Номер провадження: 22-ц/813/5779/24
Справа № 2-2330/2006
Головуючий у першій інстанції Курочка В.М.
Доповідач Сегеда С. М.
(про відмову у відкритті апеляційного провадження)
03.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Драгомерецького М.М.,
Назарової М.В.,
вивчивши апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, ухваленого під головуванням судді Курочки В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на самочинно реконструйоване та побудоване нерухоме майно,
встановив:
08.09.2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на самочинно реконструйоване та перебудоване нерухоме майно.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.09.2006 року позов ОСОБА_1 було задоволено (т.1, а.с.47).
Не погодившись з рішенням суду від 22.09.2006 року, 14.07.2021 року, тобто майже через 15 років після набрання рішенням законної сили, Київська окружна прокуратура м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернулася з апеляційною скаргою.
Крім того, апелянт просив поновити йому строк на апеляційне оскарження судового рішення, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та законні інтереси Одеської міської ради, оскільки земельна ділянка, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомості, входила до меж міста Одеси (т.1, а.с.51-68).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.08.2022 року апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, було залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме: заявнику слід було навести інші поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження (т.1, а.с.126-127).
На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного суду Київська окружна прокуратура міста Одеси подала заяву про усунення недоліків, у якій посилалася на те, що про наявність рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.09.2006 року, яке відсутнє в ЄДРСР, прокуратурі стало відомо лише у процесі здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42021163010000116 від 30.12.2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України. При цьому саме собою ознайомлення прокуратурою 14.01.2022 року з матеріалами цивільної справи не було достатнім для встановлення наявності підстав для представництва, оскільки необхідно було з'ясувати, в межах якої адміністративно-територіальної одиниці розташовані об'єкти самочинного будівництва, на які рішенням суду першої інстанції визнано право власності за ОСОБА_1 . Лише після отримання 14.07.2022 року листа Таїровської селищної ради про відсутність інформації щодо перебування спірної земельної ділянки в її адміністративних межах станом на 2006 рік, прокуратура встановила, що названа селищна рада є неналежним відповідачем у цій справі, а оскаржуваним судовим рішенням фактично вирішено питання про права та законні інтереси Одеської міської ради (т.1, а.с.131-138).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.09.2022 року поновлено Київській окружній прокуратурі міста Одеси строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження на рішення Овідіопольского районного суду Одеської області від 22.09.2006 року (т.1, а.с.151-152).
Постановою Одеського апеляційного суду від 14.03.2023 року апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради було задоволено частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району про визнання права власності на самочинно реконструйоване та побудоване нерухоме майно було відмовлено (т.2, а.с.27-30).
Крім того, додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 16.03.2023 року з ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури стягнуто судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 550,00 грн. (т.2, а.с.31).
Однак, постановою Верховного Суду від 24.04.2024 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , ухвалу Одеського апеляційного суду від 05.09.2022 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Одеського апеляційного суду від 14.03.2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження (т.2, а.с.125-137).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді: Драгомерецький М.М., Назарова М.В. (т.2, а.с.143).
Дослідивши заяву Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.09.2006 року, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в заяві причини пропуску строку на апеляційне оскарження слід визнати неповажними, виходячи з таких підстав.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (п. 8 ст. 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).
Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Крім того, у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» ЄСПЛ встановив, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга, зокрема, на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 2 цієї статті учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч.1 ст. 126 ЦПК України).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.
Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 204/2113/14-ц та від 25.11.2020 року у справі № 2-9436/2007.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних із його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).
Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України).
Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 185 цього Кодексу.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ошарін Д.С. надав суду апеляційної інстанції заперечення на клопотання Київської окружної прокуратури міста Одеси про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.09.2006 року, в якому, серед іншого, зазначив, що Київська окружна прокуратура міста Одеси входить до структури Одеської обласної прокуратури, тоді як листом Прокуратури Одеської області від 17.01.2017 року № 05/1-223вих-17 підтверджується факт обізнаності органів прокуратури у січні 2017 року як щодо проведення будівельних робіт на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , так і щодо існування рішення суду першої інстанції (т.1, а. с. 109-113).
Так, у листі Прокуратури Одеської області від 17.01.2017 року № 05/1-223вих-17, адресованому начальнику Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК ОМР), вказано, що прокуратура області опрацювала стан дотримання норм містобудівного та іншого законодавства України на території міста Одеси та встановила, що за адресою: АДРЕСА_1 проводяться будівельні роботи. Місцем проведення вказаних робіт є земельна ділянка, яка відповідно до державного акта на право власності на землю серії ОД № 033909 від 13.06.2002 року належить ОСОБА_1 .
Також прокуратура встановила, що 23.05.2014 року УДАБК ОМР видало містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 127 щодо будівництва СТО з офісними приміщеннями. Замовником вказаних умов та обмежень є ОСОБА_1 . Згідно з інформацією УДАБК ОМР та Департаменту ДАБК ОМР відомості щодо наявності дозвільних документів на проведення будівельних робіт відсутні, декларації про початок підготовчих робіт, про початок виконавчих робіт, про готовність об'єктів до експлуатації не реєструвалися.
Таким чином, вказане будівництво може мати самочинний характер, а тому виникла необхідність у проведенні перевірки дотримання норм містобудівного та іншого законодавства України. Враховуючи викладені обставини, наявність в УДАБК ОМР повноважень на вжиття заходів щодо усунення можливих порушень вимог містобудівного законодавства, прокуратура повідомила про викладені факти задля вжиття відповідних заходів реагування. Інформацію про результати розгляду цього листа з наданням копій відповідних документів щодо вжиття заходів реагування на усунення порушень вимог містобудівного законодавства надати в прокуратуру області в найкоротший термін» (т.1, а. с. 150).
Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
Згідно з ч.2 ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» керівник обласної прокуратури має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов'язковими до виконання першим заступником, заступниками, керівниками та заступниками керівників підрозділів, прокурорами відповідної обласної прокуратури та керівниками окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
Враховуючи вищевикладене, можливо зробити висновок, що Одеській обласній прокуратурі, до структури якої входить Київська окружна прокуратура міста Одеси, з січня 2017 року було достеменно відомо щодо розташування належної позивачу земельної ділянки у територіальних межах міста Одеси, про що свідчить зміст наведеного вище листа Прокуратури Одеської області від 17.01.2017 року № 05/1-223вих-17. При цьому на підставі цього листа (звернення) прокуратури до УДАБК ОМР, основним завданням якого є здійснення на території міста Одеси державного архітектурно-будівельного контролю, проводило у 2017 році перевірки щодо дотримання позивачем норм містобудування за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.114-124).
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що копію оскаржуваного рішення суду від 22.09.2006 року Київська окружна прокуратура міст а Одеси отримала 17.01.2022 року (т.1, а.с.49), Одеській міській раді стало відомо про наявність такого рішення 05.04.2022 року (т.1, а.с.72), однак і з цього часу апеляційну скаргу подано лише 14.07.2022 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 354 ЦПК України.
Пунктом 4 ч. 1ст. 358 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що наведені в заяві Київської окружної прокуратури міста Одеси підстави для поновлення строку є неповажними, а тому у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.09.2006 року слід відмовити.
Керуючись п.4 ч. 1 ст. 358, ст.ст. 381, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на самочинно реконструйоване та побудоване нерухоме майно.
Копію ухвал надіслати заявнику апеляційної скарги та особам, які беруть участь у справі, для ознайомлення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М.Сегеда
М.М.Драгомерецький
М.В.Назарова