Апеляційне провадження № 22-ц/824/8955/2024
Справа № 759/24198/23
Іменем України
05 червня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Горбенко Н.О. в м. Київ 12 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В грудні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, просила розірвати шлюб, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Відділом РАЦС Дарницького РУЮ м. Києва 10 вересня 2011 року, актовий запис № 711, не надаючи строку на примирення, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позов мотивувала тим, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого народжено дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактично шлюбні відносини між сторонами припинені та спільне господарство не ведеться. Сім'ї, побудованої на почуттях любові і поваги, фактично не існує, оскільки взаємне почуття згасло і поступово стосунки зіпсувались. Подружжя неодноразово намагались зберегти сім'ю та жити заради дитини, проте їм це не вдалось і призвело до остаточного припинення шлюбних відносин у січні 2021 року. За таких обставин нормальні шлюбні відносини не можуть бути поновлені. Враховуючи, що сторони не проживають однією сім'єю, не ведуть спільного господарства, не підтримують сімейні відносини як подружжя, подальше спільне життя із збереженням шлюбу буде суперечити інтересам кожного з них. Дитина фактично проживає з матір'ю і після розлучення продовжить проживати з нею, і відповідач проти цього не заперечує.
Вказувала, що сторони не досягли згоди щодо розміру аліментів, які відповідач сплачуватиме позивачу на утримання дитини, в зв'язку з чим просить в порядку ст. 182, 183 СК України стягнути рішенням суду аліменти в розмірі у частці від доходів відповідача, а саме 25 % від доходу, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Повідомляла, що відповідач має нормальний стан здоров'я, не має хронічних захворювань чи інвалідності, не має інших дітей чи осіб на утриманні, має стабільний дохід, володіє часткою в спільній квартирі подружжя за адресою АДРЕСА_1 , має у власності автомобіль Citroen С5 д.н.з. НОМЕР_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року позов задоволено, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 10 вересня 2011 року Відділом РАЦС Дарницького РУЮ м. Києва 10 вересня 2011 року, актовий запис № 711, розірвано. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 10 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 536,80 грн. та на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення аліментів та судового збору, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року в цій частині та прийняти постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну він одразу організував евакуацію дружини разом з дитиною до Німеччини, а сам добровільно приєднався до лав ЗСУ. Обов'язок щодо утримання дитини з моменту її народження ним виконується постійно та добросовісно, він регулярно переказує позивачу грошові кошти на утримання дитини, придбає необхідні речі, на підтвердження чого надає виписку з рахунку, постійно підтримує спілкування з родиною і не припиняв утримання. В середньому кожен місяць за останні майже два роки розмір аліментів дорівнює в середньому 10000 грн. в залежності від розміру отриманого ним грошового забезпечення. Крім того, він протягом останніх декількох місяців кілька разів їздив у відпустку до своєї родини у Німеччину, де також проводив час з дитиною та купував їй необхідні речі. Про звернення до суду з позовом йому стало відомо з мобільного застосунку «Дія», питання щодо стягнення аліментів стало для нього несподіваним.
Вказував, що судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Судом не з'ясовано, що вони з позивачем, хоча і зареєстровані за різними адресами проживання, фактично проживають разом в квартирі, придбаній в період шлюбу. Після вторгнення рф в Україну позивач разом з дитиною тимчасово проживають в Німеччині, де отримали захист від війни, відповідач знаходиться у лавах ЗСУ, але постійного місце проживання вони не змінювали.
Судом не з'ясовано в повній мірі, що крім допомоги дитині та дружині, ОСОБА_1 допомагає своїй матері, яка є пенсіонеркою за віком, отримує невелику пенсію, проживає одна. Суд зазначив, що відповідач не надав доказів перебування матері на своєму утриманні, але суд не надав йому можливості особисто усно пояснити в судовому засіданні ці обставини, і не надав належну оцінку письмовим доказам, а саме виписці з карткового рахунку про перерахування коштів, довідці про зареєстроване місце проживання разом з матір'ю, з якої вбачається, що нікого, крім нього, разом з матір'ю не зареєстровано. В зв'язку з перебуванням на фронті відповідач наразі не має інших можливостей по утриманню, аніж грошова допомога.
Також судом першої інстанції не з'ясовано матеріальний та фінансовий стан позивача, виконання нею свого зобов'язання по утриманню дитини, яка має рівні обов'язки з утримання.
Крім того, судом не з'ясовано і не надано в рішенні оцінці тій обставині, де наразі перебуває позивач разом з дитиною, а саме її тимчасовому перебуванню у Німеччині, за наявності постійного місця проживання у м. Києві разом з відповідачем у спільно придбаній ними квартирі.
Судом не враховано необхідність використання частини грошового забезпечення на військові особисті потреби (придбання обладнання, обмундирування, взуття тощо).
Наголошував, що є військовослужбовцем ЗСУ, відтак суд першої інстанції в порушення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» стягнув з нього судовий збір на користь позивача та в дохід держави.
Пояснював, що 12 лютого 2024 року прибув до суду для участі в судовому засіданні, бажав надати усні особисті пояснення, однак секретар судового засідання і суддя наполягали на тому, щоб він подав заяву про розгляд справи у його відсутності, посилаючись на відсутність залів судового засідання, він погодився та подав таку заяву, в якій ще раз наголосив свою позицію. Отримавши оскаржуване рішення суду, він дізнався з рішення, що нібито в судове засідання не з'явився. Незважаючи на те, що суду першої інстанції було відомо про те, що він спеціально прибув до м. Києва з фронту, судом було продемонстровано нехтування поважанням прав громадян на участь в суді.
Вказував, що відповідно до характеру правовідносин, зазначених в позові, під час апеляційного розгляду справи підлягають встановленню обставини, чи перебуває на утриманні відповідача його мати, чи є вона непрацездатною, чи є витрати на утримання дитини в якості аліментів, які покладені на відповідача, рівними з обов'язками витрат позивача, чи є розмір 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, що становитиме більше ніж 16500 грн. на місяць, достатнім для забезпечення повноцінного та гармонійного розвитку дитини, чи врахував суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення інші обставини при визначенні розміру аліментів, які мають суттєве значення, такі як необхідність здійснення витрат з грошового забезпечення на особисті потреби військовослужбовця, такі як придбання взуття, обмундирування, технічних засобів тощо.
Також в суді апеляційної інстанції підлягають дослідженню та оцінці копії таких документів, як виписка з карткового рахунку відповідача про перерахування грошових коштів матері, свідоцтва про народження відповідача, довідки про розмір пенсії матері відповідача, довідки про реєстрацію місця проживання відповідача та матері відповідача, відпускного квитку, посвідчення учасника бойових дій відповідача.
Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила поновити їй строк для подання цього відзиву, оскільки лише 27 травня 2024 року стороні позивача було вручено копію апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами, відзив подається в десятиденний строк з дня вручення копії апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи, що повідомлені ОСОБА_2 у відзиві обставини щодо отримання копії апеляційної скарги 27 травня 2024 року знайшли своє підтвердження, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявленого клопотання та продовжив строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, який було подано 04 червня 2024 року через систему «Електронний суд».
У відзиві на апеляційну скаргу позивач не погоджувалася з апеляційною скаргою, вважаючи рішення суду першої інстанції постановленим в повній відповідності до законодавства України.
Вказувала, що суд першої інстанції правильно визначив розмір аліментів у частці з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, цей висновок суду спирається на положення ст. 182, 183 СК України.
Водночас відповідач просить зменшити розмір аліментів до 1/6 частини, обґрунтовуючи свою позицію двома взаємно суперечливими аргументами, а саме, що він повинен утримувати непрацездатну матір, при цьому стверджує, що утримує її лише фактом реєстрації місця проживання, що не передбачено законодавством, а з іншого боку, стверджує, що отримує забагато доходів, щоб стільки коштів віддавати на утримання дитини.
Звертала увагу на маніпулювання фактами з боку відповідача, який стверджує, що проживає з матір'ю, однак це не відповідає дійсності, оскільки фактично він знаходиться в м. Києві, а не з матір'ю і не на фронті, проходить службу в захищеному офісі в м. Києві і декілька разів протягом останнього року виїжджав до країн ЄС. Доводи відповідача, що він, приїжджаючи за кордон до дитини, купував їй продукти та одяг, не відповідають дійсності і дитина фактично знаходиться повністю на утриманні матері (позивача).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що сім'я сторін розпалась остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя, в даній частині судове рішення ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів та розподілу судових витрат вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Судом установлено, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 10 вересня 2011 року, про що Відділом РАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві зроблено актовий запис № 711 (а. с. 8) та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 25 жовтня 2023 року (а. с. 51).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_3 від 01 січня 2024 року № 2084/11, старший лейтенант ОСОБА_1 дійсно в період з 29 березня 2022 року по 16 квітня 2022 року, з 20 травня 2022 року по 08 вересня 2022 року, з 18 вересня 2022 року по 31 січня 2023 року, з 12 лютого 2023 року по 11 червня 2023 року, з 25 червня 2023 року по 13 серпня 2023 року, з 30 серпня 2023 року по 28 жовтня 2023 року, з 02 листопада 2023 року по 01 січня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в населеному пункті Авдіївка Донецької області (а. с. 38).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_3 від 04 січня 2024 року № 4007/13/56 про грошове забезпечення, за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року старшим лейтенантом ОСОБА_1 отримано грошове забезпечення в розмірі 822616,13 грн. (а. с. 39).
Згідно довідки ТОВ «Солагро» від 08 січня 2024 року, ОСОБА_1 працює у товаристві з 10 листопада 2020 року за основним місцем роботи та займає посаду головного програміста, за 2023 рік отримано дохід в розмірі 279600 грн., до виплати 225078 грн. (а. с. 40).
На а. с. 41 - 48 наявні роздруковані скріншоти з мобільного застосунку Telegram, а саме спілкування відповідача з позивачем, в якому ними обговорюються питання грошового забезпечення дружини і дитини, пересилання речей з м. Києва, розірвання шлюбу.
Згідно відпускних квитків ОСОБА_1 за червень та серпень 2023 року, він перебував у відпустці з проїздом до м. Шверин, Німеччина, терміном 10 та 15 днів відповідно (а. с. 54 - 55).
На а. с. 49 - 50 наявні документи під назвами виписки з карток, без зазначення банку, його реквізитів, підписів осіб, якими вони складені та печаток фінансової установи.
ОСОБА_5 є матір'ю відповідача ОСОБА_1 згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а. с. 51).
Згідно довідки виконавчого комітету Тальнівської міської ради від 04 січня 2024 року № 03, ОСОБА_5 дійсно зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_2 , разом з нею зареєстрований син ОСОБА_1 (а. с. 53).
Згідно довідки про доходи ОСОБА_5 , виданої Головним управлінням ПФУ в Черкаській області 05 січня 2024 року, вона перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Черкаській області і отримує пенсію за віком, яка становить 3692,09 грн., сума пенсії за період з 01 липня 2023 року по 31 грудня 2023 року складає 22152,54 грн. (а. с. 52).
12 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву, згідно якої, він не заперечує проти розгляду справи без його участі, підтримує викладені ним раніше у відзиві обставини. Додав, що з моменту проживання доньки з дружиною з початку повномасштабного вторгнення за кордоном, він постійно піклувався про родину, запитував, чи достатньо коштів у них для проживання, на що часто отримував від дружини відповідь, що коштів достатньо, навіть занадто, і це видно з листування, доданого до відзиву. Враховуючи його дохід, сума, яку він буде перераховувати, є більш ніж достатньою для забезпечення гармонійного розвитку доньки, виходячи з 1/6 частини від його доходу. Цивільна професія надає йому змогу отримувати високий дохід, також і відрахування в частці від доходу в розмірі 1/6 будуть також більш ніж достатніми для гармонійного розвитку доньки (а. с. 59).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги обов'язок обох батьків утримувати до повноліття своїх дітей, повноцінно забезпечувати їх інтереси, врахувавши, що дитина проживає з позивачем і знаходиться на її утриманні, а відповідач є працездатною особою без хронічних захворювань, має стабільний дохід, отримує грошове забезпечення, перебуваючи в лавах ЗСУ, а також отримує заробітну плату за місцем роботи в ТОВ «Солагро», інші утриманці в нього відсутні, зважаючи на відсутність обставин, які могли би впливати на виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, а отже і можливості сплачувати аліменти, з урахуванням інтересів та потреб саме дитини, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини.
Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не з'ясовано матеріальний та фінансовий стан позивача, виконання нею свого зобов'язання по утриманню дитини, яка має рівні обов'язки з утримання, з огляду на те, що такі обставини не підлягають врахуванню судом при визначенні розміру аліментів на утримання дитини відповідно до ст. 182 СК України.
Також судом першої інстанції надано належної оцінки аргументам відповідача про необхідність утримувати непрацездатну матір ОСОБА_5 , зазначивши, що докази перебування ОСОБА_5 на утриманні ОСОБА_1 відсутні, а довідка про доходи останньої цих обставин не підтверджує.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками та враховує, що довідка, видана Головним управлінням ПФУ в Черкаській області, підтверджує лише розмір пенсійних виплат матері відповідача, однак не є доказом загального розміру її доходів, на підтвердження чого могла бути надана інформація з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) про джерела/суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку та військового збору.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що доказом перебування ОСОБА_5 на утриманні ОСОБА_1 має бути довідка про реєстрацію місця проживання його матері, з якої вбачається, що разом з нею зареєстрований лише він, з огляду на неналежність такого доказу, оскільки фінансове утримання будь-якої особи не залежить від проживання з нею, відтак надана відповідачем довідка як не підтверджує, так і не спростовує обставин, що мають значення для справи.
Апеляційний суд не приймає як докази документи під назвою виписок з рахунків, які надавалися відповідачем до суду першої інстанції на підтвердження утримання ОСОБА_5 , оскільки з цих документів не вбачається, що вони видані банківською установою, а отже, що є допустимими доказами.
Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.
Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов'язкових реквізитів.
Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 755/2284/16-ц (провадження № 61-33138св18).
Разом із тим, вищенаведених реквізитів, передбачених законом, надані відповідачем документи під назвою «виписки з рахунку» не містять, а отже правомірно не враховувалися судом першої інстанції.
Апеляційний суд першої інстанції не погоджується з помилковими доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було враховано обставин тимчасового перебування ОСОБА_2 з дитиною у Федеративній Республіці Німеччина та наявності постійного місця проживання у м. Києві в квартирі, яка придбана спільно подружжям, з огляду на те, що доводи відповідача про фактичне перебування позивача з дитиною за межами України з 2022 року, не спростовують, а навпаки доводить наявність підстав, передбачених ст. 181 СК України, для стягнення з нього аліментів на користь окремо проживаючої дружини, на утриманні якої перебуває дитина.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано необхідності придбання відповідачем необхідного обладнання, обмундирування, взуття тощо, оскільки належних та допустимих доказів на їх підтвердження суду не надано.
Апеляційний суд частково приймає доводи апеляційної скарги щодо добровільної участі ОСОБА_1 в утриманні дитини, що підтверджується наявним в матеріалах справи листуванням в онлайн-додатку Telegram і не заперечувалось позивачем.
Разом із тим, оскільки така допомога надається на розсуд відповідача і не є обов'язковою, для її стягнення у випадку припинення сплати немає законних засобів примусу, позивач має право стягнути із відповідача на свою користь аліменти в судовому порядку навіть у випадку добровільної їх сплати.
Не підтверджуються будь-якими доказами та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що заява про розгляд справи у відсутності відповідача була складена ним на вимогу суду першої інстанції та порушено його процесуальне право, передбачене ст. 43 ЦПК України, на участь в судовому засіданні та надання пояснень по суті справи.
Разом із тим, судом першої інстанції відхилено аргументи відповідача у відзиві на позовну заяву, що зважаючи на розмір його доходів, аліменти в розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) будуть достатніми для гармонійного розвитку доньки, зауваживши, що встановлені обставини дають можливість батьку дитини належним чином виконувати покладені на нього законом обов'язки, а саме сплачувати аліменти у розмірі частки на утримання доньки до досягнення нею повноліття, і що вказаний розмір суми аліментів з врахуванням рівного обов'язку обох батьків на утримання та виховання дитини буде відповідати інтересам та потребам останньої.
Суд першої інстанції, відхиляючи доводи відповідача, зосередився на фінансовій можливості батька сплачувати аліменти у розмірі частки на утримання доньки до досягнення нею повноліття та врахуванню рівного обов'язку обох батьків на утримання та виховання дитини, не надавши належної правової оцінки розміру доходів відповідача, з якого підлягають обрахуванню присуджена судом частка.
Відповідно до п. 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.
Так, згідно довідки про грошове забезпечення від 04 січня 2023 року № 4007/13/56, виданої в/ч НОМЕР_3 , відповідачем ОСОБА_1 за 2023 рік отримано до виплати після оподаткування 822616,13 грн. (а. с. 39), а згідно довідки ТОВ «Солагро» від 08 січня 2024 року № 20240108-01, відповідачем за 2023 рік отримано заробітну плату після оподаткування 225078 грн., таким чином, середньомісячний розмір аліментів в розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача в такому випадку становитиме 21826,96 грн.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
В контексті наведених засад розумності приватного права судом першої інстанції залишено поза увагою, що розмір присуджених аліментів майже в 7 разів перевищуватиме мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, який відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (3196 грн. на час ухвалення судового рішення) і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Апеляційний суд враховує, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження необхідності стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, з урахуванням розміру отримуваного відповідачем доходу, позаяк докази понесення нею витрат на утримання дитини в матеріалах справи відсутні взагалі.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного утримання, розвитку і лікування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір аліментів у 1/6 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, що становитиме, враховуючи розмір доходу відповідача за 2023 рік, орієнтовно 14551,31 грн.
Апеляційний суд приймає до уваги, що присудження аліментів в такому розмірі не покладатиме надмірного фінансового тягаря ні на платника аліментів, ні на їх отримувача, та буде відповідати якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, оскільки перевищує мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину.
При цьому апеляційний суд враховує, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.
Також апеляційний суд приймає до уваги, що ст. 180 СК України покладає обов'язок утримання неповнолітніх дітей на обох батьків.
Разом із тим, позивач не позбавлена можливості у випадку наявності особливих обставин (розвиток здібностей дитини, її хвороба тощо) звернутися до ОСОБА_1 із позовом про участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, в порядку, передбаченому ст. 185 СК України.
Крім того, розмір аліментів, визначений судом, не вважається незмінним, відтак відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Крім того, апеляційний суд враховує та погоджується з доводами апеляційної скарги щодо незаконності стягнення судом першої інстанції судового збору з відповідача, який є учасником бойових дій, що підтверджується наданим ним посвідченням серії НОМЕР_2 від 25 жовтня 2023 року (а. с. 51).
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у статті 12 цього Закону.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII.
Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, К/9901/30220/18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) зазначено, що підстави для відступу від зазначеної правової позиції відсутні.
У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 187/1094/17 (провадження № 61-10344св19) зазначено, що «Відповідно до Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (набрав чинності з 01 вересня 2015 року) внесено зміни, зокрема у статтю 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зазначена норма статті цього Закону не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також прямо та чітко не зазначає, що справа має стосуватись порушених прав саме позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення».
Відтак, відповідач, згідно законодавства України, підлягав звільненню від сплати судового збору.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати.
Суд першої інстанції, неповно з'ясувавши обставини справи, не перевірив наявності у відповідача пільг щодо сплати судового збору та дійшов передчасного та помилкового висновку про стягнення з нього судового збору на користь позивача та в дохід держави, що не узгоджується з положеннями п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів та стягнення судових витрат з відповідача ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині з прийняттям нової постанови, якою позов ОСОБА_2 задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
В решті позов про стягнення аліментів задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір в розмірі 536,80 грн., який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача, однак від сплати якого відповідач звільнений, підлягає компенсації позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів та в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_1 та прийняти в цій частині нову постанову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття, в решті позову відмовити.
Судові витрати, понесені ОСОБА_2 в розмірі 536,80 грн. за подання позову про розірвання шлюбу, компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 червня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.