справа № 372/2670/23
провадження № 22-ц/824/7953/2024
головуючий у суді І інстанції Проць Т.В.
4 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обухівської міської ради Київської області, Обухівської районної державної адміністрації, Приватного акціонерного товариства «Обухівське» про визнання права на земельну частку (пай),
У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Обухівської міської ради Київської області, Обухівської районної державної адміністрації, ПАТ «Обухівське» про визнання права на земельну частку (пай).
В обгрунтування позову вказувала, що працювала в радгоспі-комбінаті «Обухівський», правонаступником якого є відповідач у справі ПрАТ «Обухівське». Під час розпаювання земель ініціативною групою, оскільки ПрАТ самоусунулось, їй, як працівнику товариства було виділено земельну частку/пай відповідно до затверджених списків та схеми розпаювань для сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Обухівської міської ради. При жеребкуванні часток/паїв їй дісталася частка 160 відповідно до схеми розпаювання земель ПрАТ, розміром 3,5639 га з кадастровим номером 3223110100:06:010:0069. Ініціативна група відповідно до схеми розпаювання зверталась до Держземагенства з питань виготовлення для видачі пайовикам сертифікатів, а в подальшому державних актів. Однак до цього часу більшість членів/працівників ПАТ та пенсіонерів із-за незалежних від них обставин так і не отримали правовстановлюючі документи на частку/пай.
Просила в судовому порядку визнати за нею право на земельну ділянку частку (пай) №160 площею 3,5639 га, кадастровий номер 3223110100:06:010:0069 для товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Обухівської міської ради Київської області.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Обухівської міської ради Київської області, Обухівської районної державної адміністрації, ПАТ «Обухівське» про визнання права на земельну частку (пай) відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги п. а ч. 3 ст. 152 ЗК України яким передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання права та до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», якою передбачено право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Зазначає, що ініціативна група відповідно до схеми розпаювання зверталася до Держземагенства з питань виготовлення для видачі пайовикам сертифікатів в подальшому державних актів, але так до цього часу більшість членів/працівників ПАТ та пенсіонерів із-за незалежних від них обставин, так і не виготовлені правовстановлюючі документи на частку/пай, що суд першої інстанції не прийняв до уваги.
Вважає, що у зв'язку з відсутністю від Держземагенства відповіді щодо виготовлення сертифікатів та в подальшому державних актів щодо земельних ділянок єдиним способом захисту порушених прав позивача є звернення до суду з позовом про визнання права на таку земельну ділянку.
3 квітня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду від Голови правління ПАТ «Обухівське» - Бондарчука Ю.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що суд першої інстанції приймаючи рішення про недоведеність позовних вимог за відсутності в матеріалах справи відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки державної власності в приватну, не вийшов за межі своїх повноважень, оскільки, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, що суперечить висновкам у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 278/1821/22 (провадження № 61-7577св23) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20).
Звертає увагу, що позивач звертається до суду з позовом не про оскарження відмови вчинити дії, а про визнання права на земельну частку пай, не будучи членом колективного сільськогосподарського підприємства, не будучи внесеним до списку осіб, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, за відсутністю державного акта про право колективної власності на землю.
У судовому засіданні представник відповідача ПАТ «Обухівське» - адвокат Школьна К.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу та телефонограми (а.с. 142-146, Т.2).
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивач не є власником спірної земельної ділянки, а тому правові підстави для визнання за позивачем права власності на таку ділянку, в порядку ст. 392 ЦК України, відсутні.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 працювала в радгоспі-комбінаті «Обухівський», правонаступником якого є ПрАТ «Обухівське», вказане підтверджується копією трудової книжки.
В лютому 1996 року радгоспу-комбінату «Обухівський» видано державний акт ІІ-КВ №003263 на право постійного користування земельною ділянкою площею 1327 га для сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Нещерівської сільської ради народних депутатів від 01 грудня 1995 року. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №284.
Протоколами загальних зборів № 2 від 5 березня 2010 року та № 3 від 22 лютого 2014 року вирішено провести процес розпаювання та приватизації земель ПАТ «Обухівське» та затвердити список осіб, які мають право на земельну частку (пай). Згідно списку, який є додатком до протоколу №2, під номером 759 значиться позивач - ОСОБА_1 .
Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розроблення проекту приватизації земель ПАТ «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравенської та Нещерівської сільських рад №385 від 28 березня 2012 року відповідачу товариству надано дозвіл на розроблення проекту приватизації земель ПАТ «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні цього підприємства згідно з державними актами на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №№003262, 003263, 003264.
Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації №365 від 8 грудня 2015 року затверджено проект приватизації земель публічного акціонерного товариства «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської ради.
Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права земельна ділянка кадастровий номер 3223110100:06:010:0069, площею 3,5639 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, форма власності - державна власність.
З наданих суду письмових доказів та змісту позову вбачається, що ОСОБА_1 не набувала право власності на спірну земельну ділянку, не реєструвала його, відповідний правовстановлючий документ не отримувала.
Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач посилаючись на положення ст.392 ЦК України просила визнати за нею право на земельну частку (пай) №160, площею 3,5639 га, кадастровий номер 3223110100:06:010:0069 для товарного сільськогосподарського виробництва.
В той же час, при зверненні до суду позивач не надала суду належних і допустимих доказів про підтвердження набуття нею права власності на спірний об'єкт, як правильно зазначив суд першої інстанції.
Як зазначала сама позивач при зверненні з позовом, право власності на спірну земельну частку/пай вона ніколи не набувала та за визнанням вказаного права звернулась до суду із даним позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Разом із тим, предметом позову даної справи є не визнання права позивача на земельну ділянку частку (пай), а визнання права власності на земельну ділянку розміром 3,5639 га за кадастровим номером 3223110100:06:010:0069 державної власності.
В той же час, набуття права власності на земельні ділянки в процесі безоплатної приватизації може відбутися шляхом отримання Рішення відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки (статті 116, 118, 122 ЗК України) з конкретним кадастровим номером та відповідної реєстрації права власності (стаття 125 та 126 Земельного Кодексу України).
Виникнення права власності на конкретну земельну ділянку в особи пов'язане саме з реєстрацією такого права. Однак, відповідно до інформаційної довідки з ДЗК наявній в матеріалах справи щодо земельних ділянок з кадастровим номером 3223186600:04:005:0010 вона належать до державної власності і жодних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування про передачу цієї земельної ділянки у власність не приймалося (матеріали справи не містять).
Таким чином, суд першої інстанції приймаючи рішення про недоведеність позовних вимог за відсутності в матеріалах справи відповідного рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки державної власності в приватну, не вийшов за межі своїх повноважень, оскільки, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, що підтверджено висновками у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 278/1821/22 (провадження № 61-7577св23) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20).
Відповідно до п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» потрібно мати на увазі, що згідно зі ст. 25 ЗК України при приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій земельні ділянки передаються їх працівникам, з визначенням кожному з них земельної частки (паю) за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування і кожна з цих осіб має гарантоване право одержати безоплатно свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
Однак, позивач не звертався до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з проханням передати у власність земельну ділянку, позивачем не додано до матеріалів позовної заяви жодного доказу на підтвердження цих обставин, ані звернення позивача, ані відповіді немає, як немає відомостей про оскарження відмови до суду.
В той же час, позивач звертається до суду з позовом не про оскарження відмови вчинити дії, а про визнання права на земельну частку пай, не довівши, що позивач є членом колективного сільськогосподарського підприємства, внесеним до списку осіб, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, за відсутністю державного акта про право колективної власності на землю.
Позивач звертається до суду з позовом не про оскарження відмови вчинити дії, а про визнання права власності на конкретну земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:06:010:0069 - яка є земельною ділянкою державної власності.
Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Згідно Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 року № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Тобто право на земельний пай мають лише громадяни, які є членами сільськогосподарського підприємства та внесені до вказаного списку.
В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що землі ПрАТ «Обухівське» передавалися у колективну власність.
Тому посилання позивача на вимоги Указу президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720 від 08.08.1995 року не заслуговують на увагу, оскільки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин за встановлених у цій справі обставин.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалено на підставі наявних у справі доказів, є законним та обґрунтованим, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба