за його втрати, є недійсним.
За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положення ст. 627 ЦК передбачають, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц відступила від висновку Верховного Суду України у постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі №6-48цс15: «Судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України» та зазначила, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.
У постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду керувалась таким.
За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки вимагають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, які не передбачені цими актами, але за аналогією покладають цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною 3 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
Суд достеменно встановив обставини справи, які підтверджують, що договір купівлі-продажу від 14.11.2019 позивач не підписував та, відповідно, істотні умови цього договору не погоджував.
Спірний правочин вчинений невстановленими особами шляхом здійснення шахрайських дій. Вказаний правочин вчинений не просто фізично, але й підтверджений та зареєстрований приватним нотаріусом і призвів до реєстраційних дій у державних реєстрах, де відображаються як права на нерухоме майно, так і їх зміна в історичній послідовності.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч.2, ч.3 ст.215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1, ч.3 ст.388 ЦК України.
Раніше Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у п.147 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказала, що: «Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними».
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у п. 87 постанови від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) вказала, що: «Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову».
Отже, задоволення вимоги позивача про витребування кв. АДРЕСА_1 із незаконного володіння відповідачів, за якими зареєстрована квартира на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Щодо вимоги позивача про зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом їх виселення.
Положенням ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно із ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Проте, будь-яких належних доказів чинення відповідачами перешкод позивачу у користуванні спірною квартирою та їх проживання в ній, - суду не надано, а відтак, суд не вбачає підстав для задоволення зазначеної вимоги.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою з інвалідністю другої групи за загальним захворюванням, відповідно до п.9 ч.3 ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору.
За таких обставин, враховуючи, що позов задоволений частково, з відповідачів на користь Держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн., по 280,27 грн. з кожного.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, - задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 на користь Держави судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп., по 280 (двісті вісімдесят) грн. 27 коп. з кожного.
В іншій частині позову, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ).
Відповідач-1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_4 ).
Відповідач-2: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_4 ).
Відповідач-3: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_11 , АДРЕСА_4 ).
Суддя Н.В.Єфіменко