Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
07 червня 2024 р. Справа №520/6158/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють" (вул. Максименка Федора, 21Б, м. Київ, 04075, код ЄДРПОУ 45013109) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють", в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» щодо не розгляду рапорту на звільнення інспектора взводу №1 роти №3, штурмового батальйону №1 (Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова) полку управління особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» капітана поліції ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють" розглянути рапорт на звільнення інспектора взводу №1 роти №3, штурмового батальйону №1 (Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова) полку управління особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» капітана поліції ОСОБА_1 , з урахуванням положень статті 38 Кодексу Законів про працю України за наслідками розгляду якого звільнити зі служби в поліції інспектора взводу №1 роти №3, штурмового батальйону №1 (Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова) полку управління особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» капітана поліції ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивач із дружиною і двома неповнолітніми дітьми змінили місце проживання, а саме переїхали до міста Полтава через постійні обстріли Харківської області, задля безпеки власних дітей, про що позивачем 30.01.2024 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» подано рапорт про звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України «Про розірвання трудового договору з ініціативи працівника», в якому позивач просив звільнити його з 05 лютого 2024 року у зв'язку зі зміною місця проживання. За трекінгом відправлень АТ «Укрпошта» № 6310100643325 позивач дізнався, що 06 лютого 2024 року поштове відправлення вручено за довіреністю одержувачу ДПОП «ОШБ НПУ «Лють».
Однак станом на день подання адміністративного позову, письмової відповіді на рапорт позивачем отримано не було, наказ про звільнення за власним бажанням також винесений не був, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідач надав відзив на позов, в якому вказав, що ОСОБА_2 є діючим працівником поліції (капітан поліції), проходить службу в ДПОП «ОШБ «Лють» на посаді інспектора взводу № 1 роти № 3 штурмового батальйону № 1 («Луганськ -1 імені Героя України Сергія Губанова») управління поліції особливого призначення № 3. Після звернення позивача із рапортом про звільнення за власним бажанням, йому ДПОП «ОШБ «Лють» було надано відповідь листом від 12.02.2024 за № 984-2024 з нормативно-правовим обґрунтуванням про підстави і порядок (механізм) звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, зокрема і у військовий час, який направлено на адресу мешкання позивача: місто Дніпро, 49115, вул. Бехтерева, 5, Дніпропетровська область.
Відповідач також зазначає, що позивач у своєму рапорті, що не містить навіть дати, на звільнення зі служби в поліції не вказав причин звільнення, що перелічені в Постанові № 413, а лише зазначив дату, з якої хоче звільнитися. В спеціальному законодавстві, що стосується поліції - відсутнє поняття трудовий договір, адже працівники поліції не працюють, а проходять службу. Зміна місця проживання не є поважною причиною для звільнення. Вказане в рапорті не може бути підставою для звільнення зі служби з органів внутрішніх прав у відповідності до вимог Постанови № 413, адже позивач не працює, а проходить службу у військовий час в спеціальному підрозділі поліції.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді інспектора взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №1 (Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова) полку управління особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» та має звання капітан поліції.
30.01.2024 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» позивачем подано до відповідача рапорт про звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України «Про розірвання трудового договору з ініціативи працівника», в якому позивач просив звільнити його з 05 лютого 2024 року у зв'язку зі зміною місця проживання. До рапорту позивач додав копію договору оренди житлового приміщення від 30.01.2024 про оренду квартири у м.Полтава з 06.02.2024 по 05.02.2025.
Відповідачем надано до суду лист від 12.02.2024 за № 984-2024 з нормативно-правовим обґрунтуванням про підстави і порядок (механізм) звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, зокрема і у військовий час, із зазначенням адреси позивача: місто Дніпро, 49115, вул. Бехтерева, 5, Дніпропетровська область.
Доказів надіслання вказаного листа на адресу місця реєстрації позивача або на адресу, зазначену в договорі оренди нежитлового приміщення від 30.01.2024 до суду не надано.
Із трекінгу поштових відправлень на сайті АТ «Укрпошта» судом встановлено, що відправлення за № 6310100643325 (рапорт позивача та копія договору від 30.01.2024) відправлене 30.01.2024 з точки відправлення 63101, с-ще.Коломак, Україна, вручено за довіреністю одержувачу 05.02.2024.
Відповідачем не надано до суду пояснень щодо того, чому відповідь на рапорт позивача, якщо така і надсилалась, надіслана на адресу місто Дніпро, 49115, вул. Бехтерева, 5, Дніпропетровська область.
Не є спірними обставини про те, що позивач є членом Первинної професійної спілки «Правозахисники країни» (код ЄДРПОУ 39245807, 52070, Дніпропетровська обл.. Дніпровський р-н., с. Новоолександрівка. вул. Сурська, буд. 96), яка у інтересах позивача звернулась до відповідача із запитом за вих. №220 від 14 лютого 2024 року, в якому профспілка просила надати інформацію: яким чином був розглянутий рапорт на звільнення ОСОБА_1 та яке рішення було прийняте; якщо наказ про звільнення зі служби з поліції ОСОБА_1 видавався, то надати його копію.
Листом від 16.02.2024 вих.№1115-2024 відповідач проінформував профспілку, що за результатами розгляду рапорту позивача йому надано відповідь.
На підтвердження вищевказаних обставин учасниками справи надано аналогічні докази - копію запиту та відповіді на нього.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його рапорту на звільнення, позивач звернувся за захистом свої прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (надалі - Закон №580-VІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №580-VІІІ Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
За приписами статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Водночас, норми Закону та інші нормативно-правові акти, що регламентують проходження служби в поліції, не визначають, коли поліцейський повинен подати такий рапорт.
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність до цього Закону акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить йому.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 09.02.2021 № 826/10404/16, «нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів».
Згідно із зазначеною постановою Верховного Суду до спірних правовідносин слід застосовувати приписи Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114).
Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VІІІ, то положення Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами цього Закону.
Крім того, спеціальним нормативним актом є також Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, яке підлягає застосуванню відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в частині, що не суперечить цьому Закону.
Вказаний правовий висновок також наведений в постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №817/981/17. Верховний Суд зазначив, що норми Положення №114, зокрема, в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.
Положення №114 регулює порядок проходження служби працівниками Національної поліції, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто по своїй суті є реорганізованими органами внутрішніх справ.
Положення №114 є чинним, інший нормативно-правовий акт, який регулює питання проходження служби в Національній поліції, не прийнято.
Пункт 63 Положення №114 передбачає звільнення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) такі підстави, з окрема:
- підпункт «ж» за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
- підпункт «и» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - постанова № 413).
У пункті 68 Положення № 114 передбачено, що особи рядового начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.
Судом встановлено, що позивач оскаржує бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» щодо не розгляду його рапорту, надісланого 30.01.2024, в якому позивач просив про звільнення з 05.02.2024 на підставі ст. 38 КЗпП України «Про розірвання трудового договору з ініціативи працівника».
Суд вважає неприйнятними аргументи позивача про застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України, адже ст.60 Закону №580-VIII визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на наявність правового регулювання питання звільнення зі служби в поліції положеннями Закону №580-VIII при вирішенні вказаного спору не підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Зазначена правова позиція суду є усталеною у судовій практиці Верховного Суду та відповідає загально правовому принципу правозастосування спеціальної норми, яка скасовує дію загальної ("lex specialis derogat generali").
Суд зазначає, що Положенням № 114 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи:
- підпункт «ж» пункту 63 - особи звільняються зі служби: за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
- підпункт «и» пункту 63 - особи звільняються зі служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
- пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Разом з тим, як вбачається з рапорту від 30.01.2024, позивач просив звільнити його з 05.02.2024 у зв'язку із сімейними обставинами та переїздом до іншого регіону.
Суд зазначає, що у разі звільнення у випадках, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 заявником має визначатись обставина, передбачена Переліком.
Так, відповідно до Переліку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька); укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України; хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей; неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону); довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Утім, позивачем таких обставин у рапорті не зазначено, а судом самостійно не встановлено, при цьому позов мотивовано саме необхідністю зміни місця проживання у зв'язку з сімейними обставинами.
У контексті спірних правовідносин суд зауважує, що однією із головних функцій Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», відповідно до власного Положення, затвердженого наказом Національної поліції України від 30.01.2023 № 66 (зі змінами) є, зокрема, участь, у разі виникнення загрози державному суверенітету країни та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України, в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму надзвичайного або воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, зокрема шляхом виконання бойових розпоряджень, які надані уповноваженими посадовими особами та бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації(нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів відповідно до законодавства України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією проти України, в Україні введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.
Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» є тим самим органом поліції особливого призначення, який має повноваження та на який покладено обов'язок виконувати бойові розпорядження під час звільнення або утримання населених пунктів, виконувати завдання в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів, відповідно до законодавства України.
На переконання суду, позивач, даючи згоду на призначення до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», повинен був усвідомлювати, що йде служити в поліцію особливого призначення та укладаючи контракт про проходження служби в підрозділі в Департаменті поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», повинен був усвідомлювати, що у зв'язку із військовим станом його трудові права можуть бути обмежені, я то передбачено ст.64 Конституції України.
З огляду на викладене, зазначення позивачем у рапорті такої підстави як зміна місця проживання за наявності обставин, встановлених судом, є неповажною підставою для звільнення за власним бажанням, оскільки в умовах воєнного стану під час несення служби в Департаменті поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» поліцейські не тільки виконують завдання по участі в обороні (штурмових діях), а й забезпечують суспільний порядок, що позивач повинен був бути усвідомлювати під час підписання контракту в умовах воєнного стану, при тому, що позивач не працює за трудовим договором, а проходить службу у військовий час в спеціальному підрозділі поліції.
Як вже зазначалось судом, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення № 114 строку, служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови зазначення в рапорті дати звільнення і причин неможливості продовження служби та якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 11.08.2021 справа №826/7075/16, від 28.09.2021 справа №826/14071/17.
До суду не надано доказів того, що між позивачем та відповідачем досягнуто згоди щодо дати звільнення, будь-які відмітки з цього приводу рапорт не містить, що додатково свідчить про відсутність бездіяльності з боку відповідача.
З огляду на викладене, оскільки позивач не зазначив у рапорті наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків або поважних причин, які встановлені Переліком №413, суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача, так як відповідач позбавлений можливості встановлення таких підстав самостійно та надання їм оцінки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо ненадіслання відповідачем відповіді на рапорт на адресу місця реєстрації позивача, суд зазначає, що відповідачем протиправної бездіяльності по суті спірних правовідносин не допущено, при цьому порушення процедури надіслання відповіді про розгляд рапорту не може слугувати єдиною достатньою підставою для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють" (вул. Максименка Федора, 21Б, м. Київ, 04075, код ЄДРПОУ 45013109) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 07 червня 2024 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ