Справа № 756/10191/22 Головуючий у суді І інстанції Яценко Н.О.
Провадження № 22-ц/824/1735/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
05 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь основний борг за договором про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року у розмірі 40 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 3 167,39 грн та інфляційні збитки у розмірі 12 279,00 грн, а всього - 55 446,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 06 грудня 2016 року між ФОП ОСОБА_3 , як виконавцем, та ОСОБА_2 , як замовником, було укладено договір про надання юридичних послуг, умовами якого передбачено надання замовнику юридично-консультативних послуг щодо перерахунку пенсії по заробітній платі в зоні відчуження відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Виконання договору здійснюється шляхом представництва інтересів замовника в органах Пенсійного фонду України, в судах та інших державних органах, складання необхідних процесуальних документів (позову, апеляційних, касаційних скарг). Замовник зобов'язався сплатити виконавцю винагороду (гонорар) у розмірі і в строки, передбачені цим договором.
На виконання умов зазначеного договору ФОП ОСОБА_3 оформлено та подано до Окружного адміністративного суду м. Києва позовну заяву до ГУ ПФ України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у справі № 826/13090/18 позовні вимоги ОСОБА_2 до ГУ ПФ України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю. Зазначене рішення набрало законної сили 11 січня 2020 року.
Листом ГУ ПФ України в м. Києві від 02 липня 2020 року ОСОБА_3 був повідомлений про виконання рішення суду від 31 жовтня 2019 року.
Відповідачем сплачено на користь виконавця за надані послуги грошові суми за виключенням сум, передбачених договором, а саме: грошової винагороди у розмірі 30 000,00 грн при вирішенні справи на користь замовника (повного або часткового задоволення позовних вимог) в строк не пізніше 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, а також додатково 10 000,00 грн після виконання судового рішення в строк не пізніше 10 днів з дня виконання відповідного рішення.
При цьому договором від 06 грудня 2016 року передбачена відповідальність замовника в разі несплати (несвоєчасної сплати) коштів, передбачених цим договором, у вигляді пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення від загальної суми боргу та плати за користування грошима відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 3 % за кожен день прострочення від загальної суми боргу.
На підставі договору про відступлення права вимоги від 19 листопада 2021 року, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та позивачем відповідно до вимог частини першої статті 512, статті 514 ЦК України, право вимоги до ОСОБА_2 за договором про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року перейшло до ОСОБА_1 .
За розрахунками позивача сума основного боргу складає 40 000,00 грн, 3 % річних за користування грошовими коштами - 3 167,39 грн, інфляційні збитки - 12 278,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача внаслідок порушення зобов'язань за договором про надання юридичних послуг.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 травня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів існування заборгованості відповідача перед ФОП ОСОБА_3 за договором про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року.
На думку суду, фактично ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на час укладення договору відступлення права вимоги від 19 листопада 2021 року не погодили його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора. Тобто, суду не надано доказів на підтвердження того, яка сума боргу за договором про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року перейшла до позивача.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Мневця О.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позовна заява відповідачем була отримана, разом із тим відзив на позовну заяву він до суду не надіслав, заперечень на заявлену до стягнення суму боргу не навів, тобто не спростував її в порядку, визначеному ЦПК України. В судовому засіданні представником позивача надано пояснення відносно виникнення суми боргу з посиланням на відповідні пункти договору про надання юридичних послу від 06 грудня 2016 року з урахуванням раніше сплачених відповідачем сум.
Спростовуючи висновки суду першої інстанції про відсутність відомостей про обсяг вимог, які переходять від первісного кредитора до нового кредитора, скаржник зазначає, що пунктом 2 договору про відступлення права вимоги від 19 листопада 2021 року визначено, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання цього договору. Про укладання договору про відступлення права вимоги боржник ( ОСОБА_2 ) був сповіщений ОСОБА_1 згідно повідомлення від 25 листопада 2022 року, чим було виконано умови пункту 3 договору про відступлення права вимоги.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо дійсності вимоги, яка передається за договором уступки. Так Верховний Суд зазначив, що дійсність вимоги, яка передається за договором уступки пов'язується виключно з її наявністю, а не з розміром - постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, постанови Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 953/1232/20 від 08 червня 2022 року у справі № 723/779/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 947/23885/19.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнитиз таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає в повній мірі.
Суд першої інстанції встановив, що 06 грудня 2016 року між ФОП ОСОБА_4 (виконавець) та ОСОБА_2 (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати юридично-консультативні послуги щодо перерахунку пенсії по заробітній платі в зоні відчуження відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 6).
Довіреностями від 06 грудня 2017 року та від 19 березня 2020 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, у тому числі, в державних органах, органах пенсійного фонду, в усіх судах України з питань, пов'язаних з оформленням, нарахуванням, перерахунком пенсії (а.с. 28, 29).
В пункті 5.1. договору визначена вартість послуг, що надаються виконавцем замовнику згідно цього договору.
Так, відповідно до підпункту 5.1.1. договору замовник сплачує на користь виконавця оплату в розмірі 15 000 грн не пізніше трьох днів з дня підписання цього договору.
Згідно із підпункту 5.1.2. договору замовник сплачує на користь виконавця додатково оплату в розмірі 8 000 грн не пізніше трьох днів до дня подання відповідного адміністративного позову.
За твердженням представника позивача за послуги, передбачені підпунктами 5.1.1., 5.1.2. договору, замовником було сплачено грошові кошти.
Відповідно до підпунктів 5.1.3., 5.1.4. договору у випадку представництва інтересів замовника працівниками виконавця в суді та інших державних органах замовник сплачує на користь виконавця оплату в розмірі 800 грн не пізніше 3 днів до дня вчинення представницької дії. У випадку вирішення справи на користь замовника (повного або часткового задоволення позовних вимог), змовник додатково сплачує на користь виконавця грошову винагороду в розмірі 30 000 грн не пізніше 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили або добровільного перерахунку пенсії замовнику відповідним УПФ України. Після виконання відповідного судового рішення замовник сплачує на користь виконавця додатково 10 000 грн не пізніше 10 днів з дня виконання відповідного рішення.
На підтвердження виконання робіт, обумовлених договором про надання юридичних послуг, позивачем надано до суду: копію позовної заяви ОСОБА_2 до ГУ ПФ України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії; копію відповіді на відзив у справі за позовом ОСОБА_2 до ГУ ПФ України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії; копію рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у справі № 826/13090/18 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ПФ України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії; копію ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2020 року у справі № 826/13090/18; лист Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 02 липня 2020 року, адресований ОСОБА_3 , про виконання рішення суду від 31 жовтня 2019 року (а.с. 9-26).
19 листопада 2021 року між ФОП ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передав належне йому право вимоги згідно з договором про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року (основний договір) до ОСОБА_2 (а.с. 7).
На виконання пункту 3 договору про відступлення права вимоги позивач направив відповідачу повідомлення про укладення вказаного договору та перехід права вимоги згідно з договором про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року (а.с. 8).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно частини першої статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
За нормою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Також колегією суддів враховується правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 905/635/18, відповідно до якої у разі заміни кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов'язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов'язання, тобто такого зобов'язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора.
Водночас не слід ототожнювати дійсність вимоги лише з розміром боргу за договором, відносно якого така вимога відступається, що є помилковим.
Насамперед при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Колегія суддів не може погодитись із підставами для відмови у задоволенні позову, які були наведені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Як вбачається із договору про відступлення права вимоги від 19 листопада 2021 року, ФОП ОСОБА_3 передав належне йому право вимоги за договором про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року (основний договір) до ОСОБА_2 . Новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання цього договору. Усі спори, що пов'язані з цим договором, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір не може бути вирішений ляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку.
Тобто, із вказаного договору вбачається, що у ОСОБА_1 виникли всі ті самі права грошової вимоги, які існували у ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_2 у зв'язку із виконанням/невиконанням умов договору про надання послуг. За таких обставин, ОСОБА_2 при пред'явленні до нього вимоги ОСОБА_1 щодо виконання умов договору від 06 грудня 2016 року може заперечувати ці вимоги у тому ж обсязі, як він би заперечував у разі пред'явлення відповідних вимог ФОП ОСОБА_3 .
Крім того, при укладенні договору про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2 погодили його істотні умови, недійсним у встановленому порядку він не визнавався та не містить умов щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди будь-якої зі сторін цього договору.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про недійсність переданої вимоги, в силу прямого припису статті 204 ЦК України її правомірність презюмується.
Крім того, відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах також презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами погашення заборгованості або не доведе іншого розміру заборгованості.
Наведене у сукупності дає підстави для висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що відсутність у договорі про відступлення права вимоги відомостей про обсяг вимог (розмір боргу), які переходять від первісного кредитора до нового за договором про надання юридичних послуг, є належною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 зазначив, що: «законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору».
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 346/2447/17, від 07 червня 2021 року у справі № 648/3596/19.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є помилковим.
Разом із тим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в повному обсязі і ухвалення нового рішення про задоволення позову з огляду на таке.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа, зокрема, відповідач, самостійно вирішує чи буде він захищатись від пред'явленого позову активно, тобто пред'являти зустрічні позовні вимоги, чи пасивно шляхом направлення відзиву на позов. Також відповідач не обмежений процесуально у своєму праві не брати участі у судовому розгляді.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач ОСОБА_1 пред'явив позов і надав суду докази які, на його думку, доводять позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг.
Відповідач, отримавши позовну заяву, свій відзив на неї до суду не направив, просив відкласти розгляд справи, іншу адресу, ніж та, яка була зазначена в позовній заяві суду не надав, судові повістки повернулись без вручення відповідачу за відсутністю його за місцем проживання.
Неявка відповідача в судове засідання і не направлення ним відзиву на позовну заяву не свідчить про визнання ним позову. Водночас, за відсутності заперечень відповідача проти дійсності наданих позивачем суду доказів, а саме договорів про надання юридичних послуг та відступлення права вимоги, суд мав самостійно встановити, які правовідносини існували між сторонами, які права та обов'язки на підставі вказаних договорів виникли у сторін і чи виконані взяті за договорами обов'язки.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Як вбачається із змісту договору про надання юридичних послуг ФОП ОСОБА_3 зобов'язався надати відповідачу юридично-консультативні послуги щодо перерахунку пенсії по заробітній платі в зоні відчуження відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На підтвердження виконання ОСОБА_3 умов вказаного договору позивачем надано суду копію позовної заяви ОСОБА_2 до Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, в якій заявлено вимогу про зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві припинити виплату ОСОБА_2 пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із відмовою від неї на підставі заяви від 13 червня 2018 року.
Також позивач надав копію позовної заяви ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в м. Києві від 10 серпня 2018 року щодо зобов'язання останнього призначити ОСОБА_2 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення за призначенням, а саме з 21 червня 2018 року.
Крім того, позивач на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, надав копію рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у справі № 826/13090/18, отриманого з Єдиного державного реєстру судових рішень із знеособленими даними позивача.
Колегія суддів дослідила в ЄДРСР вказане рішення адміністративного суду у справі № 826/13090/18, яким позов ОСОБА_2 було задоволено та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_2 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення за її призначенням, а саме з 21 червня 2018 року. Рішення суду набрало законної сили після повернення апеляційної скарги ГУ ПФУ в м. Києві ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2020 року.
Відповідно до відповіді Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 02 липня 2020 рокуна ім'я ОСОБА_3 рішення суду від 31 жовтня 2019 року виконано, ОСОБА_2 призначено пенсію за віком із 21 червня 2018 року.
З наведених вище доказів вбачається, що ФОП ОСОБА_3 брав на себе зобов'язання за договором про надання юридичних послуг щодо перерахунку пенсії.
Між тим, із рішення суду адміністративної юрисдикції вбачається, що було захищене право ОСОБА_2 не на перерахунок, а на призначення пенсії за віком.
Отже, наведеними доказами жодним чином не доводиться виконання ФОП ОСОБА_3 умов договору про надання юридичних послуг від 06 грудня 2016 року, а тому відсутній обов'язок ОСОБА_2 оплачувати ці послуги.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг, однак помилився щодо підстав для такої відмови, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, змінюються лише мотиви такої відмови.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 травня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана
Д.О. Таргоній