Апеляційне провадження № 22-ц/824/7903/2024
Справа № 757/61131/21-ц
Іменем України
05 червня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Печерського районного суду м. Києва в складі судді Бусик О.Л., постановлену в м. Київ 30 січня 2024 року щодо відмови в повороті виконання рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У листопаді 2023 року відповідач в справі № 757/61131/21-ц АТ «Українська залізниця» звернувся до суду з заявою про поворот виконання рішення, в якій просило вирішити питання про поворот виконання заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2022 року у вищевказаній справі № 757/61131/21-ц в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати сум та стягнути з позивача безпідставно стягнуті кошти у сумі 236568,75 грн., видати виконавчий лист за судовим рішенням (ухвалою) про поворот виконання, стягнути з Печерського ВДВС у м. Києві виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року заяву про поворот виконання рішення залишено без задоволення.
Відповідач АТ «Укрзалізниця», не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року і ухвалити нове рішення про поворот виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати, стягнути з позивача безпідставно стягнуті кошти у сумі 236568,75 грн., стягнути з Печерського ВДВС у м. Києві виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач викладав хронологію розгляду даної справи, вказував, що постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2022 року та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Даною постановою була встановлена відсутність вини АТ «Укрзалізниця» у невиплаті заробітної плати, а позивачем не було надано належних доказів на підтвердження позовних вимог.
Наводив зміст ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», вказував, що хоча відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Відповідно до п. 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, розробленої відповідно до Законів України «Про державну статистику» та «Про оплату праці», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці, тобто не є заробітною платою та платежами, які прирівнюються до неї.
Вказував, що згідно зі ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованою Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви та методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або послуги, котрі надано чи має бути надано.
Посилався на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013, де зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Наводив зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, вказував, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, не є заробітною платою, а встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливості та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Разом із тим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це відновлення роботодавцем прав працівника за порушення норм трудового законодавства, яке розраховується у відповідності до п. 1 розділу 1 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Вказаний правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/4518/16 та в постанові Верховного Суду в справі № 369/10046/18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19.
Підсумовував, що вищевикладене підтверджує, що рішення суду ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання 05 червня 2024 року учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронного кабінету, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», причин неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надійшло.
Відповідно до ч. 2 ст. 352 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2022 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Камінська Д.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства, задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 10341,52 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 236568,75 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 2473,93 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 2493,83 грн.
Постановою заступника начальника відділу Печерського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 (а. с. 100 - 101 т. 2).
Постановою заступника начальника відділу Печерського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 лютого 2022 року у ВП № НОМЕР_3 при примусовому виконанні виконавчого листа № 757/61131/21-ц, виданого 23 лютого 2022 року про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в сумі 10341,52 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 236568,75 грн., компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 2473,93 грн., приєднано виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_4, яке веде Печерський ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а. с. 98 - 99 т. 2).
Згідно повідомлення № 84219 від 10 червня 2022 року, структурним підрозділом «Служба бухгалтерського і податкового обліку» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» повідомлено про суми, проведені по рахунку № НОМЕР_1 , в розмірі 274698,62 грн. з призначенням: примусове стягнення коштів на підставі ст. 1071 ЦКУ про стягнення боргу по ЗВП № НОМЕР_4, згідно виконавчого листа № 757/61131/21-ц, ВП № НОМЕР_3 (а. с. 112 т. 2).
Постановою заступника начальника відділу Печерського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20 червня 2022 року зупинено виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 в зв'язку з відкриттям апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Укрзалізниця» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2022 року (а. с. 102 - 103 т. 2).
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи в задоволенні заяви про поворот виконання рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових коштів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що належать від підприємства, тому до цієї категорії справ, відповідно до ч. 2 ст. 445 ЦПК України, поворот виконання не допускається, крім випадку, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, доказів чого АТ «Укрзалізниця» надано не було.
Апеляційний суд погоджується з даними висновками, виходячи з наступного.
У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_2 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Відповідно до частин першої, другої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Статтею 445 ЦПК України передбачені особливості повороту виконання в окремих категоріях справ, зокрема, у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, за якими поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
Згідно зі статтею 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
Отже, чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалене те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.
Оскільки відсутні докази того, що скасоване апеляційним судом рішення суду Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2022 року, про поворот виконання якого в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні подана заява, ґрунтувалось на поданих позивачем підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях, повідомлених позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційній суд і який не спростовано доводами апеляційної скарги, про відсутність підстав для задоволення заяви АТ «Укрзалізниця» про поворот виконання судового рішення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до конструкції статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження є коштами виконавчого провадження.
Положеннями статті 444 ЦПК України передбачений поворот виконання саме рішення суду, тоді як витрати виконавчого провадження та виконавчий збір не є сумами, присудженими до стягнення з відповідача за рішенням суду. А тому дані суми, стягнуті на підставі положень Закону України «Про виконавче провадження» при виконанні судового рішення, не можуть бути предметом розгляду заяви про поворот виконання судового рішення.
Подібний за змістом правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 296/7644/17 (провадження № 61-8784св20).
Доводи апеляційної скарги, що постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року була встановлена відсутність вини АТ «Укрзалізниця» у невиплаті заробітної плати, а позивачем не було надано належних доказів на підтвердження позовних вимог, не становлять самі по собі передбачену законом підставу для здійснення повороту виконання рішення та відхиляються апеляційним судом.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №910/4518/16) щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, постанови Верховного Суду в справі № 369/10046/18, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 відхиляється судом та не може бути застосоване в даній справі як підстава для задоволення заяви, оскільки в даних справах було задоволено вимоги позивачів про стягнення заробітної плати та інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, і не розглядалося питання повороту виконання рішення.
Апеляційний суд звертає увагу, що доводи апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» зосереджені на тому, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Разом із тим, дані доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, яким обґрунтовано зауважено, що диспозиція ст. 445 ЦПК України містить правову конструкцію «у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин», у якій відсутні будь-які обмеження щодо таких виплат, в тому числі включення або невключення їх до структури заробітної плати.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою суду першої інстанції, не ґрунтуються на законі та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.