05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 754/8118/18
провадження № 61-14894св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник керівник Деснянської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - комунальне підприємство «Дарницьке лісопаркове господарство»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О.,
Таргоній Д. О., від 13 вересня 2023 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3, найменування якої змінено на Деснянську окружну прокуратуру м. Києва, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - комунальне підприємство (далі - КП) «Дарницьке лісопаркове господарство», про визнання особи такою, що не набула право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації, повернення земельної ділянки.
2. Позов обґрунтований тим, що під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42017100030002280
від 25 лютого 2017 року за частиною першою статті 1971 КК України прокурором встановлено порушення вимог земельного та містобудівного законодавства при використанні ОСОБА_1 земельної ділянки в межах Броварського, Білодібровського та Дніпровського лісництв у Деснянському районі м. Києва (код ділянки 62:299:0002).
3. Зокрема встановлено, що на земельній ділянці здійснюється самочинне будівництво закладу громадського харчування за відсутності документів, які дають право на виконання будівельних робіт та затвердженої у встановленому порядку проєктної документації. Загальна площа земельної ділянки, яка використовується для експлуатації та обслуговування будівель і споруд закладу становить 0,21 га.
4. Спірна земельна ділянка належить до комунальної власності м. Києва та виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. Водночас будь-які рішення про передачу ділянки ОСОБА_1 , Київською міською радою не приймалися, що свідчить про її самовільне зайняття для розміщення та будівництва закладу громадського харчування.
5. На підставі договорів купівлі-продажу частин нежитлової будівлі
від 17 лютого 2017 року право власності на об'єкт самочинного будівництва ОСОБА_1 відчужено на користь ОСОБА_2 , яка у свою чергу відчужила його, на підставі договорів дарування від 25 травня 2018 року, ОСОБА_3 .
6. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, прокурор просив суд:
- визнати ОСОБА_1 таким, що не набув право власності на нежитлову будівлю, площею 193,4 кв. м, по АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 16616173, реєстраційний номер об'єкта нерухомості майна 1039093180000;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини зазначеної нежитлової будівлі, що укладений 17 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за № 292;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини зазначеної нежитлової будівлі, що укладений 17 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за № 295;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частини нерухомого майна по АДРЕСА_1 (запис № 19067781 від 17 лютого 2017 року);
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частини нерухомого майна по АДРЕСА_1 (запис № 19068264 від 17 лютого 2017 року);
- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини спірної нежитлової будівлі, що укладений 25 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 4626;
- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини спірної нежитлової будівлі, що укладений 25 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 4627;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухомого майна по АДРЕСА_1 (запис № 26323179 від 25 травня 2018 року);
- зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути Київській міській раді земельну ділянку, загальною площею 0,21 га (код 62:299:0002), яка розташована в межах Броварського, Білодібровського та Дніпровського лісництв у Деснянському районі м. Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель, споруд, звільнення земельної ділянки від будівельних матеріалів.
7. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 червня
2019 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача
ОСОБА_3 .
Інформація про рух справи в судах
8. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 грудня
2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду
від 18 лютого 2021 року, позов прокурора залишено без розгляду через те, що прокурор не обґрунтував наявності визначених законом підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
9. Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Колегія суддів вказала на те, що у тексті позову обґрунтовані підстави для представництва прокурором інтересів держави, а також зазначено у чому полягає порушення цих інтересів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня
2022 року та додатковим рішенням цього ж суду від 17 червня 2022 року позов прокурора задоволено, вирішено питання розподілу судових витрат.
11. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка, на якій розташоване самочинне будівництво, у користування чи власність ОСОБА_1 не надавалась, а тому він не міг набути права власності на спірне нерухоме майно та, відповідно, в подальшому здійснювати будь-які дії щодо нього, в тому числі і відчуження на користь інших осіб.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
12. Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 повернути Київській міській раді земельну ділянку, загальною площею 0,21 га, яка розташована в межах Броварського, Білодібровського та Дніпровського лісництв у Деснянському районі м. Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель, споруд та звільнення земельної ділянки від будівельних матеріалів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
13. Апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанцій щодо незаконного зайняття земельної ділянки, звернув увагу, що належним способом захисту порушених прав держави є повернення Київській міській раді спірної земельної ділянки із приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель, споруд та звільнення від будівельних матеріалів, а належним відповідачем за цими вимогами є останній власник відповідної забудови - ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури Нагальнюк Р. просить постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про визнання особи такою, що не набула право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, скасування державної реєстрації права власності, залишивши в силі в цій частині заочне рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. 18 жовтня 2023 року заступник керівника Київської міської прокуратури Нагальнюк Р. подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 754/8118/18.
16. Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у листопаді 2023 року надійшли до Верховного Суду.
17. Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. Підставою касаційного оскарження судових рішень прокурор зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц,
від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18,
від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18,
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20,
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,
від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 09 лютого 2021 року у справі
№ 381/622/17, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі
№ 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18,
від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21,
від 24 травня 2022 року у справі № 918/264/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19, від 05 жовтня 2021 року у справі № 920/754/19,
від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17,
від 03 березня 2021 року у справі № 915/161/20, від 21 січня 2021 року у справі № 921/266/18, від 05 серпня 2020 року у справі № 766/46/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
19. Зауважує, що державна реєстрація права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності лісогосподарського призначення істотно обмежує права власника землі, оскільки у цьому разі він не може її використовувати у власних інтересах та згідно цільового призначення. Скасування державної реєстрації прав опосередковує відновлення становище, яке існувало до порушення прав.
20. Наполягає, що у цій справі реальне поновлення права територіальної громади м. Києва щодо спірної земельної ділянки можливе лише у разі застосування декількох способів захисту, а саме: визнання особи такою, що не набула права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу і дарування, скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та повернення земельної ділянки.
21. Вважає, що реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, яка не належать відповідачам, може спричинити негативні наслідки, за яких власник незаконно збудованого об'єкту нерухомого майна буде вимагати права власності на земельну ділянку.
22. Стверджує, що відповідачі не набули право власності на самочинно збудоване майно та не могли вчиняти щодо нього правочини, а державна реєстрація права власності може негативно вплинути на виконання судового рішення.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Обставини справи, встановлені судами
23. 26 вересня 2016 року державним реєстратором КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» Коровайко О. С. , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31601471 від 28 вересня 2016 року було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 16616173 про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «А», загальною
площею 193,4 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 .
24. За результатами обстеження спеціалістами відділу контролю за благоустроєм Деснянської РДА в м. Києві виявлено, що ОСОБА_1 без оформленої належним чином дозвільної документації виконуються будівельні роботи, внаслідок чого складено припис від 03 лютого 2017 року № П-136/17 щодо призупинення проведення будівельних робіт та протоколи про адміністративне правопорушення від 03 лютого 2017 року № 86 та № 87 щодо відсутності контрольної картки Департаменту міського благоустрою КМДА на тимчасове порушення благоустрою в зв'язку з проведенням будівельних робіт та щодо відсутності декларації про початок виконання будівельних робіт Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю КМДА.
25. За вказаними протоколами про адміністративне правопорушення, постановами адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (КМДА) № 726 та 727 від 27 березня 2017 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
26. 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 за двома договорами купівлі-продажу по 1/2 частині нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 193,4 кв. м, по АДРЕСА_1 . Договори посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І. О. (номери в реєстрі №292, 295).
27. 17 лютого 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи № 19067781 та № 19068264 про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - нежитлову будівлю за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1039093180000.
28. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради двічі проводив перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки в межах Броварського, Дніпровського, Білодібровного лісництв у Деснянському районі м. Києва, код 62:299:0002, про що складені акти № 17-0038-03 від 07 липня 2017 року та
№ 18-0025-03 від 13 березня 2018 року.
29. Із вказаних актів вбачається, що в базі міського земельного кадастру земельна ділянка в межах Броварського, Дніпровського, Білодібровного лісництв у Деснянському районі м. Кєва, код 62:299:0002, площею 97 331,94 кв. м, обліковується за КП «Дарницьке лісопаркове господарство» на підставі технічного звіту про встановлення зовнішніх меж землекористування. Рішенням Київської міської ради від 05 березня 2015 року № 207/1072 надано дозвіл КП «Дарницьке лісопаркове господарство» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (код 62:299:000),
площею 10,29 га, у Білодібровному лісництві у Деснянському районі в постійне користування для ведення лісового господарства. Під час обстеження з виїздом на місце встановлено, що на земельній ділянці розміщене та будується заклад громадського харчування біля бомбосховища, а саме: господарські споруди, будівля охорони, фундаменти, вольєр, тимчасові споруди, проводяться будівельні роботи та знаходяться будівельні матеріали. Рішення щодо передачі будь-яким юридичним чи фізичним особам зазначеної земельної ділянки у власність (користування) для будівництва будівель та споруд закладу громадського харчування Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала. В акті
від 13 березня 2018 року площа земельної ділянки, яка використовується для експлуатації та обслуговування будівель та споруд, становить 0,21 га.
30. 13 березня 2018 року державним реєстратором Київської філії
КП «Новозаводське» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповичем І. В. прийнято рішення № 40080677, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані зміни в загальній площі спірної нежитлової будівлі, а саме змінено площу зі 193,4 кв. м на 755,1 кв. м.
31. 25 травня 2018 року ОСОБА_2 за двома договорами дарування, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О. за реєстровими № 4626 і № 4627, подарувала ОСОБА_3 по 1/2 частині нежитлової будівлі в літері «А», загальною площею 755,1 кв. м, по АДРЕСА_1 .
32. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 травня
2018 року внесено записи № 26323179 та № 26323117 про право власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1039093180000.
33. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2019 року у справі № 826/14816/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року та постановою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року, задоволено адміністративний позов Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю
м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про зобов'язання вчинити певні дії.
Зобов'язано ОСОБА_1 привести до попереднього стану будівлю, яка відповідає виготовленому технічному паспорту (інвентаризаційна справа
№ 23092016/2 від 23 вересня 2016 року, загальна площа нежитлової будівлі - 193,4 кв. м) по АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
34. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
35. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
36. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
37. У розглядуваній справі прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, просив визнати ОСОБА_1 таким, що не набув права власності на самочинну нежитлову будівлю, визнати недійсними договори купівлі-продажу та дарування частин нежитлової будівлі, укладені між відповідачами, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на нежитлову будівлю, оформлену відповідними записами, а також зобов'язати всіх відповідачів повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель, споруд та звільнення земельної ділянки від будівельних матеріалів.
38. Апеляційний суд, встановивши, що спірна земельна ділянка, на якій розташоване самочинне будівництво, у користування чи власність
ОСОБА_1 не надавалась, дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав держави за позовом прокурора є повернення Київській міській раді спірної земельної ділянки із приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель, споруд та звільнення від будівельних матеріалів, а належним відповідачем за цими вимогами є останній власник відповідної забудови - є ОСОБА_3 .
39. Постанова апеляційного суду Київського апеляційного суду
від 13 вересня 2023 року оскаржується прокурором в частині вимог у задоволенні яких відмовлено, а тому з огляду на вимоги статті 400 ЦПК України в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядається.
40. Надаючи оцінку обраному прокурором способу захисту прав держави в особі Київської міської ради, як власника спірної земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, колегія суддів враховує таке.
41. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
42. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
43. Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).
44. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам
(див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).
45. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 111-113 постанови
від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 вказала: «Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
46. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
47. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».
48. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі
№ 200/606/18).
49. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що задоволення апеляційним судом вимог про знесення самочинного будівництва є належним способом захисту порушених прав держави та виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.
50. Таким чином вимоги прокурора про визнання особи такою, що не набула право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, скасування державної реєстрації права власності, за обставин розглядуваної справи, не є належним способом захисту порушених прав держави у цій справі та, відповідно, не підлягають задоволенню.
51. Водночас колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені пунктах 137, 138 постанови від 15 листопада
2023 року у справі № 916/1174/22, відповідно до яких якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
52. У справі, що переглядається, апеляційний суд наголошував на тому, що земельна ділянка, на якій розташована спірна нежитлова будівля, у користування чи власність ОСОБА_1 не передавалася, а здійснене ним будівництво є самочинним, проведеним без отримання будь-якої дозвільної документації, а відтак він не міг набути право власності на нерухоме майно та, відповідно, в подальшому здійснювати будь-які дії щодо нього, в тому числі і відчужувати на користь інших осіб.
53. За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновками, викладеним упостановах Великої Палати Верховного Суду
від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц,
від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18,
від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18,
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20,
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі
№ 381/622/17, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі
№ 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18,
від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21,
від 24 травня 2022 року у справі № 918/264/21,від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19,
від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 21 січня 2021 року у справі № 921/266/18, на які прокурор посилався в касаційній скарзі.
54. Колегія суддів відхиляє посилання прокурора на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19, оскільки від них відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.
55. Також колегія суддів відхиляє посилання прокурора на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі
№ 920/754/19, від 03 березня 2021 року у справі № 915/161/20, від 05 серпня 2020 року у справі № 766/46/19, оскільки незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палатою Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).
56. Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
57. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
58. Постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
59. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
60. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
61. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
62. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович