вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 760/29801/23 Апеляційне провадження № 33/824/2122/2024Головуючий у суді першої інстанції - Агафонов С.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
06 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі судді Оніщука М.І.,розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Пилипця Антона Юрійовича на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року про притягнення
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 02.02.2024 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАПта піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмір десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605,60 грн. судового збору.
Згідно з указаною постановою ОСОБА_1 13.12.2023 року о 17 год. 40 хв. знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 вчинив насильство в сім'ї психологічного та фізичного характеру відносно пасинка, а саме застосував до нього образливі слова та бив кулаками по голові та корпусу тіла, чим міг заподіяти психологічної та фізичної травми, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду захисник ОСОБА_1 - адвокат Пилипець А.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд не звернув уваги, що у протоколі про вчинення адміністративного правопорушення не зазначено, факт порушення прав, тобто що дії ОСОБА_1 викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Належних і допустимих доказів настання фізичної, психічної шкоди здоров'ю, тобто настання наслідків домашнього насильства, матеріали справи не містять. Самі по собі лише пояснення ОСОБА_2 без будь-яких інших доказів, що підтверджують фактичні обставини справи, не можуть бути належними доказами та прийматися судом. Таким чином, на переконання апелянта, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник Пилипець А.Ю. підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.
Потерпілий ОСОБА_2 повторно не з'явився в судове засідання, про день, час та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином за відомою суду адресою, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч. 7 ст. 294 КУпАП суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності потерпілого, оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. ст. 245, 251 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами поданої апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 13.12.2023 о 17 год. 40 хв. знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 вчинив насильство в сім'ї психологічного та фізичного характеру відносно пасинка, а саме застосував до нього образливі слова та бив кулаками по голові та корпусу тіла, чим міг заподіяти психологічної та фізичної травми, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_2 у письмових поясненнях, що містяться в матеріалах справи вказує, що конфлікт почався з ОСОБА_1 за місцем їх спільного проживання, який наносив йому удари по голові та по корпусу при цьому висловлювався нецензурною лексикою (а.с.5).
З письмових пояснень ОСОБА_1 , які надавались до суду першої інстанції вбачається, що останній є вітчимом ОСОБА_2 і вони проживали разом. Причиною виникнення конфлікту стало те, що він попросив ОСОБА_2 дотримуватись порядку у кімнаті та привести її до нормального стану, на що останній відреагував агресивно, сказав, що він йому не батько, а тому не має права вказувати йому, що і як робити. На повторне прохання ОСОБА_2 застосував до нього, фізичну силу - наніс декілька ударів по тулубу, в пах та застосував газовий балончик. Після чого вибіг з квартири на вулицю та викликав поліцію (а.с.13-16).
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином його дружини від першого шлюбу з яким він почав проживати, як йому виповнилося чотири роки і весь цей час був йому за батька. Дружина з пасинком виїхали за кордон, потім останній повернувся і почав проживати разом з ним. ОСОБА_2 хоч і неповнолітній, проте фізично більший і гарно розвинений. Між ними виник конфлікт на побутовому ґрунті, зокрема щодо належного утримання житла. Почали сваритися, ОСОБА_2 реагував агресивно, а потім взагалі застосував фізичну силу, вдарив його ногою по ребрам та у пах, бризнув газовим балончиком та втік з квартири на двір де викликав поліцію. Після цього конфлікту він переїхав до іншого помешкання, а ОСОБА_2 залишився проживати у квартирі АДРЕСА_4 . Наразі йому відомо, що ОСОБА_2 виїхав за кордон до матері.
Відтак, сторони конфлікту пояснювали різні версії події, у тому числі і щодо застосування фізичного насильства по відношенню одне до одного, проте такі їх твердження не підтверджуються жодними належними, достатніми та допустимими доказами.
Разом з цим, суд першої інстанції зазначив, що вина особи, яка притягається до адміністративної відповідальності доведена в повному обсязі та підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, у якому викладено обставини правопорушення, письмовими поясненнями ОСОБА_2 та витягом з бази АРМОР, проте такі висновки суду не у повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та наявним в ній доказам.
Так, диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно п. 14 ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Для правильної кваліфікації дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності з підстав передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП факт порушення вказаних прав повинен бути відображений у протоколі про адміністративне правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених у диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому. Разом з тим, вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами (наприклад аудіо/відео фіксацією), що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Отже, домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Тобто, факт вчинення конфлікту, навіть між особами, визначеними Законом, сам по собі не може свідчити про факт скоєння насильства.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
Підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 було виключно повідомлення та пояснення ОСОБА_2 , при чому без з'ясування обставин події у особи відносно якої складено протокол.
Протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій за які передбачена адміністративна відповідальність та його невід'ємні складові частини повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних та допустимих доказів.
Отже, особа, яка складала протокол, повинна ретельно з'ясувати обставини події (конфлікту) у обох учасників, відшукати можливих свідків події та, у сукупності зі з'ясованими обставинами та здобутими доказами на їх підтвердження, визначитися чи дії ОСОБА_1 завдали шкоди психічному здоров'ю, чи могли завдати таку шкоду, а також чи такі дії чинили психологічне або фізичне насильство.
Таким чином, до протоколу фактично долучені лише письмові пояснення потерпілого, однак з їх аналізу неможливо беззаперечно дійти висновку про те, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правової презумпції, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стосовно складеного протоколу про адміністративне правопорушення, то сам по собі він не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Насильство у родині будь-якого характеру, відрізняється від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім'ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, тим, що при домашньому насильстві завжди дії того, хто допускає таке насильство, носять навмисний характер, з наміром досягнення бажаного результату, тягнуть спричинення шкоди; відбувається порушення прав і свобод людини; наявна значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.
З наведеного вбачається, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме домашнього насильства, тобто умисного вчинення діянь психологічного та фізичного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілого, матеріали справи не містять, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про достатність доказів, які вказують на винуватість ОСОБА_1 є передчасним та помилковим, а отже, з огляду на те, що у діях ОСОБА_1 не вбачається складу указаного адміністративного правопорушення, провадження у справі підлягає закриттю, на підставі п. 1. ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Пилипця Антона Юрійовича - задовольнити.
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року - скасувати.
Провадження у справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя М.І. Оніщук