07 червня 2024 року м. Рівне №460/3216/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
довійськової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
-визнати протиправними дії та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 23.06.2021 по 27.02.2024 (980 календарних днів) в сумі 644 707,20 грн., без утримання обов'язкових платежів та зборів.
Мотивуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначала, що вона проходила військову службу у відповідача та з 22.06.2021 була звільнена і виключена із списків особового складу частини. Проте, в день виключення зі списків особового складу, із позивачем, не був проведений належний розрахунок її грошового забезпечення, що підтверджується рішенням суду по справі №460/10515/23. Відповідні суми грошового забезпечення в належних розмірах позивач отримала лише 27.02.2024. Однак, під час проведення таких виплат, відповідач не виплатив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в зв'язку з чим і подано позов до суду. Просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 05.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін. Також вказаною ухвалою суду до участі у справі залучено військову частину НОМЕР_2 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена у відзиві на позов від 16.04.2024, відповідно до змісту якої він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції, зокрема, про те, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні, оскільки позивач не звільнялася відповідачем з військової служби, а лише була переведена до нового місця служби. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
17.04.2024 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позову та відзиву.
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Судом встановлено і не є спірним у справі, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 22.06.2021 №118 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера, призначену наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 14 червня 2021 року №193 на посаду офіцера групи аналізу та прогнозування центру моніторингу інформаційного простору та протидії управління військової частини НОМЕР_3 , вирішено вважати такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби у м. Рівне. З 22 червня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №460/10515/23, що набрало законної сили, позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 22 червня 2021 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30 серпня 2017 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 22 червня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
28.02.2024, виконання вказаного рішення Рівненського окружного адміністративного суду, відповідачем виплачено на користь позивача 67443,11 грн. грошового забезпечення.
Вважаючи, що затримка розрахунку при звільненні надає їй право звернутися до суду з вимогою щодо виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки, позивач подала дану позовну заяву.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення).
Згідно з п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до вимог п.242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням визначені не тільки питання звільнення військовослужбовців, а й передбачені також питання переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України.
Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.
Між тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні, посилаючись на ст.116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КзпП України), які регламентують питання відповідальності за затримку розрахунку саме при звільненні, враховуючи, що спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпП України.
За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За вимогами статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини третьої пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
При цьому, як визначено пунктом 14 Порядку № 260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Аналіз наведених положень свідчить, що остаточний розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною, на грошовому утриманні якої він знаходився на час звільнення зі служби.
Позивачем не спростовані твердження відповідача, що вона не звільнилася зі служби у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом від 22.06.2021 №118, згідно з яким ОСОБА_1 вибула до нового місця служби у АДРЕСА_1 , та проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Відповідно до наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 16.02.2022 №37, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера групи аналізу та прогнозування центру моніторингу інформаційного простору та протидії управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 "; звільнену з військової служби наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 11 лютого 2022 року № 68 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я), відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вирішено вважати такою, що справи та посаду здала і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, відповідач не може нести відповідальність щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються ст.116, 117 КЗпП України.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
При цьому, суд враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підсумовуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -військова частина НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 07 червня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - військовва частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_2 Адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 .
Суддя С.А. Борискін