Номер провадження: 22-ц/813/4139/24
Справа № 947/774/22
Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.
Доповідач Комлева О. С.
04.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду апеляційну скаргу адвоката Попової Олени Анатоліївни, представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023року, постановленого під головуванням судді Куриленко О.М., повний текст судового рішення складений 26 грудня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» про визнання електронних торгів недійсними, визнання недійснимим протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання нерухомого майна, -
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» (далі ТОВ «ФК «ГЕЛІОС») про визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання нерухомого майна, в якому просив:
- визнати недійсними електронні торги, проведені 05 травня 2021 року Державним підприємством «Сетам» з реалізації арештованого іпотечного майна (реєстраційний номер лота №456615), а саме: шестикімнатної квартири, загальною площею 210,20 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним протокол проведення електронних торгів № 537087, проведених 05 травня 2021 року Державним підприємством «Сетам» з реалізації арештованого іпотечного майна (реєстраційний номер лота №456615), а саме: шестикімнатної квартири, загальною площею 210,20 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки: шестикімнатної квартири, загальною площею 210,20 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер лота №456615), складений 14 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В.;
- визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, а саме квартири, загальною площею 210,20 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , видане на ім'я ОСОБА_2 18.05.2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Жосан Т.І., зареєстроване в реєстрі за №914;
- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В обґрунтування свої позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 06 червня 1997 року між ним та ОСОБА_3 був укладений шлюб.
В період шлюбу за спільні кошти подружжям було придбано у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 112,7 кв.м., житловою 73,5 кв.м.
В подальшому подружжям було проведено реконструкцію квартири, в результаті чого було збільшено загальну площу вказаної квартири до 210,2 кв.м. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.01.2007 року по справі №2-1684/07 було визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 210,2 кв.м.
22.01.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11287092000, про видачу ОСОБА_1 кредиту у розмірі 90 000,00 доларів США на споживчі цілі.
В якості забезпечення виконання боргових зобов'язань за договором кредиту між Банком та ОСОБА_3 , 22.01.2008 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_3 надала Банку в іпотеку квартиру, загальною площею 210,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить останній на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.01.2007 року.
23 лютого 2015 року Київським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення по справі № 520/16369/13-ц, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Звернуто стягнення па предмет іпотеки - на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 210,2 кв.м. в тому числі житловою 115,4 кв.м., що належить ОСОБА_3 , в рахунок погашення загальної заборгованості за договором споживчого кредиту №11287092000 від 22 січня 2007 року в сумі 775053 грн. 52 коп. та застосовано спосіб реалізації нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , належної на праві власності ОСОБА_3 у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Відстрочено виконання рішення суду на строк дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Стягнуто з ОСОБА_1 та з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати в сумі 1720 грн. 50 коп. з кожного. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору кредиту розірваним, договору іпотеки припиненим.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.08.2015 року змінено рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2015 року, виключено із резолютивної частини рішення посилання на відстрочку виконання рішення суду на строк дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В інший частині рішення залишено без змін.
16.02.2016 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки - на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 210,2 кв.м. в тому числі житловою 115,4 кв.м., що належить ОСОБА_3 в рахунок погашення загальної заборгованості за договором споживчого кредиту №11287092000 від 22 січня 2007 року в сумі 775 053 грн. 52 коп. та застосувати спосіб реалізації нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , належної на праві власності ОСОБА_3 у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку».
Позивач вказував, що втратив право власності на належне йому майно внаслідок його продажу на електронних торгах у рамках виконавчого провадження на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2015 року.
Позивач вважає, що вказані електронні торги з реалізації квартири і видані на підставі них протокол проведення електронних торгів, акт про реалізацію предмету іпотеки та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів підлягають визнанню недійсними, оскільки вони проведені із порушенням процедури реалізації належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без його згоди, що є порушенням його прав як співвласника вказаного майна.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Попова О.А., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, стягнути судові витрати, посилаючись на неправильність встановлених обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відчуження належної позивачу частки в квартирі на публічних торгах без його згоди порушує його право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Глазов О.О., представник ОСОБА_2 просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування законного та обґрунтованого рішення суду, яке ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В судове засідання, призначене на 04 червня 2024 року представник ДП «Сетам», ОСОБА_3 , представник ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 162, 165, 167 т. 2).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Попової О.А., представника ОСОБА_1 , адвоката Гросу В.Є., представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., адвоката Барабаш В.В., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2007 року (справа № 2-1684/07) було задоволено позов ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 210,2 кв.м.
22.01.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11287092000, про видачу ОСОБА_1 кредиту у розмірі 90 000,00 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 11287092000 від 22.01.2008 року, 22.01.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки реєстровий номер 145, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В., відповідно до якого остання передала Кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, у зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором, ПАТ «УкрСиббанк» звернулося з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від23.02.2015 року по справі № 520/16369/13-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору кредиту розірваним, договору іпотеки - припиненим звернуто стягнення на предмет іпотеки на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 210,2 кв.м., в тому числі житловою 115,4 кв.м., що належить ОСОБА_3 в рахунок погашення загальної заборгованості за договором споживчого кредиту № 11287092000 від 22 січня 2007 року в сумі 775 053 грн. 52 коп. та застосовано спосіб реалізації нерухомого майна квартири у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку». Суд відстрочив виконання рішення суду на строк дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання договору кредиту розірваним, договору іпотеки припиненим відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.08.2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.02.2015 року було змінено, а саме, з резолютивної частини рішення виключено посилання на відстрочку виконання судового рішення. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.02.2015 року залишено без змін.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.02.2017 року по цивільній справі № 520/16369/13-ц, відмовлено ПАТ «УкрСиббанк» у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №11287092000 від 22.01.2008 року у розмірі 96966,53 доларів США.
16.02.2016 року на виконання рішення Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 210,2 кв.м. в тому числі житловою 115,4 кв.м., що належить ОСОБА_3 в рахунок погашення загальної заборгованості за договором споживчого кредиту № 11287092000 від 22 січня 2007 року в сумі 775 053 грн. 52 коп. та застосувати спосіб реалізації нерухомого майна - квартири у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку».
03.04.2019 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. було відкрито виконавче провадження № 58790513 з примусового виконання виконавчого листа № 520/16369/13-ц, виданого 16.02.2016 року Київським районним судом м. Одеси.
22.01.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, згідно якої було проведено опис квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на описане майно накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним.
16 квітня 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ПП «БРОКБІЗНЕСКОНСАЛТ», якому запропоновано надати звіт щодо ринкової вартості описаного майна.
04 травня 2020 року було складено звіт, виконаний оцінювачем ОСОБА_4 , про незалежну оцінку квартири, загальною площею 210,2 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до звіту ринкова вартість об'єкта оцінки (без урахування ПДВ) складає 3 318 785,00 грн.
06.05.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. на адресу Одеської філії ДП «СЕТАМ» направлено заявку на реалізацію іпотечного майна.
09 червня 2020 року було призначено проведення перших електронних торгів з продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 (лот № 420752). Початкова ціна продажу 3 318 785,00 грн. Торги не відбулися на підставі відсутності допущених учасників торгів.
22 липня 2020 року було призначено проведення других електронних торгів з продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 (лот № 428272). Початкова ціна продажу 2 655 028,00 грн. Торги не відбулися. Згідно протоколу № 492195 проведення електронних торгів торги не відбулися на підставі відсутності допущених учасників торгів.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про заміну сторони виконавчого провадження від 16.09.2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з АТ «УкрСиббанк» на ТОВ «ФК «Геліос».
На підставі договору факторингу № 27/05/2020 від 27.05.2020 року та договору відступлення прав вимоги, посвідченого 27.05.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 793, що були укладені 27 травня 2020 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «УКРТЕХФІНАНС», Банком було відступлено на користь ТОВ «ФК «УКРТЕХФІНАНС» усі права вимоги Банку до позичальника за кредитним договором та до його майнового поручителя за іпотечним договором.
В подальшому, 27 травня 2020 року між ТОВ «ФК «УКРТЕХФІНАНС» та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» було укладено договір факторингу № 27/05/2020-2 від 27.05.2020 року та договір відступлення прав вимоги, посвідчений 27.05.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 794, згідно з умовами яких, ТОВ «ФК «УКРТЕХФІНАНС» відступлено на користь ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» усі належні йому права вимоги до позичальника за кредитним договором № 11287092000 від 22.01.2008 року та права вимоги до боржника за іпотечним договором, посвідченим 22.01.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В., за реєстровим номером 145.
Таким чином, новим кредитором за договором про надання споживчого кредиту № 11287092000 від 22.01.2008 року, що був укладений між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником є АТ «УкрСиббанк») і ОСОБА_1 , та новим іпотекодержателем за іпотечним договором від 22.01.2008 року, що був укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 став ТОВ «ФК «ГЕЛІОС».
Вказані обставини встановлені ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.08.2020 року по справі № 520/16369/13-ц (провадження № 6/947/409/20).
Враховуючи подання до суду заяви про заміну стягувача, постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 14.07.2020 року було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 520/16369/13-ц, та зупинено реалізацію нерухомого майна боржника.
Виконавче провадження № 58790513 з примусового виконання виконавчого листа № 520/16369/13-ц було поновлено постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 16.09.2020 року.
16.09.2020 року постановою приватного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження замінено стягувача у виконавчому провадження з АТ «УкрСиббанк» на ТОВ «ФК «Геліос».
У зв'язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05.08.2020 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні та відкриттям апеляційного провадження, постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 10.12.2020 року було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 520/16369/13-ц.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 12.04.2021 року було поновлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 520/16369/13-ц.
05.05.2021 року ОСОБА_2 , з урахуванням положень статті 47 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження», Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року, придбала з прилюдних торгів предмет іпотеки, а саме: шестикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.01.2007 року, справа № 2-1684/07, відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 537087 від 05 травня 2021 року по лоту №456615, про що свідчить Акт приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про реалізацію предмета іпотеки від 14 травня 2021 року, ВП № 58790513.
14 травня 2021 року приватним виконавцем на підставі протоколу проведення електронних торгів № 537087 від 05.05.2021 року видано акт про реалізацію предмета іпотеки, який є підставою для видачі нотаріусом покупцеві свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.
Відповідно до п. 1.6 Іпотечного договору визначено, що предмет іпотеки є особистою приватною власністю Іпотекодавця (про що Іпотекодержатель нотаріусом повідомлений) на підставі Заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 17.01.2007 року справа № 2-1684/07, зареєстрованого Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в книзі № 639 пр-180, номер запису 3382, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15161595, виданого 09.07.2007 року, реєстраційний № 10772154.
Відповідно до п. 1.8 Іпотечного договору Іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки є його особистою приватною власністю та до цього часу нікому іншому не проданий, не подарований, не переданий до статутного фонду юридичних осіб, іншим способом не відчужений, не заставлений, не переданий в іпотеку, під податковою забороною відчуження (арештом) не перебуває, боргом за комунальні та інші послуги і податки не обтяжений, не виступає предметом судових чи інших спорів, не обтяжений з метою забезпечення виконання інших зобов'язань, а також прав у третіх осіб (в тому числі за договором оренди, найму або лізингу) як в межах так і за межами України немає. Договір не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності у позивача порушеного права для звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Навіть, якщо припустити, що майно є спільною сумісною власністю, то відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у випадку, якщо до відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був учасником справи № 520/16369/13-ц, розгляд якої триває з 2013 р., проте до суду за захистом порушеного права відповідно до ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» не звертався, що фактично свідчить, що виконавцем не були порушені його права, а також, що він володів інформацією про звернення стягнення на квартиру ще з 2013 році.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав кредит і використовував його в інтересах сім'ї.
Таким чином, реалізація іпотечного майна в рамках виконавчого провадження жодним чином не порушила права позивача, оскільки майно належало на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 та виступало забезпеченням за зобов'язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором, що фактично укладався позивачем в інтересах сім'ї.
Оскільки, за кредитним договором Банк передав позичальникові грошові кошти у власність, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 згідно з вимогами статті 60 Сімейного кодексу України стають об'єктом спільної сумісної власності подружжя, то в такому випадку позичальником (боржником) стає не чоловік або дружина, а подружжя та несуть солідарну відповідальність за виконання кредитного договору.
Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.
Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, згідно частини першої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується.
На кожний новостворений об'єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об'єктів.
Разом з тим, згідно з рішенням судів, що набрали законної сили та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься у матеріалах справи, право власності на арештоване майно мала виключно ОСОБА_3 .
Також слід звернути увагу, що квартира реалізована на електронних торгах в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, яким передбачено саме звернення стягнення на квартиру.
Таким чином, вилучення та реалізація майна, що належало ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, було здійснено в інтересах належного відправлення судочинства, з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення, що є легітимною метою в загальних інтересах суспільства.
Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язок державного виконавця з'ясовувати сімейний стан боржника та встановлювати режим майна, власником якого є боржник на підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У відповідності до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за Виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 18 ЦПК України та частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України
Судом звернуто увагу, що позивач в позовній заяві посилався на порушення порядку визначення вартості та оцінки майна, як наслідок майно боржника реалізовано за ціною, що суттєво занижена та не відповідає реальній вартості.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені права та обов'язки державного виконавця.
Зокрема, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Згідно з ч.2 ст. 56 вказаного Закону, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Частиною 5 вказаної статті передбачено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються зокрема якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди.
Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження», визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі, якщо сторони виконавчого провадження, а також заставо держатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягай згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання (частина перша статті 20 Закону України «Про виконавче провадження»).
Враховуючи, що постанова про опис та арешт майна, боржника була прийнята виконавцем 22.01.2020 року і сторони в десятиденний строк з дня її винесення не повідомили виконавця про досягнення згоди щодо вартості майна, у виконавця було встановлене законом право на прийняття постанови від 16.04.2020 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні.
Судом обґрунтовано не було взято до уваги посилання позивача на те, що оцінка майна є протиправною тому, що суб'єкт оціночної діяльності не мав доступу до вказаного майна і нібито не бачив його особисто, оскільки суб'єкт оціночної діяльності виїжджав до об'єкта оцінки та оглядав його, що підтверджується доданими до звіту фотографіями. За таких обставин ним не було порушено порядок оцінки.
Відповідно до п. 50 Національний стандарт № 1, «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об'єктом оцінки.
Норми чинного законодавства не зобов'язують суб'єкта оціночної діяльності безпосередньо проникнути всередину об'єкта нерухомості, а це означає що оцінювач має право вивчати об'єкт оцінки оглядаючи лише зовні та методом порівняння.
Відповідно до ч. 2 ст.11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказано, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах. Але не встановлює обов'язку оцінювача проникати всередину об'єкта нерухомості для ознайомлення з ним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. За таких обставин позивачка не вправі вимагати у оцінювача внутрішнього огляду об'єкта оцінки, а тим більше вимагати визнавати торги недійсними з підстави такого не огляду.
Судом вірно зазначено, що у звіті оцінювач зазначав: «Оцінювач не зміг оглянути об'єкт оцінки, через відсутність доступу і виконував оцінку за технічною документацією, наданої замовником. Керуючись принципом розумної обережності визначив загальний технічний стан як «задовільний» - стандартна обробка, житловий стан (див. Додатки - фотофіксація зовнішнього виду будинку)», що свідчить про те, що вивчення об'єкта і зовнішній огляд проводились, а стан об'єкта було вказано як задовільний, що безумовно вплинуло на ціну об'єкта в бік її збільшення.
Дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб (постанови Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15).
Визначення вартості майна не входить до предмету доказування в справах про визнання електронних торгів недійсними, оскільки результати оцінки майна мають окремий, передбачений законом спосіб та порядок оскарження.
Судом звернуто увагу, що майно було реалізовано на третіх електронних торгах, під час відкритого аукціону на підставі ринкових відносин, тобто вартість майна знижувалася двічі, так як були відсутні бажаючі на придбання майна за першочерговою ціною.
Крім того, судом вірно зазначено, що питання порушення порядку визначення вартості та оцінки майна вже досліджувалося Київським районним судом м. Одеси по справі № 520/16369/13-ц.
Відповідно до ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13.09.2021 року скарга ОСОБА_3 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., за участі заінтересованих осіб: ТВ «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» про визнання дій та рішення неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії залишена без задоволення. Ухвала суду набрала законної сили.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, оскільки ОСОБА_3 володіла квартирою на праві особистої приватної власності, що підтверджується рішення суду та Іпотечним договором.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги адвоката Попової О.А., представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відчуження належної позивачу частки в квартирі на публічних торгах без його згоди порушує його право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим, колегія суддів залишає без задоволення, за наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 надавав згоду на укладення іпотечного договору на забезпечення виконання його боргових зобов'язань перед кредитором, що свідчить про те, що позивач повинен був усвідомлювати зміст зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки, а також наслідки неналежного виконання ним таких боргових зобов'язань, зокрема і можливість реалізації шляхом продажу на електронних торгах набутого подружжям у шлюбі приміщення, яке за його згодою було передано в іпотеку.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Колегія суддів зазначає, що договір іпотеки є чинним, в судовому порядку він не визнавався недійсним з підстав відсутності згоди другого з подружжя на вчинення такого правочину.
Крім того, позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог не довів, що відчуження спірного майна призвело до порушення його прав як співвласника цього майна, у судовому засідання не доведено належними та допустимими доказами, що у боржника існувало рухоме майно, на яке можна було звернути стягнення, а також, що позивач повинен був усвідомлювати зміст зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки, а також наслідки неналежного виконання ним таких боргових зобов'язань.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.01.2007 року, лише за ОСОБА_3 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 210,2 кв.м.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Попової Олени Анатоліївни, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 06 червня 2024 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова