Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/7709/2024
м. Київ Справа № 756/4917/23
05 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Музичко С.Г.
-Болотова Є.В.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Майбоженко А.М, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
17.04.2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 03.10.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який згодом було збільшено до 50 000 грн.
Відповідач свої зобов'язання по поверненню суми кредиту не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 21.03.2023 року становить 63 013,69 грн., яка складається з 51 074,94 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11 938,75 грн. - заборгованість за відсотками.
Посилаючись на наведене, просили стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість за кредитним договором.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року відмовлено в задоволенні позову.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції подало апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення та додаткове рішення.
В обгрунтування апеляційної скарги на рішення вказує, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що у суду не було підстав вважати укладений кредитний договір безпроцентним оскільки враховуючи положення чинного законодавства, яким передбачено право Банку нараховувати відсотки за обліковою ставкою НБУ не можна говорити, що сума витрат є меншою, ніж загальних находжень, оскільки ні відповідач, ні сам суд не навели розрахунку заборгованості із врахуванням відсотків нарахованих за обліковою ставкою НБУ. Враховуючи викладене висновки суду про погашення боргу є передчасними.
Зазначаючи про погашеня боргу суд фактично позбавляє позивача здійснити розрахунок відсотків за обліковою ставкою НБУ та звернутись до суд з позовом щодо стягнення тіла кредита та відсотків нарахованих у відповідності до ст..1048 ЦК України.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення апелянт вказує на необґрунтованість висновків суду та просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в ухваленні додаткового рішення.
В обгрунтування апеляційної скарги вказують, що до призначених сум відшкодування правової допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Вказано, що в судовому рішенні не описано жодного доказу, який би підтверджував понесення відповідачем витрат на правову допомогу.
Відовідач подав відзив на апеляційну скаргу на рішенняОболонського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року в якому вказує на законність оскаржуваного рішення та на безпідставність доводів апеляційної скарги.
В обгрунтування відзиву вказує на те, що апелянт в апеляційній скарзі фактично змінює підстави та предмет позову та фактично свою відповідальність намагається перкласти на суд першої інстанції, стверджуючи, що саме суд першої інстанції зобов'язаний був змінити підстави та предмет позову.
Вказує, що апелянт не має права на стадії апеляційного перегляду змінювати підстави та предмет позову. Зазаначає, що апелянт не надав власні розрахунки згідно зміненої позиції і до суду апеляційної інстанції, що унеможливлює ні надання відповідачем заперечень щодо суми боргу, ні робить не можливим дослідження заявленого розрахунку судом.
Зазначає про відсутність підстав стверджувати про можливість застосування судової практики наведеної апелянтом оскільки відсутні підстави стверджувати про належну подібність правовідносин у зазначених справах та справі, що розглядається.
Також подано відзив на апеляціну скаргу на додаткове рішення в якому відповідач наголошує на відсутності заяви позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та зазначає, що ним документально доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві відповідачем заявлено про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та вказано, що відповідно до п.2 Додатку №3 Договору вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксовану суму 5000 грн. Зазначає, що 17.04.2024 року між відповідачем та адвокатом Яресько Т.В. підписано Акт приймання-передачі послуг №2 від 17.04.2024 року тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом були надані в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає задоволенню, а апеляціну скаргу на рішення необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на момент вирішення справи ОСОБА_1 виконано свої зобов'язання перед позивачем в повному обсязі, що свідчить про необґрунтованість заявлених вимог та необхідність відмови у їх задоволенні.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу, які складають 12 000 грн. за супроводження справи в суді першої інстанції підтверджуються Договором про надання правничої (правової) допомоги № 23113 від 12 липня 2023 року, Додатком №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.07.2023, актом приймання передачі послуг №1 від 25.07.2023 року.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції при ухваленні додаткового рішення.
Судом встановлено, що згідно Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка заповнена відповідачем ОСОБА_1 03.10.2013 року, він зазначив особистим підписом про те, що згоден з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, які викладені на сайті позивача складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг.
Ця анкета-заява містить відображення волевиявлення відповідача щодо оформлення картки «Універсальна», бажаного кредитного ліміту у розмірі 25 000 грн. Разом з цим, Анкета-Заява не містить відомостей про розмір відсотків, строк кредитування, порядок повернення кредиту, розмір та порядок сплати штрафів, пені, наявність якихось комісій за членські внески і тому подібне.
До позовної заяви додано витяг з Тарифів по картам «Універсальна», «Універсальна» Contract і «Універсальна Голд», які не підписані відповідачем, а також не дозволяють суду встановити їх дійсність на момент підписання Анкети-заяви.
Витяг з Умов і правил надання банківських послуг також не містить підпису відповідача щодо ознайомлення з ними, а також конкретних умов надання послуг щодо користування карткою ПриватБанку відповідачу (відсотки, строк, сума кредитного ліміту).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Оцінивши всі зібрані у справі докази, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів досягнення між позивачем та відповідачем згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо сплатипростроченого тіла, відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Підписання однієї анкети-заявки з відміткою про ознайомлення з Умовами та Правилами кредитування не може свідчити про зворотнє, оскільки вказані Умови та Правила не містять підпису відповідача. Докази, які б вказували на те, що саме ці Умови та Правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови були узгоджені між сторонами правочину.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 року в справі №6-2320цс16. Даний висновок Верхового Суду України щодо застосування норма права є обов'язковим та підлягає обов'язковому врахуванню судом при прийнятті рішення в даній справі.
Відповідач у відзиві посилався на те, що банком безпідставно в односторонньому порядку збільшено кредитний ліміт та нараховано відсотки, неустойку і комісію, розмір яких, як зазначив суд вище, між сторонами в належний спосіб не узгоджено та надав суду свій контрозрахунок суми боргу, необхідність здійснення якого обумовлена наступним.
У зв'язку із тим, що між Позивачем та Відповідачем не було досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами, неустойки, а також комісій, Позивач не мав права нараховувати та списувати в рахунок погашення заборгованості відсотки, пеню, комісії та інші платежі.
Крім того, згідно виписки, наданої Позивачем, Позивач почав збільшувати заборгованість Відповідача за рахунок автоматичного нарахування та списання коштів на погашення відсотків в рахунок кредитного ліміту (який Банк називає тіло кредиту) за відсутності для цього правових підстав, та за відсутності узгодженої сторонами умови договору про порядок погашення нарахованих відсотків за рахунок кредиту та власне, розміру таких відсотків.
Застосування такого алгоритму нарахувань призвело до штучного збільшення суми (тіла) кредиту за рахунок коштів, які фактично Відповідачу не видавалися. На збільшену за рахунок додавання нарахованих відсотків суму кредиту нараховувалися нові проценти. Тобто, фактично АТ КБ «ПриватБанк» нараховував відсотки на відсотки, що є незаконним.
«Тіло кредиту» в розумінні Позивача - це не фактично видані Відповідачу кошти згідно Анкети-Заяви, а загальний розмір заборгованості, в яку входять і кредитний ліміт, і незаконні проценти, а також незаконна пеня та комісії.
Загалом за період з 03.10.2013 року по 24.03.2023 року позивачем було утримано з відповідача 7582,25 грн комісій, що з урахуванням суми знижок в розмірі 11,69 грн., склало 7582,25 - 11,69 = 7570,56 грн. відрахувань по комісіям. Дана сума підтверджується отриманою самим відповідачем Банківською випискою.
На підставі цієї ж виписки, за період з дати підписання відповідачем Анкети-заяви, тобто з 03.10.2013 року і по останній день зазначений в Банківській виписці, наданій Позивачем - по 24.03.2023 року ОСОБА_1 отримав за зазначений період 707023,49 грн. (проведені видаткові операції) - 7570,56 грн. (комісії за операції) = 699452,93 грн. коштів, що складають реальне тіло кредиту (кредитні кошти Банку).
Згідно Розрахунку тіла кредиту, ОСОБА_1 за період з 03.10.2013 року по 24.03.2023 року було отримано тіла кредиту за Анкетою-Заявою - 699452,93 грн.
ОСОБА_1 за цей же період з 03.10.2013 року по 24.03.2023 року було повернуто Банку за Анкетою-Заявою - 693335,77 грн.
Таким чином, за період з 03.10.2013 року по 24.03.2023 року за Анкетою-Заявою заборгованість ОСОБА_1 перед Позивачем становила 699452,93 грн. - 693335,77 = 6117,16 грн.
Наданий стороною відповідача контррозрахунок був перевірений судом першої інстанції і, на думку суду першої інстанції, здійснений правильно і в повній мірі відображає обставини, які підлягають доказуванню у цій справі. З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
18.10.2023 року ОСОБА_1 було погашено цю суму боргу, про що свідчить надана суду квитанція про оплату.
Тобто, на момент вирішення справи ОСОБА_1 виконано свої зобов'язання перед позивачем в повному обсязі, що свідчить про необґрунтованість заявлених вимог та необхідність відмови у їх задоволенні.
Враховуючи викладене апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог оскільки на час розгляду справи була відсутна заборгованість відповідача по кредитному договору.
Що стосується доводів апеляційної скарги позивача щодо оскарження додаткового рішення апеляційний суд зазначає наступне.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28.11.2023 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.
09.01.2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Яреська Т.В. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
Зазначає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28.112.023 року, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» отримано представником відповідача 08.01.2024 року в системі «Електронний суд». Однак, питання щодо витрат на правничу допомогу, яке заявлялося відповідачем у відзиві, судом вирішене не було.
19.01.2024 року від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на заяву про ухвалення додаткового рішення та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в яких вважає, що заявлена відповідачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, завищеною, неспівмірною із складністю справи, а тому має бути зменшена до мінімально розумної суми, що підлягає компенсації відповідно до діючого законодавства.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу, які складають 12 000 грн. за супроводження справи в суді першої інстанції підтверджуються Договором про надання правничої (правової) допомоги № 23113 від 12 липня 2023 року, Додатком №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.07.2023, актом приймання передачі послуг №1 від 25.07.2023 року.
Отже, загальна вартість витрат на професійну правничу допомогу, які є співмірними, документально підтвердженими та доведеними перед судом, складають 12 000 грн.
Однак з такими висновками суду першої інстанції апеляційцний суд в повіній мірі погодитись не може враховуючи наступне.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції виходив з положення ст.ст. 141,142 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву - частина 8 статті 141 ЦПК України.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги - частина 3 статті 137 ЦПК України.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
За положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідачем зазначено, що понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу, які складають 12 000 грн. за супроводження справи в суді першої інстанції підтверджуються Договором про надання правничої (правової) допомоги № 23113 від 12 липня 2023 року, Додатком №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.07.2023, актом приймання передачі послуг №1 від 25.07.2023 року.
Однак апеляційний суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн враховуючи наступне.
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до вимог ч.ч.5,6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При цьому, на думку апеляційного суду, зазначені відповідачем витрати на надання правничої допомоги не можуть створювати для позивача обов'язку відшкодувати понесені витрати саме в заявленому відповідачем розмірі.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо суми стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підтверджуються Договором про надання правничої (правової) допомоги № 23113 від 12 липня 2023 року, Додатком №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.07.2023, актом приймання передачі послуг №1 від 25.07.2023 року.
З урахуванням критеріїв визначення та розподілу судових витрат (їх дійсності; необхідності; розумності їх розміру) з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що із позивача на користь відповдача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Окрім іншого у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем завяено про стягнення витрат на правничу допомогу понесених відповідачем за перегляд оскаржуваних рішень в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн., які з врахуваня складність справи та вищевказаного підлягають стягненню в розмірі 2000 грн.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, однак враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає зміні, сума стягнутих із позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу підлягає зменшеню з 12 000 грн. до 5 000 грн.
Виходячи з встановленого, вище, апеляціну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року залишити без задоволення, а пеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на додаткове рішення задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на додаткове рішення задовольнити частково.
Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року змінити, стягнувши з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в апеляційному порядку.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: