Справа № 522/7180/24-Е
Провадження № 2/522/4752/24
07 червня 2024 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Федчишена Т. Ю., вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє її відповідність вимогам статей 175, 177 ЦПК України, а також підсудність даної справи суду, до якого вона подана.
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Так, перевіряючи підсудність даної справи Приморському районному суду м. Одеси, суд зазначає наступне.
Як слідує з позовної заяви та доданих до неї документів позивач є громадянкою Азербайджанської Республіки, має посвідку на постійне проживання в Україні, а відповідач є громадянином Арабської Республіки Єгипет.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між іноземцями, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ст.110 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Виходячи зі змісту міжнародних договорів України про правову допомогу, компетенція судів з вирішення справ про розірвання шлюбу може визначатися за декількома критеріями: 1) суд держави спільного громадянства подружжя; 2) суд держави громадянства одного з подружжя; 2) суд держави місця проживання одного з подружжя; 3) суд держави останнього спільного місця проживання подружжя. Важливо підкреслити, що між цими критеріями міжнародної підсудності немає субординації, вони є альтернативними.
Згідно із пунктом п'ятим Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ст. 110 ЦПК України.
Оскільки позивач є громадянкою Азербайджанської Республіки, а відповідач громадянином Арабської Республіки Єгипет, то правовідносини між сторонами обтяжені ознакою «іноземний елемент», а тому вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу та наслідків розірвання шлюбу в судових органах України необхідно здійснювати відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.
Згідно зі статтею 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Як слідує з позовної заяви, сторони дітей не мають.
Згідно ч. 9, ч. 10 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
У позовній заяві позивач не обґрунтовує підсудність даної справи Приморському районному суду м. Одеси, однак місце проживання відповідача зазначає за адресою: АДРЕСА_1 .
Як слідує з відповіді № 581286 з Єдиного державного демографічного реєстру, зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити не вдалося.
Крім того, відповідно до інформації з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, наданої на запит суду у відповідності до положень ч. 6 ст. 187 ЦПК України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим по м. Одесі та Одеській області не значиться.
Також, до позовної заяви позивачем долучено копію договору найму житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 01.10.2021, строк дії якого закінчується 01.06.2024.
Однак, реєстрація місця проживання (перебування) особи - це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Натомість, договір оренди квартири не підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання чи перебування позивача.
Отже, сам по собі факт перебування відповідача за певною адресою без реєстрації у встановленому законом порядку свого місця проживання чи місця перебування не дає підстав для визначення підсудності даної справи Приморському районному суду м. Одеси у розумінні ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Отже, підсудність даної справи Приморському районному суду м. Одеси не підтверджена, а викладені вище обставини позбавляють суд можливості відкрити провадження у справі з дотриманням правил підсудності.
Враховуючи зазначене, позивачу необхідно усунути недоліки позову шляхом подання доказів на підтвердження підсудності даної справи Приморському районному суду м. Одеси.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Згідно з ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Проте, докази надсилання відповідачу копій поданих до суду документів відповідно до вимог ЦПК України матеріали справи не містять.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовна заява є такою, що подана без додержання вимог, встановлених статтями 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, позовну заяву ОСОБА_1 слід залишити без руху та надати їй строк для усунення недоліків поданої позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 260 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків поданої позовної заяви.
У разі неусунення зазначених недоліків у встановлений строк позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА