Справа № 359/7794/22 Головуючий у суді І інстанції Журавський В.В.
Провадження № 22-ц/824/2426/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
05 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про повернення коштів,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що 16 березня 2012 року він уклав з АТ КБ «ПриватБанк» договір про відкриття та обслуговування поточного рахунку (відновлювальної кредитної лінії) № SAMDN50000059816748, за умовами якого відповідач надав йому кредит у вигляді кредитного ліміту у розмірі 44 000,00 грн.
24 серпня 2021 року невідомою особою з карткового рахунку, відкритого на його ім'я, були зняті кредитні кошти у розмірі 39 845,98 грн.Він не вчиняв будь-яких дій на зняття вказаної грошової суми з рахунку, тому за його заявою картковий рахунок був заблокований.В подальшому він звертався до Департаменту кіберполіції Національної поліції та Бориспільського РУП ГУНП в Київській області, у зв'язку з чим 29 вересня 2021 року було відкрито кримінальне провадження № 12021116100000964 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України.
Позивач зазначав, що на вимогу працівників банку ним було повернуто АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно списані з його карткового рахунку кошти в сумі 39 845,98 грн. 02 грудня 2021 року він звернувся до відповідача з вимогою невідкладно вирішити питання щодо повернення перерахованих ним коштів, однак 08 грудня 2021 року банк відмовив у повернення безпідставно списаних з карткового рахунку грошових коштів.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти у розмірі 39 845,98 грн, а також пеню у розмірі 0,1 % від суми неналежного переказу за кожний день, починаючи з 24 серпня 2021 року та до дня повернення грошових коштів на рахунок.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2023 року позов задоволено частково.
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 безпідставно списані з його карткового рахунку грошові кошти у розмірі 37 858,04 грн шляхом їх відновлення на рахунку № НОМЕР_1 .
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмолено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач в особі представника - адвоката Істамової І.В. звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, формально підійшов до розгляду справи та надав невірної оцінки доказам, невірно застосував норми матеріального права, поверхнево встановив істотні обставини у справі, від з'ясування яких залежить ухвалення об'єктивного та справедливого рішення по суті, а також проігнорував факти, які свідчать про те, що в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк» в жодному разі не має нести цивільно-правову відповідальність замість позивача, враховуючи наступне.
Суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки у позовній заяві від 25 жовтня 2022 року, яка позивачем не змінювалася і не уточнювалася, останній просив стягнути з відповідача безпідставно списані банком з його карткового рахунку № НОМЕР_1 кошти у розмірі 39 458,98 грн, проте, частково задовольняючи позовні вимоги, суд вирішив зобов'язати банк повернути позивачу безпідставно списані з його карткового рахунку грошові кошти у розмірі 37 858,04 грн шляхом їх відновлення на рахунку № НОМЕР_1 .
Звертає увагу апеляційного суду, що постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18, висновки в яких враховані місцевим судом як такі, що прийняті в аналогічних справах, не є аналогічними за фактично встановленими обставинами з даною справою.
Так, суд першої інстанції взагалі не надав належної оцінки суттєвим фактичними обставинами у цій справі, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме, що:
1) в період часу проведення платіжних операцій з кредитної картки позивача, які ним оспорюються, не відбувалася заміна фінансового номера ОСОБА_1 , не відбувалася заміна SІМ-картки фінансового номера, втрати мобільного телефону, що свідчить про те, що в час проведення платіжних операцій мобільний телефон з фінансовим номером був активний та находився в розпорядженні позивача;
2) при здійсненні переказу були коректно введені номер картки, термін її дії та СVV2-код. Після чого транзакція була підтверджена ЗDsесuге, який був надісланий на фінансовий телефон. Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2020 року в справі № 182/5175/16-ц зазначив: «на позивача за зустрічним позовом покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, СVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення». Отже, саме на позивача покладається тягар доведення, що електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, що не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 щодо розподілу між сторонами тягаря доведення у такій категорії справ;
3) в матеріалах справи відсутні докази щодо негайного/невідкладеного (з часу обізнаності) звернення позивача до банку з повідомленням про проведення оспорюваних ним переказів, блокування кредитної карти. З письмовою заяву до банку позивач звернувся лише 02 грудня 2023 року, інших належних доказів матеріали справи не містять;
4) позивач, будучи обізнаним про оспорювані ним операції, здійснив повне погашення заборгованості по кредитному рахунку, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку НОМЕР_2 (НОМЕР_3 ) і додатковим рахункам за договором № SAMDN50000059816748від 16 березня 2012 року за період з 24 серпня 2021 року по 17 вересня 2021 року. Тобто, позивач самостійно здійснив повне погашення заборгованості по кредитному рахунку шляхом зарахування переказів та поповнення карткового рахунку готівкою (операції проведено з 07 вересня 2021 року по 17 вересня 2021 року) а тому є нелогічним у такій ситуації добровільне погашення заборгованості, яка за твердженням позивача виникла внаслідок несанкціонованих операцій;
5) посилання позивача на наявність кримінального провадження № 12021116100000964 від 29 вересня 2021 року, відкритого за його заявою, не може вважатись доказом неправомірності дій АТ КБ «ПриватБанк», оскільки в межах даного кримінального провадження на час розгляду зазначеної справи відсутнє передбачене частиною шостою статті 82 ЦПК України остаточне судове рішення.
На підставі викладеного відповідач просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області 01 червня 2023 року скасувати в частині задоволених вимог про зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк»повернути ОСОБА_1 безпідставно списані з його карткового рахунку грошові кошти у розмірі 37 858,04 грн шляхом їх відновлення на рахунку № НОМЕР_1 та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача на адресу Київського апеляційного суду не надходив.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що 16 березня 2012 року ОСОБА_1 уклав з АТ КБ «ПриватБанк» договір № SAMDN50000059816748, за умовами якого банк відкрив позивачу картковий рахунок з кредитним лімітом у розмірі 1 700,00 грн, який 18 травня 2021 року було збільшено до 44 000,00 грн (а.с. 5, 44, 45).
Відповідно до виписки по картковому рахунку НОМЕР_2 за період з 24 серпня по 17 вересня 2021 року вбачається, що у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 845,98 грн (а.с. 6, 7).
Із виписки по картковому рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я позивача, за період з 23 по 25 серпня 2021 року вбачається, що 24 серпня 2021 року було здійснено кілька платіжних операцій, а саме: переказ коштів у розмірі 4 000 грн, розваги xBill*gameplayer, Kyiv у розмірі 1 000 грн, 5 000 грн, 2 300 грн, розваги Pay_Z, Kyiv у розмірі 2 394,94 грн, 2 499,07 грн, 3 019,71 грн, 3 123,84 грн, розваги Playgames, Kyiv у розмірі 3 644, 48 грн, 1 900 грн, 2 900 грн, а також перекази з кредитної картки у розмірі 1 900 грн та 5 000 грн, розваги Graycenter, Kyiv у розмірі 2 900 грн (а.с. 41).
З листа АТ КБ «ПриватБанк» від 08 грудня 2021 року судом встановлено, що ОСОБА_1 02 грудня 2021 року звертався до банку з приводу підстав списання грошових коштів з платіжної картки. За результатом розгляду його звернення було встановлено, що 24 серпня 2021 року за картковим рахунком був здійснений переказ коштів. При здійсненні переказу були коректно введені номер картки, термін її дії та CVV2-код. Після чого транзакція була підтверджена 3Dsecure, який був надісланий на фінансовий телефон. Тому підстави для повернення переказних коштів відсутні (а.с. 10).
Позивач також звертався до Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області та відповідні відомості про заволодіння невідомою особою у невстановлений час та у невстановленому місці, шляхом обману грошовими коштами у розмірі 39 845,00 грн, які належать ОСОБА_1 , були внесені 29 вересня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України, кримінальне провадження № 12021116100000964 (а.с. 11).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з його карткового рахунку, повідомив банк про здійснення платіжних операцій, які ним не виконувалися.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладений договір про надання банківських послуг. Даний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та поєднує в собі, зокрема умови договору про відкриття та обслуговування рахунку та кредитування рахунку. На виконання цього правочину АТ КБ «ПриватБанк» видало ОСОБА_1 кредитну картку зі встановленим на ній кредитним лімітом.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу.
Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу (статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Пунктами 14.14, 14.15 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що банк, зокрема, зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка. У разі невиконання банком обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.
При цьому обов'язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем.
Згідно з пунктом 1.14 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.
Відповідно до пункту 3, 12 розділу ІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунку користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача.
Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, набудь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 - 7, 9, 10 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається. Користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
Користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян». Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу визначені пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Аналіз вказаних положень актів цивільного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов'язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.
Банк зобов'язаний інформувати користувача про всі операції з використанням платіжного засобу, а платник зобов'язаний повідомляти банк про всі оспорюванні ним операції, здійснені з використанням електронного платіжного засобу.
Крім того, у випадку повідомлення користувачем банку про платіжні операції, які він не використовував, банк зобов'язаний вжити заходів щодо збереження залишку коштів користувача та провести ретельне розслідування таких фактів і повідомити користувача про його наслідки.
При цьому на платника покладається відповідальність за здійснення несанкціонованих ним платежів за умови доведеності, що його дії чи бездіяльність призвели до втрати або незаконного використання платіжного засобу чи інформації, які дають можливість ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено вину відповідача у втраті коштів з його кредитного рахунку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частинами першою та третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, позивач зазначав у своєму позові, що він кошти зі свого рахунку не знімав, будь-які послуги та товари не оплачував, смс-повідомлення про зняття коштів з його рахунку від банку на його телефон не надходили, про зняття коштів він дізнався від банку, коли йому зателефонували 24 серпня 2021 року з питанням про те, чи знімав він кошти зі свого карткового рахунку, після чого він заблокував картковий рахунок.
До позовної заяви позивачем надано довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 04 квітня 2022 року, відповідно до якої станом на 01 лютого 2022 року він має рахунок № НОМЕР_2 ІВАN: НОМЕР_4 зі встановленим кредитним лімітом 44 000,00 грн, а також виписку по надходженням по картці/рахунку НОМЕР_2 і додатковим рахункам за договором SAMDN50000059816748від 16 березня 2012 року за період з 24 серпня 2021 року - 17 вересня 2021 року.
Із виписки по надходженням по картці/рахунку вбачається, що станом на 24 серпня 2021 року заборгованість позивача за рахунком становила 39 845,98 грн. В період з 27 серпня 2021 року по 17 вересня 2021 року вказана заборгованість була погашена і станом на 17 вересня 2021 року на рахунку позивача містились кошти у розмірі 14,42 грн. Іншої інформації, а саме щодо зняття коштів з рахунку позивача вказаний доказ не містить.
Також позивач надав суду копію його заяви, адресованої відповідачу, від 02 грудня 2021 року, в якій зазначав, що з його рахунку № НОМЕР_1 невідомими особами 24 серпня 2021 року були зняті кредитні кошти у розмірі 39 845,00 грн. 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про викрадення коштів до поліції і 29 вересня 2021 року Бориспільським РУП ГУ НП в Київській області до Єдиного реєстру судових розслідувань внесено інформацію про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 190 КК України. Крім того, позивач в цій заяві зазначав, що ним помилково 17 вересня 2021 року перераховано на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 39 845,00 грн. Просив АТ КБ «ПриватБанк» повернути йому ці кошти з посиланням на пункт 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Листом від 08 грудня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено ОСОБА_1 у поверненні коштів.
До відзиву на позовну заяву відповідачем була надана виписка по рахунку позивача за період з 23 серпня 2021 року по 25 серпня 2021 року, із якої вбачається, що 24 серпня 2021 року з картки було знято:
2 900 грн - розваги: Grаycenter, Kyiv;
5 000 грн та 1 900 грн - переказ зі своєї карти;
2 900 грн, 1 900 грн, 3 644,48 грн - розваги: PLAYGAMES, KYIV;
3123,84 грн, 3 019,71 грн, 2 499,07 грн, 2 394,94 грн - розваги: PAY_Z, KYIV;
2 300 грн, 5 000 грн та 5 000 грн - розваги: xBill*gameplayer, KYIV;
4 000,00 грн - переказ коштів: ОСОБА_1 FOP Perekaz vlasnykh koshtiv4000 CR.
Таким чином, із наданих сторонами доказів вбачається, що позивач після отримання інформації від банку про здійснення транзакцій за його рахунком не звертався до відповідача із заявою (повідомленням), що стосуються використання електронного платіжного засобу, не вимагав від банку інформації про хід розгляду його заяви (повідомлення), отже службове розслідування щодо обставин списання банком грошових коштів з рахунку позивача 24 серпня 2021 року не проводилось.
За відсутності звернення позивача до банку про несанкціоноване списання грошових коштів, відсутності перевірки банком правомірності такого списання, з урахуванням самостійного повернення позивачем на свій рахунок усіх кредитних коштів в період до 17 вересня 2021 року, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що 24 серпня 2021 року були вчинені платежі з рахунку позивача шляхом несанкціонованого доступу до його платіжних даних, внаслідок порушення баком правил проведення розрахункових операцій.
Оскільки позивачем не доведено, що транзакції по його рахунку відбулись за участі третіх осіб без його волі, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що відповідач в судовому засіданні мав довести, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з карткового рахунку.
Такий обов'язок на відповідача покладається лише у випадку, коли позивачем доведено факт несанкціонованого списання грошових коштів з його рахунків, і вже після цього банк доводить, що таке несанкціоноване списання відбулось внаслідок дій чи бездіяльності позивача щодо втрати ПІН-коду та іншої інформації щодо розголошення. В даній же справі наявними доказами не доводиться сам факт несанкціонованого списання коштів.
Отже, розглядаючи зазначений позов ОСОБА_1 про повернення (стягнення) з АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно списаних грошових коштів, суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, належним чином не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Крім того, в порушення приписів статей 13, 264 ЦПК України, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд вийшов за межі пред'явлених позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути з відповідача безпідставно списані з його карткового рахунку кошти, а не зобов'язати банк повернути йому безпідставно списані грошові кошти шляхом їх відновлення на рахунку, що за своїм змістом є відмінними способами захисту.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» в примусовому порядку повернути ОСОБА_1 безпідставно списані з його карткового рахунку грошові кошти у розмірі 37 858,04 грн шляхом їх відновлення на рахунку № НОМЕР_1 , тому рішення суду відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новийрозподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У частинах першій, шостій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Зважаючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та відмови у задоволенні позову, то документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем у межах даної справи, а саме 1 488,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, необхідно компенсувати останньому за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про повернення коштів відмовити.
Компенсувати акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1 488,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана
Д.О. Таргоній