Справа № 536/1864/23
Провадження 2/524/545/24
04.06.2024 Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі головуючого судді Андрієць Д.Д., за участю секретаря Булаєнко С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи АТ КБ «Приватбанк», АТ. «Ощадбанк» про стягнення помилково перерахованих коштів в сумі 30421 грн, ухвалив таке рішення.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивач є здійснив перерахування коштів між власними банківськими картками АТ «Ощадбанк» та АТ КБ «Приватбанк» 4 платежами на загальну суму 30421 грн разом із комісією. Однак, при зазначенні номеру карти отримувача він допустився помилки в останніх 3 значеннях. У зв'язку із цим кошти були переведені на рахунок відповідача.
Відповідач відзив суду не надіслала.
АТ «Ощадбанк» в своїх поясненнях вказав, що у банку не було підстав для відмови у проведенні операцій з переказу коштів, оскільки вони були ініційовані в порядку, визначеному законодавством та на умовах договору, укладеного між позивачем та Банком.
АТ КБ «Приватбанк» в письмових поясненнях зазначив, що позивач є клієнтом банку та отримує банківські послуги та користується банківською карткою для виплат НОМЕР_1 ; в свою чергу картка НОМЕР_2 належить відповідачу. На банківську картку відповідача 16.08.2023 дійсно були проведені зарахування коштів, які зазначені в позовній заяві.
16.08.2023 ОСОБА_1 із банківської картки НОМЕР_3 здійснив перекази на банківську картку НОМЕР_2 таких коштів:
- 3500 грн(комісія 40 грн) разом 3540 грн;
- 1000 грн(комісія 15 грн) разом 1015 грн;
- 25000 грн(комісія 255 грн) разом 25255 грн;
- 600 грн(комісія 11 грн) разом 611 грн.
Вказана обставина підтверджується долученими копіями квитанцій.
ОСОБА_1 є володільцем банківських карток АТ «ОЩАДБАНК» НОМЕР_4 та АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 , що підтверджується фотознімками.
Власником банківської карти НОМЕР_2 є ОСОБА_2 .
Згідно частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що «відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17».
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).
Так, вирішуючи вимоги суд враховує те, що відповідачем не було надано суду доказів, які б свідчили про існування між нею та позивачем відносин, які б передбачали сплату позивачем на рахунок відповідача коштів в сумі 30100 грн.
Крім того, суд приймає до уваги ч. 2 ст. 1212 ЦК України відповідно до якої положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Також, суд враховує те схожість номерів банківських карток сторін і те, що відповідач не повернула кошти.
Приймаючи до уваги наведене, суд вважає, що відповідач набула кошти в сумі 30100 грн без достатньої правової підстави, а тому відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України у неї виник обов'язок з повернення вказаних коштів.
Разом із тим, суд вважає безпідставними вимоги позивача в частині стягнення із відповідача комісії, з огляду на те, що вказані кошти на рахунок відповідача не надходили та отримані банком за проведення банківських операцій.
Відтак, суд вважає за можливе частково задовольнити позов.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача суд стягує понесені судові витрати в сумі 1062.22 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 98,94%.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 258, 259, 263 - 265, 280-284 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштів - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_5 на користь ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_6 кошти в сумі 30100 грн та судові витрати в сумі 1062,22 грн.
В іншій частині вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Діна АНДРІЄЦЬ